Справа №601/1465/25
Провадження № 2/601/490/2025
20 жовтня 2025 року Кременецький районний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Клим Т.П.
за участю секретаря судового засідання Коляди О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременець в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав,
за участю:
представника позивача адвоката Коцюби Н.Я.
представника третьої особи Паславської О.І.,
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Коцюба Н.Я. звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 27.01.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було зареєстровано шлюб, однак 26.11.2024 рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області вище зазначений шлюб було розірвано. У ОСОБА_1 є двоє дітей. ОСОБА_3 народився у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначає, що перебуваючи у шлюбі відповідач ОСОБА_2 не приймав жодної участі у вихованні та житті сина. Відмовився надавати згоду на реєстрацію ОСОБА_3 за фактичним місцем свого проживання його матері ОСОБА_1 , тому останній довелося оформляти такий дозвіл у судовому порядку. Судовим рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області було надано дозвіл на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, без письмової згоди батька - ОСОБА_2 , за місцем реєстрації та проживання матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно Витягу з реєстру територіальної громади малолітній ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 є зареєстрований та проживає разом з матір'ю за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 було подано позов про стягнення з ОСОБА_2 аліментів. Судовим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.09.2024 року (справа № 607/14633/24) вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання в розмірі 1/4 (однієї чверті) частки усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 03 липня 2024 року і до досягнення дитиною ОСОБА_3 трьох років.Судовим наказом, виданим 09.07.2024 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 607/14632/24 вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 у розмірі однієї чверті частки усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше п'ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 03.07.2024 і до досягнення дитиною повноліття.
Судовий наказ і виконавчий лист за судовим рішенням про стягнення аліментів позивачем було направлено до примусового виконання. Кременецьким відділом ДВС у Кременецькому районі Тернопільської області було відкрито провадження. Проте стягнення аліментів фактично не відбувається, оскільки виконавчій службі не вдалося встановити місце роботи чи несення служби боржника ОСОБА_2 . Згідно довідок-розрахунків старшого державного виконавця Кременецького відділу ДВС у Кременецькому районі Тернопільської області заборгованість зі сплати аліментів за вищевказаними судовими рішеннями становить 87 657,54 гри.
У зв'язку з цим ОСОБА_1 було подано заяву в поліцію в порядку приватного обвинувачення щодо ОСОБА_2 . В ході проведення перевірки Тернопільським районним управлінням поліції ГУНП в Тернопільській області було встановлено, що ОСОБА_2 був призваний в підрозділи ЗСУ де проходив військову службу і за результатами моніторингу інформаційного порталу МНУ громадянин ОСОБА_2 перебуває у розшуку, як особа, яка самовільно покинула військову частину.
Зазначає, що про малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач повністю піклується сама. Натомість ОСОБА_2 малолітнім сином зовсім не цікавиться, не піклується про нього та взагалі є відсутнім у вихованні дитини. Він ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно виховання сина, не проявляє батьківської турботи, та фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини.
У лютому 2025 року ОСОБА_1 зверталася в поліцію щодо факту вчинення щодо неї з боку ОСОБА_2 неправомірних дій, а саме насильства психологічного характеру через телефонні дзвінки. Тернопільським районним управлінням поліції ГУНП в Тернопільській області з ОСОБА_2 було проведено профілактичну бесіду та повідомлено про відповідальність за вчинення домашнього насильства.
Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення батька від виховання дитини, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків. З підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У судовому засіданні позивач та її представник зміст позовних вимог підтримали з підстав та обґрунтувань, викладених у позові, та просили його задовольнити.
Відповідач судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про дату та час судового розгляду.
Представник третьої особи у судовому засіданні заперечила проти задоволення позову.
При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою судді Кременецького районного суду Тернопільської області від 15 травня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою судді від 21 травня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Коцюба Н.Я. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено.
Ухвалою суду від 04 травня 2025 року продовжено строк розгляду справи на 30 днів.
Ухвалою суду від 17 червня 2025 року зобов'язано Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради надати висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4
Ухвалою суду від 22 вересня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
27.01.2023 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у Тернопільському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис №115 та свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 видане 27.01.2023 Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
У даному шлюбі в сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 видане 30.06.2023).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.11.2024 справа № 607/16281/24 шлюб між сторонами було розірвано.
Відповідно до висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1136 від 20.08.2025, служба у справах дітей вважає за доцільне не позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Норми статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачають, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини; батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці; позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до пунктів 2, 3, 4, 6 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Суд вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин саме цієї справи не доведено.
На думку суду, лише самого встановлення факту неналежного виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, згідно із положеннями діючого в Україні сімейного законодавства, є недостатнім для позбавлення особи батьківських прав.
За таких умов, враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом з тим, як зазначає Пленум Верховного суду України у постанові від 30.03.2007 №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька та матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Сукупність зібраних у справі доказів свідчить, що відповідач не в повній мірі належно виконував батьківські обов'язки щодо виховання сина.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідача слід попередити про необхідність зміни його ставлення до виховання сина і покласти на службу у справах дітей контроль за виконанням відповідачем батьківських обов'язків стосовно сина.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 13, 258, 259, 264, 265, 273, 282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
ухвалив:
В позові відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання своєї дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та покласти на орган опіки та піклування по місцю проживання дитини контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських прав та обов'язків по вихованню сина.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 27 жовтня 2025 року.
Головуючий: