Рішення від 15.10.2025 по справі 300/1204/25

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2025 р. справа № 300/1204/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Микитюка Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Лудчак А.В.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України

про визнання протиправною бездіяльності та визнання протиправними і скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із адміністративним позовом до Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України (далі також - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та визнання протиправними і скасування рішень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є внутрішньо-переміщеною особою, потребував допомоги Держави у справі проти росії. Позивач звернувся до Центру БПД з заявою. Зазначає, що адвокати яких наділяв Центр глузували з його плачевного стану і під різними приводами ухилялися складати позов проти росії. Позивач подав декілька скарг до КДКА на порушників адвокатів. КДКА регіону і ВКДКА України відмовляли приймати скарги з тої підстави, що позивач у скаргах не зазначає електронної адреси і не надає доказів сплати поштових листів. Виникла конфліктна ситуація - перепона позивачу подати скарги на адвокатів з підстав, які відповідач прийняв всупереч гарантій визначених Законами України. Враховуючи викладене, просить визнати протиправним і нечинним рішення відповідача №34 від 25.03.2022 в частині п.2 додатка №3 слова - у абзаці 3 п. 2 ст. 14 виключити слова "за наявності" скасувати зазначені зміни з дати - 25.03.2022 у всіх пунктах і відмінках Положення №120, визнати протиправним і нечинним в частині рішення відповідача №143 від 13.11.2015 з дати прийняття виклад п. 36.5 Положення затвердженого рішенням РАУ №120 у такій редакції: - до скарги додається: копія рішення КДКА регіону, доказ надіслання скаржником копії скарги та доданих до неї письмових матеріалів іншій стороні КДКА адвокатури, рішення якої оскаржується - листом з описом вкладення у всіх пунктах і відмінках Положення №120.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами (а.с.19-21).

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 25.03.2025. У даному відзиві представник відповідача проти задоволення позову заперечив, зокрема зазначив, що позовна заява не містить жодного доказу, який би свідчив про застосування чи бодай можливе застосування спірного рішення відповідача у правовідносинах, в яких бере участь позивач, при цьому, позивачем не надано доказів порушення його прав спірними рішеннями Ради адвокатів України. Зауважив, що оскільки позивач не отримував відмови у розгляді його скарги щодо неналежної поведінки адвоката (позовна заява ні містить зазначених доказів), а отже його права не порушені, відсутні підстави для задоволення позову. Також зауважив, що оскаржуваний пункт Положення жодним чином не порушує права позивача, а навпаки покликаний забезпечити рівність та змагальність сторін у визначені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" строки. Просив відмовити у задоволенні позову (а.с.26-35).

Позивач скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, у якій зазначив про те, що відповідач маніпулює нормами права, оскільки на відповідача норми Закону України "Про звернення громадян" не діюьб. Просив призначити розгляд справи в порядку загального позовного провадження та просив стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 35 000 євро.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.64-65).

Заявами від 19.05.2025 та від 26.05.2025 позивач уточнив позовні вимоги, у яких, зокрема просив: скасувати рішення відповідача від 25.03.2022 №34 з трьома додатками як незаконне, з дати ухвалення, визнати протиправною бездіяльність відповідача по ухиленню в рішенні від 06.09.2022, призначити дату проведення з'їзду адвокатів України, зобов'язати відповідача негайно призначити дату (час, день, місяць, рік) проведення VI з'їзду адвокатів України як Звітно-виборчого VI з'їзду", визнати судом протиправним і скасувати пункт рішення відповідача від 06.09.2022 про продовження виконання повноважень керівників органів адвокатського самоврядування строк повноважень яких сплив 17.11.2022 до обрання нових на підставі принципу Континуїтету, визнати протиправним застосування відповідачем принципу Континуїтету для порушення норм і законів України - Закону України "Про адвокатуру", визнати незаконним і скасування рішення відповідача як такі, що ухвалені і прийняті не повноважним органом без повноважень, а саме: №34 від 25.03.2022, №44 від 16-17.11.2022, №84 від 11-12.08.2023, №122 від 15-16.12.2023, №22 від 07.06.2024, №23 від 07.06.2024, №28 від 07.06.2024, №45 від 21.06.2024, №61 від 21.09.2024, №67 від 21.10.2024.

Ухвалою суду від 19.05.2025 ухвалено проводити підготовче судове засідання та наступні судові засідання в режимі відеоконференції із використанням електронної системи "ЄСІТС" (а.с.83-84).

Протокольними ухвалами суду заяви позивача про уточнення позовних вимог прийнято до розгляду (а.с.115, 139).

На адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення (а.с.103-106).

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на заяву про збільшення позовних вимог, в якій проти задоволення заяв про збільшення позовних вимог заперечив, просив у їх задоволенні, відмовити (а.с.118-122).

