Справа №577/1721/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/499/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем
Іменем України
16 жовтня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 577/1721/24 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Кролевецького районного суду Сумської області від 06.11.2024 про продовження строку тримання під вартою,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду відносно ОСОБА_7 та постановити нову ухвалу, якою застосувати до останнього більш м'який запобіжний захід, оскільки ризики є недоведеними, обвинувачений в силу ст. 89 КК не судимий, має постійне місце проживання та реєстрації, міцні соціальні зв'язки, а сама лише тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, не може бути безумовною підставою для обрання щодо нього найсуворішого запобіжного заходу.
У Кролевецькому районному суді Сумської області знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 317, ч. 2 ст. 317, ч. 3 ст. 321, ч. 4 ст. 321, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 306 КК, ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 321, ч. 4 ст. 321, ч. 3 ст .28, ч. 2 ст. 306 КК, ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 321 КК, ОСОБА_11 за ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 317, ч. 2 ст. 317, ч. 4 ст. 321, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 306, ч. 1 ст. 309 КК, ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 321 КК, судовий розгляд якого по суті пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення до закінчення строку дії попередньої ухвали про його тримання під вартою ще не завершений, тому прокурор подав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, яке обґрунтував тим, що продовжують існувати і не зменшились ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК.
Ухвалою Кролевецького районного суду Сумської області від 06.11.2024 обвинуваченому ОСОБА_7 продовжений строк тримання під вартою із визначенням застави в розмірі 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 211960 грн. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що судовий розгляд даного кримінального провадження триває і ще не завершений, а ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, продовжують існувати і запобігти цим ризикам неможливо шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду, сторони кримінального провадження в судове засідання не з'явились, від прокурора ОСОБА_12 і захисника ОСОБА_13 надійшли письмові клопотання про розгляд апеляційної скарги у їх відсутність, а від обвинуваченого ОСОБА_7 будь-яких клопотань, у тому числі і щодо забезпечення його участі згідно ч. 4 ст. 422-1 КПК, до суду апеляційної інстанції не надходило, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність сторін провадження, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ст. 1 КПК), а завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Відповідно ч. 1-3 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців.
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Іншими словами, застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого; визначення таких прав вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (рішення у справі «Летельє проти Франції»).
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 321 КК, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку або іншого рішення по суті пред'явленого обвинувачення, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо їх винуватості чи невинуватості, вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явленого обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення або суду першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству, а висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на це, урахування тяжкості кримінального правопорушення має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності обвинуваченого та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності його поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що він може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, так як «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що обвинувачений може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження та дані про особу, а ризик втечі має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
Є таким, що не зменшився з часом, та продовжує існувати й ризик вчинення іншого кримінального правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК), беручи до уваги фактичні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , тому доводи апеляційної скарги захисника щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК, є необґрунтованими, а прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які вказують на наявність цих ризиків.
Доводи апеляційної скарги захисника з приводу того, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання, не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку можливо лише застосуванням такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , які б були безумовною підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Вирішуючи питання про продовження ув'язнення ОСОБА_7 , ураховуючи наявність об'єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, наявність ризиків, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, що полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і умотивованим, оскільки постановлене із ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК, та ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та об'єктивно оціненими судом, в порядку та в межах, передбачених на даній стадії судового провадження, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Кролевецького районного суду Сумської області від 06.11.2024 відносно ОСОБА_14 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4