Справа № 490/6513/24
нп 2/490/569/2025
Центральний районний суд м. Миколаєва
27 жовтня 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді Шолох Л.М.,
при секретарі Шведюк Д.О.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про вселення, -
ОСОБА_3 липні 2024 року звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з позовом про вселення ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову представником зазначено, що він має право на проживання у означеній квартирі на підставі ордеру № 392 від 01 листопада 1985 року виданого на ім'я ОСОБА_6 , виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, з урахуванням членів його сім'ї синів - ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , а рішення суду, яким його визнано таким, що втратив право користування цим житлом скасовано, провадження у справі закрито. Вселитися у квартиру позивач не зміг, оскільки вона зачинена і на його неодноразові спроби потрапити у квартиру ніхто не відповідав на дзвін та стук у двері.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 серпня 2024 року справу прийнято до свого провадження суддею Шолох Л.М. та призначено її до розгляду у підготовчому судовому засіданні.
Від ОСОБА_5 26 листопада 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та безпідставність.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті.
У судове засідання з'явилися Зеленська А.П., яка представляє інтереси позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який представляє інтереси відповідача ОСОБА_5
ОСОБА_1 позов підтримала, просила його задовольнити. Представник ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Як неодноразово зазначено у Постановах Верховного Суду, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності.
В дійсних правовідносинах сторін, оскільки між сторонами не визначено порядок користування спільною частковою власністю та не виділені в натурі частки спірної квартири - отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина 2 статті 386 ЦК України).
З матеріалів справи слідує, що у контрольному талоні до ордера №392 від 01 жовтня 1985 року зазначено, що ордер на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 отримала ОСОБА_6 у складі сім'ї: ОСОБА_8 (син) та ОСОБА_9 (син).
ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 ).
Відповідно до довідки від жовтня 2018 року за адресою: АДРЕСА_2 проживають: ОСОБА_10 , 1975 року народження, ОСОБА_3 , 1972 року народження.
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2018 року у справі №490/1986/18 ОСОБА_11 , 1972 року народження, визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_2 .
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва №490/1986/18 від 31 травня 2022 року це заочне рішення суду у справі № 490/1986/18 скасовано. Та ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва №490/1986/18 від 09 грудня 2022 року провадження у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням закрито.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 01 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , залишено без задоволення, ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2022 року залишено без змін.
ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 ).
У повідомленні про скасування декларування/реєстрації/зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування особи) від 14.07.2023 року виданого Департаментом з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради зазначено, що - скасовано зняття із зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва №490/3601/25 від 17 вересня 2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 в інтересах якого діє його мати ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , Управління комунального майна Миколаївської міської ради про визнання недійсним та скасування розпорядження та свідоцтва про право власності - задоволено та визнано недійсним, скасувано розпорядження Управління комунального майна Миколаївської міської ради №1496-р від 26 жовтня 2020 «Про приватизацію житла по АДРЕСА_2 » та свідоцтво про право власності № НОМЕР_3 видане 26 жовтня 2020 року Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради, згідно з яким ОСОБА_12 належить на праві приватної власності квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Це рішення на час розгляду справи не набрало законної сили.
Звертаючись до суду з цим позовом про вселення позивач посилається на те, що відповідач є донькою померлого ОСОБА_7 (брата позивача), який свого часу вигнав ОСОБА_3 з спірної квартири, змінив замки, не пускав у приміщення та позбавив останнього можливості користуватися майном, хоча він має намір вселитися та проживати в цій квартирі.
Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов'язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Диспозитивність цивільного судочинства виявляється в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 13 ЦПК України).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, можна зробити висновок, що суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
У процесуальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
При цьому, Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що саме по собі звернення позивача до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю й заперечення відповідачів щодо його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 20 жовтня 2021 року в справі № 509/3995/15 (провадження № 61-7070св20) зазначено, що «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача».
Виходячи з викладеного, співвласник майна, яке знаходиться у спільній частковій власності без виділення часток у натурі, має право на вільне користування зазначеним майном у повному обсязі та має право на усунення перешкод у такому користуванні у будь-який час.
Заперечення співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права (відсутність ключів від будинку тощо) за відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні належною позивачу власністю.
Таким чином судом встановлено, що домовленостей з приводу володіння та користування спірною квартирою між позивачем та відповідачем не існує та такої згоди не досягнуто, у зв'язку з чим виник спір.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 має право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , проте сторони, не можуть досягти згоди та домовитися мирним шляхом. Отже суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Схожий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22 (провадження № 61-12938св23), від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21, у Постанові ВС від 18 листопада 2024 року у справі №727/8103/23.
На спростування вищенаведеного будь яких доказів відповідачем суду не надано.
Отже, під час судового розгляду встановлено, що відповідач ОСОБА_4 , в інтересах якого виступає мати ОСОБА_5 , ОСОБА_5 чинить перешкоди у користуванні позивачем ОСОБА_3 належною йому на праві власності квартири у АДРЕСА_2 .
Тому враховуючи викладене суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та про необхідність їх задоволення.
Відтак, ОСОБА_4 , в інтересах якого виступає мати ОСОБА_5 , ОСОБА_5 слід зобов'язати усунути перешкоди ОСОБА_3 в користуванні квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за подачу позову до суду у розмірі 1 211 грн 20 коп.
Керуючись статтей 13, 79-81, 141, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити у повному обсязі.
Вселити ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_5 , як законного представника ОСОБА_4 , суму судового збору, сплаченого за подачу позову до суду у розмірі 1 211 грн 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М. Шолох