Справа № 951/591/25
Провадження №2/951/295/2025
27 жовтня 2025 року селище Козова
Козівський районний суд Тернопільської області у складі:
головуючий - суддя Чапаєв Р.В.
за участю
секретаря судового засідання Барилко А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в селищі Козова цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До Козівського районного суду Тернопільської області надійшов позов від товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що на підставі Кредитного договору (оферти) № 02.04.2025-100002696 від 02.04.2025 відповідач отримав кредит у розмірі 10 000,00 грн строком на 153 дні, дата повернення (виплати) кредиту - 01.09.2025. Договір передбачає сплату позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 1 % за 1 (один) день користування протягом всього строку, на який надається Кредит. Договір також передбачає сплату позичальником комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Крім того, вказаний договір передбачає неустойку, яка може бути нарахована Кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором.
Позивач свої зобов'язання за вказаним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі відповідно до умов даного договору.
Відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав.
Позивач вказує, що за відповідачем станом на дату подання позовної заяви, тобто станом на 10.09.2025, обліковується заборгованість у загальному розмірі 32 300 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10 000,00 грн, процентів у розмірі
15 300,00 грн, комісії у розмірі 2000,00 грн, а також відповідачу як позичальнику позивачем нараховано неустойку в розмірі 5000,00 грн.
З огляду на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 32 300 грн та понесені судові витрати у розмірі 2422,40 грн.
Козівський районний суд Тернопільської області ухвалою від 10.09.2025 відкрив провадження в справі, постановив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судове засідання представник позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» не з?явився, у тексті прохальної частини позовної заяви просив про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити, не заперечує щодо заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з?явився з невідомих суду причин, хоча про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Водночас, представник позивача - адвокат Пузін Д.М. 01.10.2025 подав до суду відзив на позовну заяву. У відзиві представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 договір із товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» не укладав, не підписував, електронного підпису або електронного цифрового підпису не отримував. Крім того, позивачем не долучено будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис належить відповідачу, як і відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі , подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору. Представник вказує, що позивачем долучено тільки паперові копії електронних доказів, а оригінали цифрового файлу надано не було, що унеможливлює здійснення перевірки відповідності копії оригіналу. Також, представник відповідача вказував на відсутність доказів про перерахування коштів товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» Галаю Б.О. згідно з договором. Представник наполягає на тому, що відповідачем не було здійснено жодних дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір.
Відзив представник позивача подав 01.10.2025. У суду немає підстав вважати, що відзив подано з порушенням встановлених п'ятнадцятиденних строків, відтак суд приймає відзив.
Водночас, представник відповідача у судове засідання не з'явився. 27.10.2025 подав заяву, згідно з якою просив проводити судовий розгляд у його відсутності.
Фіксування судового процесу технічними засобами не проводилося відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» зареєстроване як юридична особа, основний вид економічної діяльності 64.92 - інші види кредитування.
Згідно з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» пропонує укласти кредитний договір на умовах, встановлених товариством. Кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення договору (оферта), розміщена на сайті кредитора заявка, сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Згідно із Заявкою кредитного договору № 02.04.2025-100002696 (кредитної лінії) від 02.04.2025 відповідач підтвердив, що ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтверджує, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору від № 02.04.2025-100002696 від 02.04.2025, з якими він попередньо ознайомився. Акцептовані ним умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті. Відповідач у п. 18 Заявки погодився з тим, що способом його ідентифікації та верифікації є отримання позивачем ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ та надав позивачу реквізити свого електронного платіжного засобу для надання йому коштів за договором 4149-49XX-XXXX-8932.
Крім того, відповідач розумів, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код смс-повідомлення).
Відповідно до пунктів 6.4 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) позичальник зобов'язався забезпечити/гарантувати неможливість для третіх осіб здійснити доступ та/або використати фінансовий номер телефону, та/або платіжний засіб та/або поточний рахунок, зазначений у даному договорі. Позичальник несе ризик та негативні наслідки втрати, незаконного володіння, технічного перехоплення інформації, тощо, вибуття з володіння мобільного телефону позичальника (зокрема, відповідної SIM-карти) та/або платіжного засобу. Ризик і всю відповідальність за несанкціоноване використання фінансового номеру телефону та/або платіжного засобу несе виключно позичальник. Будь-яку особу, яка використала такі засоби, кредитор безумовно вважає позичальником, і не несе відповідальності, якщо це не відповідає дійсності.
