Справа №443/683/25
Провадження №2/443/530/25
іменем України
15 жовтня 2025 року місто Жидачів
Жидачівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Равлінка Р.Г.,
секретар судового засідання Рибакова І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Журавненської селищної ради Стрийського району Львівської області про позбавлення батьківських прав,-
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Дмитрович Н.В.,
представників третьої особи, яка не заявляє
самостійних вимог на предмет спору,
орган опіки та піклування в особі
виконавчого комітету Журавненської
селищної ради Стрийського району
Львівської області Пороцака А.М.,
Демків Г.І.,
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Журавненської селищної ради Стрийського району Львівської області в якій просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та покласти на відповідачку судові витрати.
Обґрунтування позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначає, що 03.09.2009 у Любщанській сільській раді Жидачівського району Львівської області, зареєстровано шлюб між ним та відповідачкою, про що вчинено актовий запис №11. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_4 , про що 11.01.2011, зроблено в Книзі реєстрації народжень відповідний актовий запис №1. Починаючи з 2020 року їхні стосунки погіршилося, шлюбні відносини між ними припинені, втрачено почуття любові та поваги, вони проживають окремо. Їхня донька з 2020 року, проживає разом з ним, він повністю займається її вихованням та утриманням. 09.05.2023 Жидачівський районний суд Львівської області ухвалив Рішення яким вирішено: «Розірвати шлюб, зареєстрований Любшанською сільською радою і Жидачівського району Львівської області 03.09.2009 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актовий запис №11. Малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати разом із батьком ОСОБА_1 ». Мати дитини ніяким чином не піклується про їхню доньку, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами в її навчанні, станом здоров'я, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з нею в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає їй доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти - за вказаних обставин створились умови, які шкодять інтересам дитини. Відповідачка, покладених законом на батьків обов'язків, не виконує. Всі питання щодо виховання та утримання їхньої дочки вирішуються її батьком ОСОБА_1 , самостійно без участі та підтримки з боку відповідачки. Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, позивач розцінює як ухилення від виховання дитини мамою, свідомого нехтування нею своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідачки до своїх батьківських обов'язків. Вважає, що оскільки відповідачка повністю самоусунулася від виконання покладених на неї законом обов'язків по вихованню та матеріальному утриманню дитини, то її слід позбавити батьківських прав.
Процесуальні рішення, постановлені по справі.
Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області Равлінко Р.Г. від 06.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено до відкритого підготовчого засідання в порядку загального позовного провадження на 14.10.2024. Зобов'язано третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Журавненської селищної ради Стрийського району Львівської області надати висновок щодо доцільності або недоцільність позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно її дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . /а.с.16-18/.
Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області Равлінко Р.Г. від 06.05.2025 виправлено описку в ухвалі судді Жидачівського районного суду Львівської області Равлінко Р.Г. від 06.05.2025 /а.с.19/.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 05.06.2025 у звязку з відсутністю висновку щодо доцільності або недоцільність позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно її дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підготовче судове засідання відкладено на 20.06.2025 /а.с.31-32/.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 20.06.2025 у звязку з клопотанням представника третьої особи підготовче засідання відкладено на 09.07.2025 /а.с.38/.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 09.07.2025 закрито підготовче провадження. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 29.08.2025 /а.с.62-63/.
29.08.2025 справу розглядом відкладено на 23.09.2025 /а.с.75-80/.
23.09.2025 явку представника третьої особи визнано обовязковою та справу розглядом відкладено на 15.10.2025 /а.с.88-89/.
Розгляд справи по суті відбувся 15.10.2025 за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Дмитрович Н.В., представників третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Журавненської селищної ради Стрийського району Львівської області Пороцака А.М., Демків Г.І..
Суддя Равлінко Р.Г. у період з 20.10.2025 по 24.10.2025 включно перебував на лікарняному, відтак датою складання повного тексту судового рішення є 27.10.2025.
Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Дмитрович Н.В., в судовому засідання позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити. Позивач ОСОБА_1 зазначив, що з 2009 року по 2015 рік проживали у бабусі, а в 2015 році переїхали проживати до батьків дружини у с. Любша. У відповідачки ОСОБА_2 з 2020 року є інша сімя, тому вони припинили разом проживати та мати фактично самоусунулась від виконання батьківських обовязків. З 2022 року відповідачка взагалі перестала появлятись вдома, не відвідувала доньку та батьків.
В судовому засіданні дитина ОСОБА_3 пояснила, що є ученицею 9 класу та проживає у с. Любша разом із батьком, дідусем та бабусею. В садок не ходила, пішла зразу на підготовку та в перший клас. До школи водили тато, бабуся або сусідка. Мама в цей час вдома займалася господарством або на роботі, якій саме незнає. З мамою перестала спілкуватись коли була у пятому класі, оскільки вона до неї погано ставилась. Взагалі три роки не спілкуються і де мама не знає. Два роки тому мама подзвонила до тата і просила передати привітання з днем народження їй. У лютому у дідуся стався інсульт і мама приїжджала і привезла ліки, хто повідомив про це мамі не знає, однак коли мама приїжджала то її і батька вдома не було. Важає, що мама спеціально так прийшла щоб її з батьком не було вдома. Телефон мами мають бабуся та дідусь, оскільки вона з ними спілкується та переживає за здоровя дідуся. Зі слів бабусі мама працює на роботі та кошти має, купляла дідусю фрукти, однак їй нічого не передавала. Батько не обмежує у спілкуванні з мамою, але вона не хоче спілкуватись, оскільки в дитинстві вона її не любила , не приділяла уваги і сварила. Якби мама змінила свою поведіку і якщо б пояснила причину своєї поведінки, то вона можливо б і почала з нею спілкуватись.
Представники третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Журавненської селищної ради Стрийського району Львівської області Пороцак А.М. , Демків Г.І. у судовому засіданні висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по відношенню до її доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 підтримали в повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 подала клопотання у якому просить слухати справу у її відсутності, проти позовних вимог не заперечує, оскільки участі у вихованні дитини не бере.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 11.01.2011, ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено відповідний актовий запис №1, а її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 /а.с.12/.
Згідно з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав, орган опіки та піклування Журавненської селищної ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.48-50/.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Журавненської селищної ради Стрийського району Львівської області №76 від 30.06.2025, затверджено висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.47/.
Згідно з витягом з додатку «Резерв +» ОСОБА_1 має тип відстрочки «бронювання» до 26.12.2025 /а.с.83/.
Відповідно до рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 09.05.2023, яке набрало законної сили 09.06.2023 у справі № 443/597/23 розірвано шлюб, зареєстрований у Любшанській сільській раді Жидачівського району Львівської області 03.09.2009 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №11. Малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати разом із батьком - ОСОБА_1 /а.с.84-86/.
Норми чинного законодавства та мотиви їх застосування.
Згідно статті 8 Європейської конвенції з прав людини кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою ВРУ від 27.02.1991 року №789-ХІІ (далі - Конвенція), держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
В свою чергу, в Конвенцією про контакт з дітьми, яка ратифікована Україною 20.09.2006 (частина перша та друга ст. 4, п. «с» ст.7) передбачено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У частині 4 ст.10 ЦПК України зазначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (п.54) зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.
В п. 53 рішення «Хант проти України», Європейський суд вказав про те, що беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти інтереси дитини, є дуже важливим у таких справах. Більше того, необхідно зважити, що зазвичай державні органи мають перевагу у безпосередньому спілкуванні з особами, яких стосується справа. Виходячи з цих міркувань, завдання Суду полягають не в виконанні обов'язків національних органів щодо визначення питань опіки чи доступу до дитини, а в дослідженні рішень, які виносились державними органами, здійснюючи свої дискреційні повноваження, на предмет їх відповідності Конвенції.
В іншому своєму рішенні від 18.12. 2008 (справа «Савіни проти України», Заява №39948/06, п.п. 47, 48) Європейський суд з прав людини вказав на те, що: «право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. the United Kingdom) від 24.02.1995, п. 86, серія A, N 307-B).
Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві» (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).
Визначаючи, чи було конкретне втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи «Кутцнер проти Німеччини» (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та «Зоммерфельд проти Німеччини» (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).
Також, при вирішенні переданого на розгляд суду позову, слід врахувати те, що в Декларації прав дитини, яка проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, одним з принципових положень визначено те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Дитина для повного гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша ст. 151 Сімейного кодексу України).
Відповідно до частини першої ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відповідно до ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Позов про позбавлення батьківських прав позивачем заявлений на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України. Відповідно до вказаної норми права, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Способи та методи ухилення від обов'язку з виховання та утримання дитини зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 в п.16: «Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, треба розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Відповідно до п.п. 15, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на цей орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, від 28 липня 2021 року в справі № 554/9586/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 640/12266/16-ц.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
В п. 61 рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини» встановлено існування родинного зв'язку, держава має, в принципі, діяти у такий спосіб, щоб уможливлювати розвиток такого зв'язку. Здійснення заходів із роз'єднання сім'ї є втручанням надзвичайно серйозного характеру. Рішення про вжиття такого заходу має спиратися на достатньо переконливі та зважені аргументи, що враховують інтереси дитини (рішення у справі «Скоццарі та Дж'юнта проти Італії» (Scozzari & Giunta v. Italy) [ВП], заяви №39221/98 і №41963/98, п. 148, ECHR 2000-VIII).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
По відношенню до спірної по справі ситуації слід зазначити, що одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної правової процедури.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються ст. 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.
Під час розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено гострої необхідності позбавлення відповідачки батьківських прав, а також стороною позивача не обґрунтовано, чому таке позбавлення буде в інтересах дитини.
Судом встановлено, на підставі наданих позивачем та досліджених доказів, пояснень дитини, відповідачка неналежним чином виконує свої батьківські обов'язки, фактично самоусунулась від їх виконання, переклавши тягар виховання, забезпечення, догляду та створення умов для їх розвитку, навчання та відпочинку на позивача - батька дитини.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки відповідачки, як матері, свідомого нехтування нею своїми обов'язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виховання дитини, також не встановлено, що до відповідачки раніше застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини тому, виходячи із якнайкращих інтересів дитини, дійшов висновку про відсутність безумовних підстав для задоволення позову про позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.
При цьому суд звертає увагу, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. (частина друга статті 171 СК України).
Тому суд враховує пояснення неповнолітньої ОСОБА_3 , яка в судовому засіданні вказала, що якби мама змінила свою поведіку і якщо б пояснила причину своєї поведінки, то вона можливо б і почала з нею спілкуватись.
Слід зазначити, що судом не встановлено, що наявність батьківського зв'язку дитини з відповідачкою становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку, чи передбачатиме її розвиток у неблагополучному середовищі.
Відповідно до ч. 5, 6 ст.19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд приймає до уваги висновок органу опіки та піклування, який визначив доцільним позбавлення батьківських прав відповідачки щодо її дитини.
Водночас, висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов'язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18).
У спірній по справі ситуації, суд, передусім, виходить з положень ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 21.02.1991, в яких зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Таким чином, суд в оцінці обставин даної справи виходить з того, що на перше місце суд ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення. Позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення матері до дитини.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», п. 49 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст. 142 СК України), в тому числі й на рівне виховання батьками.
Беручи до уваги всі встановлені судом обставини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, враховуючи викладені норми законів, суд приходить до висновку про необхідність попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків щодо неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши при цьому на Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Журавненської селищної ради Стрийського району Львівської області, контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази з урахуванням наведених правових норм, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, їх належність, допустимість, достовірність, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову про позбавлення відповідачки батьківських прав слід відмовити, у зв'язку з відсутністю підстав застосовування до відповідачки такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.
Разом з тим, слід зазначити, що позивач не позбавлений можливості повторно звернутись до суду із аналогічним позовом про позбавлення батьківських прав, якщо відповідачка не змінить свого ставлення до дитини та при наданні належних, допустимих та достатніх доказів умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо судових витрат.
При розподілі судових витрат суд керується статтею 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 280-283 ЦПК України, суд
вирішив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення у повному обсязі буде складено та підписано протягом десяти днів з дня проголошення його вступної та резолютивної частин.
У зв'язку з оголошенням у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повнйи текст рішення складено 27.10.2025.
Суддя Р.Г. Равлінко