Справа № 132/2007/25
Провадження № 2/132/838/25
Іменем України
"21" жовтня 2025 р. Калинівський районний суд Вінницької області
складі: головуючого Павленко І.В.
за участю секретаря Олійник Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Калинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ференець Оксана Юріївна, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення,
19.06.2025 до Калинівського районного суду Вінницької області в особі представника-адвоката Ференець О.Ю. звернулася ОСОБА_1 із вказаним позовом, в якому просить усунути їй перешкоди в користуванні власністю, а саме належним їй житловим будинком АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 0,0830 га, в межах згідно з планом, кадастровий номер 0521610100:01:047:0088, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташовані по АДРЕСА_2 , шляхом виселення із вказаного будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , без надання іншого житлового приміщення. Судові витрати по сплаті судового збору залишити за нею.
В обґрунтування цих вимог зазначила, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_3 ; земельна ділянка площею 0,0830 га, в межах згідно з планом, кадастровий номер 0521610100:01:047:0088, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2 .
Відповідно до Витягу № б/н від 19.04.2024, виданому адміністратором центру надання адміністративних послуг Калинівської міської ради уповноваженому власнику ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованих осіб не значиться.
Проте у зазначеному вище житловому будинку без реєстрації проживають відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не є членами сім'ї ОСОБА_4 та чинять останній перешкоди у користуванні та розпорядженні майном на власний розсуд.
Позивач та її чоловік ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності, неодноразово зверталися до відповідачів із вимогою не чинити перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю та виселитися із займаних об'єктів у добровільному порядку.
Більше того, взимку 2025 року ОСОБА_1 пропонувала відповідачам придбати житловий будинок в с. Заливанщина Хмільницького району Вінницької області, оскільки будинок, який їй належить на праві власності має намір продати, проте відповідач ОСОБА_2 відмовилась із застосуванням нецензурної лайки та повідомила, що залишати будинок разом із ОСОБА_3 не мають наміру, оскільки їх все влаштовує.
25.04.2025 ОСОБА_5 звернувся до чергової частини відділенні поліції № 1 Хмільницького РВП через спец лінію «102» із заявою про пошкодження майна та неправомірного проживання в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
За наслідками зазначеного звернення від 25.04.2025 ОСОБА_1 Хмільницьким РВП ВП № 1 повідомлено, що відомості, викладені у даному повідомленні зареєстровано в інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області за № 2628 від 25.04.2025 та рекомендовано звернутися до суду в рамках цивільного судочинства. За вказаних підстав з урахуванням порушених прав позивача, як власника майна остання звертається в суд з даним позовом.
Позивач в судове засідання не з'явилася, проте від її представника-адвоката Ференець О.Ю. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачі, кожен зокрема, у судове засідання повторно не з'явилися, хоча про час та день розгляду справи повідомлені належним чином, заперечень з приводу поданого позову не надали.
За наявності існуючих умов, передбачених в ч. 1 ст. 280 ЦПК України, судом постановлено провести заочний розгляд справи за відсутності сторін та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Так, в судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 309457871 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_3 . Підстава для державної реєстрації: свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер: 2438, видане 09.09.2022 Варламовим О.В., приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 309458110 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0830 га, в межах згідно з планом, кадастровий номер 0521610100:01:047:0088, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2 . Підстава для державної реєстрації: свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер:2437, видане 09.09.2022 Варламовим О.В., приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області.
Відповідно до Витягу № б/н від 19.04.2024, виданому адміністратором центру надання адміністративних послуг Калинівської міської ради уповноваженому власнику ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованих осіб не значиться.
Проте у зазначеному вище житловому будинку без реєстрації проживають відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не є членами сім'ї ОСОБА_4 та чинять останній перешкоди у користуванні та розпорядженні майном на власний розсуд.
Позивач та її чоловік ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності, неодноразово зверталися до відповідачів із вимогою не чинити перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю та виселитися із займаних об'єктів у добровільному порядку.
Більше того, взимку 2025 року ОСОБА_1 пропонувала відповідачам придбати житловий будинок в с. Заливанщина Хмільницького району Вінницької області, оскільки будинок, який їй належить на праві власності має намір продати, проте відповідач ОСОБА_2 відмовилась із застосуванням нецензурної лайки та повідомила, що залишати будинок разом із ОСОБА_3 не мають наміру, оскільки їх все влаштовує.
25.04.2025 ОСОБА_5 звернувся до чергової частини відділенні поліції № 1 Хмільницького РВП через спец лінію «102» із заявою про пошкодження майна та неправомірного проживання в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
За наслідками зазначеного звернення від 25.04.2025 ОСОБА_1 Хмільницьким РВП ВП № 1 повідомлено, що відомості, викладені у даному повідомленні зареєстровано в інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області за № 2628 від 25.04.2025 та рекомендовано звернутися до суду в рамках цивільного судочинства.
Так, підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовуються позовні вимоги у спорі є набуття права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування, чинення відповідачами, які не є членами сім'ї власника, перешкод у доступі до майна та розпорядження ним.
За положеннями частини першої - третьої статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частиною третьою статті 47 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Приписами статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 зроблено висновок, що положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі №638/13030/ 13 від 25 липня 2018 року, відповідно до ст. 391 ЦК України новий власник квартири через суд має право усувати усі перешкоди у користуванні своїм майном, зокрема виселяти з квартири повнолітніх осіб без надання іншого житлового приміщення.
Відповідно до ст. 328 ЦК України таке право власника виникає тоді, коли він набув право власності на підставах, що не заборонені законом.
У даному випадку спір виник між новим власником житлового будинку, який набув право власності на підставах, що не заборонені законом та відповідачами, які не є членами сім'ї власника.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї») вказано, що обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
З урахуванням наведеного відповідачі не є членами сім'ї позивача.
Як зазначалось вище відповідачі відмовляються від іншого пристосованого житла на умовах постійного користування в с. Заливанщина Хмільницького району Вінницької області та ставляться до спірного житла, як до свого, здійснюючи перешкоди у користуванні та розпорядженні ним власникові.
Більше того, як слідує із пояснень ОСОБА_2 , відібраних слідчим СВ ВП № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції Безулим О.М., остання пояснила, що мати, після смерті якої позивач успадкувала будинок, проживала декілька років із позивачем (з 2017 року) у м. Одеса та остання її доглядала до смерті.
Отже повноту реалізації права власності позивача обмежує проживання у житловому будинку відповідачів. Таким чином виселення останніх з житлового будинку переслідує легітимну мету захисту права власності ОСОБА_1 . Така мета передбачена у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому є легітимною.
ОСОБА_1 , як власник спірного житлового будинку, має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а відповідачі, яким відомо, що власником житлового будинку є ОСОБА_1 , а не її мати, в силу об'єктивних обставин могли проявити розумну обачність та повинні були розуміти, що після відчуження житлового будинку їм необхідно буде звільнити займане ними житлове приміщення.
При цьому слід зазначити, що право користування чужим майном врегульовано статтями 401-406 ЦК України.
Частиною першою статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
У частині першій статті 402 ЦК України зазначено, шо сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
За змістом пункту 4 частини 1, частини 2, 4 статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі, зокрема припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 175/4517/20 провадження №61-4622св24 зазначено, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
У постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі №523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
У спірних правовідносинах права ОСОБА_1 , як власниці житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташованими по АДРЕСА_1 , захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З урахуванням порушених прав позивачки - власника житла, які гарантовані як національним законодавством України, так і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, за обставин викладених вище виселення відповідачів зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, переслідуватиме легітимну мету та є необхідним, а відтак, позов підлягає задоволенню.
Питання судових витрат по сплаті судового збору судом не вирішується, оскільки такі витрати позивач просить залишити за нею.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 317, 319, 383, 391, 328 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст.12, 80, 81, 141, 259, 268, 280, 281-282, 284, 354 ЦПК України, суд-
Позов задовольнити.
Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні власністю, а саме належним їй житловим будинком АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 0,0830 га, в межах згідно з планом, кадастровий номер 0521610100:01:047:0088, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташовані по АДРЕСА_2 , шляхом виселення із вказаного будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , без надання іншого житлового приміщення.
Судові витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому ст.284 ЦПК України.