Справа № 165/650/25 Головуючий у 1 інстанції: Гайворонський О. В.
Провадження № 22-ц/802/1089/25 Доповідач: Бовчалюк З. А.
20 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Власюк О.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за заявою позивача ОСОБА_1 про забезпечення доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог державний нотаріус Нововолинської державної нотаріальної контори - Кацевич Тетяна Миколаївна, про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на увалу Нововолинського міського суду Волинської області від 24 липня 2025 року,
25 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог державний нотаріус Нововолинської державної нотаріальної контори Кацевич Т.М., про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом.
24 липня 2025 року до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про забезпечення доказів, в якій просить вжити заходів забезпечення доказів, а саме: витребувати від державного нотаріуса Нововолинської державної нотаріальної контори Кацевич Тетяни Миколаївни спадкову справу, на підставі якої видавалось свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.08.2013 за №2-756; зобов'язати ОСОБА_3 надати письмову відповідь на поставлені ним 10 запитань, як цього вимагає закон і визначене ухвалою суду від 26.02.2025 у справі №165/650/25. Вказує, що державний нотаріус, будучи учасником справи, жодного разу на приймала участь у судових засіданнях та не подала відзиву на заперечення позову чи його підтримання, що свідчить про зловживання нею процесуальними правами.
У зв'язку з цим, вважає за необхідне витребувати від державного нотаріуса Кацевич Т.М. спадкову справу, на підставі якої видавалось свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.08.2013 за №2-756.
Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 24 липня 2025 року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення доказів у даній цивільній справі відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його заяву задовольнити.
Заслухавши позивача, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, а також доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом про захист свого майнового права. Просив визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер 2-756, видане 09.08.2013 державним нотаріусом Нововолинської державної нотаріальної контори Волинської області Кацевич Т.М., недійсним та скасувати державну реєстрацію від 09 серпня 2013 року за номером речового права, вважаючи що він є спадкоємцем четвертої черги спадкування після смерті ОСОБА_4 , однак не був закликаний до спадкування після її смерті.
В ході судового розгляду даної цивільної справи, позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення доказів.
Вказував, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.08.2013 за №2-756 було видане державним нотаріусом Нововолинської державної нотаріальної контори Кацевич Т. М., яка у цивільній справі №165/650/25 є третьою особою, що не заявляє самостійних вимог. Проте державний нотаріус жодного разу на приймала участь у судових засіданнях та не подала відзиву на заперечення позову чи його підтримання, що свідчить про зловживання нею процесуальними правами. Просив вжити заходів забезпечення доказів, а саме: витребувати від державного нотаріуса Нововолинської державної нотаріальної контори Кацевич Тетяни Миколаївни спадкову справу, на підставі якої видавалось свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.08.2013 за №2-756; зобов'язати ОСОБА_3 надати письмову відповідь на поставлені ним 10 запитань, як цього вимагає закон і визначене ухвалою суду від 26.02.2025 у справі №165/650/25.
Відповідно до частин першої, третьої статті 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.
Забезпечення доказів - це оперативне закріплення у встановленому цивільним процесуальним законом порядку відомостей про факти, яке вчиняється суддею з метою використання їх як докази при розгляді та вирішенні цивільних справ у суді. Забезпечення доказів у жодному випадку не можна ототожнювати із їх дослідженням або оцінкою. Єдина мета забезпечення доказів - це їх фіксація для забезпечення можливості їх дослідження та оцінки при подальшому розгляді справи.
Метою такого процесуального інституту, як забезпечення доказів, є допомога особам, котрі беруть участь у справі, одержати для подання до суду докази, отримання яких у майбутньому може стати неможливим або утрудненим. Забезпечення доказів спрямоване на недопущення їх знищення чи втрати. При цьому такі докази мають існувати на момент подання заяви про забезпечення доказів, і особа, яка подає відповідну заяву, повинна вказати на обставини, що можуть свідчити про те, що в майбутньому певний доказ може бути втрачений, або його стане складніше подати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі за № 901/385/19 дійшла висновку, що процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено. Тобто це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об'єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
Аналіз вказаних норм процесуального права свідчить про те, що питання щодо забезпечення доказів вирішується судом у тому випадку, якщо надання таких доказів є необхідним, або якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Забезпечення доказів спрямоване на недопущення їх знищення чи втрати. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об'єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
Відповідно до частин 1-3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог частин 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано паво звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з подання позовної заяви.
Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах 2 та 3 статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (частина 1 статті 84 ЦПК України).
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.4 ст. 83 ЦПК України).
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ч.1 ст.120 ЦПК України).
Згідно ч.1 ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Відповідно до ч.1 ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З матеріалів справи вбачається, що ні при подачі позову до суду першої інстанції, а ні при проведенні підготовчого засідання і його закритті позивачем не було заявлено і не повідомлено суд про труднощі в отриманні витребуваних доказів і необхідність їх витребування.
Подаючи дане клопотання позивач не обґрунтував неможливості його подання у встановлений законом строк з причин, що не залежали від нього, клопотання про поновлення такого строку заявником не подано.
Всупереч положень ст.84 ЦПК України заява про забезпечення доказів подана позивачем під час судового розгляду справи по суті.
Суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що не має жодних підстав припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Оскільки позивачем не дотримано норми ч.ч.1,5 ст.84, ч.1 ст.116 ЦПК України щодо строків подання заяви про забезпечення доказів, та не наведено причини пропуску такого строку, не доведено, що такі докази можуть бути втрачені або їх подання стане неможливим, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів у даній цивільній справі.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог процесуального законодавства, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, п .6 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 379, 381-384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 24 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий-суддя:
Судді: