Іменем України
21 жовтня 2025 року м. Кропивницький
справа № 387/454/23
провадження № 22-ц/4809/1433/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Єгорової С. М. (суддя-доповідач), суддів: Дуковського О. Л., Карпенка О. Л.,
учасники справи:
позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія "Кредит-Капітал",
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 17 червня 2025 року у складі головуючого судді Майстера І. П.
Короткий зміст позовних вимог, відзиву і рішення суду першої інстанції.
У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №2059240 від 28 липня 2020 року у розмірі 31009,50 грн .
В обгрунтування позову зазначено, що 28 липня 2020 року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №2059240 у електронній формі.
Відповідно до умов цього договору, первісний кредитор надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 10 000 гривень строком на 30 днів із сплатою 0,88% від фактичного залишку кредиту за кожний день користування.
24 грудня 2020 року між первісним кредитором та ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" було укладено договір відступлення прав вимог №57-МЛ, відповідно до якого позивач набув право грошової вимоги за кредитним договором №2059240.
Відповідач не виконує своїх зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків, унаслідок чого має заборгованість перед позивачем у сумі 31 009,50 гривень.
Оскільки в добровільному порядку відповідач відмовляється погасити цю заборгованість, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Представник відповідача подала до суду відзив, в якому частково визнала позовні вимоги щодо стягнення суми кредиту у розмірі 6 966 грн та відсотків за користування кредитом у сумі 3 483 грн 00 копійок. В іншій частині позовних вимог просила відмовити.
Зазначила, що 28 липня 2020 року між відповідачем і ТОВ "Мілоан" укладено кредитний договір №2059240 на суму 10 000 грн. Відповідач частково погасив заборгованість за тілом кредиту - з 27.08.2020 по 11.10.2020 на суму 3 034 гривні (згідно з розрахунками позивача). Також відповідач частково сплачував проценти за користування кредитом за цей період - у сумі 4 579 грн, що також визнається позивачем.
При цьому нарахування відсотків у сумі 23 343 грн 50 копійок є неспівмірним із заборгованістю за тілом кредиту і фактично перевищує її майже у 350 разів. Згідно з умовами кредитного договору, реальна процентна ставка за весь період дії (з урахуванням пролонгацій) склала 358,08%, що є надмірним тягарем для позичальника. Тому відповідач просив зменшити розмір відсотків до 50% від суми заборгованості - тобто до 3 483 грн (а.с.135-137).
Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 17 червня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Кредит-Капітал" заборгованість за кредитним договором №2059240 від 28 липня 2020 року в розмірі 19 411 гривень 50 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Кредит-Капітал" витрат по сплаті судового збору в сумі 1680 ( одну тисячу шістсот вісімдесят) гривень 15 копійок.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважав доведеним укладення між первісним кредитором та відповідачем у справі кредитного договору від 28 липня 2020 року та отримання останнім кредитних коштів.
Разом з тим, зменшуючи розмір відсотків за кредитом, які підлягають стягненню із відповідача на користь позивача, суд вказав, що розмір кредиту складав 6966 гривень. Кредитні кошти мали були повернуті разом з відсотками (ставка 0,88%) за користування через 30 днів.
Після закінчення дії договору, у зв'язку з невиконанням зобов'язань, кредитодавець почав нарахування боржнику відсотків за п. 2.2.3 договору за процентною ставкою 5.00% за кожний день, яка за умовами договору визначена саме як міра відповідальності по ст. 625 ЦУ України. Розмір нарахованих відсотків з 19 жовтня 2020 року по 17 грудня 2020 року склав 20899 грн, що більше ніж в три рази перевищило розмір кредиту.
Такий випадок - стягнення заявленої суми процентів після закінчення дії договору, з огляду на непропорційність з розміром кредиту, матиме наслідком не компенсацію майнових втрат кредитодавця, а його певне збагачення за рахунок позичальника, що несправедливо відносно боржника.
Отже, з огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів річних, суд вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи обмеження стягнення процентів відповідно до п.п. 2.2.3 договору та їх присудження у розмірі 10000 грн, що із нарахованими процентами за п. 1.5.2 договору становить в розмірі 12445, 50 гривень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» подало до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Добровеличківського районного суду від 17 червня 2025 року щодо стягнення відсотків та комісії за користування кредитними коштами і прийняття нового рішення, про повне задоволенння позовних вимог позивача.
В обгрунтування зазначено, що умовами Кредитного договору №2059240 від 28 липня 2020 року визначено, що позичальник не повинен сплачувати на користь кредитодавця будь-які платежі не передбачені цим договором. Вказані в цьому договорі розміри комісій, процентів та будь-яких інших винагород кредитодавця не можуть бути збільшені кредитодавцем без згоди позичальника. Дані умови чітко прописані у кредитному договорі №2059240 від 28 липня 2020 року, що є підтвердженням того, що позичальник надає свою згоду на укладення кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє і зобов'язується неухильно дотримуватися умов кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід'ємною частиною договору.
При цьому сума та розрахунок заборгованості за кредитним договором №2059240 від 28 липня 2020 року було передано позивачу від первинного кредитора ТзОВ «Мілоан» згідно Договору відступлення прав вимоги №57-МЛ від 24 грудня 2020 року. Тобто після отримання права вимоги до відповідача позивачем жодних нових сум щодо стягнення заборгованості не нараховувалося.
Дії позивача є правомірними, оскільки у своєму позові позивач не має наміру стягнути з відповідача штраф, санкції чи пеню, а лише тіло кредиту, прострочену заборгованість за сумою відсотків та прострочену заборгованість за комісією. Всі ставки щодо нарахування відсотків за користування кредитом зазначені в договорі, а тому суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції у даній справі.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в частині, що оскаржується - без змін.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
28 липня 2020 року між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2059240.
Відповідно до пункту 1.1 договору, позикодавець зобов'язується, на умовах, визначених цим договором, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, зазначеній у пункті 1.2, на строк, передбачений пунктом 1.3. Позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за його надання та проценти за користування за умовами і в строки, визначені договором.
Згідно з пунктами 1.2-1.4 договору, сума кредиту становить 10 000 грн, надається строком на 30 днів - з 28.07.2020 по 27.08.2020. Термін повернення кредиту та сплати комісії і відсотків - 27.08.2020.
За пунктом 1.5.1 договору, комісія за надання кредиту становить 700 грн, що нараховується одноразово за ставкою 7% від суми кредиту. За пунктом 1.5.2, проценти за користування кредитом - 2 640 грн, нараховуються за ставкою 0,88% від фактичного залишку кредиту щодня. Тип процентної ставки - фіксована.
За пунктом 1.6, базова ставка - 5% на день за залишком кредиту. Пункт 2.1 передбачає, що кредит надається шляхом переказу на картковий рахунок позичальника. Пункт 2.2.3 вказує, що проценти нараховуються за незмінною ставкою, визначеною пунктом 1.6, і застосовуються протягом усього строку користування, включно з строком після строки повернення.
Згідно з пунктом 3.3.2, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти, а також інші платежі у строки, передбачені договором.
Пункт 4.1 визначає, що при простроченні повернення кредиту, сплати процентів або інших платежів, починаючи з дня після терміну згідно з пунктом 1.4, застосовуються штрафні санкції та автоматичне продовження строків користування й оновлення графіків.
Пункт 6.1 встановлює, що цей кредитний договір укладається в електронній формі через особистий кабінет на сайті miloan.ua. Згідно з пунктом 6.5, цей договір має таку саму юридичну силу, як і письмовий.
Як свідчить графік розрахунків, який є додатком № 1 до кредитного договору № 2059240 від 28.07.2020, дата платежу 27.08.2020, до сплати: 10 000 грн кредит, 700 грн комісія за надання кредиту, 2640 грн проценти, разом 13340 грн (а.с. 10).
Відповідно до довідки про ідентифікацію за підписом представника ТОВ "Мілоан", клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 2059240 від 28.07.2020 ідентифікований товариством. Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): одноразовий ідентифікатор «Z45136»; час відправки ідентифікатора позичальнику 28.07.2020 07:44.; номер телефону НОМЕР_1 (а.с. 12).
Анкета-заява на кредит № 2059240 від 28.07.2020 містить надані позичальником згоди, процес оформлення та розгляду заяви, прийняття рішення по заяві та погоджені умови кредитування по заяві (а.с. 11).
Відповідно до копії платіжного доручення № 24423221 від 28.07.2020 (а.с. 13), ТОВ "Мілоан" перерахувало на ім'я отримувача ОСОБА_1 кредитні кошти згідно з договором в сумі 10 000 грн (а.с. 13). Отже ТОВ "Мілоан" умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну суму, що підтверджується копією платіжного доручення.
Також суд з'ясував, що 24.12.2020 між ТОВ "Мілоан" та ТОВ ФК "Кредит-Капітал" було укладено Договір відступлення прав вимоги №57-МЛ відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором №24423221 від 28.07.2020, що укладений між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 (а.с.16-20).
Відповідно до копії реєстру Боржників до договору відступлення права вимоги №57-МЛ від 24.12.2020, ТОВ ФК "Кредит-Капітал" набуло права грошової вимоги до відповідача по кредитному договору № 24423221 від 28.07.2020 і загальна сума заборгованості становить 31009,50 грн, з яких: 10 000 грн залишок по тілу кредиту, 23343,50 грн залишок по відсотках, 700 грн залишок по комісії (а.с. 21-23).
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що кредитний договір укладено між сторонами в електронній формі на підставі оформлення та подання ТОВ «Мілоан» відповідної анкети-заяви на кредит №24423221 від 28 липня 2020 року, підписання позичальником одноразовим ідентифікатором та відправлення товариству електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір.
Позивач оскаржує рішення суду лише в частині відмови у задоволенні його позовних вимог, а тому в іншій частині апеляційним судом рішення місцевого суду не переглядається.
Зменшуючи розмір відсотків за кредитом, які підлягають стягненню із відповідача на користь позивача, суд зазначив, що розмір кредиту складає 6966 гривень. Кредитні кошти мали були повернуті разом з відсотками (ставка 0,88%) за користування через 30 днів. Після закінчення дії договору, у зв'язку з невиконанням зобов'язань, кредитодавець почав нарахування боржнику відсотків за п. 2.2.3 договору за процентною ставкою 5.00% за кожний день, яка за умовами договору визначена саме як міра відповідальності по ст. 625 ЦУ України. Розмір нарахованих відсотків з 19 жовтня 2020 року по 17 грудня 2020 року склав 20899 грн, що більше ніж в три рази перевищило розмір кредиту. Такий випадок - стягнення заявленої суми процентів після закінчення дії договору, з огляду на непропорційність з розміром кредиту, матиме наслідком не компенсацію майнових втрат кредитодавця, а його певне збагачення за рахунок позичальника, що несправедливо відносно боржника. Отже, з огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів річних, суд вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи обмеження стягнення процентів відповідно до п.п. 2.2.3 договору та їх присудження у розмірі 10000 грн, що із нарахованими процентами за п. 1.5.2 договору становить в розмірі 12445, 50 гривень.
Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1.1 договору, позикодавець зобов'язується, на умовах, визначених цим договором, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, зазначеній у пункті 1.2, на строк, передбачений пунктом 1.3. Позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за його надання та проценти за користування за умовами і в строки, визначені договором.
Згідно з пунктами 1.2-1.4 договору, сума кредиту становить 10 000 грн, надається строком на 30 днів - з 28.07.2020 по 27.08.2020. Термін повернення кредиту та сплати комісії і відсотків - 27.08.2020.
За пунктом 1.5.1 договору, комісія за надання кредиту становить 700 грн, що нараховується одноразово за ставкою 7% від суми кредиту. За пунктом 1.5.2, проценти за користування кредитом - 2 640 грн, нараховуються за ставкою 0,88% від фактичного залишку кредиту щодня. Тип процентної ставки - фіксована.
За пунктом 1.6, базова ставка - 5% на день за залишком кредиту. Пункт 2.1 передбачає, що кредит надається шляхом переказу на картковий рахунок позичальника. Пункт 2.2.3 вказує, що проценти нараховуються за незмінною ставкою, визначеною пунктом 1.6, і застосовуються протягом усього строку користування, включно з строком після строки повернення.
