27 жовтня 2025 рокум. Ужгород№ 260/6311/25
Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючої судді Калинич Я.М. розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльністю протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
Адвокат Трофімов Володимир Романович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ), яким просить суд: 1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року). 2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби Україн) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 183978,29 грн.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
12 серпня 2025 року, від представника позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків. Зокрема, позовна заява була викладена в новій редакції, а саме:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року).
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби Україн) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 183978,29 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що станом на день звільнення відповідач не провів з ним розрахунків грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 02.07.2020. Остаточний розрахунок з позивачем було здійснено лише 11.07.2025. Вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на те, що відсутні підстави стверджувати, що положення статей 116, 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Відповідач звертає увагу, що звільнення позивача з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з боку позивача та спорів щодо суми виплати, у зв'язку з цим, позовні вимоги позивача є необґрунтованими.
Ухвалою суду від 07 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в частині, що виходить за межі шестимісячного строку звернення до суду з позовом.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, матеріали пенсійної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Суд встановив, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_3 , що не заперечується відповідачем.
Відповідно до наказу в.о. начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 02.07.2020 року №337-ОС, позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Станом на день звільнення відповідач не провів з ним розрахунків грошового забезпечення.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 року по справі №260/3415/24 зобов'язано військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 30.01.2020 року по 02.07.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, та провести їх виплату з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду відповідач провів розрахунок з позивачем 11.07.2025 року в розмірі 60559,45 грн.
Вважаючи порушеним право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Згідно статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до положень статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частинами 1 та 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Положеннями статті 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція ст.117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022 року.
Варто вказати, що ст.117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, ВС неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на вищевказане, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Проте правова позиція першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Як зазначалося вище, з 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до ст.117 КЗпП України у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19.07.2022 ст.117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Тому спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на два періоди: до 19.07.2022 та після цього.
Суд звертає увагу, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підстав ст.116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Так, позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу з 02 липня 2020 року.
Відтак, відлік затримки по виплаті заробітної плати слід розпочинати з 03 липня 2020 року, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Оскільки відповідач 11.07.2025 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у справі №260/3415/24 здійснив виплату позивачеві грошове забезпечення в сумі 60559,45 грн. то саме вказаний день є днем фактичного розрахунку.
Таким чином, період з 03.07.2020 до 19.07.2022 (набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду суд, який розглядає спір, маючи переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
При цьому, період з 19.07.2022 до 11.07.2025 регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Разом з тим, до цього періоду також слід застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15, що висловлено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23.
Так, у Постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала наступний правовий висновок:
«Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 у справі №813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне обрати інший спосіб захисту та стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки №238 від 21.08.2025 року наявної в матеріалах справи, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 670,62 грн.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2020 року по 18.07.2022 року складає 500282,52 грн (670,62 грн х 746 календарних днів), а з 19.07.2022 року по 27.08.2024 року - 124064,70 грн. (670,62 х 185 календарних дні (не більше ніж за 6 місяців).
Водночас, як вже зазначалось судом вище, про необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні (в редакції КЗпП України до набрання чинності Законом №2352-ІХ) йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, від 12.08.2020 року у справі №400/3151/19.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року (справа №816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Суд також при вирішенні даного спору приймає до уваги позицію викладену в постанові Великої Палати ВС від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, де суд зауважив, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Тобто суд застосовує принцип співмірності при розрахунку середнього заробітку, як до 19.07.2022 так і після 19.07.2022.
Згідно з інформацією військової частини НОМЕР_3 при звільненні позивачу нараховано 179681,46 грн.
З урахуванням невиплаченого грошового забезпечення у розмірі 60559,45 грн., до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 240240,91 грн.
Отже, сума виплаченого із затримкою грошового забезпечення складає 25,21% від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення ((60559,45 грн./240240,91 грн.) х 100).
Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача за період з 03.07.2020 року по 18.07.2022 року необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 126121,22 грн., тобто 25,21% від 500282,52 грн.
Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача за період з 19.07.2022 по 11.07.2025 необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 31276,71 грн., тобто 25,21% від 124064,70 грн.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2020 по 18.07.2022 в розмірі 126121,22 грн., а за період з 19.07.2022 по 11.07.2025 (не більше як за 6 місяців) - в сумі 31276,71 грн.
Тобто загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, становить 157397,93 грн. (126121,22 грн. (за період з 03.07.2020 по 18.07.2022 з урахуванням принципу пропорційності) + 31276,71 грн. (за період з 19.07.2022 по 11.07.2025 (за весь час затримки, але не більш як за 6 місяців, з урахуванням принципу пропорційності).
Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірність відмови щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи встановлене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
За правилами статті 139 частини 3 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Визначаючи співмірність понесених витрат з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає, що понесені позивачем у даній справі судові витрати у вигляді сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень в розмірі 1259,15 грн.
Керуючись статями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльністю протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 липня 2020 року по 11 липня 2025 року.
Стягнути з НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 157397 (сто п'ятдесят сім тисяч триста дев'яності сім) грн. 93 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір при поданні позову у розмірі 1259 (одна тисяча двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 15 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяЯ. М. Калинич