21 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 487/3509/19
провадження № 51-3485км25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Миколаївського апеляційного суду від 26 червня 2025 року в кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12019150030001273, за обвинуваченням
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Миколаєва, який зареєстрований та проживає ( АДРЕСА_1 ) у тому ж місті, неодноразово судимого, останній раз засудженого 29 травня 2020 року вироком Заводського районного суду м. Миколаєва за ч. 2 ст. 190, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 8 місяців, звільненого 23 листопада 2020 року у зв'язку з відбуттям строку покарання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 4 ст. 185 КК України;
ОСОБА_8 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Миколаєва, який зареєстрований та проживає ( АДРЕСА_2 ) у тому ж місті, на підставі ст. 89 КК України такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 4 ст. 185, частинами 1, 3 ст. 357 КК України.
Історія справи і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Заводський районний суд м. Миколаєва вироком від 23 травня 2024 року визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 4 ст. 185, частинами 1, 3 ст.357 КК України, і призначив йому покарання:
- за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення на строк 5 років;
- ч. 1 ст. 357 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік;
- ч. 3 ст. 357 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки.
З урахуванням ч. 5 ст. 74 КК України та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, звільнено ОСОБА_8 від призначеного покарання за ч. 2 ст. 185 КК України (епізоди від 02 квітня 2019 року) у зв'язку із закінченням строків давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням з встановленим іспитовим строком 3 роки, та з покладенням на нього певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
За вказаним вище вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 4 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання:
- за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.
З урахуванням ч. 5 ст. 74 КК України та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, звільнено ОСОБА_7 від призначеного покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Згідно зі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з установленим іспитовим строком 3 роки, і з покладенням на нього певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Також суд ухвалив задовольнити цивільний позов представника потерпілого
ТОВ «Вигідна покупка» про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 786 грн.
Стягнув з ОСОБА_7 на користь ТОВ «Вигідна покупка» 786 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Цим же вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат і долю речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_8 та ОСОБА_7 визнано винуватими у тому, що вони 02 квітня 2019 року приблизно о 02:50 на четвертому поверсі у другому під'їзді, будинку АДРЕСА_3 , діючи за попередньою змовою між собою, шляхом вільного доступу заволоділи велосипедом потерпілого ОСОБА_9 вартістю 1000 грн.
Також за обставин, детально викладених у судовому рішенні, ОСОБА_8 вчинив низку крадіжок:
- 02 квітня 2019 року - майна, яке належить ОСОБА_10 вартістю 3000 грн та майна ОСОБА_11 на загальну суму 7 500 грн;
- 20 жовтня 2019 року - майна належного ОСОБА_12 вартістю 8000 грн;
- 21 липня 2021 року - майна ОСОБА_13 вартістю 1 483,33 грн;
- 19 серпня 2021 року - майна ОСОБА_14 на загальну суму 21 167 грн;
- 03 березня 2023 року - майна ОСОБА_15 та банківські платіжні картки з пенсійним посвідченням.
Також цим вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 13 серпня
2022 року приблизно о 13:00 і 14 серпня 2022 року близько 12:30, будучи обізнаним про введення на території України воєнного стану, перебуваючи в приміщенні ТОВ «Вигідна покупка» магазину «Аврора» на вул. Крилова, 13 у
м. Миколаєві, таємно, повторно, шляхом вільного доступу зі стелажів торговельного залу здійснив крадіжки майна на загальну суму 328 та 458 грн відповідно.
Миколаївський апеляційний суд вироком від 26 червня 2025 року скасував рішення суду першої інстанції. Ухвалив свій вирок, яким
ОСОБА_8 засудив до покарання:
- за ч. 2 ст. 185 КК України (за епізодом від 19 серпня 2021 року) у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- ч. 1 ст. 357 КК України - у виді обмеження волі на строк 1 рік;
- ч. 3 ст. 357 КК України - у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України (за епізодами від 02 квітня 2019 року 04:00, 20 жовтня 2019 року), у зв'язку із закінченням строків давності.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 185 КК України (епізоди від 02 квітня 2019 року
04:00, 20 жовтня 2019 року) закрито у зв'язку із закінченням строків давності.
На підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 185 КК України (за епізодами від 02 квітня 2019 року
02:50, 21 липня 2021 року) та за ч. 4 ст. 185 КК України закрито у зв'язку із втратою чинності законом, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
В іншій частині вирок стосовно ОСОБА_8 залишено без змін.
Цим же вироком на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за частинами 2, 4 ст. 185 КК України закрито у зв'язку із втратою чинності законом, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, прокурор подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд матеріалів кримінального провадження в цьому суді.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи стосовно:
- ухвалення апеляційним судом вироку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону;
- неправильного застосування судом апеляційної інстанції у цьому кримінальному провадженні положень ст. 49 КК України як інституту звільнення від кримінальної відповідальності;
- невідповідності призначеного ОСОБА_8 покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор не оспорює рішення апеляційного суду в частині закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з втратою чинності законом, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння, втім, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На переконання прокурора, апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме положення ст. 49 КК України, оскільки за власною ініціативою звільнив ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2
ст. 185 КК України (за епізодами від 02 квітня 2019 року 04:00 та 20 жовтня
2019 року), оскільки після вчинення 02 квітня 2019 року зазначеного вище кримінального правопорушення ОСОБА_8 скоїв нові крадіжки майна, а саме 20 жовтня 2019 року та 19 серпня 2021 року, що стало підставою для переривання перебігу п'ятирічного строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, а обчислення строку давності почалося з дня вчинення нового кримінального правопорушення, тобто з 19 серпня 2021 року.
Водночас прокурор стверджує, що цей суд звільнив ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності без згоди на те засудженого як це передбачено кримінальним процесуальним законом.
Також прокурор зазначає, що апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , покращив становище ОСОБА_7 , оскільки закрив кримінальне провадження щодо нього та прийняв таке рішення у вигляді вироку, а не ухвали, чим, на думку прокурора, порушив вимоги статей 407, 418, 420 КПК України.
При цьому на підтвердження правильності своїх доводів прокурор покликається на висновок об'єднаної палати Касаційного кримінального суду, викладений у постанові від 04 листопада 2019 року (справа № 128/2455/15-к, провадження
№ 51-5172кмо18).
До того ж апеляційний суд взагалі не перевірив доводів прокурора щодо м'якості покарання, призначеного ОСОБА_8 за вчинення ним кримінальних правопорушень, та не дав відповідей на них.
Також, на думку прокурора, суд апеляційної інстанції в порушення вимог чинного законодавства, ухвалюючи рішення про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з втратою чинності законом, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння,
не залишив без розгляду заявлений цивільний позов.
Позиції інших учасників судового провадження
Учасники судового провадження заперечення на касаційну скаргу
прокурора не подавали.
У судовому засіданні прокурор частково підтримав подану касаційну скаргу, а захисник заперечив щодо її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, і застосовані норми права
За нормами ст. 433 КПК України суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Проте касаційний суд зобов'язаний перевірити в межах доводів, висловлених у касаційній скарзі, чи було додержано судами першої та апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред'явленого обвинувачення, у тому числі положення, які стосуються оцінки доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності та їх сукупності з точки зору їх достатності для висновків суду.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно із ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
За частиною 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;
3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З урахуванням наведеного вище, вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, колегія суддів виходить з установлених фактичних обставин, викладених у цьому судовому рішенні.
У касаційній скарзі прокурор не оскаржує рішення апеляційного суду в частині закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, водночас вважає, що апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме положення ст. 49 КК України, оскільки за власною ініціативою звільнив ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України (за епізодами від 02 квітня 2019 року 04:00 та 20 жовтня 2019 року), оскільки після вчинення 02 квітня
2019 року зазначеного вище кримінального правопорушення ОСОБА_8 скоїв нові крадіжки майна, а саме 20 жовтня 2019 року та 19 серпня 2021 року, що стало підставою для переривання перебігу п'ятирічного строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, а обчислення строку давності почалося з дня вчинення нового кримінального правопорушення, тобто з 19 серпня 2021 року.
Колегія суддів погоджується із цими аргументами прокурора з огляду на таке.
Строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч. 1 ст. 49 КК України диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборони щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 02 лютого 2023 року у справі № 735/1121/20, вчинення особою в межах визначеного ч. 1 ст. 49 КК України строку нового злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк і понад 2 роки, не нівелює диференційованого строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин. У цьому разі термін, передбачений ч. 1
ст. 49 КК України, переривається і починає відраховуватися з моменту вчинення нового злочину. Тобто диференційований строк не замінюється на загальний, більш обтяжливий для особи, а лише відтерміновується його початок.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 49 ККУкраїни передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
5 років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у п. 2 цієї частини, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Колегія суддів акцентує, що за змістом статей 284-288 КПК України підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності під час розгляду справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.
