21 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 727/6894/25
провадження № 51-3514км25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
засудженої ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_8 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 29 травня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023263020000129, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 (проживає на АДРЕСА_2 , зареєстрована на АДРЕСА_3 ), раніше не судимої,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 125 КК України.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 125 КК України.
Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 29 липня 2024 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72, п.п. 1 «б» ч. 1 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_8 у строк відбуття покарання період тримання під вартою із 17 березня 2023 року по 29 липня 2024 року з розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 2 дні обмеження волі, що становить 2 роки 8 місяців 24 дні, у зв'язку із цим постановлено вважати ОСОБА_8 такою, що повністю відбула призначене судом покарання.
Вирішено цивільні позови потерпілих та питання стосовно речових доказів.
Вироком Чернівецького апеляційного суду від 29 травня 2025 року скасовано вирок районного суду та постановлено новий вирок, яким ОСОБА_8 засуджено за: ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн; ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень призначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Вирішено цивільні позови й питання стосовно речових доказів.
За вироком апеляційного суду, ОСОБА_8 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин. Так, 01 лютого 2023 року близько 20:00 на вул. Гагаріна, 43/3 у м. Чернівцях засуджена, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті ревнощів і раніше виниклих особистих неприязних відносин з потерпілою ОСОБА_9 розпочала з нею конфлікт.
У ході сутички вона, діючи умисно, з метою протиправного позбавлення життя потерпілої ОСОБА_9 , вийняла заздалегідь підготовлений кухонний ніж, який тримала в правій руці та, викрикуючи погрози про позбавлення життя потерпілої ОСОБА_9 , почала заподіювати їй численні тілесні ушкодження у верхню частину тулуба з лівої сторони і по голові, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання відповідних наслідків, при цьому розуміючи, що саме в лівій частині тулуба розташовані життєво-важливі органи та судини.
Такими протиправними діями ОСОБА_8 заподіяла потерпілій 15 тілесних ушкоджень, з яких 9 - із застосуванням твердого предмета з гострою ріжучою кромкою, 2 - шляхом травмуючої дії зубів та решту - шляхом чотиртразової травмуючої дії твердих тупих предметів. Ці тілесні ушкодження належать до легких, що призвели до короткочасного розладу здоров'я.
Під час вчинення ОСОБА_8 протиправних дій, спрямованих на позбавлення життя потерпілої, втрутилася дочка останньої, яка разом з потерпілою ОСОБА_9 вжила всіх можливих заходів, щоб припинити напад, у результаті чого ОСОБА_8 не вчинила всіх дій для позбавлення життя ОСОБА_9 , які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, з причин, що не залежали від її волі.
Такі дії ОСОБА_8 були кваліфіковані за ч. 3 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України як незакінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Крім того, під час бійки між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ОСОБА_10 вирішила втрутитися в конфлікт і припинити протиправні дії ОСОБА_8 стосвоно її матері ОСОБА_9 . Коли ОСОБА_10 намагалася розборонити їх, ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи наслідки, укусила ОСОБА_10 за праву руку (долоню), у результаті чого спричинила тілесні ушкодження: рани укушені на долонній поверхні правої китиці в проєкції 5-ї п?ясної кістки, які належать до легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров'я.
Дії ОСОБА_8 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи осіб, які її подали
У касаційній скарзі захисники ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_8 просять скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Стверджують, що апеляційний суд не повною мірою врахував конкретні обставини провадження, насамперед те, що ОСОБА_8 не мала умислу на вбивство потерпілої. Вважають висновок районного суду про кваліфікацію дій засудженої за ч. 2 ст. 125 КК України обґрунтованим з тих підстав, що дослідженими доказами не підтверджено обвинувачення за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України та не встановлено, що завдаючи ударів та спричиняючи тілесні ушкодження потерпілій, засуджена мала прямий умисел на її вбивство. При цьому наполягають, що дії ОСОБА_8 (кількість ударів, які заподіяно хаотично, їх локалізація, знаряддя) свідчать про їх спрямованість на відвернення протиправних дій потерпілої, яка, сидячи на ній зверху, також нзаподіювала їй удари.
Крім того, вважають, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту про повторний допит експерта ОСОБА_11 та про огляд речового доказу - ножа.