Згідно з пунктом 3.3.2, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти, а також інші платежі у строки, передбачені договором.
Пункт 4.1 визначає, що при простроченні повернення кредиту, сплати процентів або інших платежів, починаючи з дня після терміну згідно з пунктом 1.4, застосовуються штрафні санкції та автоматичне продовження строків користування й оновлення графіків.
Пункт 6.1 встановлює, що цей кредитний договір укладається в електронній формі через особистий кабінет на сайті miloan.ua. Згідно з пунктом 6.5, цей договір має таку саму юридичну силу, як і письмовий.
Відповідно до пункту 2.2.3 кредитного договору сторони погодили, "Проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4, якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п.1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем визначеним п.1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною.
Незважаючи на інші умови договору сторони домовились, що якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом після спливу терміну (дати) повернення кредиту, проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 Договору в період прострочення Позичальника нараховуються за вибором Позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів передбачених ст.625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, вважається, що ця умова Договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору.
Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника."
ОСОБА_1 був наданий кредит в розмірі 10000 грн, строком на 30 днів. Розмір нарахованих відсотків за користування кредитом відповідно до п. 1.5.2 кредитного договору становить 2640 гривень. Вказані відсотки позивач нараховував в період з 28 липня 2020 року по 18 жовтня 2020 року.
З 19 жовтня 2020 року позивач почав нарахування відсотків за ставкою 5.00 % від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожний день користування, за ставкою визначеною відповідно до п. 1.6 договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України, тобто як міру відповідальності за невчасне виконання своїх зобов'язань.
У пунктах 105-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справ і№ 910/4518/16 (провадження № 12-16гс19) зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом.
Сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
Аналогічні висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У пункті 8.33 наведеної постанови вказано, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У справі № 355/4646/22 Верховний Суд вказав, що колегія суддів не відступає від висновків про те, що статтею 625 ЦК України передбачено право сторін за домовленістю погодити у договорі інший розмір процентів річних, ніж встановлений цією нормою, чи від висновків, що проценти річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України не є неустойкою, а підтверджує попередні висновки Верховного Суду про те, що розмір указаних процентів (визначених договором у тому числі) може бути зменшено, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України.
Такі ж правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09 квітня 2024 року по справі №355/4646/22.
За умовами договору розмір кредиту складав 6 966 гривень, ці кошти мали були повернуті разом з відсотками (ставка 0,88%) за користування через 30 днів.
Після закінчення дії договору, у зв'язку з невиконанням зобов'язань, кредитодавець почав нарахування боржнику відсотків за п. 2.2.3 договору за процентною ставкою 5.00% за кожний день, яка за умовами договору визначена саме як міра відповідальності по ст. 625 ЦУ України. Розмір нарахованих відсотків з 19 жовтня 2020 року по 17 грудня 2020 року склав 20899 грн, що більше ніж в три рази перевищило розмір кредиту.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що стягнення заявленої суми процентів після закінчення дії договору, з огляду на непропорційність з розміром кредиту, матиме наслідком не компенсацію майнових втрат кредитодавця, а його певне збагачення за рахунок позичальника, що несправедливо відносно боржника.
Щодо вимог апеляційної скарги про стягнення на користь позивача із відповідача комісії за надання кредиту у розмірі 700 грн колегія суддів зазначає таке.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору.
Так, п.1.5.1. Договору від 28 липня 2020 року визначено, що комісія за надання кредиту становить 700 грн, яка нараховується за ставкою 0,88 відсотків від суми кредиту одноразово.
Однак, з урахуванням зазначених вище вимог законодавства, у договорі від 28 липня 2020 року не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем може бути встановлена комісія за надання кредиту, а відтак позовні вимоги в цій частині є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.
З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в частині, що оскаржується, - без змін.
Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, передбачені ст. 141 ЦПК - відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 384 ЦПК України ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" залишити без задоволення.
Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 17 червня 2025 року, в частині, що оскаржується, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повна постанова складена 21.10.2025.
Судді С. М. Єгорова
О. Л. Дуковський
О. Л. Карпенко