Від відповідача на адресу суду надійшли письмові пояснення (а.с.145-153).

Протокольною ухвалою суду від 07.10.2025 закрито підготовче провадження у цій справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.174-174).

Від позивача та представника відповідача на адресу суду надійшли заяви про розгляд даної справи без їх участі (а.с.177, 179).

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі обставини.

Рішенням Ради адвокатів України від 30.08.2014 за №120 затверджено Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність.

З метою забезпечення виконання Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури та кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури регіонів своїх завдань, передбачених Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", з урахуванням воєнного стану до Ради адвокатів України звернувся Голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилков С.В. з проханням внести зміни до актів органів адвокатського самоврядування, зокрема Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженого рішенням Ради адвокатів України №120 від 30.08.2014 із змінами про необхідність виключити слова "за наявності" у абзаці 3 пункту 2 статі 14 Положення.

Розглянувши звернення Голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилкова С.В. від 24.03.2022 №552 про внесення змін у Регламент Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Регламент кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, а також Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, Радою адвокатів України прийнято рішення №34 від 25.03.2022 "Про внесення змін та доповнень до Регламенту ВКДКА, Регламенту КДКА регіону та положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність".

Внесено та затверджено зміни до Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 30.08.2014 №120 (з наступними змінами та доповненнями), зокрема виключено слова "за наявності" у абзаці 3 пункту 2 статті 14 Положення.

Позивач, вважаючи протиправним і нечинним рішення відповідача №34 від 25.03.2022 в частині п.2 додатка №3 слова - у абзаці 3 п. 2 ст. 14 виключити слова "за наявності" скасувати зазначені зміни з дати - 25.03.2022 у всіх пунктах і відмінках Положення №120, протиправним і нечинним в частині рішення відповідача №143 від 13.11.2015 з дати прийняття виклад п. 36.5 Положення затвердженого рішенням РАУ №120 у такій редакції: - до скарги додається: копія рішення КДКА регіону, доказ надіслання скаржником копії скарги та доданих до неї письмових матеріалів іншій стороні КДКА адвокатури, рішення якої оскаржується - листом з описом вкладення у всіх пунктах і відмінках Положення №120, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача по ухиленню в рішенні від 06.09.2022, призначити дату проведення з'їзду адвокатів України, зобов'язати відповідача негайно призначити дату (час, день, місяць, рік) проведення VI з'їзду адвокатів України як Звітно-виборчого VI з'їзду", протиправним і скасувати пункт рішення відповідача від 06.09.2022 про продовження виконання повноважень керівників органів адвокатського самоврядування строк повноважень яких сплив 17.11.2022 до обрання нових на підставі принципу Континуїтету, протиправним застосування відповідачем принципу Континуїтету для порушення норм і законів України - Закону України "Про адвокатуру", незаконним і скасування рішення відповідача як такі, що ухвалені і прийняті не повноважним органом без повноважень, а саме: №34 від 25.03.2022, №44 від 16-17.11.2022, №84 від 11-12.08.2023, №122 від 15-16.12.2023, №22 від 07.06.2024, №23 від 07.06.2024, №28 від 07.06.2024, №45 від 21.06.2024, №61 від 21.09.2024, №67 від 21.10.2024, оскільки є внутрішньо-переміщеною особою, потребував допомоги Держави у справі проти росії, звернувся до Центру БПД з заявою, однак адвокати ухилялися складати позов проти росії, на що ним подано декілька скарг до КДКА, однак КДКА регіону і ВКДКА України відмовляли приймати скарги з тої підстави, що позивач у скаргах не зазначає електронної адреси і не надає доказів сплати поштових листів, у зв'язку з чим, звернувся до суду за захистом порушеного права.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" від 25.03.2022 №34 в частині п.2 додатка №3 слова у абзаці 3 пункту 2 статті 14 виключити слова "(за наявності)", суд зазначає таке.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої та третьої статті 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

За частинами першою, другою, третьою статті 2 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

У пункті 3 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатське самоврядування визначається як гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 3, частиною першою статті 4, пунктами 2, 1 частини першої статті 1 цього ж Закону правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", інші законодавчі акти України.

Суд зазначає, що предметом оскарження у цій справі є рішення Ради адвокатів України 25.03.2022 №34 в частині п.2 додатка №3 слова у абзаці 3 пункту 2 статті 14 виключити слова "(за наявності)".

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, зазначив про протиправність такого рішення з огляду на обмеження цим рішенням його права на можливість безперешкодно звернутись з відповідною скаргою до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та фактично створює додаткові перешкоди, оскільки є внутрішньо-переміщеною особою, не має свого особистого житла, майна та доступу до електронної пошти, а отже суперечить приписам законодавства України.

