27 жовтня 2025 рокуСправа №160/24590/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
27 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2022, 2023 та 2024 роки, починаючи з 28.07.2025.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2022, 2023 та 2024 роки, починаючи з 28.07.2025.
В обґрунтування позовної заяви представник позивач зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з 12 вересня 2006 року йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
На підставі особистої заяви від 28.07.2025 року ОСОБА_1 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", розмір пенсії обчислено з застосування показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014, 2015, 2016 роки.
08 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просив здійснити ОСОБА_1 перерахунок (обчислення) пенсії за віком з застосуванням середнього показника заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023, 2024 роки.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-010307-8/156405 від 18.08.2025 року представнику позивача повідомлено, що для застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023, 2024 роки для обчислення пенсії ОСОБА_1 , немає законних підстав.
ОСОБА_1 вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в здійсненні обчислення його пенсії з застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023, 2024 роки, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 серпня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/24590/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
01 вересня 2025 року на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
02 вересня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з 12 вересня 2006 року йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
На підставі особистої заяви від 28.07.2025 року ОСОБА_1 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", розмір пенсії обчислено з застосування показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014, 2015, 2016 роки.
08 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просив здійснити ОСОБА_1 перерахунок (обчислення) пенсії за віком з застосуванням середнього показника заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023, 2024 роки.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0400-010307-8/156405 від 18.08.2025 року представнику позивача повідомлено, що оскільки ОСОБА_1 була призначена пенсія у 2006 році, при переведенні з пенсії за вислугу років на пенсію за віком показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (частина друга статті 40 Закону №1058) не застосовується.
3 28.07.2025 року середньомісячний заробіток для обчислення пенсії ОСОБА_1 , розрахований за даними системи персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 31.03.2025, становить 26143,37 грн. (3764,40 грн. х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796 х 1,115 = 8913,83 грн. х 2,93290 - індивідуальний коефіцієнт заробітної плати).
За результатами розгляду заяви, представнику позивача повідомлено, що для застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023, 2024 роки для обчислення пенсії ОСОБА_1 , немає законних підстав.
ОСОБА_1 вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в здійсненні обчислення його пенсії з застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023, 2024 роки, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Частиною 2 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" установлено, що пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Згідно з частиною 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною 2 статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Відповідно до частини 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" при переведенні з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший, показник середньої заробітної плати має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Суд зазначає, що переведення з одного виду пенсії на інший відповідно до частини 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" можливе у тому разі, якщо особі відповідно до цього Закону був призначений один з видів пенсії, визначених у статтях 9, 10 цього Закону - пенсія за віком, пенсія по інвалідності чи пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Верховний Суд України у постанові від 29.11.2016 року у справі №21-6331а15 сформулював правову позицію, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частиною 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вказана правова позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 року у справі № 876/5312/17, в якій суд прийшов до висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Судом встановлено, що з 28.07.2025 року середньомісячний заробіток для обчислення пенсії ОСОБА_1 , розрахований за даними системи персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 31.03.2025, становить 26143,37 грн. (3764,40 грн. х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796 х 1,115 = 8913,83 грн. х 2,93290 - індивідуальний коефіцієнт заробітної плати).
Тому відповідно до частини 1 статті 44, частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно з 28.07.2025 року мала бути призначена пенсія за віком, а при обчисленні її розміру повинен був застосовуватися показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, як це передбачено частиною 2 статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме за 2022-2024 роки.
Оскільки вказаний розрахунок відповідачем не був здійснений, вказане призвело до зменшення розміру пенсійних виплат належних позивачеві з 28.07.2025 року.
Відтак, відповідач безпідставно застосував у спірних правовідносинах норми частини 3 статті 45, пункту 4-3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а не призначив пенсію за віком з урахуванням вимог частини 2 статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що належним способом захисту є необхідність зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) здійснити з 28.07.2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачені страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням виплачених сум.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 968,96 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Таскомбанк" від 25.08.2025 року.
А отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в здійсненні перерахунку та виплаті пенсії за віком, згідно частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2022, 2023, 2024 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) здійснити з 28.07.2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачені страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник