23 жовтня 2025 рокум. Ужгород№ 260/6211/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Плеханова З.Б.
при секретарі Ковач Н.М.
за участю:
позивача: ОСОБА_1 - представник ОСОБА_2
відповідача: Військова частина НОМЕР_1 - представник не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
04 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , яким просить:
- Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо безпідставного незвільнення ОСОБА_3 з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка має інвалідність II групи.
- Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_3 з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка має інвалідність II групи.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що він є стрільцем-помічником кулеметника 2-го відділення 4-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
04 липня 2025 року позивач подав командиру другої стрілецької роти другого стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , капітану Ростіславу Палярошу рапорт про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка має інвалідність II групи, оскільки ОСОБА_4 , дружині ОСОБА_1 , згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №217/25/20/В, встановлено ІІ групу інвалідності за діагнозом: двобічний гонартроз IV ступеня з вираженим больовим синдромом та змішаною згинально-розгинальною контрактурою важкого ступеня; двобічний коксартроз III ступеня з вираженим больовим синдромом і змішаною згинально-привідною контрактурою обох кульшових суглобів важкого ступеня; виражене порушення функцій ходи та опори.
21 липня 2025 року представником позивача направлявся адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просила: 1. Надати інформацію про стан та етап (стадію) розгляду рапорту сержанта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка має інвалідність II групи. 31 липня 2025 року представник позивача отримала відповідь на адвокатський запит, у якій зазначено, що станом на 31.07.2025 згідно з інформацією, наданою відділенням документального забезпечення та контролю штабу військової частини НОМЕР_1 , на адресу командування військової частини належно оформлений рапорт позивача щодо звільнення з військової служби не надходив.
Позивач зазначає, що посилання відповідача на те, що на адресу командування Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України не надходив належним чином оформлений рапорт позивача щодо звільнення з військової служби не надходив» є безпідставним, оскільки жоден нормативно-правовий акт не містить визначення, що саме слід вважати «належним оформленням» такого документа. Подібне тлумачення з боку відповідача фактично є самовільним встановленням додаткових вимог до документу, які прямо не передбачені законом, і свідчить про перевищення меж повноважень посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Враховуючи вищенаведене, позивач вказує, що станом на 1 серпня 2025 року, попри наявність передбаченої Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» підстави та подання відповідного рапорту, його не звільнено з військової служби. Такі дії посадових осіб відповідача на думку є незаконними, протиправними та такими, що грубо порушують основоположні права та свободи людини. Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
05 серпня 2025 року ухвалою ЗОАС було відкрито спрощене позовне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії. Зобов'язано позивача надати суду в термін7 дні з дня отримання даної ухвали: повідомлення про вручення рапорту позивача про звільнення. Також зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати суду в термін 7 днів з дня отримання даної ухвали: рішення про результати розгляду рапорту позивача від 28.06.2025.
Вказану ухвалу доставлено до електронного кабінету відповідача 05.08.2025 року, що стверджується Довідкою про доставку електронного листа.
Однак відповідач відзив у встановлений судом строк до суду не надіслав, про причини неподання такого не повідомив, про продовження процесуального строку для його подання не клопотав.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
З огляду на зазначене суд вважає за можливе застосувати процесуальні наслідки неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов, передбачені ч. 4 ст. 159 КАС України.
12 серпня 2025 року від позивача на адресу суду надійшла заява на виконання вимог ухвали суду з додатками.
22 вересня 2025 року ухвалою ЗОАС було призначено судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії. Зобов'язано повторно відповідача військову частину НОМЕР_1 виконати вимоги ухвали від 05.08.25 року.
24 вересня 2025 року представник відповідача подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
26 вересня 2025 року представник позивача в приміщенні ЗОАС ознайомився з матеріали справи.
Разом з тим, відповідач витребувані судом докази не подав.
Згідно ч. 9 ст. 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
У судовому засіданні від 16.10.2025 року, представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення такого.
Обставини встановлені судом
ОСОБА_1 є стрільцем-помічником кулеметника 2-го відділення 4-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
01 липня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку . згідно накладної Опису вкладення "Укрпошти" надіслав рапорт від 28.06.2025 року на ім'я командира другої стрілецької роти другого стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби через сімейні обставини відповідно до абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною.
До рапорту ОСОБА_1 додав наступні документи:
- Належним чином завірену копію військово-облікового документу;
- Належним чином завірену копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 04 червня 2025 року;
- Належним чином завірену копію паспорта ОСОБА_4 ;
- Належним чином завірену копію РНОКПП ОСОБА_4 ;
- Належним чином завірену копію паспорта ОСОБА_1 ;
- Належним чином завірену копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;
- Належним чином завірену копію Виписки із протоколу ЛКК №51/3;
- Належним чином завірену копію Висновку №51/3.
Як встановлено з роздруківки з трекінгу відправлень Укрпошти та повідомлення про вручення рапорт з додатками ОСОБА_1 було вручено « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військовій частині НОМЕР_1 - 04 липня 2025 року.
В подальшому 21 липня 2025 року представник позивача направила адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просила надати інформацію про стан та етап (стадію) розгляду рапорту сержанта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка має інвалідність II групи.
Військова частина НОМЕР_1 листом «Про надання інформації на адвокатський запит» від 31.07.2025 року за №20/115/10-Л-14-Аз адресованого адвокату Лесі Лешанич, зазначила наступне:
«На адресу військової частини НОМЕР_1 надійшов Ваш адвокатський запит в інтересах ОСОБА_1 від 21.07,2025. за результатами розгляду якого повідомляємо наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, шо передбачені Конституцією та законами України.
Повідомляю Вас, що станом .31.07.2025 згідно » інформацією, наданою відділенням документального забезпечення на контролю штабу військової частини . НОМЕР_1 , на адресу командування військової частини належно оформлений рапорт сержанта ОСОБА_1 щодо звільнення і військової служби не надходив.»
Судом також досліджено Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №217/25/20/В, з якого вбачається, що ОСОБА_4 встановлено ІІ групу інвалідності за діагнозом: двобічний гонартроз IV ступеня з вираженим больовим синдромом та змішаною згинально-розгинальною контрактурою важкого ступеня; двобічний коксартроз III ступеня з вираженим больовим синдромом і змішаною згинально-привідною контрактурою обох кульшових суглобів важкого ступеня; виражене порушення функцій ходи та опори.
Відповідно до висновку №51/3 від 11 червня 2025 року про наявність порушень функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду не на професійній основі, ОСОБА_4 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Мотиви та норми права застосовані судом
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання щодо даних правовідносин передбачені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-ХІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частиною 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (надалі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно пункту 3 цього Указу мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Указами Президента України неодноразово продовжувався воєнний стан та строк проведення мобілізації. На час розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
За приписами частин 1, 3 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
08.08.2024 року набрав чинності Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 (далі по тексту - Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І).
Пунктом 2 розділу І Порядку №531 встановлено, що з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
Пунктами 2-5 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Вимоги до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця встановлені Додатком 1 до Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України:
- ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування);
- посада безпосереднього командира (начальника);
- військове звання підпис Ім'я ПРІЗВИЩЕ;
- (для рапорту, поданого в паперовій формі).
Пунктом 7 розділу ІІІ Порядку №531 встановлено заборону:
1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту;
2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров'я тощо;
3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку;
4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.
Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Таким чином, командири (начальники) здійснюють розгляд паперового рапорту військовослужбовця у встановлений Порядком №531 строк та надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, яка повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, при цьому відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивач 01 липня 2025 року надіслав на адресу військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби, у якому просив звільнити його з військової служби через сімейні обставини відповідно до абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною.
Однак, як вбачається із наданої відповідачем відповіді листом «Про надання інформації на адвокатський запит» від 31.07.2025 року за №20/115/10-Л-14-Аз командир військової частини НОМЕР_1 всупереч пунктам 2-5 розділу ІІІ Порядку №531 не надав відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, натомість надавши інформацію, що на адресу командування військової частини належно оформлений рапорт сержанта ОСОБА_1 щодо звільнення і військової служби не надходив.
Таким чином, рапорт ОСОБА_1 від 01 липня 2025 року про звільнення з військової служби не був розглянутий командиром військової частини НОМЕР_1 належним чином всуперечи вищевказаним вимогам Порядку № 531.
При цьому, оскільки командуванням військової частини НОМЕР_1 не надавалася оцінка підставам для звільнення позивача з військової служби, з огляду на подані ним документи, то спір у цій справі може стосуватися виключно питання неналежного розгляду рапорту (допущення протиправної бездіяльності), і за таких обставин відсутні підстави для надання судом оцінки стосовно наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до вказаної ним підстави та поданих разом із рапортом документів.
Суд зауважує, що спір щодо наявності чи відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби може виникнути лише при наявності відповідного рішення за розглядом рапорту по суті.
Таким чином, в ході розгляду даної справи судом встановлено, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо неналежного розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби у відповідності до вимог Порядку №531, а саме, відсутня резолюція командира (начальника), що містить відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку 531
Щодо позовної вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_3 з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка має інвалідність II групи., суд зазначає наступне.
В силу статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Указу Президента України від 10 грудня 2008 року №1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України за №170 від 10.04.2009, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Верховний Суд також висловив свою правову позицію стосовно поняття «дискреційні повноваження». Так у постанові №825/2228/18 від 02.07.2020 Верховний Суд зазначив, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
При цьому, вирішуючи вимоги зобов'язального характеру, суд враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17, де суд зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відтак, оскільки за результатами розгляду рапорту позивача, відповідачем не було прийнято юридично значиме рішення, яким надана оцінка підставам для звільнення позивача з військової служби, то дискреційні повноваження відповідача в частині розгляду рапорту не є використаними, у зв'язку з чим, суд вважає, що необхідно зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 28 червня 2025 року отриманий військовою частиною 04 липня 2025 року у відповідності до порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом від 06.08.2024 №531, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 , підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», підстави для стягнення у цій справі судового збору на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військова частина НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 від 28 червня 2025 року отриманий військовою частиною 04 липня 2025 року.
Зобов'язати Військову частина НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 28 червня 2025 року отриманий військовою частиною 04 липня 2025 року у відповідності до порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом від 06.08.2024 №531.
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 27 жовтня 2025 року.
СуддяЗ.Б.Плеханова