Справа № 510/310/19
Провадження № 2/510/206/25
23.10.25 р. Ренійський районний суд Одеської області
у складі: головуючого судді - Бошкова І.Д.,
за участю: секретаря - Березенко С.П.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Урум А.Д.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Рені Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСЮ «Ренійське автотранспортне підприємство 15140» про зобов'язання відповідача завірити печаткою запис про звільнення в трудовій книжці та днем звільнення вважати днем видачі належним чином заповненої трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання відповідача видати йому належним чином заповнену трудову книжку,
Позивачзвернувся до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Ренійське автотранспортне підприємство 15140» про зобов'язання відповідача завірити печаткою запис про звільнення в трудовій книжці та днем звільнення вважати днем видачі належним чином заповненої трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання відповідача видати йому належним чином заповнену трудову книжку.
Представник позивача в ході судового розгляду справи надав заяву про забезпечення позову, де просив накласти арешт на майно та грошові кошти відповідача. Свої вимоги обґрунтував тим, що предметом спору є стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунків в сумі 226 189,92 грн. Відповідач розрахунки по заробітній платі та виплати за час затримки розрахунків не здійснив, тому вважає, що відповідач в подальшому ухилятиметься від проведення розрахунку.
Вивчивши заяву про забезпечення позову, вивчивши матеріали цивільної справи, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяви, з наступних підстав.
Так, в своїй заяві представник позивача просить накласти арешт на накласти арешт на майно та грошові кошти відповідача - ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСЮ «Ренійське автотранспортне підприємство 15140».
Відповідно до абз. 1 ч. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно пункту першого частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Законодавчо визначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, суд може накласти арешт лише на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.
Тобто, суд на цій стадії має перевірити, яке конкретно майно чи грошові кошти належить відповідачу і де вони знаходяться.
Саме з цією метою положеннями частини першої статті 151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачу, однак не зазначає інформації про наявність у останнього банківських рахунків, їх вид та призначення, місце розміщення, що позбавляє суд можливості перевірити відповідність виду забезпечення, про який просить позивач, позовним вимогам та відповідно їх співмірність.
Так, для забезпечення виконання ухвали суду про накладення арешту, як на рухоме, так і на нерухоме майно, ця ухвала повинна містити відомості про об'єкт обтяження (адреса, якщо нерухоме майно, кадастровий номер земельної ділянки, державний номер транспортного засобу, , номера рахунків, тощо), оскільки ці відомості зазначаються в заяві про реєстрацію обтяження.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, навіть в межах суми позову, може стати наслідком порушення вимог частини четвертої статті 150 ЦПК України.
Також, судом перевірено аргументованість заяви про забезпечення позову щодо застосовування заходів забезпечення позову, зазначених заявником і не встановлено реальної небезпеки, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Заявником не надано доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч.3 ст.151 ЦПК України.
Суд приходить до висновку, що підстави для забезпечення позову відсутні, оскільки крім іншого, в заяві відсутні докази наявності та належності будь-якого рухомого та нерухомого майна у приватній власності відповідача.
Суд роз'яснює заявнику, що відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для відмови.
Керуючись ст.ст.150-153,355 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя І.Д. Бошков