27 жовтня 2025 рокуСправа №160/25248/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до Пенітенціарної академії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
03.09.2025 року (02.09.2025 року направлено засобами поштового зв'язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до Пенітенціарної академії України, в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Пенітенціарної академії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація, невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Пенітенціарну академію України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у Пенітенціарній академії України. При цьому, відповідач протиправно, починаючи з 19 липня 2022 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії. Представник позивача звернулася до відповідача із заявою, якою просила відповідача нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2022, 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та з адвокатським запитом. Листом від 10.02.2025 року відповідач повідомив, при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними та вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату перерахованого за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
07.10.2025 року від представника Пенітенціарної академії України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив наступне. Позивач проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі. Згідно з наказом Академії від 09.07.2024 року № 561/ОС позивач був звільнений зі служби 31.07.2024 року за власним бажанням і в цей же день під підпис особисто ознайомився з нарахованими та виплаченими йому сумами при звільнені. Після звільнення позивача, 06.08.2024 року, Академією, було сформовано грошовий атестат № 198 та виготовлено довідку № 605 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премії позивача за 24 місяці перед звільненням, які були направлені до відповідного Головного управління Пенсійного фонду України. 17.01.2025 з метою здійснення представництва інтересів позивача, адвокат Єрьоміна В.А. звернулася із заявою до відповідача стосовно отримання інформації про розмір грошового забезпечення відповідача станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 роки та інформації щодо тарифного розряду та розміру прожиткового мінімуму, які було застосовано для розрахунку грошового забезпечення позивача в період з 29.01.2020 по день звільнення. Листом від 03.02.2025 відповідачем було надано відповідь вих. № 5/143 на вказаний запит. До того ж, 18.08.2025 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд у справі №160/15029/25 дійшов висновку, що позивач не обґрунтував дотримання строків звернення до суду в частині заявлених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Пенітенціарної академії України в частині позовних вимог про вчинення перерахунку з 19.07.2022 року та не подав належні і допустимі докази на підтвердження існування об'єктивних причин, які унеможливили подання позовної заяви з наведеними позовними вимогами у межах строку, встановленого процесуальним законом. Отже, недоліки позову не усунені позивачем у строк, встановлений судом. В зв'язку з чим, 18.08.2025 Дніпропетровський окружний адміністративний суд виніс ухвалу суду по справі № 160/15029/25, якою позовну заяву ОСОБА_1 , залишив без руху в частині позовних вимог про проведення перерахунку після і позов повернуто позивачу. Крім того, 03.09.2025 позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з заявою про поновлення строку звернення до суду, з аналогічними позовними вимогами щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення тільки за період з 19.07.2022 по 20.05.2023. Де в заяві про поновлення строку зазначив ті ж самі причини поновлення строку, які були попередньо зазначені під час розгляду справи № 160/15029/25, тобто не подав належні і допустимі докази на підтвердження існування об'єктивних причин, які унеможливили подання позовної заяви з наведеними позовними вимогами у межах строку, встановленого процесуальним законом. Зі змісту пунктів 1 та 2 прохальної частини позовної заяви, з якою 03.09.2025 представник позивача звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі, зокрема, є бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу в період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі № 160/25248/25 відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 (надалі позивач) до Пенітенціарної академії України (надалі відповідач/Академія) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, та визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду із позовною заявою останнього. Однак, в ухвалі помилково зазначається, що предметом позовної заяви є не нарахування та не виплата індексації грошового забезпечення за період з 16.03.2017 по 28.02.2018, в зв'язку чим судом строки звернення до суду з позовної заявою було визнано поважними. Але в дійсності предметом розгляду позовної заяви позивача є не здійснення та не виплата перерахунку грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. Тому, на переконання відповідача, позовні вимоги, викладені у пунктах 1 та 2 позовної заяви не можуть бути задоволені у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду. Відповідач зазначає, що спірним періодом у справі є період з 19 липня 2022 по 20 травня 2023, то до спірних правовідносин мають бути застосовані норми частин першої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, тобто строк звернення до суду з позовними вимогами до Пенітенціарної академії України викладеними в пункті 1 та 2 прохальної частини позовної заяви позивачем пропущений. До спірних правовідносин щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 19 липня 2022 по 20 травня 2023 застосовується строк звернення до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України - три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Таким чином, із врахуванням виплати грошового забезпечення за місяць на наприкінці такого місяця (про інше позивачем суду не повідомлено), позивач мав звернутись до суду із позовом за періоди з 19 липня 2022 по 20 травня 2023 - у наступні 3 місяці після скасування карантина з 30.06.2023 тобто граничний термін подання позовної заяви до суду по 30.09.2023, проте позивачем подано до суду відповідний позов лише 03.09.2025, тобто із пропуском 3-місячного строку щодо позовних вимог за період з 19 липня 2022 по 20 травня 2023. Окрім того, отримуючи грошове забезпечення кожного місяця, позивач не міг не знати про його розмір. Також позивач не був позбавлений права під час проходження служби звернутися до відповідача за отриманням інформації про складові грошового забезпечення та їх розміри, карток грошового забезпечення, розрахункових листів тощо. Разом з тим, відповідач звертає увагу суду на те, що оскільки грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачувалося кожного місяця, позивач не міг не знати про суми нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення, а також й інших виплат. Так, за приписами наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року № 925/5 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» (глава 15 розділ II), особам рядового і начальницького складу один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Виплата матеріальної допомоги особам рядового і начальницького складу здійснюється за місцем проходження служби на підставі наказу органу або установи. Наказ видається на підставі мотивованого рапорту цієї особи, погодженого керівником структурного підрозділу та фінансовою службою відповідного органу або установи. Відповідно до п. 9.1. Колективного договору між Академією Державної пенітенціарної служби і трудовим колективом Академії Державної пенітенціарної служби на 2022-2026 роки, схваленим Конференцією трудового колективу від 13.01.2022 протокол № 1 «у межах економії фонду грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань відповідно до порядку та в розмірах, визначених чинним законодавством». З аналізу викладених норм висновується, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язковою виплатою і може здійснюватися на підставі наказу відповідної установи на підставі мотивованого рапорту в межах кошторисних призначень на виплату грошового забезпечення за наявності фінансового ресурсу після забезпечення особового складу обов'язковими виплатами: посадовим окладом, окладом за військове звання, доплатою за вислугу років та іншими. Таким чином, відповідач переконаний, що наділений дискреційними повноваженнями щодо прийняття рішення про надання чи не надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам, що перебувають із ним у трудових правовідносинах, що означає, що Відповідач має повноваження, а не обов'язок, виплати працівнику за певних умов матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. З аналізу норм чинного законодавства слідує висновок, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань повинна надаватися тому працівнику, який дійсно має обґрунтовану підставу для її отримання та не може власноруч подолати обставини, що виникли не з його вини. Окрім того, із заявами про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за період 2022 - 2023 роки, позивач не звертався. Отже, так як позивач матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки не отримував, тому підстави для перерахунку її розміру відсутні. Також, відповідач звертає увагу суду, що зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить провести перерахунок, в тому числі, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски. На переконання відповідача, підстави для перерахунку розміру такої компенсації відсутні, так як при звільненні така компенсація позивачу не здійснювалася. Зі змісту наказу Академії від 09.07.2024 № 561/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » позивачу було забезпечено виплату компенсації за фактично відпрацьовані та невикористані 25 діб щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2022 рік, 35 діб щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2023 рік та 16 діб щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2024 рік. Таким чином, позовна вимога про перерахунок виплаченої за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. На переконання Відповідача, підстави для перерахунку розміру такої компенсації відсутні, так як Позивач відповідно до наказу Академії від 09.07.2024 № 561/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » був звільнений 30 липня 2024 року, тобто не в період зазначений в позовній заяві, а саме з 19 липня 2022 по 20 травня 2023 року. Таким чином, позовна вимога про перерахунок виплаченої за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошової компенсації одноразової грошової допомоги при звільнені є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. До того ж, з 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі- Постанова № 103), якою п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним п. 6 Постанови № 103, яким п. 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції. Таким чином, у зв'язку з ухваленням судового рішення від 29 січня 2020 року відновлено дію п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 у редакції, яка передбачає використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року). Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін,- що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704», яка набрала чинності 20.05.2023, було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14.». Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 набрала чинності 20.05.2023. За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності (в залежності від обставин опублікування тощо), із дати значно пізніше від дати прийняття і набрання чинності, вказівку про що містить такий акт, або із дати, яка в календарному застосуванні передує даті прийняття акту, відомості у зв'язку із чим повинні зазначатися в останньому. Так, згідно із ч. 1 ст. 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Згідно з наказом від 09.07.2024 № 561/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач звільнений зі служби 31.07.2024 року за власним бажанням. Отже, на момент звільнення позивача зі служби вже набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704». Тому у межах спірних правовідносин у позивача не виникло право на перерахунок відповідачу його грошового забезпечення шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року. Усі кошти нараховані та виплачені позивачу у належному розмірі та відповідно до вимог чинного, на час проходження ним військової служби, законодавства. А саме відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року № 925/5 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України». Крім того, за період проходження військової служби від позивача не надходило жодних рапортів чи інших звернень щодо порушення його прав. Тому підстави для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача відсутні. Відповідач вважає, що у нього відсутній обов'язок здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 і позовні вимоги не підлягають задоволенню.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 04.09.2025 року передана судді Пруднику С.В.
08.09.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Пенітенціарної академії України: письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування та виплати (невиплати) ОСОБА_1 в періоди з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація, невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; картку (бланк) особового рахунку ОСОБА_1 за 2022, 2023 роки; витяги про зарахування до списків особового складу частини та виключення з них ОСОБА_1 . Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 07.10.2025 року. Судом попереджено Пенітенціарну академію України про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі.
Згідно з наказом Академії від 09.07.2024 року № 561/ОС позивач був звільнений зі служби 31.07.2024 року за власним бажанням і в цей же день під підпис особисто ознайомився з нарахованими та виплаченими йому сумами при звільнені.
Після звільнення позивача, 06.08.2024 року, Академією, було сформовано грошовий атестат № 198 та виготовлено довідку № 605 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премії позивача за 24 місяці перед звільненням, які були направлені до відповідного Головного управління Пенсійного фонду України.
17.01.2025 з метою здійснення представництва інтересів позивача, адвокат Єрьоміна В.А. звернулася із заявою до відповідача стосовно отримання інформації про розмір грошового забезпечення відповідача станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 роки та інформації щодо тарифного розряду та розміру прожиткового мінімуму, які було застосовано для розрахунку грошового забезпечення позивача в період з 29.01.2020 по день звільнення.
Листом від 10.02.2025 року відповідачем було надано відповідь вих. №5-14/2025/Є-8/2025 про те, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивач вважає, що протиправною бездіяльністю відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу грошового забезпечення у встановленому чинним законодавством розмірі і щодо відмови у видачі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, порушуються його права і інтереси.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Згідно з ч. 2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704(далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб"(далі - Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Згідно з Постановою №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.
При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв'язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.
Отже, з 30.01.2020 - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з цим, слід зазначити, що з 30.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з пунктом 3розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2684,00 грн.
Таким чином, враховуючи встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин з урахуванням висновків Верховного Суду, діючи на підставі ч. 2с т. 9 КАС, суд дійшов висновку, що бездіяльність Пенітенціарної академії України, яка полягала у незастосуванні п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року, та п. 1 Приміток до додатку 1 та п. 1 Приміток до додатку 14 до цієї постанови при обчисленні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1 і 14 до Постанови КМУ № 704, підлягає визнанню протиправною
Протиправна бездіяльність відповідача мала наслідком не лише неправильне визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, а й інших щомісячних основних і додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які обчислюються з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, в тому числі матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, премії, які були нараховані позивачеві в період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року включно.
За вказаних обставин відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача на отримання грошового забезпечення в повному розмірі, визначеному відповідно до законодавства, є зобов'язання Пенітенціарної академії України здійснити ОСОБА_1 :
- перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також одноразові та додаткові види грошового забезпечення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо періоду починаючи з 20.05.2023 суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704» (далі - Постанова 481), яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постанова № 481 набрала чинності 20.05.2023.
Отже, вказані зміни врегулювали питання визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Таким чином, відповідач, здійснюючи 20.05.2023 розрахунок грошового забезпечення виходячи з розміру 1762 гривні, діяв у відповідності до положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704у редакції Постанови № 481.
Відтак, позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині здійснення нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за 2022 - 2023 роки у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ № 704, суд зазначає наступне.
До порушення права позивача на належне грошове забезпечення призвела бездіяльність Відповідача, яка полягала у незастосуванні п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року, та п. 1 Приміток до додатку 1 та п. 1 Приміток до додатку 14 до цієї постанови при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови КМУ № 704.
Така протиправна бездіяльність призвела до неправильного визначення інших складових грошового забезпечення (щомісячних основних і додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які обчислюються з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням), в тому числі матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, та премії які були нараховані позивачеві за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року включно.
Разом з цим для повного та ефективного захисту порушеного права позивача немає необхідності окремо надавати правову оцінку та визнавати протиправними дії (бездіяльність) відповідача при нарахуванні та виплаті кожної складової грошового забезпечення позивача за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року включно, оскільки такі дії (бездіяльність) мають похідний характер від протиправної бездіяльності, допущеної відповідачем при визначені розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.
Застосований судом спосіб захисту забезпечує повне та ефективне поновлення права позивача на належне грошове забезпечення, оскільки на виконання цього рішення Пенітенціарна академія України має здійснити перерахунок не лише посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, а й всіх інших щомісячних основних і додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, (які обчислюються з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням), в тому числі матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, премії та провести їх виплату з урахуванням фактично виплачених сум.
Щодо позовних вимог про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено «Порядок» виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі Порядок № 44)
Пункт 1. Цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, … у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
2. Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця,… .
3. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців,
4. Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
5. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховним Судом у постановах від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 31.01.2024 у справі №320/6441/22, від 18.04.2024 у справі №160/10789/22, від 30.04.2024 у справі №360/700/23 та від 19.09.2024 у справі № 400/7201/21 за результатами аналізу положень Порядку № 44 зазначив, що зміст пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Факт виключення позивача зі списків особового складу відповідача не впливає на його права, передбачені Порядком № 44, оскільки стосується виплати грошового забезпечення за час перебування на військовій службі.
Щодо посилання відповідача на порушення позивачем строку звернення з позовом до суду, суд зазначає наступне.
Строк звернення до адміністративного суду це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 2 статті 123 КАС України, визначено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Крім цього, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року по справі №706/1272/14-ц висловлена позиція щодо необхідності доведення учасниками справи обставин пропуску строку звернення до суду.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Частиною другої статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.3 ст.123 КАСУ).
Так, частиною 2 ст.233 КЗпП України, у редакції до 19.07.2022 року, було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.233 КЗпП, в редакції від 19.07.2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч.2 цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).
Тобто, з 19.07.2022 трудовим законодавством змінено правове регулювання строку звернення з позовом до суду щодо стягнення належної заробітної плати, а саме встановлено тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Вирішуючи питання застосування норм КАС України та КЗпП України, Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 у справі №280/6779/22 зазначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 і від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
Отже, до правовідносин які стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року у цій справі застосуванню підлягають норми частини 2 статті 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Згідно зі статтями 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.
Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права).
Положеннями статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Положеннями частини першої статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (частина перша, частина четверта статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України).
Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2024 року у справі №500/7140/23 з подібними правовідносинами, скасовуючи ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року щодо залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, серед іншого, зазначив, що судами не було досліджено питання коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права при зверненні до суду 02 листопада 2023 року із позовними вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 грудня 2022 року.
В той же час, згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому, у рішенні від 04.12.1995 р. по справі "Беллет проти Франції" Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, як вже зазначено вище, 08.09.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових втрат, жодні судові витрати не належать розподілу та стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до Пенітенціарної академії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Пенітенціарної академії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Зобов'язати Пенітенціарну академію України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник