Справа № 607/14276/25Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.
Провадження № 22-ц/817/992/25 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
16 жовтня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
за участю секретаря судового засідання - Панькевич Т.І.,
апелянта - ОСОБА_1 ,
представника апелянта - адвоката Нужди С.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу №607/14276/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , інтереси якої представляє адвокат Нужда Світлана Федорівна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 липня 2025 року, у справі за заявою ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , заінтересовані особи ОСОБА_4 про видачу обмежувального припису,
Адвокат Нужда С.Ф. в інтересах заявника ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису, відповідно до якого просить заборонити перебувати своїй матері ОСОБА_6 в місці спільного проживання (перебування) із ОСОБА_1 та її дочкою ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , строком на шість місяців.
В обґрунтування заявлених вимог заявник ОСОБА_1 вказує на те, що її матір'ю є ОСОБА_6 , яка із її згоди протягом останніх двох років проживає разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 , у якому також проживають її чоловік та дочка ОСОБА_5 . Також вказала, що даний будинок належить заявниці, де вона зареєстрована. Вказала, що з моменту спільного проживання її та ОСОБА_6 остання порушує правила співжиття, конфліктує із заявниками, які переростають у постійне вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, яке зокрема проявляється у вчиненні психологічного тиску на заявників та членів сім'ї. У зв'язку із цим ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_5 звертались за допомогою до лікаря психіатра. Зазначила, що ОСОБА_6 чинить психологічний тиск на ОСОБА_1 , який проявляється у постійних конфліктах, та економічний тиск із вимогою придбання майна для неї. Вказала, що поведінка її матері ОСОБА_6 відносно заявників є деструктивною, вона не бажає вирішувати конфлікти мирним шляхом та продовжує вчиняти домашнє насильство. ОСОБА_6 має зареєстроване місце проживання та у її власності є нерухоме майно, що дає можливість їй окремого проживання.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі заявниця просить вказане вище рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити її вимоги щодо видачі обмежувального припису.
Вважає, що суд першої інстанції неповно та необ'єктивно з'ясував обставини справи та докази у ній, а тому воно підлягає скасуванню із задоволенням заяви.
Зазначає, що психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Стверджує, що ОСОБА_6 систематично протягом тривалого часу вчиняє психологічне насильство щодо ОСОБА_1 та інших членів сім'ї, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено відеозаписи, з яких вбачається, що постійне вчинення ОСОБА_6 психологічного тиску на ОСОБА_1 , створюючи емоційну напругу та шкодячи психічному здоров'ю останньої, про що свідчить консультативний висновок лікаря-психіатра, у якому ОСОБА_1 встановлено наступний діагноз: розлад адаптації у вигляді тривожно-депресивної реакції з соматизованими симптомами та визначено лікуванні у вигляді приймання антидепресантів.
Відтак, наявний причинно-наслідковий зв'язок між діями ОСОБА_6 , які полягали у вчиненні психологічного насильства та наслідками у вигляді порушень у психічному стані ОСОБА_1 .
Крім того, зазначає, що належної оцінки прийняття чи відмови у прийнятті доказів судом першої інстанції також не надано і медичним документам, які стосуються психічного стану здоров'я внуки ОСОБА_6 - ОСОБА_5 , оскільки згідно з висновком дитячого лікаря-психіатра у ОСОБА_5 встановлено діагноз: порушення адаптації у вигляді фобічної реакції з уникаючою поведінкою з тенденцією до формування генералізованого тривожного розладу, який виник у зв'язку із конфлікту із бабусею.
Таким чином вважає, що між неправомірними діями ОСОБА_6 відносно ОСОБА_5 також існує причинно-наслідковий зв'язок, який має результатом нанесення шкоди психічному здоров'ю ОСОБА_5 .
Також, звертає увагу на те, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції посилається на відсутність у матеріалах справи доказів вчинення ОСОБА_6 будь-яких фактів домашнього насильства, зокрема постанови про притягнення останньої до адміністративної відповідальності, однак під час розгляду справи у суді першої інстанції до матеріалів справи додано терміновий заборонний припис, який винесений відносно ОСОБА_6 .
Вважає, що винесення термінового заборонного припису в сукупності з іншими доказами у справі, а також поясненнями, наданими ОСОБА_1 , підтверджують факти вчинення ОСОБА_6 домашнього насильства та потребує законодавчого врегулювання справи шляхом винесення обмежувального припису.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні заявниця та її представник просили задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.
Інші сторони у справі, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
У відповідності до вимог ст.ст.130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності сторони.
Судова колегія, заслухавши доповідь головуючого судді, сторін по справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
За приписами ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно п.п.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.
Судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_7 є дочкою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб 28 січня 2010 року, після одруження дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_10 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 та її батьками є ОСОБА_11 та ОСОБА_1 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .
Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав від 31 липня 2024 року №388971159, ОСОБА_1 належить на праві власності садовий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами, загальною площею 194.7 кв.м., який знаходиться на території АДРЕСА_1 .
Як вбачається із витягу з реєстру територіальної громади від 30 серпня 2024 року ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані у Великоберезовицькій територіальній громаді, СТ «Трудове літо», вул.Перша Центральна, будинок 20.
Згідно акту обстеження щодо фактичного проживання (або відсутності зареєстрованих осіб) від 30 червня 2025 року, складеного представниками ГО «Садівницьке товариство «Трудове літо», під час комісійного обстеження дачного будинку АДРЕСА_1 садове товариство «Трудове літо» у ньому зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Як вбачається із копії консультаційного висновку спеціаліста, складеного лікарем нейроклініки «Меморія» від 06 травня 2025 року, ОСОБА_5 встановлений діагноз порушення адаптації у вигляді двобічної реакції з зникаючою поведінкою з тенденцією до формування генералізованого тривожного ґенезу. Згідно консультаційного висновку психіатра від 26 червня 2025 року, складеного лікарем ТОВ «Нейроклініка «Меморія», ОСОБА_1 встановлено діагноз «Розлад адаптації у вигляді тривожно-депресивної реакції соматизованими симптомами».
Як вбачається із копії термінового заборонного припису серії АА №652244 від 14 липня 2025 року, 14 липня 2025 року об 13 год. 50 хв. за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинила відносно своєї дочки ОСОБА_1 домашнє насильство психологічного характеру, яке полягало у психологічному тиску, сварці, нецензурній лексиці, конфлікті. Вказаним приписом застосовано до ОСОБА_6 заходи заборонного припису стосовно кривдника: заборона в будь-який спосіб контактувати із постраждалою особою строком на 5 діб з 15.00 год. 14 липня 2025 року до 15.00 год. 19 липня 2025 року.
Із оглянутих відеодоказів, які надав заявник, вбачається, що між заявником ОСОБА_1 та її матір'ю ОСОБА_6 упродовж січня-травня 2025 року виникали словесні суперечки з приводу виховання неповнолітніх дітей, побутових потреб та небажанням заявниці спільно проживати із своєю матір'ю в одному будинку.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених вимог.
Колегія суддів з даним висновком суду погоджується.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 цього Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Отже, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20, від 09 лютого 2022 року у справі № 607/10853/21, провадження № 61-20491св21, від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 провадження № 61-13257св22.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції застосовані аналогічні норми матеріального права, як про це дійшов висновку Верховний Суд у своїх постановах, наведених вище, з чим повністю погоджується і колегія суддів.
Судом першої інстанції вірно з'ясовано предмет звернення заявника до суду та його підстави.
Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду, докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Колегія суддів наголошує, що матеріали справи не містять належних доказів тих ризиків, про які наголошував Верховний Суд у своїх постановах, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції. Суд першої інстанції вірно зазначив, що в даному випадку заявником фактично піднімається питання про небажання її проживати разом із своєю матір'ю ОСОБА_6 у будинку (виселення останньої), який належить ОСОБА_1 та в який ОСОБА_6 переїхала проживати за згодою її дочки, що у свою чергу, не є підставою для застосування обмежувального припису, виходячи із норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази про наявність у власності ОСОБА_6 власного житла, про що ОСОБА_1 зазначала у своїй позовній заяві.
Долучені до матеріалів справи докази свідчать про наявність конфлікту між дочкою та її матір'ю, однак не підтверджують факту вчинення ОСОБА_6 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Крім того, колегія суддів звертає увагу заявниці на те, що постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 липня 2025 року у справі №607/15199/25, де здійснювався розгляд протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №980018 від 14 липня 2025 року, складеного за наслідками видачі долученого до позову термінового заборонного припису серії АА №652244 від 14 липня 2025 року щодо ОСОБА_6 , провадження у справі про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП - закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
З огляду на встановлені вище обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , інтереси якої представляє адвокат Нужда Світлана Федорівна - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2025 року.
Головуючий
Судді