Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 жовтня 2025 року Справа№200/1725/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Аляб'єва І.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.02.2025 № 032350030917 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 14.02.2025 № 032350030917 з врахуванням стажу в подвійному розмірі за період роботи у Волинському обласному дитячому територіальному медичному об'єднанні на посаді лаборанта-бактеріолога центрального відділення клінічної мікробіології з 02.01.2001 по 01.01.2005 на посаді лаборанта з бактеріології центрального відділення клінічної мікробіології 02.01.2005 по 01.09.2013.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на думку позивача, відповідач здійснив протиправні дії, які полягають у відмові у призначенні пенсії та зарахуванні позивачу періодів роботи з 02.01.2001 по 01.01.2005 та з 02.01.2005 по 01.09.2013 до стажу роботи у подвійному розмірі.
Ухвалою суду 17.03.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надати до суду належним чином засвідчені копії: заяву ОСОБА_1 від 06.02.2025 про призначення пенсії та додані до неї документи; рішення від 14.02.2025 № 032350030917 про відмову у призначенні пенсії та всі документи, які були або мали бути враховані при прийнятті цього рішення; Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форма ОК-5 і форма ОК-7; а також форму РС-право розрахунок стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців.
Переліком спеціалізованих закладів охорони здоров'я та структурних підрозділів закладів охорони здоров'я, які здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на туберкульоз, що затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.07.2009 № 514 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.09.2009 за № 842/16858, обласне дитяче територіальне медичне об'єднання не передбачено.
Аналогічного висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 15.06.2016 у справі № 161/18927/15-ц.
Відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області діяло на підставі діючого законодавства, тому підстави для визнання протиправним та скасування рішення № 032350030917 від 14.02.2025 відсутні.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, суд встановив наступне.
06.02.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (ВОГ № 7 (сервісний центр)) із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV Закону №1058.
Пенсійна справа опрацьовувалась за принципом екстериторіальності спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, та перевірялася спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.02.2025 №032350030917 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788 у зв'язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років, передбаченого статтею 55 Закону - 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017.
За результатом розгляду заяви заявниці від 06.02.2025, наданими документами, індивідуальними відомостями про застраховану особу страховий стаж ОСОБА_1 склав 27 років 04 місяці 04 дні, в тому числі стаж роботи відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788 на посадах працівників охорони здоров'я станом на 11.10.2017 - 23 роки 08 місяців 10 днів.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.03.2016 у справі №161/18924/15-ц позов задоволено частково. Встановлено факт роботи ОСОБА_1 в шкідливих умовах праці у період з 02.01.2001 року по 01.04.2014 року у централізованому відділенні клінічної мікробіології Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання, пов'язаної із наданням медичної допомоги хворим на туберкульоз та із високим ступенем ризику інфікування та захворювання на туберкульоз. Визнано протиправною бездіяльність обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання щодо не нарахування ОСОБА_1 надбавки, передбаченої постановою КМ України від 16.02.2011 року № 123 «Про деякі заходи щодо підвищення престижності праці медичних працівників, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз». Зобов'язано обласне територіальне медичне протитуберкульозне об'єднання встановити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 надбавку за тривалість безперервної роботи у розмірі 60 відсотків посадового окладу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.03.2016 у справі №161/18924/15-ц набрало законної сили 17.06.2016, відповідно до ухвали Апеляційного суду Волинської області.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.03.2016 у справі №161/18924/15-ц встановлено «наказом управління охорони здоровя Волинської обласної державної адміністрації № 202/од від 14.09.2000 року «Про організацію централізованої баклабораторії (відділення клінічної мікробіології) на базі Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання» було створено централізовану баклабораторію для обслуговування слідуючих лікувальних установ: обласної клінічної лікарні, обласного дитячого територіального медичного об'єднання, обласного протитуберкульозного територіального медичного об'єднання, обласного онкологічного диспансеру, обласного госпіталю інвалідів ВВВ, обласного шкірно-венерологічного диспансеру, обласного наркологічного диспансеру, обласної психіатричної лікарні №1 (а.с.10).
Відповідно до Додатку №3 до цього наказу в об'єм мікробіологічних досліджень, які можуть проводитись в централізованому відділенні клінічної мікробіології ВОДТМО, включено, в тому числі, і дослідження на мікобактерії туберкульозу.
З копії трудової книжки позивача (а.с.11-12) вбачається, що ОСОБА_1 02.01.2001 року була прийнята на посаду лаборанта-бактеріолога централізованого відділення клінічної мікробіології, 02.01.2005 року переведена на посаду лаборанта бактеріології централізованого відділення клінічної мікробіології, 02.09.2013 року переведена на посаду лаборанта з бактеріології туберкульозного кабінету централізованого відділення клінічної мікробіології, 31.03.2014 року звільнена з займаної посади в зв'язку з переведенням в Волинське обласне територіальне медичне протитуберкульозне об'єднання, 01.04.2014 року прийнята на посаду фельдшера лаборанта бактеріологічної лабораторії Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання по переводу з обласного дитячого територіального медичного об'єднання.
З листа - відповіді Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання від 22.07.2015 р. № 684/2-111.15 та наказу № 118-09 від 29.11.2011 року вбачається, що заявниця працюючи в Волинському обласному дитячому територіальному медичному об'єднанні, здійснювала діагностику туберкульозу під час роботи, працювала в шкідливих умовах праці та її посада належить до такої, яким надаються пільги і компенсації, передбачені чинним законодавством (а.с. 5,6).
Згідно наданих центром медичної статистики відомостей за період 2003 2014 роки роботи, централізованою лабораторією було проведено значну кількість таких досліджень:
посів на ріст МБТ (мікобактерій туберкульозу) 253398; мікроскопія КСБ-717603;
чутливість МБТ до протитуберкульозних препаратів 103829 (а.с. 9 ).»
Згідно з довідкою КП «Волинська обласна інфекційна лікарня» від 05.02.2025 №89 ОСОБА_1 , працювала з 02.08.1999 по 01.01.2001 у Волинському обласному територіальному медичному протитуберкульозному об'єднанні; з 01.04.2014 по 29.02.2024 - у комунальному підприємстві «Волинський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Волинської обласної ради, з 01.03.2024 по 05.02.2025 - у комунальному підприємстві «Волинська обласна інфекційна лікарня» Волинської обласної ради;
з 02.08.1999 (Нак.№44 від 02.08.1999) по 01.01.2001 (Нак.№53 від 29.12.2000) на посаді фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії.
з 01.04.2014 (Нак.№47 від 01.04.2014) на посаді фельдшера-лаборанта бактеріологічної лабораторії
-з 01.04.2024 (Нак.№103/2-2-ос від 01.04.2024) на посаді лаборанта з бактеріології регіонального медичного фтизіопульмонологічного центру
-з 01.11.2024 (Нак.№308/2-2-ос від 31.10.2024) по 05.02.2025 (Нак.№32/2-2-ос) на посаді лаборанта клініко-діагностичної лабораторії регіонального медичного фтизіопульмонологічного центру.
За час роботи не знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до Зр.,6р. та знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати сімейними обставинами з 12.08.2014 по 21.08.2014 (Нак.№86 від 11.08.2014)
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" від 05.07.2001р. №2586-111 та "Про внесення змін до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 10.07.2003 №1110-VI робота в протитуберкульозних диспансерах, лікарнях, відділеннях, кабінетах вважається роботою у інфекційних закладах і зараховується до стажу у подвійному розмірі.
Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності відмови в призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Не погодившись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Порядок призначення, виплати та перерахунку призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України №1058 набрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом №1788.
Відповідно до статті 62 Закону України №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Судом встановлено, що згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 , позивач працювала з 02.01.2001прийнята за переводом на посаду лаборанта-бактеріолога центрального відділення клінічної мікробіології у Волинському обласному дитячому територіальному медичному об'єднанні, а з 02.01.2005 по 31.03.2014 на посаді на посаді лаборанта з бактеріології центрального відділення клінічної мікробіології.
Згідно зі статтею 60 Закону №1788 робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06.04.2000 інфекційні хвороби - це розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.
Відповідно до пунктів 7 і 12 статті 1 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» №4565-VІ від 22.03.2012 туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу; а протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Отже, за правилами статті 60 Закону №1788-XII та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV період роботи у інфекційному закладі охорони здоров'я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Окрім цього, відповідачем не заперечується факт роботи позивача в інфекційному закладі в спірні періоди.
Щодо посилань відповідача на неможливість зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періоду роботи позивача у інфекційному закладі після 01.01.2004, суд зазначає, що стаття 60 Закону №1788 є чинною по теперішній час. Стаття 24 Закону України №1058 не скасовує статтю 60 Закону №1788 та не зупиняє її дію.
Відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Аналогічних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постановах від 22.12.2021 у справі №688/2916/17, від 27.02.2020 у справі №462/1713/17, від 23.01.2019 у справі №485/103/17 та від 04.12.2019 у справі №689/872/17, які в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суд також зазначає, що у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом №1058 та Законом №1788 вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України "Про пенсійне забезпечення", то він мав би виключити із Закону України "Про пенсійне забезпечення" усі інші положення, чого зроблено не було.
Отже, доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до стажу в подвійному розмірі періоду роботи особи в інфекційному закладі охорони здоров'я, після 01.01.2004 (набрання чинності Закону №1058) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.
Як встановлено судом вище, позивачу періоди роботи як працівника охорони здоров'я з 02.08.1999 по 01.01.2001, з 02.09.2013 по 29.10.2013, з 04.11.2013 по 31.03.2014, з 01.04.2014 по 11.08.2014, з 22.08.2014 по 01.04.2015, з 02.04.2015 по 01.01.2016, з 02.01.2016 по 11.10.2017 враховано до стажу на право на пенсію в подвійному розмірі, а з 02.01.2001 по 01.09.2013 - в одинарному розмірі.
Таким чином, відповідачами протиправно не зараховано до стажу позивача у подвійному розмірі періоди роботи в інфекційному закладі охорони здоров'я з 02.01.2001 по 01.09.2013.
Згідно зі статтею 2 Закону №1788-XII цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Статтею 52 Закону №1788-ХІІ встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають, в тому числі, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції до 02.03.2015) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції.
Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Надалі Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII внесені зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років» і доповнено абзацами дванадцятим -двадцять п'ятим.
Таким чином, пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ у зазначеній редакції передбачав, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
В свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України вказав, що положення п. «а» ст.54, ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст. ст. 1, 3, ч. 3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.
Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення п. «а» ст.54, ст.55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином зазначені положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» втратили чинність з 04.06.2019 року.
Отже, з 04.06.2019 року при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.
Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.07.2022 у справі №440/1286/20.
З огляду на зазначене, на день первинного звернення позивача із заявою від 06.02.2025 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом «е» ст. 55 Закону №1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Разом з тим, відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, відповідач зазначив про те, що право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники закладів освіти незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців.
При цьому, враховуючи висновки суду щодо наявності у позивача права на зарахування періоду її роботи на посаді лаборанта-бактеріолога та лаборанта з бактеріології з 02.01.2001 по 01.09.2013 у подвійному розмірі, у позивача станом на 11.10.2017 наявний спеціальний стаж більш ніж 26 років 6 місяців, що на переконання суду, достатньо для призначення їй пенсії за вислугу років.
Отже, на час звернень до відповідачів із заявами про призначення пенсії за вислугу років позивач мала право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому відповідачем протиправно відмовлено позивачу в призначенні такої пенсії.
Як наслідок, рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 14.02.2025 № 032350030917 підлягає до скасування.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За приписами частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у випадку, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за вислугу років визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії щодо розгляду заяви позивача від 06.02.2025 за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, рішенням якого відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії підлягає задоволенню.
Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до квитанції від 01.03.2025 позивачем сплачено 1211,20 грн судового збору за подання позову.
Отже, стягненню на користь позивача підлягає 1211,20 грн понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.02.2025 № 032350030917 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84116, Донецька область, м.Слов'янськ, пл.Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 06.02.2025 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зарахувати у подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи ОСОБА_1 з 02.01.2001 по 01.09.2013 на посадах лаборанта-бактеріолога та лаборанта з бактеріології у Волинському обласному дитячому територіальному медичному об'єднанні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84116, Донецька область, м.Слов'янськ, пл.Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено і підписано 27.10.2025.
Суддя І.Г. Аляб'єв