У запереченнях на касаційну скаргу захисників потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та прокурор просятьзалишити її без задоволення як безпідставну.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисники та засуджена підтримали касаційну скаргу, прокурор заперечувала щодо її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За правилами з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як передбачено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
За вимогами ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
Ці положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті.
Приписами ст. 420 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення.
Згідно зі ст. 370, ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення. У вироку суду апеляційної інстанції має бути зазначений зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
На переконання колегії суддів суду касаційної інстанції, оскаржений вирок відповідає вказаним вимогам кримінального процесуального закону.
Як випливає з мотивувальної частини касаційної скарги, доводів на обґрунтування заперечень стосовно доведеності винуватості ОСОБА_8 , кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 125 КК України (епізод із ОСОБА_10 ) та призначеного в цій частині покарання скарга не містить, а отже в касаційному порядку в цій частині не оскаржується.
Щодо кваліфікації дій ОСОБА_8 за епізодом із потерпілою ОСОБА_9 .
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_8 за вказаними епізодом у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що цей орган надав неправильну юридичну оцінку діям ОСОБА_8 і помилково кваліфікував їх за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки, на переконання районного суду, прямий умисел на умисне вбивство не був підтверджений.
Вирішуючи питання щодо кваліфікації діяння винної, районний суд виходив із того, що знаряддя, яким було заподіяно ушкодження, у сукупності з характером та послідовністю дій вчинених ОСОБА_8 щодо ОСОБА_9 , у тому числі до та після завдання ударів, вказують на те, що у ОСОБА_8 не було прямого умислу на вбивство потерпілої ОСОБА_9 . При цьому суд зазначив, що локалізація тілесних ушкоджень (садна в ділянці шиї, плеча зліва, голови, тулуба зліва та їх тип (різані рани) свідчать про хаотичний механізм їх нанесення, тобто відсутня цілеспрямованість ударів. Сама ж по собі кількість ножових поранень та їх глибина не може свідчити про мотив і силу заподіяння тілесних ушкоджень. Водночас суд зазначив, що сама потерпіла припинила конфлікт, піднявшись з засудженої, і пішла надавати допомогу своїй дитині, тобто ОСОБА_8 жодних дій для доведення злочинного умислу до кінця не вживала. З урахуванням указаних установлених судом обставин і того, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не довела наявності в діях ОСОБА_8 умислу вчинити замах на умисне вбивство ОСОБА_9 , а також оскільки у результаті протиправних дій смерть потерпілої не настала, а останній було завдано умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я дії ОСОБА_8 щодо ОСОБА_9 були кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 125 КК України.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції, оцінивши докази за правилами, установленими в ст. 94 КПК України, апеляційний суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, що підтверджується дослідженими судом доказами.
Суд оцінив показання засудженої, яка, не заперечуючи факту заподіяння потерпілій ударів ножем, не визнала своєї винуватості у замаху на умисне вбивство та зазначила, що завдала потерпілій ОСОБА_9 ножових поранень обороняючись від її нападу. Показала апеляційному суду, що з сім'єю ОСОБА_9 вони почали спілкуватися в 2020 році. Після того як чоловік ОСОБА_9 пішов боронити Вітчизну від повномасштабного вторгнення, та почала частіше приходити до квартири ОСОБА_12 , зокрема, коли він залишався дома сам. Також ОСОБА_9 постійно паркувала свій автомобіль біля його будинку.До 21 лютого 2023 року ОСОБА_8 неодноразово мала розмову з ОСОБА_9 про те, що їй не подобається, що вона паркує свій автомобіль на подвір'ї ОСОБА_12 та спілкується з ним.
Указала, що за декілька днів до 21 лютого 2023 року від ОСОБА_12 дізналась, що має приїхати чоловік ОСОБА_9 - ОСОБА_13 на день народження своєї старшої доньки, тому засуджена виявила бажання поспілкуватися з останнім про відносини між ОСОБА_9 та ОСОБА_12 . Указаного дня вона подзвонила до своєї подруги ОСОБА_14 та сказала про приїзд ОСОБА_13 і попросила в неї взяти його номер телефону, однак остання відмовилась та запропонувала прийти до неї додому і дочекатися його. Перед виходом до ОСОБА_14 на прохання своєї дочки ОСОБА_8 почистила їй фрукти і, можливо, випадково поклала собі до кишені ніж.
Прийшовши до ОСОБА_14 , ОСОБА_8 сиділа з нею на кухні, та пила каву, з вікна кухні спостерігала та чекала, коли з'явиться ОСОБА_15 , щоб вийти та поговорити з ним. У цей час з вікна вона побачила, що йдуть ОСОБА_9 з молодшою дочкою та позаду ОСОБА_12 несе сумки. Останній заніс сумки до ОСОБА_9 додому і за декілька хвилин вийшов. Побачивши у вікні ОСОБА_8 , занервував, запитав, що вона там робить і пішов до себе додому.
Після цього ОСОБА_8 дуже рознервувалася, тому ОСОБА_14 запропонувала випити шампанського вина. Вона. випила грамів 70-80 вина. Потім ОСОБА_14 пішла в магазин за сигаретами, а ОСОБА_8 - до квартири сім'ї ОСОБА_16 . Засуджена подзвонила в двері, і, коли відчинила дочка ОСОБА_9 - ОСОБА_13 , сказала, щоб вона покликала свого батька. ОСОБА_13 розвернулася і відкрила двері в кімнату. Вийшла ОСОБА_9 і зразу почала кричати, ображати ОСОБА_8 ОСОБА_8 на образи ОСОБА_9 теж відповіла, тому потерпіла кинула ОСОБА_8 на стіл, схопила за волосся руками і почала бити її об стіл. ОСОБА_9 кричала, що знищить ОСОБА_8 , що ненавидить її. Падаючи, ОСОБА_8 відчула, що в кишені штанів щось вкололо її. Коли витягнула ніж, то згадала, що випадково поставила собі ніж, коли чистила фрукти, тому почала ним розмахувати, захищаючись від ОСОБА_9 , відганяти її. ОСОБА_9 постійно перебувала зверху на ОСОБА_8 . Після того, як ОСОБА_9 вдалося вихопити ніж з рук ОСОБА_8 , вона його відкинула. В цей час надійшла дочка ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , стала відтягувати ОСОБА_8 , тому остання вкусила ОСОБА_10 за руку. Тоді ОСОБА_9 та ОСОБА_10 встали та почали вдвох бити ногами ОСОБА_8 . Після цього зайшов ОСОБА_12 , а за ним ОСОБА_14 . Остання допомогла ОСОБА_8 підвестися, вивела її з будинку, відвела до себе додому.
Безпосередньо були допитані апеляційним судом також потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та неповнолітня ОСОБА_17 .
Зокрема, потерпіла ОСОБА_9 у судовому засіданні апеляційного суду показала, що 21 лютого 2023 року вона разом із своїми дочками - малолітньою ОСОБА_13 та ОСОБА_10 перебували вдома на АДРЕСА_4 . Приїзду свого чоловіка того дня вони не чекали. Приблизно о 20:00 до неї в кімнату зайшла її молодша дочка ОСОБА_13 та сказала, що прийшла тітка ОСОБА_18 та кличе її. Спустившись униз у коридор кухні, побачила ОСОБА_8 . Наблизившись до неї і стоячи на відстані близько 1,5 м, відчула сильний запах алкоголю і побачила, що праву руку ОСОБА_8 тримає за спиною. На запитання ОСОБА_9 , чому та прийшла та зайшла без дозволу, ОСОБА_8 почала пред'являти претензії, щоб вона не спілкувалася з її цивільним чоловіком ОСОБА_12 , при цьому нецензурно лаялася і кричала, на що ОСОБА_9 попросила її вийти, проте ОСОБА_8 почала кричати: «Я тебе вб'ю», та з-за спини вийняла праву руку з ножем і накинулася на неї.
Перші удари ножем були цілеспрямовано завдані в ділянку шиї та ключиці зліва. Від розпачу і неочікуваного нападу ОСОБА_9 впала й ударилася о стіну, а ОСОБА_8 продовжувала нападати. Потерпіла якимось чином встала, розвернулася, намагалася схопити руку ОСОБА_8 , у якій був ніж. У цей час ОСОБА_8 спричинила їй поранення рук ножем, кричала: «Я тебе вб'ю». ОСОБА_9 була переконана, що ОСОБА_8 уб'є спочатку її, а потім її дітей як свідків, тому активно захищалася, унаслідок чого рани були різані.
Згодом їй вдалося схопити ОСОБА_8 за руку з ножем, на яку було надіта чорна шкарпетка, вони впали на стіл, який зламався. ОСОБА_9 лежала на тілі ОСОБА_8 та тримала її за руку з ножем. ОСОБА_8 тягала ОСОБА_9 за волосся та, розмахуючи ножем, заподіяла потерпілій різані рани у ліве передпліччя та грудну клітку, також вкусила за лопатку. Забігла дочка ОСОБА_10 і намагалася розборонити їх, на що ОСОБА_8 вкусила її за долоні. Тоді ОСОБА_9 схопила обома руками ніж за лезо, вирвала його і кинула вбік, крикнула, щоб діти забрали ніж, сіла зверху і притиснула руки ОСОБА_8 до підлоги. Згодом забіг ОСОБА_12 , якому зателефонувала молодша дочка ОСОБА_13 , взяв ОСОБА_8 за руку, скрутив і вивів на вулицю. ОСОБА_9 взяла аптечку та побігла до дочки ОСОБА_13 , яка порізала ногу від розбитого внаслідок бійки посуду. ОСОБА_9 взяла аптечку та побігла до доньки ОСОБА_13 , яка порізала ногу.
Потерпіла ОСОБА_10 апеляційному суду дала показання схожі з показаннями потерпілої ОСОБА_9 , і пояснила, що, коли прийшла ОСОБА_8 , вона була в сусідній кімнаті, чула, що та сказала ОСОБА_13 покликати матір. Коли ОСОБА_9 спустилася з другого поверху, то запитала, навіщо остання прийшла, у відповідь ОСОБА_8 почала агресивно вказувати, що незадоволена тим, що ОСОБА_9 спілкується з їхнім сусідом ОСОБА_12 і вимагати щоб вони перестали спілкуватися. ОСОБА_9 намагалась спокійно залагодити ситуацію. Потім ОСОБА_10 почула крик ОСОБА_8 на адресу ОСОБА_9 з чітко висловленою погрозою про вбивство і шум бійки.Вона прибігла в момент, коли ОСОБА_8 та ОСОБА_9 билися, впали на стіл, він зламався, тоді впали на підлогу. Коли ОСОБА_10 забігла до них в кімнату, то бачила, що у правій руці у ОСОБА_8 був ніж і вона намагалась заподіювати цілеспрямовані удари ОСОБА_9 в ділянку шиї та грудей, а ОСОБА_9 пручалася. Її матір була зверху на ОСОБА_8 , однією рукою намагалась вирвати з її рук ніж, а іншою - втримати другу руку ОСОБА_8 ОСОБА_10 крикнула: «Що ви робите?», на що ОСОБА_8 сказала: «Я зараз вб'ю твою маму». Тоді ОСОБА_10 присіла та намагалася рукою закрити очі ОСОБА_8 , а остання вкусила її за долоню правої руки і палець. Нападниця кусалась, тягала за волосся ОСОБА_9 , намагалась продовжити завдати ударів ножем.
Потім ОСОБА_9 вирвала ніж з рук ОСОБА_8 , відкинула його вбік і крикнула, щоб діти його забрали, ОСОБА_10 забрала ніж і віднесла в сусідню кімнату. ОСОБА_9 , сидячи на ОСОБА_8 , змогла притиснути її руки до землі, щоб та не могла продовжувати напад. Пізніше прибіг ОСОБА_12 , якому подзвонила молодша сестра ОСОБА_13 , та забрав ОСОБА_8 , яка пручалася, трималася за двері та не хотіла виходити.
Як пояснила суду свідок ОСОБА_14 , що у день події зранку до неї зателефонувала її подруга ОСОБА_8 та сказала, що їй відомо від ОСОБА_12 , що сьогодні має приїхати ОСОБА_15 (чоловік ОСОБА_9 ), попросила її взяти його номер телефону, оскільки вона хоче з ним поговорити, однак свідок відмовилася.
Цього ж дня до неї додому прийшла ОСОБА_8 та сказала, що буде чекати ОСОБА_19 , який має приїхати на день народження своєї дочки. ОСОБА_8 з ОСОБА_14 сиділи на кухні у домі останньої біля вікна та пили каву. З вікна побачили, що ідуть ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . ОСОБА_12 заніс сумки до дому до ОСОБА_9 і через деякий час він вийшов. Побачив ОСОБА_8 у вікні та пішов додому. Після цього ОСОБА_8 стала дуже знервована і ОСОБА_14 запропонувала їй випити шампанського. ОСОБА_20 налила ОСОБА_8 пів чашки шампанського, а сама пішла в магазин по цигарки. Через деякий час, хвилин через 12-15 хв, коли повернулась то почула крики у домі ОСОБА_9 та гучну нецензурну лайку ОСОБА_12 . До будинку ОСОБА_9 були відкриті двері. Коли заглянула, побачила розбитий посуд, на підлозі лежала ОСОБА_8 , над нею стояв ОСОБА_12 і нецензурно лаявся. Збоку стояла ОСОБА_9 , в якої була подряпана спина. У старшої дочки була замотана рука. Тоді вона забрала ОСОБА_8 і відвела до себе додому, щоб вмити, оскільки в неї було подряпане обличчя.
Свідок неповнолітня ОСОБА_17 у присутності психолога і законного представника у судовому засіданні апеляційного суду надала показання, що в день події вони разом із матір'ю ОСОБА_8 перебували вдома за адресою свого проживання. ОСОБА_8 повідомила їй, що має намір піти до своєї подруги ОСОБА_14 , де почекає ОСОБА_19 , щоб поговорити з ним. Перед виходом ОСОБА_17 попросила, ОСОБА_8 почистити їй фрукти. Близько 20:30 до ОСОБА_17 зателефонував її батько ОСОБА_12 та кричав, щоб вона прийшла до будинку ОСОБА_9 подивитися, що накоїла її мати. За 2-3 хвилини ОСОБА_17 прибігла до будинку ОСОБА_9 та побачила зламаний стіл на кухні, розбитий посуд, безлад, сліди крові на підлозі та на футболці ОСОБА_9 , в ОСОБА_13 була перев'язана нога. ОСОБА_12 кричав «Подивись, що мама накоїла!», нецензурно лаявся, кричав, що ОСОБА_8 напала на ОСОБА_9 .
Апеляційний суд дослідив письмові докази, зокрема протоколи проведених усправі слідчих дій, висновки експертиз тощо. Так, зокрема, досліджуючи протоколи і слідчих експериментів, проведених за участю потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , від 22 та 27 лютого 2023 року, суд констатував, що потерпілі детально вказали про обставини події, що повністю відповідають показанням, наданим ними в апеляційному суді. Водночас з дослідного по справі протоколу проведення слідчого експерименту з диском DVD-R за участю ОСОБА_8 від 27 лютого 2023 року встановлено, що повідомила, що 21 лютого 2023 року прийшла до ОСОБА_9 за місцем її проживання, двері відчинила її дочка ОСОБА_13 ОСОБА_8 попросила, щоб ОСОБА_9 вийшла. Після того як остання підійшла, між ними розпочався конфлікт на ґрунті ревнощів, який переріс у бійку, а саме: - ОСОБА_9 штовхнула ОСОБА_8 , остання втратила рівновагу і впала на стіл та, внаслідок чого він зламався. Потім ОСОБА_8 витягла з кишені кухонний ніж і почала ним розмахувати. ОСОБА_9 вирішила забрати його, і вони почали боротися на підлозі у кухні. Через деякий час прийшла ОСОБА_10 і також втрутилася у бійку, ОСОБА_8 вкусила її за долоню. Також в ході боротьби ОСОБА_8 заподіяла тілесні ушкодження ОСОБА_9 .
Крім того, з протоколу слідчого експерименту, зафіксованого на диску DVD від 17 травня 2023 року за участю ОСОБА_8 , захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , понятих на АДРЕСА_5, вбачається, що ОСОБА_8 продемонструвала, як заподіювала тілесні ушкодження ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . На уточнювальні запитання стосовно ножа, пояснила, що вказала на першому слідчому експерименті, що ніж носила з собою для самооборони, оскільки так їй сказати порадив слідчий, для того, щоб її дії було кваліфіковано за ст. 125 КК України.
Проаналізувавши показання ОСОБА_8 , потерпілих, свідків та інші докази у їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що під час різних допитів засуджена змінювала свої показання, у той час як потерпілі та свідки надавали незмінні, послідовні та взаємоузгодженні показання.
Отже, досліджуючи вказані докази та надаючи їм оцінку, апеляційний суд установив, що їх сукупність у кримінальному провадженні доводить винуватість ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки ОСОБА_8 усвідомлювала протиправний характер своїх дій, передбачала настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння смерті потерпілої та бажала їх настання, однак її дії не призвели до цього з причин, що не залежали від її волі, а саме - завдяки тому, що потерпіла ОСОБА_9 у ході бійки намагалась припинити протиправні дії засудженої, активно боролася та з допомогою дочки ОСОБА_10 , їй вдалося вирвати з рук нападниці ніж та відкинути його. Потім ОСОБА_12 припинив злочинні дії ОСОБА_8 , силою відтягнувши її від потерпілої ОСОБА_9 , та вивів на подвір' я будинку.
Крім того, цей суд зазначив, що про вчинення замаху на вбивство свідчать:
- заздалегідь заготовлене знаряддя - ніж, який ОСОБА_8 принесла із собою до будинку ОСОБА_9 , а у подальшому надавала непослідовні та плутані показання щодо його наявності;
- локалізація поранень на тілі потерпілої у місцях, де розташовані життєво важливі органи та кровоносні судини;
- поведінка ОСОБА_8 , що передувала події 21 лютого 2023 року, стосунки з потерпілою, а саме - стійке неприязне ставлення до ОСОБА_9 та ініційовані обвинуваченою попередні неодноразові конфлікти на ґрунті ревнощів;
- поведінка безпосередньо під час вчинення злочину - чіткі й однозначні висловлювання: «Я тебе вб'ю», на адресу потерпілої ОСОБА_9 та намагання заподіяти цілеспрямовані удари в шию і грудну клітку потерпілої.
Досліджуючи та аналізуючи докази, апеляційний суд встановив, що неприязні стосунки між засудженою і потерпілою виникли на ґрунті ревнощів, у руках ОСОБА_8 був ніж ( його довжина становила 22,5 см, леза -11,3 см), вона перебувала в стані алкогольного сп'яніння і в ході бійки з потерпілою ОСОБА_9 намагалася завдати ударів ножем у верхню частину тулуба зліва та в ділянки шиї, де розташовані життєво важливі органи та судини, про це свідчать тілесні ушкодження у вигляді різаних ран та їх локалізація на тілі, що підтверджується дослідженим висновком експерта від 22 лютого 2023 року №92 екс.
Також апеляційний суд дійшов переконання, що обставини заподіяння засудженою ОСОБА_8 ударів ножем з достатньою силою по тілу ОСОБА_9 свідчать про її намагання завдати цілеспрямованих ударів.
Утім завдяки супротиву потерпілої ОСОБА_9 , яка постійно відхилялася, намагаючись уникнути ударів та зупинити протиправні дії щодо себе, обвинувачена не довела свого умислу на вбивство потерпілої до кінця.
Верховний Суд погоджується з цими висновками апеляційного суду, виходячи з таких міркувань.
Суд повинен ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту психічного ставлення до вчиненого діяння і заподіяних наслідків у провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти життя і здоров'я особи. Питання про форму вини, яка характеризує вчинене діяння, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до своїх дій та їх наслідків.
Доказування суб'єктивної сторони злочину досить часто ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) елементів суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, які підлягають доказуванню.
Відповідно до приписів ст. 15 КК України замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Замах може бути здійснений виключно із прямим визначеним (конкретизованим) умислом, який виражається в тому, що особа має конкретне, точне уявлення про індивідуально визначений результат свого діяння, передбачає настання конкретного суспільно небезпечного наслідку.
За таких обставин особа передбачає розвиток подій, підпорядкованих об'єктивним закономірностям, усвідомлює особливості розвитку необхідного причинного зв'язку, зумовленого її дією, що призводять до настання відповідного наслідку. Тобто, вчиняючи ті або інші дії, що із закономірністю призводять до настання певних наслідків, людина передбачає їх як уявлюваний результат своїх дій і саме тому має відповідати за прагнення заподіяти суспільно небезпечні наслідки внаслідок вчинення конкретного діяння, що ставиться їй у провину.
Прямий умисел завжди є таким, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизованого наслідку, досягнення певної мети, зокрема смерті потерпілого, що має місце в тих випадках, коли винний передбачає конкретний наслідок не просто як один із можливих від вчиненого діяння, а як неминучий або високо вірогідний результат свого суспільно небезпечного діяння, де через щасливий збіг обставин для потерпілого настання менш небезпечних наслідків є скоріш винятком, а ніж типовим правилом розвитку причинно-наслідкових зв'язків.
Водночас відповідну для замаху конкретизацію у свідомості особи тих наслідків, яких вона прагне, не можна зводити в усіх випадках до чітких формальних параметрів.
Коли особа передбачає неминучість або високу вірогідність настання смерті як найбільш ймовірного результату своїх дій, її ставлення до такого результату виявляється у бажанні його настання. Отже, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у цьому разі з тих підстав, що вони були метою її діяння, на досягнення якої воно було спрямовано.
Наявні обґрунтовані підстави стверджувати, що у цьому провадженні мисленим уявленням засудженої наслідку своїх дій із достатнім ступенем конкретизації охоплювалося умисне заподіяння смерті як найбільш імовірний результат їх вчинення, враховуючи їх характер та спрямованість, які й обумовлюють передбачення високої вірогідності (неминучості) настання смерті у разі ураження колючо-ріжучими ударами тих органів тіла людини, на ушкодження яких спрямувала свої зусилля ОСОБА_8 (удари ножем спрямовані були у верхню частину тулуба зліва та в ділянки шиї, де розташовані життєво важливі органи та судини).
При цьому потерпіла сприймала як пряму загрозу своєму життю такі дії засудженої, чинила їм опір, постійно відхилялася, намагаючись уникнути ударів та вирвати з рук ОСОБА_8 ніж, надалі ОСОБА_12 припинив злочинні дії останньої, з силою відтягнувши її від потерпілої ОСОБА_9 , завдяки чому злочин не було закінчено з причин, що не залежали від волі засудженої, та вона не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця.
Особа, яка передбачає високу вірогідність або неминучість настання наслідків своїх дій і вчиняє такі дії, бажає настання відповідних суспільно небезпечних наслідків і у разі, коли вони не настали з причин, що не залежать від її волі, підлягає відповідальності за замах на вчинення кримінального правопорушення.
За встановлених обставин кримінального правопорушення відсутні підстави стверджувати про непрямий умисел. Висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_8 мала прямий умисел на заподіяння смерті потерпілій є правильними, суд слушно врахував поведінку засудженої у стосунках з потерпілою (неодноразові конфлікти з ініціативи ОСОБА_8 ), знаряддя злочину - ніж, який засуджена заздалегідь взяла з собою, характер і кількість заподіяних потерпілій тілесних ушкоджень, їх локалізацію, спрямованість у життєво важливі органи, послідовність дій, причини їх припинення.
Спростував апеляційний суд і доводи захисників про відсутність на тілі потерпілої колотих ран, які б могли свідчити про умисел засудженої на вбивство потерпілої. Так, цей суд слушно зазначив, що їх відсутність, доводить лише те, що потерпіла чинила супротив, відхилялася, що і стало причиною отримання нею саме різаних ран. Водночас динаміка ударів, їх кількість, заподіяння з достатньою силою по тілу ОСОБА_9 , підтверджує намагання ОСОБА_8 завдати цілеспрямованих ударів.
Критично оцінив суд апеляційної інстанції і версію сторони захисту про те, що засуджена випадково взяла з собою ніж, яким напередодні чистила фрукти, потім ним лише захищалася від нападу потерпілої.
Зокрема суд слушно зазначив, що як встановлено здобутими в провадженні доказами, засуджена сама прийшла без запрошення у житло потерпілої, спровокувала конфлікт, дістала ніж і розпочала напад. Отже, вказані встановлені фактичні обставини спростовують версію захисту, що засуджена випадково заподіяла удари ножем, боронячись від нападу потерпілої.
Щодо випадкового виявлення ножа, то суд доречно звернув увагу, що в ході досудового розслідування ОСОБА_8 змінювала свої показання про його наявність. Спершу вона вказувала, що цей ніж вона з собою постійно носила з метою захисту, а в подальшому вказувала про те, що випадково його взяла з кухні, а згодом вказала, що чистила фрукти дитині і автоматично, не замислюючись, сунула ніж довжиною 22,5 см у кишеню.
Були спростовані доказами, здобутими у кримінальному провадженні, доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_8 прийшла додому до сім'ї ОСОБА_16 лише поговорити з ОСОБА_21 про відносини між ОСОБА_9 та її чоловіком. Зокрема, вони були спростовані показаннями свідка ОСОБА_13 , яка зазначила, що коли ОСОБА_8 зайшла в будинок потерпілої, то не запитувала про ОСОБА_19 , а одразу вимагала покликати ОСОБА_9 . Це саме підтвердили ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Також під час слідчого експерименту, проведеного за участю ОСОБА_8 27 лютого 2023 року, остання повідомила, що, після того як ОСОБА_13 відчинила двері, вона попросила, щоб саме ОСОБА_9 підійшла.
У підсумку колегія суддів констатує, що переконливих аргументів, які би спростовували правильність висновків апеляційного суду щодо кваліфікації дій засудженої та ставили би під обґрунтований сумнів їх переконливість і законність, касаційна скарга захисників не містить, і таких підґрунть за результатами касаційного перегляду оскарженого вироку за доводами касаційної скарги колегією суддів не встановлено. Отже, колегія суддів уважає правильною кваліфікацію дій засудженої за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України та відхиляє доводи захисників про відсутність у діях ОСОБА_8 ознак замаху на умисне вбивство.
Що стосується посилань сторони захисту на безпідставну відмову апеляційним судом у задоволенні клопотання про огляд у судовому засіданні речового доказу (ножа), то колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як видно з матеріалів провадження, предметом вивчення судом першої інстанції, окрім інших доказів, був і висновок експерта від 07 квітня 2023 року № 73-МК, в якому був детально обстежений речовий доказ - ніж. Під час дослідження якого сторона захисту не ініціювала розгляд питання щодо неповноти огляду або допущених порушень норм законодавства в ході проведення експертизи.
Оскільки апеляційний суд не виявив будь-яких порушень під час дослідження судом першої інстанції даного доказу, до того ж сторона захисту не навела жодних ґрунтовних доводів про необхідність огляду даного доказу, то цілком слушно було відмовлено у задоволенні клопотання про його дослідження.
Також апеляційний суд з дотриманням вимог ч. 3 ст. 404 КПК України відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторний виклик експерта ОСОБА_11 .
Як свідчать матеріали провадження, під час апеляційного розгляду цей суд дослідив висновки експертиз від 22 лютого 2023 року № 92екс та від 18 травня 2023 року № 259д, складений експертом ОСОБА_11 . Обставин, які зазначені у висновках експерта, що потребують додаткових роз'яснень і уточнень - апеляційний суд не встановив. Водночас суд першої інстанції допитав даного експерта, який повідомив суду лише обставини, викладені у висновку та жодних інших й нових даних не зазначив. У зв'язку з чим апеляційним судом стороні захисту з дотримання норм КПК України було відмовлено у задоволенні клопотання про допит експерта.
Отже, вирок апеляційного суду є належно обґрунтованим та вмотивованим, відповідає вимогам статей 370, 374 та 420 КПК України, у ньому зазначено належні мотиви та положення закону, якими керувався суд.
Інші доводи захисників щодо переоцінки фактичних обставин кримінального провадження та достовірності доказів Суд не бере до уваги, адже вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК України.
Колегія суддів не вбачає таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни оскарженого судового рішення, отже касаційна скарга захисників задоволенню не підлягає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення в разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.
Кваліфікація дій засудженої ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України є правильною.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374 та 420 КПК України.
З урахуванням викладеного касаційну скаргу захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Чернівецького апеляційного суду від 29 травня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3