Суд зазначає, що адвокатське самоврядування відповідно до частини першої статті 43 та пунктів 1, 2, 3, 6, 7 частини першої статті 44 цього Закону ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов'язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.

Для обов'язкового виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, прийнято рішення Ради адвокатів України №120 від 30.08.2014 "Про внесення змін та доповнень до Регламенту ВКДКА, Регламенту КДКА регіону та Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність" (з наступними змінами та доповненнями), зокрема виключено слова "за наявності" у абзаці 3 пункту 2 статті 14 Положення, що є предметом спірних правовідносин.

Спірним рішенням встановлено порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, зокрема, у пункті 2 додатка №3 слова у абзаці 3 пункту 2 статті 14 виключено слова "за наявності".

Вказане рішення містить притаманні нормативно-правовому акту ознаки, а саме: встановлює норми права (обов'язок осіб мати електронну пошту щодо розгляду заяв (скарг) щодо поведінки адвоката тощо), носить загальний характер (розрахований на необмежену кількість суб'єктів) та підлягає довгостроковому та неодноразовому застосуванню.

Нормативно-правовий характер актів Ради адвокатів України підтверджується і їх обов'язковістю, визначеною частиною першої статті 57 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та відповідно підпадає під розуміння пункту 18 частини першої статті 4 КАС України, яким визначено, що: нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

За цих обставин суд вважає, що спірне рішення підлягає перевірці критеріям, визначеним частиною третьою статті 2 КАС України, а саме: чи прийнято таке рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що у преамбулі рішення Ради адвокатів України № 34 від 25.03.2022 "Про внесення змін та доповнень до Регламенту ВКДКА, Регламенту КДКА регіону та Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність" вказано, що таке прийнято з метою забезпечення виконання Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури та кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури регіонів своїх завдань, передбачених Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", з урахуванням воєнного стану, розглянувши лист Голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Сергія Вилкова від 24.03.2022 №552 про внесення змін у Регламент Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Регламент кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, а також Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність.

Відповідно до частини першої та другої статті 33 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі також - Закон №5076-VI) адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом. Дисциплінарне провадження - процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.

Приписи частини першої статті 36 Закону №5076-VI гарантують кожному, кому відомі факти поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із відповідною заявою (скаргою).

Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено юридично визначену процедуру розгляду письмової скарги.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки. Не допускається зловживання правом на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, у тому числі ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність адвоката без достатніх підстав, і використання зазначеного права як засобу тиску на адвоката у зв'язку із здійсненням ним адвокатської діяльності. Дисциплінарну справу стосовно адвоката не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, а також за анонімною заявою (скаргою).

Приписи статті 37 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачають стадії дисциплінарного провадження. Зокрема дисциплінарне провадження складається з таких стадій: 1) проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; 2) порушення дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної справи; 4) прийняття рішення у дисциплінарній справі.

У преамбулі Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" зазначено, що цей Закон визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

Отже, Закон №5076-VI гарантує кожному можливість звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) та відповідно встановлює процедуру дисциплінарного провадження. При цьому цей закон не передбачає вимог щодо зазначення електронної пошти з розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Відповідно рішенням Ради адвокатів України від 30 серпня 2014 року №120 затверджене Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, що розроблено відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", Закону України "Про звернення громадян", Правил адвокатської етики, Регламенту кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та інших актів законодавства України і Національної асоціації адвокатів України, з метою офіційного тлумачення відповідності поведінки адвокатів вимогам законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність та етичним стандартам, а також регламентації дисциплінарного провадження стосовно адвокатів.

Вказане рішення прийнято, серед іншого, відповідно до Закону України "Про звернення громадян", що регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Приписи статті 5 Закону України "Про звернення громадян" передбачають, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Особливою формою колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування є електронна петиція, яка подається та розглядається в порядку, передбаченому статтею 23-1 цього Закону. Звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

У відповідності до статті 3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про звернення громадян" дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про судоустрій і статус суддів", "Про доступ до судових рішень", "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження", "Про адміністративну процедуру".

Суд зауважує, що у вказаному переліку законодавства відсутній Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і цей перелік є вичерпним, оскільки встановлює інший порядок розгляду заяв і скарг громадян, на який дія цього Закону не поширюється.

Враховуючи означені приписи законодавства суд резюмує, що Рада адвокатів України, приймаючи спірне рішення, яким внесла та затвердила зміни до Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, зокрема виключено слова "за наявності" у абзаці 3 пункту 2 статті 14 Положення, вийшла за межі повноважень, встановлених Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Приписами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не передбачено право на звернення щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, обов'язкового зазначення електронної пошти, що свідчить про те, що внесенням змін до Положення, Рада адвокатів України діяла не у відповідності до вимог Закону.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №160/9696/18, зазначено, що із системного, сутнісного та цільового підходу до розуміння зазначених конституційних положень та положень профільного (базового) законодавчого акта, який визначає статус, мету, завдання та функції адвокатури, вбачається, що адвокатура як інституція та її діяльність в аспекті забезпечення реалізації конституційного права особи на правову допомогу набуває певних особливих властивостей суб'єкта публічних відносин. Ця властивість адвокатури увиразнюється (посилюється) метою її служіння суспільному інтересу шляхом надання своєчасної і належної правової допомоги у поєднанні з виконанням делегованих їй державою окремих владних повноважень. У контексті наведеного має значення й особливий характер адвокатської професії, представники якої є учасниками творення правосуддя, у зв'язку з чим користуються, зокрема, правом участі у суді як захисники чи представники та імунітетом від судового переслідування за свої виступи в залі суду (стаття 23 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Враховуючи незалежність адвокатського самоврядування (пункт 3 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), існування юридичної визначеності та легітимних очікувань особи щодо реалізації державою гарантій по відношенню до людини (стаття 3 Конституції України), а саме права на звернення зі скаргою до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, як суб'єкта публічних відносин, (частина перша статті 36 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), обумовлює в рамках Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормованої справедливої процедури ним самим.

Суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16 квітня 2020 року у справі №495/5105/17, постанова від 13 березня 2020 року у справі №805/2340/17-а, постанова від 04 червня 2020 року №460/354/19), яка є невід'ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб'єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб'єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

Вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічних відносин).

Згідно зі статтею 6 Конвенції має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.

Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб'єкти владних повноважень (суб'єкта публічних відносин), діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загально правовим принципам, що встановлені органами правосуддя.

Оскільки публічна влада в Україні представлена розгалуженою системою суб'єктів владних повноважень (суб'єктів публічних відносин), або суб'єктів адміністрування, які різняться організаційно-правовою формою, обсягом повноважень та метою діяльності, які у розумінні КАС України можуть залучатися до адміністративного процесу як відповідач, відповідна вимога здійснення справедливої процедури органами адвокатського самоврядування під час прийняття владних рішень, особливо, коли йдеться про реалізацію процедурних гарантій "права особи на звернення", зокрема, до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (суб'єкта публічних відносин) із відповідною заявою (скаргою), має бути обов'язково дотримана.

Враховуючи наведене, суд вважає, що вносячи та затвердження змін до Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, Рада адвокатів України обмежила передбачене частиною першою статті 36 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" право громадян та юридичних осіб на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) у разі невиконання або неналежного виконання адвокатом своїх професійних обов'язків, розголошення адвокатської таємниці тощо, що безпосередньо пов'язано з правом осіб на професійну правничу допомогу, гарантовану Конституцією України.

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що в контексті реалізації законодавчих гарантій, запроваджених Законом України "Про звернення громадян", який поширюється на спірні правовідносини в частині права кожного на звернення до суб'єктів владних повноважень (суб'єктів публічних відносин) із відповідною заявою, установлення такого процедурного обмеження як зазначення електронної пошти, нівелює саму суть права особи на звернення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що рішення Ради адвокатів України № 34 від 25.03.2022 "Про внесення змін та доповнень до Регламенту ВКДКА, Регламенту КДКА регіону та Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність" є протиправним.

Щодо доводів відповідача про відсутність у спірних правовідносинах порушеного права позивача суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).

У пункті 8 частини першої статті 4 КАС зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

У підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення КСУ № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

З наведених процесуальних норм Закону вбачається, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливості реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Водночас суд враховує положення частини 2 статті 264 КАС України, де передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Суд вважає, що у даному випадку, внесення та затвердження відповідачем змін до Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, зокрема виключено слова "за наявності" у абзаці 3 пункту 2 статті 14 Положення, порушує (обмежує) право позивача на можливість подання такої скарги.

Аналогічна правова позиція і подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного суду від 15.05.2023 у справі №640/17743/20.

За цих обставин суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним і нечинним в частині рішення відповідача №143 від 13.11.2015 з дати прийняття виклад п. 36.5 Положення затвердженого рішенням РАУ №120 у такій редакції: - до скарги додається: копія рішення КДКА регіону, доказ надіслання скаржником копії скарги та доданих до неї письмових матеріалів іншій стороні КДКА адвокатури, рішення якої оскаржується - листом з описом вкладення у всіх пунктах і відмінках Положення №120, визнання протиправною бездіяльність відповідача по ухиленню в рішенні від 06.09.2022, призначити дату проведення з'їзду адвокатів України, зобов'язання відповідача негайно призначити дату (час, день, місяць, рік) проведення VI з'їзду адвокатів України як Звітно-виборчого VI з'їзду", визнання судом протиправним і скасування пункту рішення відповідача від 06.09.2022 про продовження виконання повноважень керівників органів адвокатського самоврядування строк повноважень яких сплив 17.11.2022 до обрання нових на підставі принципу Континуїтету, визнання протиправним застосування відповідачем принципу Континуїтету для порушення норм і законів України - Закону України "Про адвокатуру", визнання незаконним і скасування рішення відповідача як такі, що ухвалені і прийняті не повноважним органом без повноважень, а саме: №34 від 25.03.2022, №44 від 16-17.11.2022, №84 від 11-12.08.2023, №122 від 15-16.12.2023, №22 від 07.06.2024, №23 від 07.06.2024, №28 від 07.06.2024, №45 від 21.06.2024, №61 від 21.09.2024, №67 від 21.10.2024, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.

Адміністративний суд у силу вимог частини 2 статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо.

Відповідно до частини 1 статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи. Адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дане поняття вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно із частиною 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу; 16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI.

Згідно із статтею 2 Закону №5076-VI адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI адвокатське самоврядування визначається як гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 45 Закону №5076-VI встановлено, що Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об'єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування. За частиною третьою цієї норми, визначено Національна асоціація адвокатів України є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені цим Законом.

Згідно частини 1 статті 43 та частини 1 статті 44 Закону №5076-VI адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов'язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката. Завданнями адвокатського самоврядування є: 1) забезпечення незалежності адвокатів, захист від втручання у здійснення адвокатської діяльності; 2) підтримання високого професійного рівня адвокатів; 3) утворення та забезпечення діяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; 4) створення сприятливих умов для здійснення адвокатської діяльності; 5) забезпечення відкритості інформації про адвокатуру та адвокатську діяльність; 6) забезпечення ведення Єдиного реєстру адвокатів України; 7) участь у формуванні Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною 2 статті 46 Закону України Закону №5076-VI адвокатське самоврядування здійснюється через діяльність конференцій адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), рад адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, ревізійних комісій адвокатів регіонів (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої ревізійної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з'їзду адвокатів України.

Рада адвокатів України - діє у системі органів Національної асоціації адвокатів України, є національним органом адвокатського самоврядування, на який державою покладено виконання у період між з'їздами адвокатів України публічно-представницьких функцій недержавного самоврядного інституту, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання правової допомоги на професійній основі адвокатури України.

Згідно статті 55 Закону №5076-VI у період між з'їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України. Повноваження і порядок роботи Ради адвокатів України визначаються цим Законом та положенням про Раду адвокатів України, що затверджується з'їздом адвокатів України.

Відповідно до частини 1-4 статті 50 Закону №5076-VI Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури підконтрольна та підзвітна конференції адвокатів регіону.

Голова та члени кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури обираються конференцією адвокатів регіону з числа адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше п'яти років та адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві, місті Севастополі і відомості про яких включено до Єдиного реєстру адвокатів України, строком на п'ять років. Одна й та сама особа не може бути головою або членом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більше ніж два строки підряд. Голова кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури організовує і забезпечує ведення діловодства кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Голова, член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути достроково відкликаний з посади за рішенням конференції адвокатів регіону, яка обрала його на посаду.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури діє у складі кваліфікаційної та дисциплінарної палат. Кваліфікаційна палата утворюється у складі не більше дев'яти членів, дисциплінарна - не більше одинадцяти членів палати. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є повноважною за умови обрання не менше двох третин від кількісного складу кожної з її палат, затвердженого конференцією адвокатів регіону. Кожна палата на своєму першому засіданні шляхом голосування більшістю голосів від загальної кількості членів палати обирає з числа членів палати голову та секретаря палати. Голова палати за посадою є заступником голови кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Голова палати, секретар палати за рішенням відповідної палати може бути достроково відкликаний з посади.

Голова, заступник голови, секретар палати, член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури не можуть одночасно входити до складу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, ревізійної комісії адвокатів регіону, Вищої ревізійної комісії адвокатури, ради адвокатів регіону, Ради адвокатів України, комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги.

До повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури належать: 1) організація та проведення кваліфікаційних іспитів; 2) прийняття рішень щодо видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту; 3) прийняття рішень про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 4) здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвокатів; 5) вирішення інших питань, віднесених до повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури цим Законом, рішеннями конференції адвокатів регіону, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з'їзду адвокатів України. У передбачених цим Законом випадках повноваження кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури здійснює її кваліфікаційна або дисциплінарна палата.

З системного, сутнісного та цільового підходу до розуміння зазначених конституційних положень та положень профільного (базового) законодавчого акта, який визначає статус, мету, завдання та функції адвокатури, убачається, що адвокатура як інституція та її діяльність в аспекті забезпечення реалізації конституційного права особи на правову допомогу набуває певних особливих властивостей суб'єкта публічних відносин. Ця властивість адвокатури увиразнюється (посилюється) метою її служіння суспільному інтересу шляхом надання своєчасної і належної правової допомоги у поєднанні з виконанням делегованих їй державою окремих владних повноважень. У контексті сказаного має значення й особливий характер адвокатської професії, представники якої є учасниками творення правосуддя, у зв'язку з чим користуються, зокрема, правом участі у суді як захисники чи представники та імунітетом від судового переслідування за свої виступи в залі суду (стаття 23 Закону № 5076-VI).

Відтак, коли виникає спір із правовідносин, у яких адвокатура, як особлива формація реалізує надані їй правомочності в означеному сенсі, як-от у разі обмеження права особи на зайняття адвокатською діяльністю або прийняття рішення про зупинення чи припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (пункти 2, 3 ч. 5 ст. 50 Закону №5076-VI), оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення, інші подібні за суттю і значенням дії, зокрема й щодо делегованих державою владних повноважень, то такий спір за наявності для цього підстав може підпадати під ознаки публічно-правового, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Адвокатура є недержавним самоврядним інститутом (формуванням, об'єднанням), що самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, визначеному Законом №5076-VI.

У Розділі VII Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначені структурні організаційні одиниці адвокатського самоврядування, порядок формування, повноваження та правила самоврядної діяльності адвокатури.

Конституційний Суд України розтлумачив конституційну норму і вирішив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (п. 1 рішення №9-зп від 25.12.1997).

З даного офіційного тлумачення норми, передбаченої ч. 1 ст. 55 Конституції України вбачається, що є умови, за яких суд не може відмовити у правосудді якщо людина звернулася за захистом прав і свобод, які належать їй особисто, а не будь-яким іншим особам. Ця умова випливає також із співставлення ч. 1 ст. 55 Конституції України з ч. З, 5, 6 цієї статті, в яких ідеться про захист "своїх" прав, тобто прав, які належать особі, яка їх захищає.

Гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення.

Проте, суд зазначає, що вирішення наявність та обґрунтованості порушеного права можливе саме під час розгляду даної справи по суті позовних вимог, із врахуванням усіх доказів та попередніх судових рішень, що набрали законної сили.

У заяві про уточнення позовних вимог, від 19.05.2025 позивач зазначає, що про відсутність компетенції відповідача він дізнався з ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі №260/2748/25 за позовом ОСОБА_2 до КДКА Закарпатської області про поновлення строків звернення до суду і відкриття провадження.

З цього приводу, суд зазначає, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі №260/2748/25 у задоволенні адміністративного позову за позовною заявою ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Недержавна некомерційна професійна організація "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України про встановлення відсутності компетенції за правилами загального позовного провадження- відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №260/2748/25 - залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 20.08.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2025 року у справі №260/2748/25 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Недержавна некомерційна професійна організація «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України про встановлення відсутності компетенції за правилами загального позовного провадження.

У постанові від 31.07.2025 у справі №260/2748/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд, зокрема зазначив, що позивач, в обґрунтування звернення до суду із даними позовними вимогами посилається на порушення його трудових (соціальних) прав, а саме притягнення його до дисциплінарної відповідальності 21.06.2023 року органом ( КДКА Закарпатської області) у якого були відсутні відповідна компетенція та повноваження.

Колегія суддів погодилась із висновком суду першої інстанції, що порушення трудових (соціальних) прав позивача вирішувалося у межах розгляду справи № 260/5601/23.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 у справі №260/5601/23 залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 01.03.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 260/5601/23 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправними та скасування рішень повернуто особі, яка її подала.

Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправними та скасування рішень повернуто особі, яка її подала.

Позивачем отримано Висновок Дослідницької служби Верховної Ради України від 30.01.2025 "Парламентське дослідження щодо актуальних проблем правових засад організації і діяльності адвокатури України", зі змісту якого йому стало відомо про те, що рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 №69 суперечить Конституції України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

31.01.2025 ОСОБА_1 подав до Закарпатського окружного адміністративного суду заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій просив суд скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року по справі №260/5601/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги із посиланням на прийняття Дослідницькою службою Верховної Ради України Висновку від 30.01.2025 "Парламентське дослідження щодо актуальних проблем правових засад організації і діяльності адвокатури України", зі змісту якого йому стало відомо про те, що рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 №69 суперечить Конституції України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року, у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 05.05.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року у справі № 260/5601/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправними та скасування рішень.

З урахуванням вказаного суд встановив, що саме у межах розгляду питання про порушення трудових прав у справі № 260/5601/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправними та скасування рішень, притягнення до дисциплінарної відповідальності повинні вирішуватися і вирішувалися питання наявності повноважень та належного суб'єкта, який здійснював дисциплінарне провадження, дії якого оскаржувалися, а саме КДКА Закарпатської області, відповідно під час вирішення трудового спору (спору про притягнення до дисциплінарної відповідальності) вирішуються питання, пов'язані із притягненням до дисциплінарної відповідальності в тому числі і щодо наявності повноважень та компетенції у суб'єкта, який здійснював застосування дисциплінарного стягнення.

Подаючи даний адміністративний позов, ОСОБА_1 не перебував у жодних правових відносинах із відповідачем, оскільки на час звернення із даним позовом був позбавлений права на здійснення адвокатської діяльності, а рішення щодо такого спору та накладеного відповідним суб'єктом стягнення набрало законної сили у межах справи №260/5601/23, вирішуючи спір (трудовий, спір про притягнення до дисциплінарної відповідальності) судами і вирішуються питання щодо належного відповідача та його компетенції і повноважень.

Задоволення вимог позивача можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, а відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.

Окрім цього, суд зазначив, що є чинним та не скасованим Рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 року №69 "Про затвердження роз'яснення щодо інституціонального континуїтету НААУ та організаційних форм адвокатського самоврядування" яким встановлено, що за наявності об'єктивних підстав, які виключають можливість проведення безперешкодного та безпечного для життя і здоров'я осіб відповідних виборів, органи адвокатського самоврядування продовжують виконувати свої повноваження до початку діяльності новосформованих органів адвокатського самоврядування та обрання нових членів. Згідно з п. 5 ст. 50 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до повноважень КДКА належить також вирішення питань, віднесених до її повноважень цим Законом, Радою адвокатів України, з'їзду суддів України.

Проте, як судом вказано вище, позивач оскаржував дії суб'єкта владних повноважень (відповідача) щодо порушення його права суб'єктом, який на думку позивача не мав відповідної компетенції та повноважень і такий спір був вирішений у межах справи № 260/5601/23, рішення по якій набрали законної сили.

В ухвалі Верховного Суду колегія суддів Касаційного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі № 260/5601/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправними та скасування рішень встановила наступне:

"Окрім цього, висновки "Парламентського дослідження" Дослідницької Служби Верховної Ради України не можуть вважатися нововиявленими обставинами в розумінні ст.361 КАС України, оскільки такі являються виключно довідковим інформаційно-аналітичним матеріалом, а інформація та позиції, викладені в них, не є офіційною позицією Верховної Ради України чи її органів. Отже, такі висновки, як зазначив суд, не є істотними для справи обставинами, що могли б вплинути на прийняття судом рішення.

Більше того, таке парламентське дослідження було проведено вже після виникнення спірних правовідносин та ухвалення судом рішення в цій адміністративній справі, що свідчить про відсутність нововиявленого характеру такого.

При цьому, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що доводи щодо відсутності у КДКА Закарпатської області повноважень ОСОБА_1 вказував в своїх позовній заяві та апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції.

Розглядаючи вказані заяву і скаргу, суди першої та апеляційної інстанції досліджували, серед іншого, обставини щодо повноважень членів КДКА Закарпатської області в зв'язку із спливом п'ятирічного строку, на якій вони обиралися, та встановили наявність таких повноважень на підставі рішення РАУ № 69 від 21.09.2020 року "Про затвердження роз'яснення щодо інституціонального континуїтету Національної асоціації адвокатів України та організаційних форм адвокатського самоврядування".

Отже, суд виснував, що вказана обставина щодо повноважень членів КДКА Закарпатської області в зв'язку із спливом п'ятирічного строку, на якій вони обиралися, не може визнаватися нововиявленою у відповідності до п.1 ч.2 ст.361 КАС України, оскільки на час розгляду справи № 260/5601/23 по суті ця обставина вже була відомою позивачу, вона досліджувалася судами, а тому не може бути підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами.

Оскільки у справі № 260/5601/23 прийнятий Дослідницькою службою Верховної Ради України Висновок від 30.01.2025 року "Парламентське дослідження щодо актуальних проблем правових засад організації і діяльності адвокатури України" не оцінювався судом, а обставини щодо повноважень КДКА Закарпатської області та її членів були встановлені судами першої і апеляційної інстанції, то й у цьому випадку підстави для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами є відсутніми.

Додатково колегія суддів звернула увагу на те, що питання діяльності і компетенції Дослідницької служби Верховної Ради України унормовані Положенням про Дослідницьку службу Верховної Ради України, затв. розпорядженням Голови Верховної Ради України № 438 від 11.08.2022 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, "Парламентське дослідження" є неофіційним документом, являє собою комплексну аналітичну добірку, яка є результатом тематичного наукового дослідження, що містить суб'єктивне бачення виконавців цього дослідження (позиція авторів (думка, бачення), яка не несе юридичних наслідків), а тому останній не створює будь-яких правових наслідків та не має доказового значення.

