Дата документу 24.10.2025 Справа № 336/8503/24
ЄУН 336/8503/24 Головуючий у І інстанції: Боєв Є.С.
Провадження № 22-ц/807/1691/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
24 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Онищенка Е.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на повнолітню дочку,-
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на повнолітню дочку.
В обґрунтування позову зазначала, що її мати - ОСОБА_4 та батько - ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. На час подання позову шлюб між батьками розірвано, про що Шевченківський ВДРАЦС Запорізького міського управління юстиції вчинив актовий запис у Книзі реєстрації розірвань шлюбів № 608 від 06.12.2007. На теперішній час прізвище матері позивача - ОСОБА_5 .
ОСОБА_2 зазначала, що 01.09.2021 вона зарахована на навчання до Відокремленого структурного підрозділу «Запорізький фаховий коледж комп'ютерних технологій національного університету «Запорізька політехніка» за спеціальністю Прикладна математика. Навчання на денному відділенні розпочалося 01.09.2021.
До 22.08.2024 з відповідача стягувалися аліменти на утримання дочки в розмірі частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Середній розмір аліментів за 2021-2023 роки складав приблизно 110% прожиткового мінімуму для дитини 6-18 років, отже, на думку ОСОБА_2 , батько має фінансову можливість надавати їй матеріальну допомогу.
На сьогодні повне матеріальне забезпечення позивача здійснює мати, ОСОБА_6 , яка сплачує за дочку вартість комунальних послуг, надає грошові кошти на її потреби. Натомість батько, ОСОБА_3 , добровільно не надає жодної матеріальної допомоги.
Пропозиція з укладення договору про сплату аліментів та проект самого договору, надісланий за адресою місця проживання батька, повернуті поштою за закінченням терміну зберігання.
Також ОСОБА_2 зазначала, що протягом 18 років її життя, батько жодного разу не брав участі у додаткових витратах на неї. На прохання надати пропозиції щодо літнього відпочинку дочки у 2024 році зі сплатою частини його вартості та трансферу до місця відповіднику та повернення, відповідач не відповів. Лист повернувся у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Позивач вважає, що про наявність у батька фінансової можливості сплачувати додаткові витрати на її користь свідчить факт його звернення за правничою допомогою до адвоката для подання позову до органу виконавчої служби про скасування постанови про накладення штрафу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів, сума якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, адже він віддав перевагу сплатити кошти адвокатові, ніж власній дитині.
Мати позивача не може утримувати доньку самостійно, тому ОСОБА_2 змушена звернутися з цим позовом до батька.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_3 аліменти на її утримання у зв'язку з продовженням навчання у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 110% прожиткового мінімуму для працездатних осіб щомісяця, починаючи стягнення з моменту подання позову і до 22.08.2029; стягнути з ОСОБА_3 додаткові витрати на її користь у розмірі 1000 грн щомісяця, починаючи з моменту подання позову і до 22.08.2029. Судові витрати просила покласти на відповідача.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_2 а в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, щомісячно, з 27.08.2024 до досягнення ОСОБА_2 двадцяти трьох років за умови продовження навчання.
Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_8 у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 110% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, щомісячно, з 27.08.2024 до досягнення двадцяти трьох років за умови продовження навчання.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що незважаючи на відсутність заперечень відповідача проти позову, надані до позову розрахунки, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову та стягнення аліментів, відмовивши в задоволенні вимоги про стягнення аліментів у розмірі, не меншому, ніж 110% прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на те, що середній розмір аліментів за 44 місяці до її повноліття склав 114,42 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відсутність заперечень відповідача щодо мінімального розміру аліментів, відсутність даних про неможливість надання відповідачем матеріальної допомоги, ОСОБА_8 вважає вимогу про встановлення мінімального розміру аліментів не менше 110% прожиткового мінімуму для працездатних осіб обґрунтованою та доведеною.
Відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
За приписами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, даний спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у зв'язку з навчанням потребує матеріальної допомоги з боку батька, а матеріали справи не містять доказів того, що відповідач має можливості надавати матеріальну допомогу, пов'язану з навчанням, відмовивши у встановлені мінімального розміру аліментів у 110% прожиткового мінімуму, у зв'язку з відсутністю доказів достатності доходу платника аліментів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 , що підтверджено копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 (а.с. 4)
Відповідно до довідки Відокремленого структурного підрозділу «Запорізький фаховий коледж комп'ютерних технологій національного університету «Запорізька політехніка» від 12.06.2024, ОСОБА_2 є студенткою першого курсу ВСП «Запорізький фаховий коледж комп'ютерних технологій Національного університету «Запорізька політехніка» та навчається на денному відділенні за спеціальністю «Прикладна математика» навчання з 01 вересня 2021 року до 30 червня 2025 року (а.с 9).
Крім того, матеріали справи містять копію свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_2 , зареєстрований 04.03.2006 між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (а.с. 6), копію свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Серії НОМЕР_3 (а.с 7), копії листів позивачів та її матері до відповідача з доказами їх направлення (а.с. 10-14), копію рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі № 280/936/21 про задоволення позову ОСОБА_3 до Дніровського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу від 17.09.2019, прийняту старшим державним виконавцем Дніпровського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ в Запорізькій області Дорошенко А.О. у виконавчому провадженні № 46587158 (а.с 17).
Також матеріали справи містять розрахунок старшого державного виконавця Дніровського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Сівакової О.О. від 29.05.2024 заборгованості у ВП № 46587158 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-3982 від 10.12.2007 про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на користь ОСОБА_9 на утримання доньки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якого, станом на 01.01.2024 борг зі сплати аліментів складає 4407,49 грн.
Крім того, позивач надала власний розрахунок сплачених ОСОБА_3 аліментів відносно розміру прожиткового мінімуму для дитини 6-18 років за 2021-2023 роки (а.с. 20), а також Інформацію про виконавче провадження № 46587158 станом на 12.08.2024 (а.с. 21-24).
Згідно зі статтею 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону України «Про освіту»).
Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 СК України).
Відповідно до статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
За статтею 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Тому стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Відповідно до вищевказаних правових норм, виявлення бажання на отримання матеріальної допомоги у зв'язку з продовженням навчанням є правом повнолітньої дочки (сина) або одного з батьків, з якими вона (він) проживають, яке нерозривно пов'язано з обов'язковою умовою можливості відповідача надавати таку допомогу і така умова оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами, що мають істотне значення для вирішення спору.
Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
У постанові від 16 лютого 2022 року у справі №381/2423/20 Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Суд правильно вважав, що розмір аліментів в 1/4 частині від доходу відповідача, спрямований на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, відповідає вимогам розумності та є співмірним витратам, у зв'язку з навчанням, що потребує коштів на харчування, купівлю приладдя для навчання, тощо.
За ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду зазделегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх часткове задоволення.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції врахував усі обставини справи, що ОСОБА_2 у зв'язку з навчанням потребує матеріальної допомоги з боку батька, навчання на денній формі, що суттєво утруднює можливість особистого працевлаштування, потребує матеріальних витрат на їжу, одяг, придбання підручників та інших матеріалів для навчання, також враховуючи відсутність доказів про неможливість сплачувати аліменти, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу, пов'язану з навчанням.
Витрати на продукти харчування та інші додаткові витрати для життя повнолітньої доньки відповідача є беззаперечними, оскільки для життя та навчання будь-яка людина має повноцінно харчуватися, купувати одяг та взуття, засоби гігієни, миючі засоби, що потребує відповідних коштів, оскільки дочка відповідача, навчаючись на денній формі навчання, позбавлена можливості працювати та отримувати інший дохід, вона потребує допомоги батьків.
Однак, стягнення аліментів у сумі, не менше, ніж 110% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на думку апеляційного суду, є завищеною та необґрунтованою.
Так, за розрахунком сплачених ОСОБА_3 аліментів відносно розміру прожиткового мінімуму для дитини 6-18 років за 2021-2023 роки, здійсненого самою ОСОБА_11 , сума сплачених на її користь аліментів коливається від місяця до місяця: з 59,20 % до 167,92 %, що свідчить про відсутність у відповідача стабільної постійної суми доходу. Тому такий розрахунок не може бути достатньою підставою для зазначення мінімального порогу стягнення аліментів у розмірі 110% від розміру прожиткового мінімуму.
Апеляційний суд зауважує, що матеріали справи не містять даних про доходи відповідача станом на час подання позову.
Тому, з огляду на обов'язок утримувати дитину обома батьками, стягнення аліментів у розмірі, про який просить позивач, тільки з батька призведе до порушення рівноваги обов'язків батьків, передбаченої сімейним законодавством.
Визначений судом першої інстанції розмір аліментів часки всіх доходів відповідача, на думку колегії суддів, є достатнім та таким, що відповідає принципу розумності та справедливості.
Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2025 року- без змін.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2025 рокув цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 24 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: