Вирок від 27.10.2025 по справі 489/2208/25

Справа № 489/2208/25

Провадження № 1-кп/489/686/25

Інгульський районний суд міста Миколаєва

Вирок

іменем України

27 жовтня 2025 року місто Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження №12025150000000065 від 24.01.2025 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва Миколаївської області, громадянина України, з вищою освітою, фізичної особи-підприємця, на момент вчинення кримінального правопорушення працюючого оператором комп'ютерного набору КНП «МОЦПЗ» МОР, неодруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України,

з участю прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , представника потерпілого ОСОБА_9 , представника цивільного позивача ОСОБА_10 ,

встановив:

24.01.2025 близько 13:27 год. ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 (СММЩИК), рухався по проїзній частині просп. Миру в м. Миколаєві, яка має по дві смуги руху у кожному напрямку, відокремлені між собою дорожньою розміткою 1.3 Розділу 34 ПДР України, в напрямку регульованого світлофорними об'єктами перехрестя просп. Миру з вул. 1-а Лінія.

Рухаючись у вказаному напрямку, водій ОСОБА_3 , грубо порушуючи вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 «б», 12.4, 12.9 «б», 13.1, 8.7.3 «в» та «ґ» ПДР України, а саме: будучи зобов'язаним знати і неухильно виконувати вимоги цих правил, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміни, рухався з перевищенням максимальної швидкості в населеному пункті, при допустимій швидкості 50 км/год рухався зі швидкістю 123,8 км/год, як наслідок при виникненні небезпеки для руху у вигляді автомобіля «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_11 , який здійснював зупинку перед дорожньою розміткою 1.12 «Стоп-Лінія» Розділу 34 ПДР України на зелений (у режимі миготіння) сигнал світлофора, та якого він об'єктивно міг виявити та мав таку можливість залежно від обраної швидкості руху та дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції та безпечного інтервалу, внаслідок чого допустив зіткнення передньою лівою частиною керованого ним автомобіля «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , із задньою правою частиною автомобіля «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , та в процесі післяконтактного переміщення на жовтий сигнал світлофора здійснив виїзд на дане регульоване перехрестя, де допустив зіткнення з правою частиною автомобіля «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_12 , який, рухаючись у зустрічному напрямку, виконував маневр повороту ліворуч на вул. 1-а Лінія.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажирка автомобіля «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , ОСОБА_13 загинула на місці пригоди від тілесних ушкоджень у вигляді тупої поєднаної травми тіла та численних переломів кісток скелета з пошкодженням внутрішніх органів, які носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті, а водій зазначеного автомобіля ОСОБА_12 помер у кареті швидкої медичної допомоги від отриманих внаслідок ДТП тілесних ушкоджень у вигляді тупої поєднаної травми тіла та численних переломів кісток скелета з пошкодженням внутрішніх органів, які носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті.

Вказана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 вимог пунктів 1.3, 1.5, 2.3 «б», 12.4, 12.9 «б», 13.1, 8.7.3 «в» та «ґ» ПДР України, при цьому порушення вимог пунктів 13.1 та 8.7.3 «в» ПДР України знаходяться у прямому причинному зв'язку з наслідками, що настали.

Таким чином, судом в межах судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 своїми діями вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель двох осіб, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 286 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 надав показання про те, що дійсно в січні 2025 в денний час він, керуючи автомобілем «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , рухався по проїзній частині просп. Миру в м. Миколаєві, яка має по дві смуги руху у кожному напрямку, що відокремлені між собою дорожньою розміткою, в напрямку від вул. Космонавтів до вул. 1-а Лінія зі швидкістю близько 50-70 км/год. При цьому, під час руху він здійснював випередження інших транспортних засобів, що рухалися в попутному напрямку, переміщаючись з лівої смуги у праву і навпаки. Проїхавши перехрестя з вул. Південною та під'їжджаючи до перехрестя з вул. 1-а Лінія, рухаючись у крайній лівій смузі руху за його напрямком руху, він побачив попереду себе у своїй смузі руху попутний автомобіль «Шкода» сірого кольору, який почав зупинятися перед перехрестям на зелений сигнал світлофору. В той час у правій попутній смузі руху інших транспортних засобів не було, тому, маючи на меті проїхати перехрестя з вул. 1-а Лінія, він скерував керований ним автомобіль в праву смугу руху, та в той час горів вже зелений миготливий сигнал світлофора. При цьому в той момент він рухався з перевищенням максимально допустимої в населеному пункті швидкістю руху, з якою саме вказати не може. Під час перестроювання в праву смугу руху він побачив зустрічний автомобіль «ВАЗ» зеленого кольору, який виконував маневр повороту ліворуч та знаходився безпосередньо на перехресті в межах тієї смуги руху, на яку він перестроювався, у зв'язку з чим виникла аварійна ситуація. До початку перестроювання він вказаний автомобіль «ВАЗ» не бачив. Розуміючи, що зупинити керований ним автомобіль до зіткнення з автомобілем «ВАЗ» не зможе, він скерував своє авто ліворуч, у зв'язку з чим через недотримання інтервалу відбулося зіткнення його автомобіля з автомобілем «Шкода». Що відбувалося далі, вказати не може, оскільки перебував у шоковому стані. Після ознайомлення з письмовими матеріалами справи погоджується з тим, що дійсно перевищив швидкість руху в населеному пункті та допустив зіткнення з автомобілями «Шкода» та «ВАЗ». Вважає, що якби на перехресті рухався зі швидкістю 50 км/год., то автомобіль «ВАЗ» зумів би завершити маневр повороту ліворуч, і зіткнення вдалося б уникнути. Зіткнення сталося на жовтий сигнал світлофора.

При цьому ОСОБА_3 повністю погодився та підтримав позиції своїх захисників щодо недопустимості ряду письмових доказів, які доводять його винуватість у скоєному, зокрема висновків судових експертиз, протоколів огляду місця події. Пред'явлені до нього цивільні позови потерпілого ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди, а також Комунального спеціалізованого монтажно-експлуатаційного підприємства про відшкодування майнової шкоди не визнав. При цьому, обвинувачений зазначив про своє щире розкаяння, попросив вибачення у потерпілого, зазначив, що шкодує з приводу вчиненого, вважає подію ДТП трагічною випадковістю. Вказав, що зробив для себе належні висновки щодо неприпустимості в майбутньому керувати транспортними засобами з перевищенням швидкості руху та порушенням ПДР.

Винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами в їх сукупності.

Потерпілий ОСОБА_8 надав суду показання про те, що загиблий ОСОБА_12 був його батьком, а ОСОБА_13 була дружиною останнього, яку він вважав своєю матір'ю, оскільки вона з батьком проживали разом однією сім'єю з 2009 року. У користуванні ОСОБА_12 знаходився автомобіль «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , який належить на праві власності йому, але ним користувався постійно батько. Водійський стаж у ОСОБА_12 з 1968 року, раніше в ДТП він не потрапляв. Безпосереднім свідком та очевидцем аварії 24.01.2025 він не був. Однак, коли прибув на місце події, то зі слів інших осіб йому стало відомо, що обвинувачений, рухаючись на великій швидкості, зачепив автомобіль «Шкода», а потім зіткнувся з автомобілем «ВАЗ», в якому їхали його батьки. Похованням постраждалих займався безпосередньо сам. Від родичів обвинуваченого отримав 83000 грн в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди (на поховання загиблих). Також просив задовольнити поданий цивільний позов, який ним був уточнений в ході судового розгляду, та просив стягнути з обвинуваченого на свою користь 1 421 000 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, оскільки він мав близькі стосунки з батьком, щодня спілкувався з ним, та його смертю, а також смертю його дружини, яку він вважав своєю матір'ю, йому були заподіяні моральні страждання та переживання. Він зазнав стресу, погіршився його сон. Картина місця ДТП, за якої загибла мати лежала в автомобілі, постійно перед його очима. Крім того, просив стягнути з обвинуваченого понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 16000 грн. Погодився з позицією прокурора та вважав справедливим призначення обвинуваченому покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки, оскільки обвинувачений не розкаявся у вчиненому та не попросив вибачення.

Свідок ОСОБА_11 надав суду показання про те, що на початку 2025 року, у другій половині дня, точної дати та часу не пам'ятає, він рухався на власному автомобілі «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , по просп. Миру м. Миколаєва зі сторони вул. Театральної в напрямку вул. 1-а Лінія. Під'їжджаючи до перехрестя з вул. 1-Лінія зі швидкістю близько 40 км/год, де він мав намір повернути ліворуч, та рухаючись у лівій смузі руху на ділянці дороги, яка має дві смуги для руху в кожному напрямку, він побачив, що на світлофорі увімкнувся жовтий мигаючий сигнал, тому він почав зменшувати швидкість та плавно зупинятися перед світлофором, увімкнувши лівий сигнал повороту. В той час в зустрічному напрямку рухався автомобіль «ВАЗ» зеленого кольору в крайній для себе лівій смузі руху, у якого був увімкнений лівий покажчик повороту та вказаний автомобіль, виїхавши на перехрестя та побачивши, що свідок зупиняється, став завершувати свій маневр повороту ліворуч, за своїм напрямком руху, з просп. Миру на вул. 1-а Лінія, та виїхав на його смугу руху на перехресті, повертаючи ліворуч. В той момент він відчув раптовий удар в праву задню частину свого автомобіля, від якого його голову відкинуло вниз та він на короткий час втратив з поля зору навколишню обстановку та проїзну частину дороги. Коли підняв голову, то побачив, що за межами проїзної частини на тротуарі один біля одного знаходилися вищевказаний автомобіль «ВАЗ» зеленого кольору та інший автомобіль білого кольору, і він зрозумів, що між ними сталося зіткнення. Обставини зіткнення вказаних автомобілів та де саме в межах проїзної частини він не бачив. Далі він оглянув своє авто та виявив пошкодження у правій задній частині. В подальшому приїхали поліцейські, які стали проводити огляд місця події, його відвезли на медогляд до закладу охорони здоров'я, а потім привезли назад. Належний йому автомобіль був вилучений з місця ДТП та поставлений на майданчик, куди через деякий час його запросив слідчий для огляду експертом належного йому авто, який на той момент не мав жодних змін з часу, коли сталася ДТП, та він ним не користувався. Під час огляду авто експерт проводив фотографування всередині та зовні, дивився під капотом, знімав колеса.

Відповідно до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24.01.2025, схеми та фототаблиці до нього, місцем події є проїзна частина на перехресті просп. Миру та вул. 1-а Лінія в м. Миколаєві, де виявлені транспортні засоби марки «ВАЗ-2106», р.н. НОМЕР_3 , з пошкодженнями в передній частині справа, переднього бамперу, даху та деформації кузова; марки «Infiniti Q60 S», номерний знак «СММЩИК» (р.н. НОМЕР_1 ), з пошкодженнями в передній частині та деформацією кузова; марки «Skoda», р.н. НОМЕР_2 , з пошкодженнями задньої правої частини авто. Біля автомобіля «ВАЗ 2106» виявлено труп ОСОБА_13 , при пальпації правих верхньої та нижньої кінцівок якого виявлена патологічна рухливість кісток. В ході огляду місця події вказані транспортні засоби були вилучені.

При цьому, суд критично оцінює твердження сторони захисту про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події від 24.01.2025 на тій підставі, що вказані у ньому розміри проїзної частини разом є некоректними та загальна ширина проїзної частини в місці ДТП, зазначена у протоколі, не відповідає відомостям зі схеми, наданій Комунальним спеціалізованим монтажно-експлуатаційним підприємством від 17.02.2025 № 142/77; також слідчим не були заповнені всі графи протоколу, а зроблено посилання на схему, яка є додатком; також не проведений детальний огляд транспортних засобів (панель приладів, важіль коробки перемикання передач), виходячи з такого.

При оцінці доводів захисту щодо недопустимості тих чи інших доказів, суд виходить з практики Верховного Суду та позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження 13-3 кс 22), у якій зазначено таке:

"Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження визначає захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв'язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Частинами другою і третьою цієї статті передбачено безальтернативний обов'язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката.

З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).

Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв'язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.

З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання".

Вимоги до змісту протоколу слідчої (процесуальної) дії зазначені у ст. 104 КПК та вказують на те, що він має містити відомості про місце, час проведення та назву процесуальної дії; особу, яка проводить процесуальну дію, та всіх присутніх осіб; інформацію про застосування технічних засобів фіксації; послідовність дій та отримані в результаті процесуальної дії відомості, в тому числі виявлені та/або надані речі; спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії. Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із текстом протоколу та наявні зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами.

Натомість, з дослідженого судом протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24.01.2025 вбачається, що він містить всі передбачені ст. 104 КПК реквізити до його оформлення, а також відомості про учасників, застосування технічних засобів фіксації, проведені дії та заміри, вилучені транспортні засоби. З його змістом були ознайомлені учасники, які не виклали жодних заперечень з приводу описаних та зафіксованих у ньому відомостей, про що свідчать їхні підписи.

Також відповідно до положень ст. 105 КПК України до вказаного протоколу була додана схема місця дорожньо-транспортної пригоди, на якій зазначені докладні заміри зафіксованих на ній ділянки дороги з відповідними орієнтирами, транспортних засобів - учасників ДТП, а також вказані умовні позначення. Крім того, в якості додатку до протоколу додана таблиця фотозображень

У протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди загальна ширина проїзної частини дороги вказана як 17,9 м. При цьому ширина проїзної частини дороги за напрямком руху автомобілів «Skoda» та «Infiniti Q60» на схемі, яка є додатком до протоколу, зазначені як 3,6 м (права смуга) та 3,3 м (ліва смуга), а ширина розділювальної смуги між ними - 0,15 м. При цьому, зазначені розміри смуг руху автомобілів «Skoda» та «Infiniti Q60» відповідають ширині проїзної частині, вказаній у довідці Комунального спеціалізованого монтажно-експлуатаційного підприємства від 17.02.2025 № 142/77.

Натомість, у вказаній схемі ширина проїзної частини дороги за напрямком руху автомобіля «ВАЗ» вказана як 3,2 м (ліва смуга), 4,4 м (права смуга). Проте, у довідці Комунального спеціалізованого монтажно-експлуатаційного підприємства ширина проїзної частини вказана як 3,3 м та 3,6 м, що свідчить про певну суттєву різницю у розмірах саме правої смуги руху, за напрямком руху автомобіля «ВАЗ».

При цьому, загальна ширина проїзної частини на вказаній ділянці, з урахуванням розділювальних смуг, відповідно до зазначених на схемі місця ДТП розмірів становить 15,2 м (3,6 м + 3,3 м + 0,15 м + 0,4 м + 3,2 м + 4,4 м + 0,15 м).

Натомість, на підставі досліджених доказів судом встановлено, що автомобіль «ВАЗ» рухався у крайній лівій смузі руху, що, у свою чергу, свідчить про те, що відмінність розмірів смуги руху, по якій рухався автомобіль ВАЗ, зазначених на схемі місця ДТП та схемі Комунального спеціалізованого монтажно-експлуатаційного підприємства, становить лише 0,1 м, що є несуттєвою різницею, яка не впливає на визначення таких розмірів.

По-друге, з довідки Комунального спеціалізованого монтажно-експлуатаційного підприємства не вбачається того, станом на який час були актуальними зафіксовані на ній розміри проїзної частини дороги.

Натомість слідчий здійснював безпосередній огляд місця дорожньо-транспортної пригоди та саме в день її скоєння, що дозволяє дійти висновку, що саме зроблені слідчим розміри проїзної частини є дійсними, достовірними та актуальними на момент ДТП, та саме вказані розміри мали братися до уваги під час досудового розслідування та проведення необхідних експертиз.

Також неспроможними є твердження захисту про недопустимість як доказу протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди через незазначення у ньому всіх граф, оскільки, по-перше, вказані графи є стандартними та мають вигляд заздалегідь підготовленого бланку протоколу, який заповнюється індивідуально в кожній конкретній ситуації дорожньо-транспортної пригоди та лише за наявності даних про відповідні об'єкти. По-друге, стороною захисту не обґрунтовано, яким саме чином відсутність у протоколі даних, зокрема щодо слідів папілярних узорів, крові, волосся, показань панелі приладів тощо, впливає на реальність та допустимість інших зазначених у протоколі відомостей.

Крім того, суд критично оцінює твердження сторони захисту про те, що детальні та розгорнуті розміри на схемі місця ДТП мають обов'язково бути також вказані у протоколі, оскільки, по-перше, як вбачається з протоколу, він не містить відповідних граф, де можна було б детально вказати всі розміри. По-друге, схема місця ДТП є додатком до вказаного протоколу, тому зафіксовані на протоколі та схемі місця ДТП, а також на таблиці фотозображень відомості мають оцінюватися в сукупності між собою як невід'ємне ціле.

За такого, суд визнає протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з додатками до нього належними, достовірними та допустимими доказами.

Згідно з протоколом огляду місця події від 24.01.2025, слідчим в кареті швидкої медичної допомоги «Автоспецпром», р.н. НОМЕР_4 , розташованого на естакаді КНП ММР «МЛШМД», виявлено труп ОСОБА_12 , при огляді якого виявлено тілесні ушкодження тулуба та всієї поверхні тіла, а також кистей.

Відповідно до протоколу додаткового огляду місця події від 06.02.2025 та схеми до нього, слідчим проведений огляд ділянки місцевості на перехресті просп. Миру та вул. 1-а Лінія в м. Миколаєві, під час якого було здійснено заміри відстані від кінця заїзної кишені до «стоп-лінії», що становить 13,3 м, та до стовпа, на якому розташований світлофорний об'єкт, що становить 18,9 м.

При цьому, слідчий суддя відхиляє заперечення сторони захисту про необхідність визнання протоколу додаткового огляду місця події від 06.02.2025 недопустимим доказом через те, що він проводився сертифікованою рулеткою та містить лише два зафіксовані розміри, які здійснив слідчий, оскільки, по-перше, положеннями КПК України не передбачено обов'язку слідчого проводити огляд місця події та проводити відповідні розміри лише з допомогою сертифікованої рулетки, виходячи із специфіки проведення вказаної слідчої дії, яка полягає лише у здійсненні фізичних замірів ділянки місцевості без проведення досліджень та аналізу, для яких і суттєвим є наявність сертифікату та повірки коректності роботи технічного засобу, яким проводяться дослідження та аналіз.

По-друге, захисником жодним чином не обґрунтовано та не доведено, що здійснені в ході вказаної слідчої дії заміри від заїзної кишені до «стоп-лінії» та пішохідного переходу є такими, що не відповідають дійсності, або іншими чином викликають сумнів у їхній правдивості.

По-третє, ініціатором вказаного додаткового огляду місця події був саме слідчий, який, відповідно до своїх повноважень, наданих йому КПК України, і вирішував на власний розсуд, яку саме інформацію йому потрібно зафіксувати під час вказаної слідчої дії, яка буде необхідною для проведення досудового розслідування.

У зв'язку з чим, суд також визнає вказаний протокол допустимим доказом.

З рапорту слідчого від 24.01.2025 слідує, що в рамках даного кримінального провадження ним проведено обстеження території навколо регульованого перехрестя просп. Миру та вул. 1-а Лінія з метою встановлення камер зовнішнього спостереження, що могли б зафіксувати події та обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 24.01.2025 близько 13:40 год., в ході якого на одній з електроопор, розміщених біля проїзної частини просп. Миру, виявлено камеру відеоспостереження, яка відповідно до встановленої інформації належить до комплексної системи відеомоніторингу у м. Миколаєві «Безпечне місто». Після того відеозапис, на якому зафіксовано зазначену дорожньо-транспортну пригоду, було перезнято з метою його подальшого огляду, а також наданий запит до Миколаївської міської ради з метою долучення оригіналу відеозапису до матеріалів кримінального провадження.

З повідомлення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 2383/02.02.01-40/02.15/14/25 від 30.01.2025 вбачається, що на запит слідчого про надання відеозаписів відповідно до наданої інформації від комунального підприємства Миколаївської міської ради «Міський інформаційно-обчислювальний центр» запитуване відео завантажено до хмарного середовища, з метою доступу до якого слідчому були надані посилання для доступу та пароль доступу до вказаних відеозаписів.

На досліджених в судовому засіданні відеозаписах, які були надані на запит слідчого виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, зафіксовано, як в м. Миколаєві по просп. Миру рухається зі сторони вул. Південної в напрямку вул. Будівельників в крайній лівій смузі на ділянці дороги, яка має дві смуги руху в одному напрямку, автомобіль «Skoda» сріблястого кольору, який пригальмовує та зупиняється перед стоп-лінією перехрестя з вул. 1-а Лінія на зелений миготливий сигнал світлофора з цифровою позначкою на ньому 1 с, а позаду нього до вказаного перехрестя в попутному напрямку наближається автомобіль білого кольору, рухаючись одночасно двома смугами руху (лівою та правою), який своєю лівою передньою частиною допускає зіткнення з правою задньою частиною автомобіля «Skoda», змінивши його траєкторію руху, після чого білий автомобіль після зіткнення здійснює виїзд на стоп-лінію, розташовану по просп. Миру перед пішохідним переходом та стовпом із розміщеним на ньому світлофорним об'єктом, на якому в той момент увімкнувся жовтий сигнал світлофора. Після контактування з автомобілем «Skoda» автомобіль білого кольору змінив напрямок руху праворуч та продовжив подальший рух з виїздом на перехрещення проїзної частини просп. Миру з проїзною частиною вул. 1-а Лінія, де майже поза межами проїзної частини просп. Миру допустив зіткнення в праву частину автомобіля «ВАЗ», який перед цим рухався по просп. Миру в зустрічному напрямку від вул. Будівельників в напрямку вул. Південної в крайній лівій смузі, за своїм напрямком руху, та на перехресті з вул. 1-а Лінія став виїжджати на перехрестя та здійснювати маневр повороту ліворуч, за напрямком свого руху, на вул. 1-а Лінія на зелений миготливий сигнал світлофору та, виконуючи вказаний маневр, майже здійснив перетин проїзної частини просп. Миру, в'їхавши в момент зіткнення на проїзну частину вул. 1-а Лінія, і в той час увімкнувся жовтий сигнал світлофору. Після зіткнення автомобілі «ВАЗ» та білого кольору з'їхали за межі проїзної частини на огородження та газон.

При цьому суд не погоджується з доводами сторони захисту про те, що постанова слідчого від 24.01.2025 про визнання відеозапису з камер «Безпечне місто» Миколаївської міської ради, який записаний на CD-R-диск, з назвою «WhatsApp Video 2025-01-24 at 19.13.54», є недопустимим доказом через те, що відеозапис не був отриманий слідчим у передбачений КПК України спосіб, виходячи з такого.

Відповідного до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №761/480/19, слідує, що відповідно до ст. 93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб, речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. В рамках кримінального провадження правом витребувати від будь-якої особи необхідні речі, документи, відомості, тощо, наділений слідчий. Це право передбачено ч. 2 ст. 40 КПК України, яка містить перелік повноважень слідчого, до яких, з огляду на пункт 9, віднесено і право на звернення із запитами до державних органів, юридичних і фізичних осіб задля отримання речей, документів, відомостей, необхідних для здійснення досудового розслідування, а у разі ненадання такої інформації у добровільному порядку - із використанням встановленого статтями 159, 160 КПК України механізму їх отримання.

Натомість з матеріалів кримінального провадження вбачається, що відеозаписи з камер спостереження «Безпечне місто» Миколаївської міської ради були добровільно надані представником їхнього володільця у відповідь на запит слідчого СВ ВП № 2 МРУП ГУНП в Миколаївській області, в тому числі і письмовий.

Враховуючи викладене, а також те, що кримінальний процесуальний закон не забороняє слідчому звертатися із запитом, а володільцю інформації у відповідь надавати органу досудового розслідування будь-які документи та речі, що можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування, тому для отримання таких доказів отримання попереднього дозволу слідчого судді не є обов'язковим.

У свою чергу, про добровільність та бажання володільця інформації надати органу досудового розслідування відповідні відеозаписи з камер відеоспостереження свідчить вищевказаний лист виконавчого комітету Миколаївської міської ради, яким слідчому було надано посилання для отримання доступу до відеозапису обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 24.01.2025, з метою його завантаження до приєднання до матеріалів кримінального провадження. Після того слідчим був зроблений доступ та здійснено завантаження відповідних відеозаписів на DVD-R диск, які мають назви: перший - «pr. Miru - 1 Linia - 1 - IB9367-EHT-V2{5-50}_2025_01_24_13_25_48», другий - «pr. Miru - 1 Linia - 2 - IB9367-EHT-V2{5-50}_2025_01_24_13_25_50».

Вказане, у свою чергу, підтверджує також вільне волевиявлення володільця, Миколаївської міської ради, на добровільне надання слідчому можливості вилучити відеозапис обставин розглядуваної дорожньо-транспортної пригоди, який був записаний на CD-R-диск, з назвою «WhatsApp Video 2025-01-24 at 19.13.54»,

Відповідно до висновків, викладених у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01.09.2022 у справі № 736/2398/18 вбачається, що «документом як одним із джерел доказів відповідно до ст. 99 КПК є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали відеозапису та електронні носії інформації. Згідно із Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» (ст. 5), ДСТУ 7157:2010 «Інформація та документація. Видання електронні. Основні види та вихідні відомості», затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11березня 2010 року № 8, електронним є документ, де інформація подана у формі електронних даних і для використання якого потрібні засоби обчислювальної техніки. Диски як матеріальні носії є способом збереження інформації з електронного документа, головною особливістю якого є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія, де оригінал електронного документа може існувати на різних носіях, оскільки відповідно до ст. 7 вищезазначеного Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа (див. постанову Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 554/5090/16-к). Матеріали кримінального провадження не містять будь-яких об'єктивних даних про те, що доданий оптичний диск містить електронні документи, створені не під час слідчого експерименту 17 жовтня 2018 року за участю ОСОБА_7 , а в інший час чи за інших обставин або спосіб. Відеозапис був відтворений у судовому засіданні та з огляду на те, що учасники провадження в порядку ст. 242 КПК не заявили клопотання про проведення судово-технічної експертизи дослідженого судом електронного документу, зміст відеозапису не викликав обґрунтованих сумнів у його достовірності. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду про належність та допустимість зазначеного доказу».

Натомість в даному провадженні в судовому засіданні були досліджені обидва диски з відеозаписами обставин дорожньо-транспортної пригоди, та жоден з учасників, зокрема обвинувачений та його захисники, не ставили під сумнів правдивість та достовірність зафіксованих на них подій, зокрема щодо напрямків руху та зіткнення транспортних засобів, сигналів світлофорів тощо.

Вказане, у свою чергу, свідчить про те, що відеозапис з камер «Безпечне місто» Миколаївської міської ради, який записаний на CD-R-диск, з назвою «WhatsApp Video 2025-01-24 at 19.13.54», є допустимим доказом у вказаному кримінальному провадженні.

На досліджених судом відеозаписах, які під час досудового розслідування були добровільно надані слідчому ОСОБА_14 на цифровому носієві, зафіксовано, як 24.01.2025 в період часу з 12:24 год. до 12:27 год. в м. Миколаєві по просп. Миру в напрямку вул. Будівельників в крайній правій смузі на ділянці дороги, яка має дві смуги руху в одному напрямку, рухався транспортний засіб, в салоні якого встановлений відеореєстратор, який фіксував напрямок руху та швидкість даного транспортного засобу. При позначці часу відеозапису 12.:25:02 год. вказаний транспортний засіб, який рухався зі швидкістю 61 км/год, з лівої сторони від нього випереджає автомобіль «Infiniti», білого кольору, р.н. « НОМЕР_5 », який рухався в крайній лівій смузі в попутному напрямку. Після чого вказаний автомобіль «Infiniti» здійснює перестроювання на проїзній частині, займаючи праву смугу руху, після чого, зробивши різке прискорення швидкості свого руху, став швидко віддалятися від автомобіля із встановленим відеореєстратором, швидкість руху якого на той момент складала 63 км/год. Далі на відеозаписах зафіксовано, що автомобіль «Infiniti», білого кольору, р.н. «СММЩИК», продовжив подальший рух по просп. Миру м. Миколаєва, змінюючи своє розташування на проїзній частині з лівої смуги в праву та з правої в ліву в момент випередження інших транспортних засобів, що рухалися по просп. Миру в напрямку вул. Будівельників, після чого зникає з поля зору. В подальшому, при під'їзді транспортного засобу із встановленим відеореєстратором до перехрестя просп. Миру з вул. 1-а Лінія, при позначці часу відеозапису 12:25:51 год., на відеозаписі зафіксовано, що на вказаному перехресті на пішохідному переході по просп. Миру знаходиться автомобіль «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , передньою частиною в напрямку вул. Будівельників з пошкодженнями у задній правій частині авто, а за вказаним перехрестям справа за межами проїзної частини на газоні розташовані автомобілі «Infiniti», білого кольору, р.н. «СММЩИК», та «ВАЗ», зеленого кольору, розташовані поруч один з одним, біля яких знаходиться юрба людей, які відкривали кришку капоту автомобіля «Infiniti».

З висновку експерта № 193 від 28.02.2025 вбачається, що смерть ОСОБА_12 настала внаслідок тупої поєднаної травми тіла у вигляді переломів кісток скелету з пошкодженням внутрішніх органів. При судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_12 виявлені тілесні ушкодження: численні переломи ребер справа та зліва по численним анатомічним лініям; величезний розрив міжреберного проміжку в 6-му міжребер'ї справа; забій легень; розрив навколосерцевої сорочки; повний відрив аорти в низхідній частині дуги аорти; гемоперитонеум (200 мл) - наявність вільної рідкої крові в черевній порожнині; правобічний гемоторакс (1.8 л) - наявність вільної рідкої крові в плевральній порожнині; розриви печінки, селезінки, правого купола діафрагми; повний розрив міжхребтового диска між тілами 4 та 5 грудних хребців; скальпована рана правої кисті; множинні садна, синці, крововиливи в м'які тканини та м'язи тулуба, верхніх та нижніх кінцівок. Вказані тілесні ушкодження утворилися прижиттєво в результаті травми в салоні автомобіля при зіткненні рухомого автотранспорту з іншим автотранспортом від дії тупих твердих предметів, внаслідок удару тіла об виступаючі частини салону автомобіля, якими могли бути передня та бокова стійка, передня панель. За ступенем тяжкості тілесні ушкодження у ОСОБА_12 відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті. При судово-токсикологічному дослідженні крові від трупа ОСОБА_12 етиловий спирт не виявлений.

Відповідно до висновку експерта № 194 від 28.02.2025, смерть ОСОБА_15 настала внаслідок тупої поєднаної травми тіла у вигляді переломів кісток скелету з пошкодженням внутрішніх органів. При судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_15 виявлені тілесні ушкодження: численні переломи ребер справа по різним анатомічним лініям; розрив правої легені; майже повний відрив аорти в низхідній частині дуги аорти; гемоперитонеум (150 мл) - наявність вільної рідкої крові в черевній порожнині; гемоторакс: справа (300 мл), зліва (600 мл) - наявність вільної рідкої крові в плевральній порожнині; розриви печінки, правого купола діафрагми; розриви та крововиливи брижі; перелом правої стегнової кістки; переломи кісток правої гомілки; перелом правої плечової кістки; осколковий перелом крила правої здухвинної кістки; повні поперековий перелом нижньої гілки правої лонної кістки та косо-поперековий перелом верхньої гілки лівої лонної кістки; множинні садна, синці, крововиливи в м'які тканини та м'язи верхніх та нижніх кінцівок. Вказані тілесні ушкодження утворилися прижиттєво в результаті травми в салоні автомобіля при зіткненні рухомого автотранспорту з іншим автотранспортом від дії тупих твердих предметів, внаслідок удару тіла об виступаючі частини салону автомобіля, якими могли бути передня та бокова стійка, передня панель. За ступенем тяжкості тілесні ушкодження у ОСОБА_15 відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті. При судово-токсикологічному дослідженні крові від трупа ОСОБА_15 етиловий спирт не виявлений.

Згідно з висновком експерта № 416-34-25 судової автотехнічної експертизи від 21.02.2025, ходова частина автомобіля «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , на момент ДТП знаходилася в працездатному стані і не мала несправностей, які могли б зумовити раптову для водія відмову системи, втрату керованості або некероване відведення автомобіля від заданого водієм напрямку руху. Рульове управління автомобіля «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , на момент ДТП перебувало в працездатному стані, не мало несправностей, які несподівано для водія могли призвести до відведення автомобіля убік від обраного водієм напрямку руху або відмови системи, тобто водій міг керувати автомобілем з відомою йому ефективністю. Робоча гальмівна система автомобіля «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , до моменту ДТП перебувала в працездатному стані, забезпечувала водієві технічну можливість ефективно знижувати швидкість аж до зупинки, при цьому в зазначеній системі не малося несправностей, які могли б зумовити раптову для водія відмову системи, втрату керованості або відведення автомобіля від заданого водієм напрямку руху.

Відповідно до висновку експерта № 417-34-25 судової автотехнічної експертизи від 21.02.2025, ходова частина автомобіля «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , на момент ДТП перебувала в працездатному стані і не мала несправностей, які могли б зумовити раптову для водія відмову системи, втрату керованості або некероване відведення автомобіля від заданого водієм напрямку руху. Рульове управління автомобіля «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , на момент ДТП перебувало в працездатному стані, не мало несправностей, які несподівано для водія могли призвести до відведення автомобіля убік від обраного водієм напрямку руху або відмови системи, тобто водій міг керувати автомобілем з відомою йому ефективністю. Робоча гальмівна система автомобіля «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , до моменту ДТП перебувала в працездатному стані, забезпечувала водієві технічну можливість ефективно знижувати швидкість аж до зупинки, при цьому в зазначеній системі не малося несправностей, які могли б зумовити раптову для водія відмову системи, втрату керованості або відведення автомобіля від заданого водієм напрямку руху.

Згідно з висновком експерта № 415-34-25 судової автотехнічної експертизи від 21.02.2025, ходова частина автомобіля «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , на момент ДТП перебувала в працездатному стані і не мала несправностей, які могли б зумовити раптову для водія відмову системи, втрату керованості або некероване відведення автомобіля від заданого водієм напрямку руху. Рульове управління автомобіля «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , на момент ДТП перебувало в працездатному стані, не мало несправностей, які несподівано для водія могли призвести до відведення автомобіля убік від обраного водієм напрямку руху або відмови системи, тобто водій міг керувати автомобілем з відомою йому ефективністю. Робоча гальмівна система автомобіля «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , на момент ДТП знаходилася в працездатному стані, забезпечувала його водієві можливість здійснювати гальмування автомобіля з відомою йому ефективністю аж до зупинки, при цьому в зазначеній системі не малося несправностей, які могли б зумовити раптове для водія відведення автомобіля або відмову гальмівної системи.

Відповідно до висновку експерта № 414-34-25 судової транспортно-трасологічної експертизи від 21.02.2025, в момент первинного контакту автомобіль «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , та автомобіль «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , перебували на проїзній частині просп. Миру, перед перехрестям з вул. 1-а Лінія, автомобіль «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , - в межах лівої смуги свого напрямку руху, автомобіль «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , - в межах лівої та правої смуг свого напрямку руху, лівим переднім колесом автомобіля «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , та правим заднім колесом автомобіля «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , перед початком утворення подряпини на асфальтобетонному покритті проїзної частини (позн. 7 схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24.01.2025), перед утворенням осипу уламків частин транспортних засобів (позн. 8 схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24.01.2025), в положенні та під кутом, вказаними в даному висновку (схема № 1 у фототаблиці, що додається до висновку);

в момент первинного контакту автомобіль «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , та автомобіль «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , перебували на проїзній частині просп. Миру, в межах перехрестя з вул. 1-а Лінія, в межах смуг руху автомобіля «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , передньою частиною автомобіля «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , та правою частиною автомобіля «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , перед початком утворення подряпини (позн. 12 схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24.01.2025) та перед утворенням сліду юзу (позн. 13 схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24.01.2025) колесами автомобіля «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , в межах слідів юзу (позн. 10, 11 схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24.01.2025) правим переднім колесом автомобіля «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , перед початком утворення подряпини на асфальтобетонному покритті проїзної частини (позн. 12 схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24.01.2025) правим заднім колесом автомобіля «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , перед початком утворення сліду юзу на асфальтобетонному покритті проїзної частини (позн. 13 схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24.01.2025) в районі утворення осипу скла та пластику транспортних засобів (позн. 14 схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24.01.2025), в положенні та під кутом, вказаними в даному висновку (схема № 2 у фототаблиці, що додається до висновку).

Автомобіль марки «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , лівою передньою частиною первинно контактував із правою задньою частиною автомобіля марки «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , при русі попутними близькими до паралельних курсами. Автомобіль марки «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , передньою частиною первинно контактував із правою задньою частиною автомобіля «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , під кутом близько 120 (+/-) градусів.

Надаючи оцінку клопотанню сторони захисту про визнання висновку транспортно-трасологічної експертизи № 415-34-25 від 21.02.2025 недопустимим доказом через помилковість вказаної у ньому ширини проїзної частини, яка становить 15,2 м, суд доходить таких висновків.

Із вищевказаного висновку експерта вбачається, що при проведенні експертизи для встановлення місця зіткнення транспортних засобів в межах проїзної частини та під яким кутом і якими частинами транспортних засобів експерт враховував загальну ширину проїзної частини, яка, з урахуванням ширини розділювальних смуг, про що зазначалося судом вище, становить 15,2 м, про що свідчать дані зі схеми місця ДТП.

За такого, твердження захисника про те, що експерт взяв до уваги некоректні та неправдиві відомості ширини проїзної частини є хибними.

Той факт, що у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди слідчим помилково вказана загальна ширина проїзної частини 17,9 м, а не 15,2 м як вказано на схемі місця ДТП, жодним чином не свідчить про недопустимість висновку експерта, оскільки останній під час експертизи керувався розмірами, зазначеними саме на схемі.

Крім того, з висновку експерта вбачається, що при проведенні експертизи для встановлення місця зіткнення транспортних засобів експерт керувався відомостями щодо ширини проїзної частини, залишених на ній слідів від транспортних засобів, які стосуються тієї ділянки дороги, по якій рухалися автомобілі «Skoda» та «Infiniti», тобто лівої та правої смуг руху за напрямком від вул. Південної в напрямку вул. Будівельників, і саме в межах цих смуг руху відбулося первинне контактування автомобілів «Skoda» та «Infiniti», а в подальшому автомобіля «Infiniti» з автомобілем «ВАЗ».

Поряд з тим, як встановлено судом вище, ширина проїзної частини цих двох смуг руху відповідно до схеми місця ДТП становить 3,6 м (права смуга) та 2,3 м (ліва смуга), що також відповідає розмірам цих смуг руху, зазначених у довідці Комунального спеціалізованого монтажно-експлуатаційного підприємства від 17.02.2025 № 142/77, на яку посилається сторона захисту, відстоюючи свою позицію.

При цьому, зі схеми місця ДТП та висновку експерта № 415-34-25 від 21.02.2025 вбачається, що сліди всіх трьох транспортних засобів на проїзній частині, а також їхнє контактування між собою відбувалися на проїзній частині саме в межах цих двох смуг руху, за напрямком руху автомобілів «Skoda» та «Infiniti», дані щодо розмірів яких відповідають як схемі місця ДТП, так і довідці Комунального спеціалізованого монтажно-експлуатаційного підприємства від 17.02.2025 № 142/77.

За такого, безпідставними та хибними є твердження сторони захисту про недопустимість висновку транспортно-трасологічної експертизи через неправильність розмірів проїзної частини, на якій сталася дорожньо-транспортна пригода. При цьому, зазначення інших підстав вважати вказаний висновок експерта недопустимим доказом сторона захисту не наводила.

Натомість, зазначений висновок складений експертом, який має достатній стаж та кваліфікацію, необхідні для проведення експертизи. У висновку зазначено, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Експертом не заявлялися клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для надання висновку. Сам висновок експерта містить докладне обґрунтування проведених експертом досліджень, за наслідками яких він надав категоричні, а не ймовірні відповіді на поставлені слідчим питання.

При цьому, сторона захисту не реалізувала надане їй положеннями ч. 2 ст. 243 КПК України право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення транспортно-трасологічної експертизи, у випадку її незгоди із проведеною з ініціативи сторони обвинувачення експертизою, а також не надала суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували надані експертом висновки або свідчили б про недопустимість вказаного висновку.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що висновок експерта № 415-34-25 від 21.02.2025 є допустимим доказом.

З протоколу огляду предмету (відеозапису) від 10.02.2025 з наявними у ньому фотозображеннями слідує, що слідчий оглянув цифровий носій, DVD-R диск марки «hp», 16х4.7 GB 120 min, на якому знаходяться два відеофайли, перший з назвою «pr. Miru - 1 Linia - 1 - IB9367-EHT-V2{5-50}_2025_01_24_13_25_48», формату «.mp4», розміром 3146 КБ, другий з назвою «pr. Miru - 1 Linia - 2 - IB9367-EHT-V2{5-50}_2025_01_24_13_25_50», формату «.mp4», розміром 2894 КБ. При перегляді вказаних віеофайлів встановлено, що на них зафіксовані обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 24.01.2025 близько 13:25 год. в районі регульованого світлофорними об'єктами перехрестя вул. 1-а Лінія та просп. Миру в м. Миколаєві за участю автомобілів «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , та «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 . На першому відеофайлі зафіксовано, що на 0:00:06 год. часу відеозапису на пішохідний перехід перехрестя просп. Миру та вул. 1-а Лінія у крайній правій смузі зі сторони вул. Південної виїжджає автомобіль «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , з пошкодженою передньою лівою частиною. На 0:00:07 год. часу відеозапису автомобіль «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , здійснює маневр повороту ліворуч на зелений (дозволяючий) сигнал світлофору (з просп. Миру на вул. 1-а Лінія), а автомобіль «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , рухається на перехресті в напрямку автомобіля ВАЗ, після чого відбувається зіткнення автомобілів «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , та «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 . О 0:00:06 год. часу відеозапису в кадрі з'являється автомобіль «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 .

При перегляді другого відеофайлу, тривалістю 0:00:20 год., встановлено, що о 0:00:01 часу відеозапису автомобіль «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , починає здійснювати маневр повороту ліворуч (з просп. Миру на вул. 1-а Лінія), перетнувши пішохідний перехід за світлофором за його напрямком руху та виїхавши на перехрестя на зелений (дозволяючий) сигнал світлофору. О 0:00:01 год. часу відеозапису в кадрі з'являється автомобіль «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , який рухається по просп. Миру в напрямку вул. 1-а Лінія з протилежної сторони відносно автомобіля «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , на миготливий зелений сигнал світлофору. О 0:00:03 год. часу відеозапису автомобіль «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , продовжує виконувати маневр повороту ліворуч на зелений для нього сигнал світлофору, в той час як автомобіль «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , зупиняється перед дорожньою розміткою 1.12 ПДР (стоп-лінія) на миготливий зелений сигнал світлофору. В цей час в кадрі з'являється автомобіль «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , який рухається в попутному напрямку з автомобілем «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 . О 0:00:04 год. часу відеозапису відбувається контактування автомобілів «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , та «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , при цьому автомобіль «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , продовжує завершувати маневр повороту ліворуч. О 0:00:05 год. часу відеозапису відбувається зіткнення транспортних засобів «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , та «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , в межах перехрестя вул. 1-а Лінія та просп. Миру, в той час, коли автомобіль «ВАЗ» майже завершив маневр повороту.

З висновку експерта комплексної судової фототехнічної експертизи та експертизи механізму і обставин дорожньо-транспортної пригоди від 06.03.2025 № КСЕ-19/106-25/3761 вбачається, що відповідно до наданого на дослідження відеозапису, що міститься у файлі із назвою «1858_02.02.01-06_14_25\pr. Miru - 1 Linia - 2 - IB9367-EHT-V2{5-50}_2025_01_24_13_25_50.mp4» з технічної точки зору швидкість руху автомобіля «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , при його наближенні до місця скоєння зіткнення з автомобілем «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , становила 123.8 км/год, яка в подальшому внаслідок зіткнення між вказаними автомобілями була зменшена до 98.6 км/год, що зафіксовано у наданому відеозаписі - файлі із назвою «pr. Miru-1 Linia-1-IB9367-EHT-V2{5-50}_2025_01_24_13_25_48.mp4», при подальшому наближенні пошкодженого автомобіля «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , до місця скоєння зіткнення з автомобілем «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 .

У даній дорожній обстановці водієві автомобіля «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , з технічної точки зору, необхідно було діяти відповідно до вимог пунктів 12.4, 12.9 «б», 13.1, 8.7.3 «в» та «ґ» Правил дорожнього руху. З технічної точки зору в діях водія автомобіля «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 вбачаються невідповідності всім вищезазначеним вимогам ПДР, недопущення яких виключало виникнення ДТП. Саме невідповідності дій водія ОСОБА_3 вимогам пунктів 13.1 та 8.7.3 «в» ПДР перебувають у причинному зв'язку із виникненням даної ДТП.

У даній дорожній обстановці водієві автомобіля «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_11 необхідно було діяти відповідно до вимог пунктів 8.7.3 «в» та «ґ» Правил дорожнього руху. З технічної точки зору, в діях водія автомобіля «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_11 не вбачаються невідповідності вищезазначеним вимогам ПДР, тобто дії вказаного водія не перебувають у причинному зв'язку із виникненням даної ДТП.

У даній дорожній обстановці водієві автомобіля «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , ОСОБА_12 необхідно було діяти відповідно до вимог пунктів 8.7.3 «в» та 16.8 Правил дорожнього руху. З технічної точки зору, в діях водія ОСОБА_12 не вбачаються невідповідності вищезазначеним вимогам ПДР, тобто дії вказаного водія не перебувають у причинному зв'язку із виникненням даної ДТП.

Стороною захисту були подані клопотання про визнання вказаного висновку експерта недопустимим доказом на тій підставі, що швидкість руху автомобіля «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , визначена експертом недостовірно; оцінка дій водіїв-учасників ДТП та їх відповідність вимогам ПДР здійснена помилково.

Надаючи оцінку таким клопотанням, суд доходить таких висновків.

Із висновку експерта від 06.03.2025 № КСЕ-19/106-25/3761 вбачається, що для визначення швидкості руху автомобіля «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , експертом безпосередньо досліджувався диск з наявними на ньому двома відеозаписами: перший з назвою «pr. Miru - 1 Linia - 1 - IB9367-EHT-V2{5-50}_2025_01_24_13_25_48», формату «.mp4», розміром 3146 КБ, другий з назвою «pr. Miru - 1 Linia - 2 - IB9367-EHT-V2{5-50}_2025_01_24_13_25_50», формату «.mp4», розміром 2894 КБ, при перегляді та оцінці яких він дійшов докладних розрахунків, наведених у дослідницькій частині висновку, про конкретну швидкість руху вищевказаного автомобіля на момент ДТП.

Натомість посилання сторони захисту про недостатню компетентність експерта є недоведеним припущенням, оскільки стаж експертної роботи останнього становить з 2001 року, що, у свою чергу, свідчить про належний досвід та компетентність такого експерта, кваліфікація якого була також підтверджена рішенням ЕКК МВС від 23.09.2022 № 2600, про що вказано у вступній частині висновку.

Також під час проведення вказаної експертизи експертом не було заявлено слідчому будь-яких клопотань про неможливість проведення експертних досліджень, зокрема в частині визначення швидкості руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_3 , та необхідність надання додаткових матеріалів для цього, які б слідчим виконані не були.

Навпаки, з висновку слідує, що експертом проведений ґрунтовний аналіз та розбивка відеозаписів покадрово, зроблені відповідні розрахунки, наданий аналіз обставинам руху транспортного засобу, за результатами яких він дійшов однозначних висновків, а не припущень, про те, що з технічної точки зору швидкість руху автомобіля «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , при його наближенні до місця скоєння зіткнення з автомобілем «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , становила 123.8 км/год, яка в подальшому внаслідок зіткнення між вказаними автомобілями була зменшена до 98.6 км/год на момент зіткнення з автомобілем «ВАЗ».

Натомість твердження захисника про помилковість таких розрахунків є суб'єктивною хибними припущеннями, оскільки, по-перше, він не є відповідним спеціалістом у галузі проведення фототехнічної експертизи та експертизи механізму і обставин дорожньо-транспортної пригоди, що підтверджувалося б відповідними документами. По-друге, захисником не було спростовано з відповідним обґрунтуванням та наданими доказами проведені експертом дослідження та зроблені висновки щодо швидкості руху автомобіля «Infiniti» в момент ДТП.

Також суд критично оцінює твердження сторони захисту про помилковість висновків експерта в частині оцінки дій водіїв-учасників ДТП та їх відповідності вимогам ПДР.

Зокрема, твердження захисника про можливе порушення водієм-учасником ДТП ОСОБА_11 вимог п. 12.9«г» ПДР, за яким водієві забороняється різко гальмувати (крім випадків, коли без цього неможливо запобігти дорожньо-транспортній пригоді), яке експертом не було з'ясовано у висновку, є помилковими, оскільки з показань свідка ОСОБА_11 , які повністю узгоджуються з дослідженими судом відеозаписами з камер відеоспостереження, однозначно встановлено, що він, під'їжджаючи до перехрестя просп. Миру з вул. 1-а Лінія, не робив різкого гальмування, а навпаки став плавно та повільно зменшувати швидкість свого руху, яка до того ж була незначною, в той момент, коли на світлофорі був увімкнений зелений миготливий сигнал світлофору з позначкою часу його закінчення, тобто перемикання на жовтий сигнал, 3 с, та став вживати заходів до зупинки керованого ним автомобіля перед «стоп-лінією» з метою недопущення проїзду перехрестя на забороняючий рух жовтий сигнал світлофора.

Підтвердженням таких обставин є дані відеозапису про те, що фактична повна зупинка автомобіля «Skoda», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 відбулася перед «стоп-лінією» саме в той момент, коли сигнал світлофора змінив свій колір на жовтий, що забороняло його подальший рух та в'їзд на перехрестя.

Крім того, помилковими є припущення сторони захисту про те, що водій ОСОБА_12 , який керував автомобілем «ВАЗ» та здійснював маневр повороту ліворуч, порушив вимоги пункту 16.6 ПДР (за яким повертаючи ліворуч або розвертаючись при зеленому сигналі основного світлофора, водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються в зустрічному напрямку прямо або повертають праворуч), виходячи з такого.

Так, з досліджених відеозаписів встановлено, що водій ОСОБА_12 здійснив виїзд на перехрестя, перетнувши пішохідний перехід за його напрямком руху, на зелений миготливий сигнал світлофора з позначкою часу на ньому 5 с та став виконувати маневр повороту ліворуч. При цьому зустрічний для нього автомобіль «Skoda», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 в той час лише здійснював під'їзд до перехрестя та, як зазначено вище, почав зменшувати швидкість і пригальмовувати, перебуваючи в той час на відстані 13,3 м від кінця заїзної кишені до пішохідного переходу (вказана відстань встановлена під час додаткового огляду місця події 06.02.2025 та підтверджується відповідним протоколом огляду), що цілком очевидно бачив і водій ОСОБА_12 , який перед цим дав дорогу зустрічному автомобілю білого кольору, тобто діяв відповідно до вимог п. 16.6 ПДР, після чого продовжив маневр повороту ліворуч, не маючи жодних перешкод та небезпеки для свого руху.

При цьому, зазначення захисником, що ОСОБА_12 в той час повинен був дати дорогу автомобілю під керуванням ОСОБА_3 є неспроможними, оскільки останній рухався позаду автомобіля «Skoda» та здійснював виїзд на перехрестя на забороняючий рух жовтий сигнал світлофора, натомість ОСОБА_12 виконував свій маневр повороту на зелений сигнал світлофору, та жовтий сигнал увімкнувся для нього в той момент, коли він вже майже завершив проїзд перехрестя. Тому дії ОСОБА_12 не мали невідповідностей вимогам п. 16.6 ПДР та повністю відповідали вимогам п. 16.8 ПДР, за якими він, виїхавши на перехрещення проїзних частин згідно із сигналом світлофора, що дозволяє рух, повинен був виїхати у наміченому напрямку незалежно від сигналів світлофора на виїзді.

Крім того, помилковими є доводи захисника про те, що ОСОБА_3 відповідно до п. 8.11 ПДР при увімкненні жовтого сигналу світлофора мав право виїхати на перехрестя та завершити його проїзд через те, що не міг зупинити транспортний засіб, не вдаючись до екстреного гальмування, оскільки обов'язковою необхідною умовою для таких дій водія є забезпечення ним безпеки дорожнього руху.

Проте, обвинувачений ОСОБА_3 здійснив виїзд на перехрестя, перетнувши «стоп-лінію» на жовтий сигнал світлофора, не забезпечивши безпеку дорожнього руху та скоїв зіткнення з автомобілем «ВАЗ» під керуванням ОСОБА_12 .

Також не можуть бути підставою для визнання вказаного висновку експерта недопустимим доказом посилання захисту на те, що слідчим був підроблений протокол допиту свідка ОСОБА_11 через те, що останнього не допитували вдома, а також, що показання вказаного свідка у протоколі допиту щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди не відповідають обставинам події, які досліджувалися експертом, оскільки, по-перше, суд не оцінює показання свідків та інших учасників кримінального провадження, що були надані ними під час досудового розслідування та зафіксовані у відповідних протоколах слідчих дій, крім випадку, передбаченого ст. 225 КПК України.

Так, відповідно ч. 1 ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. У свою чергу, свідок ОСОБА_11 особисто прибув до суду та надав показання з приводу обставин дорожньо-транспортної пригоди, учасником якої він був, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань та відмову від дачі показань, а також приведеним до присяги. За такого, у суду відсутні передбачені законом підстави не брати до уваги показання вказаного свідка, надані безпосередньо у судовому засіданні, не надаючи оцінку його письмовим показанням у відповідному протоколі допиту під час досудового розслідування.

По-друге, при проведенні комплексної судової фототехнічної експертизи та експертизи механізму і обставин дорожньо-транспортної пригоди експертом досліджувалися ряд матеріалів кримінального провадження, в тому числі протоколи огляду, висновки проведених автотехнічних експертиз, показання свідка ОСОБА_11 , а також відеозаписи з камер відеоспостереження з місця ДТП, оцінивши які у сукупності, експерт дійшов відповідних висновків, наведених ним у своєму експертному висновку.

При цьому, суд звертає увагу на тому, що цілком очевидним є те, що відомості щодо руху транспортних засобів, сигналів світлофору, слідів та обставин зіткнення транспортних засобів, які зафіксовані у протоколах огляду місця події та відеозаписах, є більш об'єктивними та істинними, ніж показання осіб щодо цього, оскільки не залежать від показань певної особи (свідка) щодо цих подій та обставин, які надаються такою особою суб'єктивно через певний проміжок часу після їхнього існування та залежать від індивідуальних особливостей особи та її здатності сприймати такі події та відтворювати їх у своїй пам'яті.

Вказані висновки суду підтверджуються, зокрема саме наданими безпосередньо суду показаннями свідка ОСОБА_11 , в яких він вказував, що почав зменшувати швидкість перед світлофором та зупинятися на жовтий миготливий сигнал світлофора. Проте з досліджених судом відеозаписів встановлено, що автомобіль під керуванням ОСОБА_11 почав зменшувати швидкість руху та зупинятися перед перехрестям на зелений миготливий сигнал світлофора, при увімкненні якого автомобіль «ВАЗ» під керуванням ОСОБА_12 вже перебував на перехресті та здійснював маневр повороту ліворуч. За такого, саме відомості з відеозаписів щодо обставин ДТП, як зазначено вище, є більш інформативними та об'єктивними, аніж дані про це, які надані в показаннях учасників.

У свою чергу, під час проведення комплексної судової фототехнічної експертизи та експертизи механізму і обставин дорожньо-транспортної пригоди експерт досліджував безпосередньо в сукупності всі надані йому вихідні дані та документи, зокрема відеозаписи, що стосуються розглядуваної дорожньо-транспортної пригоди.

За такого, твердження сторони захисту про те, що на результат висновку експерта вплинули недостовірні показання свідка ОСОБА_11 , є неспроможними.

При цьому, не може бути окремою самостійною достатньою підставою, за відсутності інших фактичних даних, для визнання висновку експерта недопустимим доказом той факт, що слідчим під час досудового розслідування було відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення експертизи по дослідженню обставин та механізму ДТП із запропонованими нею питаннями, оскільки, отримавши відмову слідчого, сторона захисту мала право відповідно до ч. 2 ст. 243 КПК України самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення відповідної експертизи, у випадку її незгоди із проведеною з ініціативи сторони обвинувачення експертизою, та надати її в подальшому суду.

Проте сторона захисту не надала суду іншого висновку експертизи по дослідженню обставин та механізму ДТП та будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б спростовували надані експертом висновки або свідчили про недопустимість вищевказаного висновку експерта від 06.03.2025 № КСЕ-19/106-25/3761.

Із протоколу слідчого експерименту від 21.03.2025, схеми та фототаблиці до нього слідує, що підозрюваний ОСОБА_3 в присутності двох понятих та захисників на місці показав та розказав обставини дорожньо-транспортної пригоди, під час якої він, керуючи автомобілем «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , по просп. Миру в м. Миколаєві на перехресті з вул. 1-а Лінія допустив зіткнення з автомобілем «Шкода», після чого втратив свідомість.

З довідки Комунального спеціалізованого монтажно-експлуатаційного підприємства від 17.02.2025 № 142/77 вбачається, що режим роботи світлофорних об'єктів на перехресті просп. Миру та вул. 1-а Лінія в м. Миколаєві 24.01.2025 був коректним, не мав будь-яких асинхронних увімкнень сигналів світлофору. Зокрема, під час увімкнення зеленого, зеленого миготливого, жовтого, червоного з жовтим та червоного сигналів світлофора для транспортних засобів, що рухалися по просп. Миру як в одному, так і в зустрічному напрямках, сигнали світлофора були ідентичними для обох напрямків руху.

Також із вказаної довідки слідує, що ширина проїзної частини по просп. Миру, в районі перехрестя з вул. 1 Лінія, по якій рухалися транспортні засоби «Infiniti», р.н. НОМЕР_1 , «Skoda», р.н. НОМЕР_2 , та на якій в подальшому відбулося зіткнення між автомобілем «Infiniti», р.н. НОМЕР_1 , та «Skoda», р.н. НОМЕР_2 , після чого перший виїхав на перехрестя та допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , становлять 3,6 м (права смуга) та 3,3 м (ліва смуга).

При цьому, суд критично оцінює показання обвинуваченого про те, що він скерував свій автомобіль ліворуч в задню частину автомобіля «Skoda», допустивши первинне контактування, лише тоді, коли побачив на перехресті автомобіль «ВАЗ», оскільки на відеозаписі однозначно зафіксовано, що автомобіль «Infiniti», під час свого під'їзду до перехрестя та автомобіля «Skoda», рухався, одночасно займаючи дві смуги руху, та здійснив первинне контактування з автомобілем «Skoda» через недотримання безпечного інтервалу та дистанції, при цьому його рух відбувався за планомірною траєкторією руху без різких скерувань автомобіля вправо чи вліво, зокрема під час виявлення ОСОБА_3 у межах своєї смуги руху автомобіля «ВАЗ» під керуванням ОСОБА_12 .

За такого, контактування автомобіля «Infiniti» з автомобілем «Skoda», а в подальшому із автомобілем «ВАЗ» відбулося саме через недотримання ОСОБА_3 вимог пунктів 12.4, 12.9 «б», 13.1, 8.7.3 «в» та «ґ» Правил дорожнього руху, недопущення яких виключало виникнення ДТП, при цьому невідповідності його дій вимогам пунктів 13.1 та 8.7.3«в» ПДР перебувають у причинному зв'язку із виникненням даної ДТП.

Крім того, неспроможними є доводи сторони захисту про наявність в діях ОСОБА_12 порушень вимог пункту 12.3 ПДР, яким визначено, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, оскільки, як зазначено вище, з відеозаписів однозначно вбачається, що в момент виїзду автомобіля «Infiniti», під керуванням ОСОБА_3 , на перехрестя просп. Миру з вул. 1-а Лінія автомобіль «ВАЗ», під керуванням ОСОБА_12 , вже завершував маневр повороту та проїзду вказаного перехрестя, майже виїхавши за межі просп. Миру та його автомобіль був повернутим ліворуч за своїм напрямком руху та розташовувався своєю правою частиною до автомобіля ОСОБА_3 .

Вказане, у свою чергу, цілком очевидно свідчить про те, що ОСОБА_12 об'єктивно не був спроможний виявити транспортний засіб «Infiniti», під керуванням ОСОБА_3 , та негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, враховуючи той факт, що автомобіль ОСОБА_3 рухався зі значним перевищенням швидкості руху в населеному пункті, а також проїхав досить коротку відстань від в'їзду на перехрестя та до того місця, де знаходився автомобіль під керуванням ОСОБА_12 і де сталося зіткнення.

При цьому, суд не вважає доцільним надавати ґрунтовні та детальні відповідні на інші доводи сторони захисту, якими вона заперечувала винуватість ОСОБА_3 , оскільки відповідно до п. 23 Рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення».

Натомість, на переконання суду, ним надано детальні обґрунтування щодо тих істотних та суттєвих аргументів сторони захисту, які, на її думку, мають значення для доведення винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.

Таким чином, оцінивши кожний доказ з точку зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд доходить висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом та його дії правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 286 КК України, оскільки він своїми діями вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель двох осіб.

Натомість, твердження сторони захисту про недопустимість письмових доказів та недоведеність поза розумним сумнівом винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення суд вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами припущеннями, а також свідомо обраний спосіб захисту з метою зменшити ступінь відповідальності обвинуваченого за вчинене діяння.

З протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 24.01.2025 слідує, що о 16:50 годин 24.01.2025 в м. Миколаєві у службовому кабінеті слідчого за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, затриманий ОСОБА_3 .

Відповідно до ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду Миколаївської області від 25.01.2025, відносно ОСОБА_3 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Із розписки потерпілого ОСОБА_8 від 19.03.2025 слідує, що останній отримав від ОСОБА_16 2000 доларів США, що еквівалентно 83000 грн, в рахунок часткового відшкодування завданої моральної шкоди ОСОБА_3 .

Вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, яке необхідно призначити обвинуваченому, суд доходить таких висновків.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню обвинуваченого та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Так, обвинувачений вчинив тяжкий необережний злочин, характеризується позитивно, займався волонтерською діяльністю, раніше не судимий, не одружений та не має на утриманні неповнолітніх дітей або інших осіб, які потребують його постійного догляду, лікування у лікарів психіатра та нарколога не проходив.

Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Суд не визнає в якості пом'якшуючої обставини зазначення стороною захисту на щире каяття обвинуваченого, оскільки розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому діянні. Також вказана обставина може бути визнана такою, що пом'якшує покарання лише в тому разі, коли щире каяття було дієвим і включає в себе активні дії.

Натомість суд враховує, що після оголошення обвинувального акту та роз'яснення суті пред'явленого йому обвинувачення ОСОБА_3 в ході судового розгляду свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не визнав, посилаючись на необхідність дослідження всіх доказів на підтвердження його винуватості, не розкаявся та не просив вибачення у потерпілого.

І лише в ході подальшого судового розгляду після допиту потерпілого, який наполягав на залишенні обвинуваченого під вартою та вказав, що ОСОБА_3 не попросив вибачення у нього та не зазначив про своє розкаяння, а також після дослідження письмових доказів, якими сторона обвинувачення доводила винуватість обвинуваченого у пред'явленому обвинуваченні, розуміючи цілковиту необґрунтованість заперечень своєї винуватості та бажаючи отримати прихильність потерпілого щодо себе, та з метою отримання мінімального строку покарання, ОСОБА_3 став формально визнавати свою вину та попросив вибачення у потерпілого, при цьому вказуючи на винуватість у дорожньо-транспортній пригоді інших водіїв.

Формальність та нещире визнання ОСОБА_3 своєї вини та відсутність його щирого розкаяння підтверджується тим, що під час свого допиту він лише підтвердив факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди, в ході якої його автомобіль допустив зіткнення з іншими транспортними засобами, в результаті чого загинуло двоє осіб. Поряд з тим, обвинувачений заперечував обставини значного перевищення ним швидкості руху в межах населеного пункту, яка при його наближенні до місця скоєння зіткнення з автомобілем «Skoda» становила 123.8 км/год та в подальшому внаслідок зіткнення між вказаними автомобілями була зменшена до 98.6 км/год на момент зіткнення з автомобілем «ВАЗ», та вказав, що швидкість його авто була лише 50-70 км/год.

Також ОСОБА_3 повністю погодився та підтримав доводи своїх захисників про те, що проведені висновки експертиз щодо визначення місця зіткнення транспортних засобів в межах проїзної частини, швидкості руху його автомобіля та відповідності дій водіїв-учасників дорожньо-транспортної пригоди вимогам ПДР є недопустимими доказами в частині доведення його винуватості поза розумним сумнівом, а також погодився з твердженнями захисників про те, що в діях водіїв ОСОБА_11 та ОСОБА_12 також були наявні порушення вимог ПДР, які теж стали причиною дорожньо-транспортної пригоди.

Вказані обставини, у свою чергу, свідчать на формальне визнання ОСОБА_3 своєї винуватості у вчиненому злочині.

Крім того, обвинувачений не визнав пред'явлені до нього цивільні позови про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, обґрунтовуючи це спочатку тим, що не має грошових коштів на їх оплату, а потім взагалі не визнав факту заподіяння своїми діями потерпілому та цивільному позивачу шкоди та необхідність її відшкодування саме ним.

Також в ході судового розгляду обвинувачений, вказуючи на своє щире каяття зазначив, що причиною вказаної дорожньо-транспортної пригоди стала трагічна випадковість, а не його свідоме перевищення швидкості руху в населеному пункті та недотримання безпечної дистанції та сигналів світлофора при проїзді перехрестя, тобто фактично ОСОБА_3 щиро не розкаявся, відверто не засудив своєї протиправної поведінки під час керування транспортним засобом та належної критичної оцінки своїх дій та їх осуду він не зробив.

Зазначені обставини, на переконання суду, вказують на формальне та нещире визнання ОСОБА_3 своєї винуватості у скоєному, відсутність у нього жодного жалю та щирого каяття щодо скоєного ним діяння.

Вказані висновки суду щодо відсутності в ОСОБА_3 щирого каяття узгоджуються з висновками Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.03.2025 у справі № 688/2796/22, згідно з якими «поняття щирого каяття визначається як певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди. Як було встановлено судом у вироку, особа не визнавав всіх обставин інкримінованих йому дій, висловлював свою версію щодо механізму розвитку подій, вказував, що рухався зі швидкістю 60 км/год, клопотав про проведення різних експертиз, і лише коли потерпіла відмовилася отримувати відшкодування від засудженого, вказуючи про відсутність у нього щирого каяття, особа визнав всі обставини вчинення злочину. На підставі викладеного місцевий суд, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що особа не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, формально вказав про визнання вини, що свідчить про відсутність у нього щирого каяття. З наведеними висновками судів погоджується і колегія суддів, а тому доводи захисника в цій частині вважає безпідставними».

Також, висновки суду про відсутність щирого каяття обвинуваченого ґрунтуються на висновках Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладених у постанові від 03.07.2025 у справі № 212/1970/18, згідно з якими «невизнання обвинуваченим своєї винуватості, заперечення факту вчинення протиправних дій та заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, відсутність доказів вибачення перед потерпілим та добровільного відшкодування шкоди свідчать про те, що він не усвідомив протиправності своїх дій та їх наслідків, не зробив належних висновків, що виключає можливість визнання наявності в нього щирого каяття як обставини, яка пом'якшує покарання».

Крім того, суд не визнає в якості пом'якшуючої обставини добровільне часткове відшкодування потерпілому ОСОБА_8 завданої шкоди, оскільки, по-перше, на стадії досудового розслідування потерпілому були сплачені грошові кошти в рахунок часткового відшкодування завданої ОСОБА_3 шкоди не самим обвинуваченим, а його родичами, незалежно від волі останнього. По-друге, в ході судового розгляду обвинувачений висловив однозначну неодноразово підтриману позицію про невизнання ним пред'явлених позовів про заподіяну його діями майнову та моральну шкоду, що свідчить про відсутність його волі та бажання відшкодувати завдану його діями в результаті дорожньо-транспортної пригоди шкоду потерпілому та цивільному позивачеві, яка частково була відшкодована його матір'ю поза добровільною волею самого обвинуваченого.

Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Також при призначенні покарання суд враховує позитивні відомості щодо особи обвинуваченого, який офіційно працював, характеризується позитивно, а також брав активну участь у волонтерській діяльності, зокрема, здійснював допомогу в евакуації та наданні допомоги постраждалим мешканцям на затоплених внаслідок підриву дамби водосховища територіях держави, його активну соціалізовану поведінку.

З урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, який раніше не судимий, працює, характеризується позитивно, не одружений та не має на утриманні дітей та інших осіб (що підтверджувалося б документально), його ставлення до вчиненого, фактичне невизнання ним своєї вини, відсутності щирого каяття та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також ураховуючи позицію державного обвинувача та потерпілого щодо необхідності призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, яке підлягає реальному виконанню, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 3 ст. 286 КК України з позбавленням права керувати транспортними засобами. Вказані вид та міра покарання, на переконання суду, є необхідними й достатніми для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

При цьому, висновки суду про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі ґрунтуються, серед іншого, також з урахуванням категоричної позиції потерпілого, який погодився з думкою прокурора та просив призначити обвинуваченому, враховуючи його ставлення до вчиненого та відсутність щирого розкаяння, саме покарання у виді позбавлення волі не в мінімальному розмірі, визначеному санкцією статті, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Зазначена позиція суду щодо необхідності врахування думки потерпілого при призначенні обвинуваченому покарання узгоджується з висновками, викладеними у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 641/5714/19.

Також суд враховує, що ОСОБА_3 , усвідомлюючи необхідність суворо дотримуватися ПДР під час керування джерелом підвищеної небезпеки, значно перевищуючи швидкість руху керованого ним автомобіля у межах населеного пункту, відверто ігноруючи те, що своїми діями він ставить під загрозу життя та здоров'я інших осіб, проявив неуважність та надмірну недбалість, не дотримався безпечної дистанції, інтервалу, сигналів світлофора та скоїв зіткнення з двома транспортними засобами, здійснивши виїзд на перехрестя на сигнал світлофора, що забороняє рух, що в сукупності призвело до невідворотних наслідків у виді загибелі двох людей.

Крім того, суд враховує дані, що характеризують ОСОБА_3 як водія, а саме, що в минулому він неодноразово грубо порушував вимоги ПДР, здійснюючи рух на забороняючий сигнал світлофора, та протягом року перед розглядуваною дорожньо-транспортною пригодою тричі притягувався до адміністративної відповідальності за порушення вимог ПДР під час керування транспортним засобами. Вказане, у свою чергу, свідчить про його стійку направленість на порушення вимог правил дорожнього руху та свідоме обрання ним завідомо протиправного способу керування транспортними засобами.

Отже, призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі не в мінімальних межах санкції статті, що передбачає відповідальність за скоєне, у даному конкретному випадку відповідатиме вимогам закону, за своїм видом та розміром буде необхідним та достатнім для його виправлення, а також справедливим та таким, що узгоджується з положеннями КК України.

На переконання суду, саме покарання у виді реального позбавлення волі не в мінімальних межах, визначених санкцією статті, за якою він засуджується, буде справедливим, відповідатиме тяжкості скоєного правопорушення (тяжкого злочину, внаслідок якого настала смерть двох осіб), сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

При визначенні обвинуваченому строку додаткового покарання, суд враховує вказані вище обставини, що враховувались при призначенні основного покарання, думку прокурора та потерпілого, та вважає, що в даному випадку достатнім та необхідним буде визначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Також право суду призначати покарання на власний розсуд підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.10.2020 у справі №487/5034/18, згідно з якими «поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.

Вирішуючи питання щодо заявлених цивільних позовів, суд доходить таких висновків.

Потерпілий ОСОБА_8 після уточнення позовних вимог просив стягнути з обвинуваченого на свою користь 1 421 000 грн завданої моральної шкоди.

Цивільний позивач Комунальне спеціалізоване монтажно-експлуатаційне підприємство просило стягнути з обвинуваченого заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майнову шкоду, пов'язану із пошкодженням пішохідного огородження, в сумі 9212,22 грн. Представник цивільного позивача в ході судового розгляду пред'явлений до ОСОБА_3 цивільний позов підтримав повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

За положеннями частин 1 та 5 статті 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України, шкода, заподіяна особі або майну громадянина, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За такого, під час вирішення цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також визначити порядок її відшкодування.

З дослідженого судом полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР.221650198 від 21.06.2024, який був чинним в період з 0:00 годин 22.06.2024 по 24:00 годин 21.06.2025, вбачається, що відповідальність ОСОБА_3 була застрахована страховиком ПрАТ «СК «ПЗУ України» за забезпеченим транспортним засобом «Infiniti Q60», н.з. НОМЕР_1 . За умовами договору, у разі настання страхового випадку страховик зобов'язується здійснити виплату на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, в межах встановленого в договорі ліміту страхової суми в розмірі 320 000 грн; та за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000 грн.

Згідно зі ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до п. 6 Розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21.05.2024 № 3720-IX, договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов'язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами) (далі - Закон від 01.07.2004 № 1961-IV).

За такого, на спірні правовідносини, пов'язані із відшкодуванням шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 24.01.2025 за участю транспортного засобу «Infiniti Q60», н.з. НОМЕР_1 , відповідальність водія якого ОСОБА_3 була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР.221650198 від 21.06.2024, підлягають застосуванню саме положення Закону від 01.07.2004 № 1961-IV.

На підставі ст. 22 Закону від 01.07.2004 № 1961-IV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

При цьому, згідно з пунктом 27.3 статті 27 Закону від 01.07.2004 № 1961-IV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

За положеннями ст. 28 Закону від 01.07.2004 № 1961-IV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху.

Згідно з ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 564/2640/18, «відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або згаданим вище Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 зазначеного Закону)».

Також згідно з висновками, викладеними у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05.08.2021 у справі № 523/13774/18, «Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 липня 2018 року (справа№755/18006/15-ц, провадження №14-176цс18) дійшла висновку, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Відповідно до статті 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). А відповідно до пунктів 72, 73 вказаної постанови відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Отже, покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, не відповідає Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та висновкам Великої Палати Верховного Суду».

За такого, системний аналіз сталої практики Верховного Суду та положень Закону від 01.07.2004 № 1961-IV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) свідчить про те, що при вирішенні судом питання щодо відшкодування шкоди особою, відповідальність якої була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язковою є участь страховика завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності

Проте ні позивачем ОСОБА_8 , ні позивачем Комунальним спеціалізованим монтажно-експлуатаційним підприємством не було залучено в якості співвідповідача ПрАТ «СК «ПЗУ України», який є страховиком ОСОБА_3 за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР.221650198, чинного на момент дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу «Infiniti Q60», н.з. НОМЕР_1 . Також позивачами не було надано суду відомостей про те, чи зверталися вони до страхової компанії з вимогою про відшкодування коштів, чи виплачені страховою компанією будь-які коштів на їхню користь в позапроцесуальний спосіб, що позбавляє суд можливості з'ясувати обставини, які мають значення для вирішення даних позовів.

Натомість, суд не уповноважений на власний розсуд залучати до участі у справі нового відповідача (співвідповідача), оскільки відповідно до закріпленої у статті 13 ЦПК України загальної засади цивільного судочинства - змагальності, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.08.2018 справі № 523/9076/16-ц, «позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов'язки; 2) права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов'язки. Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Таким чином, оскільки цивільні позови ОСОБА_8 та Комунального спеціалізованого монтажно-експлуатаційного підприємства пред'явлені не до всіх осіб, які мають відповідати за позовами, тому вказане є підставою для відмови у задоволенні вказаних позовів з цих підстав.

При цьому, суд вважає необхідним роз'яснити позивачам ОСОБА_8 та Комунальному спеціалізованому монтажно-експлуатаційному підприємству їх право звернутися з позовами про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства.

Вирішуючи вимоги потерпілого про стягнення на його користь з обвинуваченого витрат на професійну правову допомогу, суд доходить таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України, процесуальні витрати складаються, зокрема, із витрат на правову допомогу.

Згідно з висновками, викладеними у постанові ВП ВС від 17.06.2020 у справі № 598/1781/17, «положення, які стосуються процесуальних витрат, регламентовані главою 8 КПК. Натомість положення, які стосуються цивільного позову, визначені главою 9 КПК. Це свідчить про різну правову природу процесуальних витрат та шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням. Процесуальні витрати виникають та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження. Натомість шкода у кримінальному провадженні пов'язана не з процесуальними відносинами, а з матеріально-правовими - вчиненням кримінального правопорушення чи іншого суспільно-небезпечного діяння».

Також відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18), «процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого. Такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли».

З висновків, викладених у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 202/8301/21 слідує, що «обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо). Вищезазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду (справи № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц) та в постанові Великої Палати Верховного Суду (справа № 826/1216/16).

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов'язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні відповідно ст. 91 КПК України.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 року у справі 607/4341/20).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін (висновок ВП ВС, викладений у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має урахувати розумність розміру таких витрат, а також пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності витрат».

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Відповідно до положень статей 26, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, ордеру. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що потерпілою стороною були заявлені вимоги про відшкодування обвинуваченим процесуальних витрат (витрат на правову допомогу) шляхом пред'явлення цивільного позову. Проте, питання розподілу процесуальних витрат, в тому числі витрат потерпілого на правову допомогу, вирішуються виключно в порядку, визначеному главою 8 КПК, зокрема ч. 1 ст. 124 КПК України, та не може бути вирішене в порядку, визначеному главою 9 КПК України, або в порядку ЦПК України, можливість чого передбачена ч. 5 ст. 128 глави 9 КПК України.

При цьому, потерпілою стороною взагалі не було надано жодних належних та допустимих доказів (розрахунку, квитанцій про сплату та інших платіжно-розрахункових документів), які б документально підтверджували види та перелік правової допомоги, розрахунок вартості надання їй відповідної правової допомоги та фактично понесених нею (сплачених) процесуальних витрат на правову допомогу, надану її представником.

За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність встановлених законом та фактичних підстав для стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого процесуальних витрат, понесених на правову допомогу, у зв'язку з недоведеністю жодними належними та допустимими доказами факту їх понесення.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України, з обвинуваченого підлягають стягненню на користь держави витрати на залучення експертів.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, накладеного ухвалами слідчого судді Жовтневого районного суду Миколаївської області від 29.01.2025 у справі № 477/160/25, підлягають скасуванню.

Оскільки суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, що підлягає реальному виконанню, тому до набрання вироком законної сили необхідно залишити обраний відносно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Керуючись статтями 369-371, 373, 374, 376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк сім років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_3 рахувати з часу його затримання - з 24.01.2025.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 у строк покарання час попереднього ув'язнення з 24.01.2025 по день набрання вироком законної сили з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

У задоволенні цивільного позову Комунального спеціалізованого монтажно-експлуатаційного підприємства до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди - відмовити.

Речові докази:

- автомобіль марки «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , - повернути ОСОБА_3 ;

- автомобіль марки «Skoda Fabia», р.н. НОМЕР_2 , - залишити у власника ОСОБА_11 ;

- автомобіль марки «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , - повернути ОСОБА_8 ;

- оптичні носії інформації (CD-R та DVD-R диски) з відеозаписами - залишити в матеріалах судового провадження.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України в сумі 18659 (вісімнадцять тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять) грн 52 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України в сумі 4775 (чотири тисячі сімсот сімдесят п'ять) грн 40 коп.

Після набрання вироком законної сили заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту автомобілів «Infiniti Q60», р.н. НОМЕР_1 , та «ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_3 , накладених ухвалами слідчого судді Жовтневого районного суду Миколаївської області від 29.01.2025 у справі № 477/160/25 - скасувати.

Застосований відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - залишити до набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Інгульський районний суд міста Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1