А також покликання апелянта на те, що вказане "Парламентське дослідження" підтвердило нелегітимність КДКА Закарпатської області з 2022 року через закінчення 5-річного строку повноважень, а також неконституційність рішення РАУ № 69 від 21.09.2020 року, є помилковим.

Стосовно решти доводів апелянта колегія суддів наголосила, що сам факт реєстрації кримінальних проваджень за ознаками злочинів, передбачених ст.ст.255, 353 КК України (від 05.09.2024, 08.01.2025, 09.01.2025 16.01.2025, визнання позивача потерпілим в них, не може вважатися нововиявленою обставиною, оскільки будь-якої істотної для справи інформації такі не містять".

Суд звернув увагу, що преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом частини 4 статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.10.2020 по справі №814/435/18, даючи визначення інституту "преюдиції" та порядку його застосування під час судового розгляду.

Суд зазначає, що згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин першої третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідач довів законність оскаржуваних дій та рішення. Натомість доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, а тому позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають до задоволення.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 35 000 євро, суд зазначає таке.

У відповідності до положень статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пунктах 2, 4 вказаної постанови зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що подає відповідний позов.

Крім того, за правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В постанові №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", Пленум Верховного Суду України в пункті 4 вказав, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. В пункті 9 цієї Постанови роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування моральної шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 у справі №804/2252/14 та від 20.02.2018 у справі № 818/1394/17.

ОСОБА_1 обґрунтовує підстави для стягнення моральної шкоди з відповідача тим, що поведінка відповідача викладена у відзиві його додатково психологічно травмувала і змушує вжити надзусилля по веденню справи, а відповідач отримав позов і його медкарту з діагнозом захворювання - знає його хворобу і йому важко.

При цьому, суд вказує на те, що в даному випадку відсутні будь-які докази причинно-наслідкового зв'язку між зазначеними позивачем обґрунтуваннями морально-психологічних випробувань і діями та рішеннями відповідача щодо ОСОБА_1 .

Таким чином, наведені позивачем доводи щодо необхідності компенсувати моральну шкоду не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Вказане позбавляє суд можливості встановити факт завдання позивачу моральної шкоди протиправними діями та рішеннями відповідача і провести розрахунок її розміру згідно з критеріями, встановленими статтею 23 Цивільного кодексу України, а відтак підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні.

Крім того, згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 25.10.1993 у справі "Гольм проти Швеції", від 29.11.1996 у справі "Саундерс проти Сполученого Королівства", від 25.07.2001 у справі "Перна проти Італії", від 13.07.2006 у справі "Сілін проти України") визнання порушення прав особи неправомірними діями інших осіб само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду спричинену такими діями.

Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Оскільки позивачем не доведено факт того, що оскаржуваними діями та рішеннями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а також наявності причинно-наслідкового зв'язку між винесенням спірних рішень відповідачем та заподіянням позивачеві шкоди, тому у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було доведено правомірність спірного рішення в частині щодо ОСОБА_1 , натомість, доводи позивача підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, а тому оскаржуване рішення Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" від 25.03.2022 №34 в частині п.2 додатка №3 слова у абзаці 3 пункту 2 статті 14 виключити слова "(за наявності)", слід визнати протиправним і скасувати, а в задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Оцінивши докази, які є у справі, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оскільки, ухвалою суду від 03.03.2025 позивача звільнено від сплати судового збору, то докази розподілу судового збору відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України (код ЄДРПОУ - 38488439, вул. Борисоглібська, 3 поверх 5, м. Київ, 04070) про визнання протиправною бездіяльності та визнання протиправними і скасування рішень, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" від 25.03.2022 №34 в частині п.2 додатка №3 слова у абзаці 3 пункту 2 статті 14 виключити слова "(за наявності)" .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.

Рішення складене в повному обсязі 27 жовтня 2025 р.

Попередній документ

131293054

Наступний документ

131293056

Інформація про рішення:

№ рішення:	131293055
№ справи:	300/1204/25
Дата рішення:	15.10.2025
Дата публікації:	29.10.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Івано-Франківський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері; адвокатури

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (22.12.2025)
Дата надходження:	10.11.2025
Предмет позову:	визнання дії та бездіяльності протиправними

Розклад засідань:

Минулі засідання (6)

29.05.2025 10:00	Івано-Франківський окружний адміністративний суд
24.06.2025 10:00	Івано-Франківський окружний адміністративний суд
02.09.2025 10:00	Івано-Франківський окружний адміністративний суд
18.09.2025 10:00	Івано-Франківський окружний адміністративний суд
07.10.2025 10:30	Івано-Франківський окружний адміністративний суд
15.10.2025 09:30	Івано-Франківський окружний адміністративний суд