441/1036/25 2/441/737/2025
27.10.2025 Городоцький районний суд Львівської області в складі:
головуючої, судді - Ференц О.І.,
за участі секретаря судового засідання - Клок Н.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городок Львівської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
І. Стислий виклад обставин справи:
Представник ТОВ «Факторинг Партнерс» Сердійчук Я. звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 5031367 від 23.11.2021 в розмірі 43117 грн. 08 коп., а також понесені у справі судові витрати. В обгрунтування позовних вимог покликаєтьсяна те, що 23.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5031367, який підписано електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер її мобільного телефону. Товариство виконало умови договору і надало відповідачці фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, однак відповідачка свої обов'язки не виконала, через що у неї перед Товариством виникла заборгованість, яка станом на 30.05.2025 становить 43117 грн. 08 коп. і складається з 10925 грн. заборгованості за тілом кредиту, 30938 грн. 08 коп. заборгованості за відсотками та 1254 грн. заборгованості за комісіями.
25.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено Договір факторингу № 25-07/2024, у відповідності до умов якого право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 5031367 від 23.11.2021 перейшло до ТОВ «Факторинг Партнерс». Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідачка не виконала своїх зобов'язань. З моменту отримання прав вимоги до ОСОБА_1 остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «Факторинг Партнерс», ні на рахунок попереднього кредитора.
ІІ. Процесуальні дії у справі:
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану цивільну справу передано для розгляду судді Ференц О.І.
03.06.2025 ухвалою суду відкрито провадження у справі та визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
ІІ. Позиція учасників справи:
Представник позивача в судове засідання не з'явився, при зверненні із позовом до суду просив про розгляд справи у його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, її представник подала письмову заяву, в якій заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, а також просить зменшити розмір витрат на правову допомогу, про стягнення яких просить позивач.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, розгляд справи здійснюється у їх відсутності, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІV. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази, у тому числі й ті, що відхилені судом, а так само і оцінка аргументів сторін:
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 23.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5031367, який підписано електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер її мобільного телефону. Товариство виконало умови договору і надало відповідачу фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, однак відповідач свої обов'язки не виконала, через що у неї перед Товариством виникла заборгованість.
25.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено Договір факторингу № 25-07/2024, у відповідності до умов якого право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 5031367 від 23.11.2021 перейшло до ТОВ «Факторинг Партнерс».
Частинами 1, 2, 3, 4 та пунктом 4 ч. 5 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 3 статті 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно із ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 561/77/19.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.
За таких підстав суд вважає, що відповідно до вимог чинного законодавства 23.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
За змістом ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу у строк (термін), встановлений у зобов'язанні. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, враховуючи, вимоги частини другої статті 530 ЦК України, кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів в будь-яких час.
Відтак судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання своєчасно та в порядку, передбаченому кредитним договором належним чином не виконала та кредитні кошти не повернула, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Відповідач не спростувала належними доказами наявність заборгованості перед позивачем, не довела факт виконання зобов'язань за кредитним договором, зокрема, по сплаті тіла кредиту та відсотків за користування кредитом.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в розмірі 1254 грн. суд виходить з наступного.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі № 15-рп/2011 держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.
Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
Умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.09.2019 справа № 186/1333/16-ц, провадження № 61-27618св18.
У постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 вказується, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що в Анкеті-заяві на кредит № 5031367 від 23.11.2021 року передбачено сплату позичальником комісії за надання кредиту в сумі 1254 грн., яка нараховується одноразово за ставкою 11 % від суми кредиту за договором. Однак, встановивши в кредитному договорі сплату такої комісії, позикодавець фактично нараховував комісію за ту саму послугу, за яку відповідач повинен сплатити згідно з договором відсотки (надання кредиту).
Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.08.2019 справа № 595/290/17, провадження № 61-29972св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.10.2019 справа № 311/682/16-ц, провадження № 61-24756св18; від 02.10.2019 справа № 760/20414/14-ц, провадження № 61-31205св18.
Зазначена умова договору порушує принцип добросовісності та призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, отже суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Виходячи з викладеного, суд вважає, що нарахування позичальнику комісії за надання кредиту без зазначення конкретних послуг, за які її сплачено, є незаконним, тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача комісії у розмірі 1254 грн. задоволенню не підлягають.
Частина 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України зобов'язує сторони довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Таким чином, суд розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2351 грн. 95 коп.
Вирішуючи питання стягнення витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.
За змістом ч.ч.1, 2, 3 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує , зокрема чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес (п.2 ч.3 ст.141 ЦПК України).
Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Враховуючи те, що законодавством України щодо діяльності адвоката не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Розмір витрат має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21). Суд, зважаючи на вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, враховує рішення Європейського суду з прав людини, зокрема: у справах «East/West Alliance Limited проти України» (Заява №19336/04), «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), «Меріт проти України» (заява № 66561/01) ЄСПЛ зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; у справі «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00) ЄСПЛ вказав, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача подано такі документи:
- Договір про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024 року;
- Заявка на надання юридичної допомоги № 375 від 01.04.2025 року;
- Витяг з Акту №9 про надання юридичної допомоги від 30.04.2025 року з детальним описом виконаних робіт на суму 16000 грн.;
З умов наданого договору, який укладений між ТзОВ «Факторинг Партнерс» (клієнт) та АО «Лігал Ассістанс» вбачається, що клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (п.1.1 Договору). Відповідно до п.4.1 договору, вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід'ємними додатками до договору. Сума визначена актом про надання юридичної допомоги цього договору є гонораром АО за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає (п.4.5 договору).
Згідно із Актом № 9 про надання юридичної допомоги від 30.04.2025 року, сторони погодили надання правових послуг, а саме надання усної консультації з вивченням документів - 2 години, вартість одиниці виміру - 2000, ціна 4000 грн., надання письмової консультації з вивченням документів - 1 година, вартість - 3000 грн. , складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 4 години, вартість одиниці виміру - 3000, ціна - 12000 грн.
Суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.
Враховуючи вищенаведене, часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що виходячи із критеріїв реальності, розумності, пропорційності, враховуючи заяву представниці відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу з огляду на неспівмірність та необгрунтованість розміру таких послуг тим, що були надані представником позивача, наявні підстави для часткового задоволення вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 4000 гривень витрат на правничу допомогу.
Витрати у зв'язку із отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 16 000 грн., про стягнення яких просить представник позивача, є значно завищеним та неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих адвокатом послуг.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 263-265, 268 ЦПК України , суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ: 42640371) заборгованість за кредитним договором № 5031367 від 23.11.2021 в розмірі 41863 (сорок одна тисяча вісімсот шістдесят три) грн. 08 коп., 2 351 (дві тисячі триста п'ятдесят одну) грн. 95 коп. судового збору та 4000 (чотири тисяч) грн. витрат, понесених на правову допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», (код ЄДРПОУ 42640371, юридична адреса: 03150, вул. Ґедройця Єжи, 6/521, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Ференц О.І.