Матеріалами справи підтверджено, що 02.04.2025 у встановленому вказаними заявкою та пропозицією порядку, а також відповідно до Закону «Про електронну комерцію», товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 строком на 153 дні уклали кредитний договір за заявкою в електронній формі № 02.04.2025-100002696 на суму 10 000,00 грн зі сплатою відсотків за ставкою «Стандарт» - фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку кредитування. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку
Цього ж дня вказана сума позики була перерахована відповідачу на його платіжну картку, указану ним у вищевказаній Заявці, що підтверджується платіжним документом, наявним у матеріалах справи (а.с.12 з.в.).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.12.2020 у справі №278/2177/15ц), виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Також, зважаючи на зазначену правову позицію Верховного Суду, суд бере до уваги наявність у матеріалах справи доказів про фактичне (реальне) отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки, як встановлено судом із дослідженої квитанції iPay №699066441 від 02.04.2025, грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн. були перераховані на картковий рахунок, який був зазначений відповідачем при укладенні договору, про що свідчить зазначення номера картки у квитанції. Згадана квитанція є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), та підтверджує належне виконання своїх зобов'язань зі сторони кредитодавця. Крім того, у даній квитанції тотожні ID-платежу номер кредитного договору та інші реквізити.
Отже згадана квитанція (по кредитному договору) є належним доказом щодо перерахування позивачем коштів на рахунок позичальника, що, відповідно, свідчить про виконання позивачем взятих на себе обов'язків із надання кредитних коштів.
З наданої позивачем довідки-розрахунку заборгованості вбачається, що вона відповідає вимогам вказаного Закону, є чіткою, зрозумілою та узгоджується з умовами кредитного договору, а отже є належним та допустимим доказом. Суд погоджується, що в пункті 3 умов Договору, а саме у Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 02.04.2025-100002696 (кредитної лінії), а також в пункті 3 заявки кредитного договору № 02.04.2025-100002696 (кредитної лінії), тобто в документах, підписаних ОСОБА_1 , з якими він ознайомився при укладенні договору, чітко встановлено строк, на який надається Кредит - 153 дня з дати його надання. Проценти позивач за умовами договору нараховував саме в межах 153-денного строку кредитування, тобто до 01.09.2025, що цілком узгоджується із правовою позицією, закріпленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
Вирішуючи спір по суті, суд застосовує такі норми права.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (статі 205, 207 ЦК України). Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09.09.2020 у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20), від 07.10.2020 у справі №127/33824/19 (провадження № 61-9071св20), від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 (провадження №61-16243св20).
З цього суд робить висновок про доведеність того, що відповідачем укладено та підписано договір із позивачем.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 № 910/5226/17 зазначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту; безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.
Встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд вважає, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01.11.2021 у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» цей правочин вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Вищевикладене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.06.2022 по справі № 757/40395/20-ц.
Матеріали справи свідчать про те, що Заявка кредитного договору № 02.04.2025-100002696 від 02.04.2025, Пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), які є складовими Договору, а також Паспорт споживчого кредиту, були підписані відповідачем одноразовим ідентифікаторам (Е974), надісланими смс-повідомленням на належний відповідачу фінансовий номер телефону НОМЕР_1 . Усі умови договору послідовно передбачені та погоджені відповідачем у Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), Заявці на укладення кредитного договору, Відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) Договору.
Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.
Отже, матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що 02.04.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 02.04.2025-100002696 від 02.04.2025, в електронній формі, умови якого позивач виконав. Відповідач у передбачений договором 153-денний строк, тобто до 01.09.2025, заборгованість не повернув.
Із врахуванням фактичних обставин справи, змісту позовних вимог, позицій сторін та їх представників, викладених у заявах по суті справи, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про наявність такого, що підлягає судовому розгляду, спору між сторонами, що виник з відносин договору кредиту.
Стаття 526 ЦК України презюмує, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Частиною першої статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За пунктом 6.1 кредитного договору від 02.04.2025 № 02.04.2025-100002696 позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів за користування шляхом внесення в касу кредитора готівкою або перерахування на рахунок кредитора в такі терміни: а) повернення кредит, сплата процентів, комісії у - до дати, вказаній у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти.
Отже, сторони договору узгодили розмір кредиту, строки та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису.
Відповідно до п.12 Відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) Договору № 02.04.2025-100002696 (кредитної лінії), підписаної позивачем та відповідачем як сторонами договору, встановлено графік платежів, а саме: Проценти, розраховані вищевказаним способом за черговий період, сплачуються в останній день чергового періоду; Комісія за надання сплачується в останній день кожного з перших двох чергових періодів. Кількість платежів зі сплати Процентів дорівнює кількості періодів, за які сплачуються Проценти; кількість платежів зі сплати Комісій - 2. (а.с.19 зв.).
Станом на 10.09.2025 відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором щодо оплати боргу та не повернув позивачу борг за кредитним договором в розмірі 10 000 грн, комісію, нараховані проценти та неустойку.
При вирішення позовних вимог в частині стягнення комісії в сумі 2000 грн суд керується таким.
У пункті 7 Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 02.04.2025-100002696 (кредитної лінії) зазначено, що комісія, пов'язана з наданням Кредиту, становить 20% від суми кредиту та дорівнює 2000 грн. Комісія за надання нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно Графіку платежів.
Як вбачається із наведеного пункту договору, комісія чітко визначена умовами договору, включена до загальних витрат за споживчим кредитом, що пов'язані з отриманням кредиту, її нарахування відповідає приписам ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», а розмір та ставка були узгоджені сторонами при укладенні договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) вказано, зокрема, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
За таких обставин, суд, враховуючи наведені положення Закону України «Про споживче кредитування» та правову позицію Великої Палати Верховного Суду Так, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення із відповідача визначеної в договорі комісії в розмірі 2000 грн підлягають до задоволення.
Також за порушення умов кредитного договору позичальником кредитодавцем нараховано неустойку в розмірі 5000 грн. Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення неустойки, суд враховує, зокрема, що пункт 6.1. Закону України «Про споживче кредитування» передбачав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Заборонялося збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширювалися, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Встановлювалося, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягали списанню кредитодавцем. Даний пункт виключено відповідно до Закону України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». На підставі змін, за договорами, укладеними з 24.01.2024, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань. Отже, застосовуючи редакцію Закону України «Про споживче кредитування», чинну на момент виникнення спірних правовідносин, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 5000 грн підлягають до задоволення.
Суд не погоджується з доводами сторони відповідача про те, що позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу, тобто про те, що відповідач не підписував вказаний договір. Вищевказаний електронний договір укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Без здійснення всіх цих дій договір між ними не був би укладений.
Тобто, для укладання кредитних договорів, відповідачем вчинено ряд дій, без здійснення яких договір був би не укладеним, що в свою чергу підтверджує укладання вказаного договору в електронній формі.
Відповідачем та його представником не спростовано факт належності мобільного номера « НОМЕР_1 » ОСОБА_1 , як і не надано доказів на спростування факту укладення договору між сторонами.
З вищевказаного вбачається, що факт підписання договору відповідачем підтверджено.
Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами, та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.
Оцінюючи доводи сторони відповідача щодо недоведеності належними та допустимими доказами факту перерахування коштів кредитодавцем у сумі 10 000,00 гривень з огляду на відсутність, на його думку, первинних бухгалтерських документів, які б засвідчували це, суд керується таким.
У пункті 52 постанови Верховного Суду від 22.08.2024 у справі № 916/735/23 викладено висновок про те, що доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, але не виключно: судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи, та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником взятих на себе зобов'язань.
Судом встановлено, що 04.01.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні Платіжні Рішення» укладено договір про надання послуг з переказу коштів (а.с.24-28).
02.04.2025 за допомогою системи iPay на номер платіжного інструменту №4149497529918932, вказаного відповідачем при укладенні кредитного договору, перераховано 10 000,00 гривень, призначення платіжної операції «видача за договором кредиту № 02.04.2025-100002696», що підтверджується копією квитанції (а.с.12зв).
У зв'язку з наведеним, квитанція від 04.09.2025 про перерахування коштів, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором.
Також суд вважає належним та допустимим доказом вказаної суми заборгованості, подану позивачем Довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 02.04.2025-100002696 від 02.04.2025 відносно позичальника ОСОБА_1 .
Оскільки товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати зазначені у відзиві сторони відповідача банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов'язку із надання коштів протягом дії договору відповідач не заявляв.
Вказані докази суд вважає належними і допустимими та такими, що підтверджують факт перерахування відповідачу кредитних коштів.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 08.05.2024 року у справі № 381/1647/21 провадження № 61-4504св23).
Доказів на спростування факту укладення вищевказаного договору та отримання кредитних коштів відповідачем не надано
Позивачем доведено позовні вимоги, а відповідачем не надано до суду обґрунтованих заперечень проти позову та доказів на підтвердження того, що ним належним чином виконувалися умови кредитного договору, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором є такими, що підлягають задоволенню.
Отже, суд, з'ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази у справі, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що позивачем належними та допустимими доказами перед судом доведено факт порушення його права у вказаних правовідносинах із ОСОБА_1 , а тому з останнього на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 02.04.2025-100002696 від 02.04.2025, яка в сукупному розмірі становить 32 300 грн 00 коп., з яких: 10 000 грн - заборгованість за кредитом, 15 300 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 2000 грн - заборгованість зі сплати комісії, 5000 грн - неустойка.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже судовий збір у розмірі 2422,40 грн, сплачений позивачем при подачі позовної заяви до суду, підлягає стягненню із відповідача.
Керуючись ст. 13, 76-78, 81, 137, 141, 263 - 265, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість у розмірі 32 300 (тридцять дві тисячі триста гривень) грн 00 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду.
Текст повного рішення виготовлено 27.10.2025.
Реквізити учасників справи:
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, адреса місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Головуючий суддя Р.В. Чапаєв