Справа № 587/3690/24
20 жовтня 2025 року Сумський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Вортоломей І. Г., за участю секретаря судового засідання Бондаренко О. М., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Якименко О. І., які брали участь в режимі відеоконференції, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради про визначення місця проживання дитини,
У жовтні 2024 року позивачка звернулась до Сумського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю за місцем її реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивувала тим, що 10 червня 2024 року рішенням Сумського районного суду Сумської області у справі №587/1636/24 розірвано шлюб між сторонами. Від шлюбу мають спільну доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає та зареєстрована разом з позивачкою. Самостійно дійти згоди щодо місця проживання дитини з відповідачем не можливо. А тому вважає, що місце проживання доньки слід визначити разом з матір'ю, де дитині створені всі належні умови для проживання.
Від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Якименко О. І. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначила, що 04 липня 2015 року між сторонами було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась донька ОСОБА_4 . З моменту реєстрації шлюбу сторони проживали разом однією сім'ю, після народження доньки продовжували спільне проживання, спільно виховували доньку, весь свій час відповідач присвячував вихованню, розвитку, зміцненню здоров'я доньки. З початком повномасштабного вторгнення на територію України з лютого 2022 року, відповідач вимушено вивіз свою сім'ю на Західну Україну (де вони спільно проживали), а згодом до Франції, адже у відповідача там постійно проживає рідна сестра разом зі своєю родиною. З вказаного часу до весни 2024 року сторони мали гарні сімейні стосунки. Відповідач повністю утримував дружину та доньку, залишив дружині у Франції їх спільний транспортний засіб, регулярно приїздив до Франції з метою побути з дружиною та донькою. В травні 2024 року відповідач довідався, що дружина вже має іншого чоловіка у Франції та бажає розірвати шлюб. До цього факту відповідач віднісся з розумінням, визнав позов дружини про розірвання шлюбу, про що судом ухвалено відповідне рішення. Ні на час розірвання шлюбу, ні на цей час у сторін не було жодного спору щодо визначення місця проживання їх доньки. Відповідач забезпечив доньку і колишню дружину у Франції житлом, матеріально забезпечує доньку, регулярно їздить до доньки, забирає до себе, влітку 2024 року донька відвідувала в м. Суми центр розвитку. Позивачка в цей час подорожувала світом. Відповідач вважає, що єдиною підставою звернення позивачки до суду із вказаним позовом є маніпуляції щодо участі батька у вихованні доньки та з метою отримання грошових коштів. Спір щодо місця проживання дитини ініційований позивачкою, матір'ю дитини, з якою дитина і так фактично проживає і продовжує проживати. Відповідач не вимагав та не вимагає зміни місця проживання доньки, і у справі відсутні докази того, що мати дитини забороняє батькові бачитися з донькою. Між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини, тому права позивачки не порушені та є підставою для відмови у задоволенні позову.
Від позивачки ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, в якій вона зазначила, що з наданим відповідачем відзивом вона не згодна, просить задовольнити її позов повністю. Зазначила, що відповідач постійно погрожував їй, що відбере доньку або не поверне її, коли вона перебувала на території України, як тільки вона піднімала питання добровільно врегулювати розмір помірної грошової допомоги та щодо визначення місця проживання дитини. Прохала його погодитись на проживання доньки з нею, при цьому без будь-яких обмежень побачень з батьком та безперешкодної участі батька у вихованні дитини. Неодноразово просила написати нотаріально засвідчену заяву у нотаріуса про місце проживання доньки разом з матір'ю. Також нічого йому не перешкоджало написати таку заяву у Франції. Місце проживання доньки з батьком, як це було влітку, з урахуванням, що в Україні йде війна, а ситуація в Сумській області, в тому числі і у м. Суми, постійно погіршується, не відповідає інтересам донечки. А беручи до уваги постійні погрози батька та його не бажання через консульство або через нотаріуса вирішити місце проживання доньки, вказує на не визначеність та незахищеність інтересів дитини. Визначення місця проживання дитини разом з матір'ю буде відповідати перш за все інтересам дитини.
Представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги з підстав, викладених позивачем у заявах по суті спору, вважала, що між сторонами наявний спір щодо визначення місця проживання дитини, який підлягає вирішенню судом шляхом задоволення позовних вимог.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 підтримала заявлені позовні вимоги, а також зазначила, що майже 2,5 роки проживає у Франції. З України виїжджала сама за згодою відповідача, тоді вони ще були сім'єю. З поселенням у Франції допомагала мерія та сестра відповідача, він особисто не допомагав. Дитина навчається у школі, але оскільки відповідач перешкоджає, то не може записати дитину на гуртки та зробити документи. Влітку 2024 року відповідач забирав дитину до України з її згоди, налаштовує дитину проти неї. Раніше декілька разів приїздив до Франції, щоб побачитись із дитиною. Рішення суду їй потрібно для того, щоб відчувати себе впевненою, в тому числі в разі перетину кордону. Не заперечує, що відповідач любить дитину. Із вересня 2024 року по лютий 2025 року батько з дитиною не бачився. Відповідач сплачує аліменти, але додатково дитині не допомагає.
Відповідач у судовому засіданні зазначив, що не заперечує, щоб на час військових подій дитина проживала разом із матір'ю, спору з цього приводу у нього не має. Але він хоче знати, як і де проживає його дитина, приймати повноцінну участь у її вихованні. Матеріально підтримує дитину, часто їй телефонує.
Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову, оскільки батько не заперечує, щоб дитина проживала з матір'ю. Між батьками склались неприязні відносини через припинення шлюбних відносин. Матеріально батько допомагав дитині до прийняття рішення суду про стягнення аліментів та і наразі одягає, утримує дитину та сплачує аліменти.
Представник третьої особи Управління «Служба у справах дітей» в судовому засіданні повідомила, що службою проведено обстеження умов проживання батька дитини та надано відповідний висновок. Обстежити умови проживання матері не було можливості, оскільки її місце проживання знаходиться поза межами Сумської міської територіальної громади. Зазначила, що в повній мірі ознайомилась з матеріалами справи, але підтвердити умови проживання дитини не має можливості, оскільки не бачила їх, в тому числі і дистанційно. Пропонувала позивачці надати можливість поспілкуватись з дитиною, але при спілкуванні з матір'ю дитина присутня не була.
Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суди відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Здійснюючи правосуддя (ст. 5 ч.1 ЦПК), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Завданнями цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, оцінка зібраних у справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст. 89 ЦПК України з врахуванням положень ст. ст. 76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст. ст. 12, 13, 78, 81, 82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
В судовому засіданні достовірними та належними доказами встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 04 липня 2015 року у Ковпаківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сумського міського управління юстиції, актовий запис №531 (а.с. 13). Від шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12 зв.б.). Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 10 червня 2024 року у справі №587/1636/24 (провадження №2/587/543/24) шлюб між сторонами розірвано.
З позову вбачається, що донька ОСОБА_4 зареєстрована разом з позивачкою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади №2024/005136574 від 15 травня 2024 року та відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру №860824 від 23 жовтня 2024 року (а.с. 6, 29). Наразі дитина проживає разом із матір'ю у Франції, яка там займається вихованням та утриманням дитини, влаштувала дитину до школи (а.с. 14-26, 96-104).
З висновку Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 . Спеціалістом Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради 27 січня 2025 року під час співбесіди по телефону з матір'ю з'ясовано, що батьки офіційно розлучені та проживають окремо. Дитина зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на цей час проживає разом з матір'ю за кордоном у Франції. Зі слів ОСОБА_2 вона працює офіційно, має стабільний дохід. Малолітня ОСОБА_4 навчається в школі початкової освіти в 1 класі, а кожної суботи ходить в українську школу. Мати з батьком не спілкуються. Також було проведено обстеження умов проживання та складено акт оцінки потреб ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . З'ясовано, що будинок належить батьку відповідача ОСОБА_5 . У будинку є все необхідне для проживання. Для дитини облаштована окрема кімната, де є ліжко, письмовий стіл, шафа для одягу, поличка для книжок. Для дистанційного навчання є комп'ютер. Чисто, тепло, затишно. Зі слів ОСОБА_3 більшу частину часу він мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить його дідусеві. Спеціалістом Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради 06 березня 2025 року обстежено умови проживання за вищевказаною адресою. Квартира складається з двох кімнат, устаткована окрема кімната для дівчинки, де є зона для навчання та відпочинку, є всі корпусні меблі. Батько працює офіційно, має стабільний дохід. Часто спілкується з дитиною по телефону. Аліменти сплачує вчасно. На цей час батько не проти, щоб дитина проживала разом з матір'ю, сам допоміг виїхати за кордон. Але після закінчення війни в Україні хоче, щоб дитина проживала разом з ним. Ураховуючи вищевикладене, служба не може обґрунтувати позицію щодо визначення місця проживання дитини разом з матір'ю ОСОБА_2 (а.с. 171).
Відповідно до наданих пояснень відповідач ОСОБА_3 не заперечує, щоб його донька ОСОБА_4 , 2018 року народження, і надалі проживала з матір'ю, позивачем у справі.
Отже, вирішуючи вказану справу, суд виходить з того, що законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання із дитиною.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписи ч.1 ст. 161 СК України передбачають право батьків на звернення до органу опіки та піклування або суду у разі відсутності згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина.
З урахуванням наведеного та встановлених у судовому засіданні обставин справи суд приходить до переконання, що між сторонами відсутній спір щодо місця проживання малолітньої дитини, оскільки відповідач (батько дитини) зазначає, що спору щодо місця проживання дитини не має, він не заперечує, щоб дитина проживала разом із матір'ю, також дитина зареєстрована за адресою матері та проживає з нею у Франції.
Тобто суд також враховує і те, що ще до звернення з вказаним позовом до суду сторони, які проживають окремо, фактично дійшли згоди про те, що малолітня донька буде проживати з матір'ю, що також підтверджено відповідачем.
З наведеного випливає, що дитина сторін і так проживає із матір'ю, і спору стосовно цього, який підлягав би судовому захисту, між батьками немає.
Судом також взято до уваги висновок органу опіки та піклування щодо неможливості обґрунтувати позицію щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю, оскільки вона проживає за кордоном, а вжиті заходи не призвели до надання обґрунтованого висновку. Проте зроблені службою висновки щодо наявності належних умов проживання для дитини за місцем реєстрації та проживання батька не беруться судом до уваги, оскільки спір стосується визначення місця проживання дитини з матір'ю, а не з батьком.
Принципом 6 «Декларації прав дитини» від 20 листопада 1959 року визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові, моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Отже, вирішуючи вимогу позивачки з приводу визначення місця проживання дитини, суд зважує на те, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 та 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23.
Аналізуючи вищенаведені обставини та враховуючи вимоги норм сімейного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір'ю задоволенню не підлягають за недоведеністю позовних вимог.
На підставі викладеного, відповідно до вимог ст. ст. 19, 24, 55, 56, 112, 141, 150, 160, 161 СК України, ст. ст. 8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» та керуючись ст. ст. 2-5, 10, 12, 13, 18, 81, 144, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради про визначення місця проживання дитини відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 27 жовтня 2025 року.
Суддя І. Г. Вортоломей