Отже, наявність зазначених умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. 12 КК України кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. У свою чергу злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 02 квітня 2019 року ОСОБА_8 вчинив передбачені ч. 2 ст. 185 КК України кримінальні правопорушення, які відповідно до ст. 12 КК України віднесено до нетяжких кримінальних правопорушень і диференційований строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за які становить 5 років (п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України).
Після їх вчинення він скоїв ще кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2
ст. 185 КК України, а саме 20 жовтня 2019 року щодо потерпілого ОСОБА_12 та 19 серпня 2021 року щодо потерпілого ОСОБА_14 , а отже, за правилами ч. 3 ст. 49 КК України строки давності переривалися і почали обчислюватися з дати вчинення нового злочину, тобто з 19 серпня 2021 року.
Як зазначено вище, кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 185 КК України, відповідно до ст. 12 КК України віднесено до нетяжких злочинів, диференційований строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за них становить 5 років.
Цей строк від дати вчинення останнього злочину (19 серпня 2021 року)
не сплинув, що виключає можливість звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за злочини від 02 квітня 2019 року та 20 жовтня 2019 року на підставі ст. 49 КК України.
Тому доводи прокурора в цій частині є слушними.
Щодо доводів прокурора про те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог чинного законодавства, ухвалюючи рішення про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з втратою чинності законом, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння, не залишив без розгляду заявлений цивільний позов, колегія суддів зазначає таке.
В аспекті реалізації приписів ст. 129 КПК України, за якими вирішення цивільного позову по суті заявлених вимог можливо лише в разі ухвалення обвинувального вироку або постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, цивільний позов залишається без розгляду у разі закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. У такому випадку позивач вправі заявити свої вимоги в порядку цивільного судочинства.
Так, у результаті перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів констатує, що апеляційний суд установив наявність обставин для скасування вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 та закриття кримінального провадження за частинами 2, 4 ст. 185 КК України на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку із втратою чинності законом, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Також із матеріалів справи випливає, що представник ТОВ «Вигідна покупка» заявив цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 786 грн, завданої ОСОБА_7 у результаті протиправного викрадення ним чужого майна в приміщенні ТОВ «Вигідна покупка» (т. 1, а. п. 204). Оскільки кримінальне провадження підлягало закриттю, через те що втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння, цивільний позов необхідно залишити без розгляду.
Однак, за обставин цього кримінального провадження, незазначення у вироку апеляційного суду висновку щодо необхідності залишення без розгляду цивільного позову представника потерпілого ТОВ «Вигідна покупка» про стягнення з ОСОБА_7 матеріальної шкоди в розмірі 786 грн не впливає на правові наслідки, які виникли у зв'язку із цим.
Що стосується доводів прокурора про те, що апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , покращив становище ОСОБА_7 , оскільки закрив кримінальне провадження щодо нього та прийняв таке рішення у вигляді вироку, а не ухвали, чим, на думку прокурора, порушив вимоги статей 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів наводить такі мотиви.
Як визначено в пунктах 2, 3, 6 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції апеляційний суд відповідно має право: змінити вирок; скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок; скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 418 КПК України у випадку, передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 407 цього Кодексу, суд апеляційної інстанції ухвалює вирок. Будь-яке інше рішення суд апеляційної інстанції приймає у формі ухвали.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Разом з тим нормами чинного кримінального процесуального закону, а саме
ч. 1 ст. 407 КПК України, яка передбачає повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду, та ч. 1 ст. 418 КПК України, де вказано види рішень суду апеляційної інстанції, не визначено, як повинен діяти суд у ситуації, коли є підстави для погіршення становища одних засуджених (виправданих) та скасування чи зміни вироку суду першої інстанції щодо інших засуджених (виправданих) з інших підстав, однак і не встановлено обмежень щодо прийняття судом апеляційної інстанції лише одного рішення за результатами апеляційного розгляду.
Повертаючись до обставин цього кримінального провадження, колегія суддів зазначає, що прокурор в апеляційній скарзі ставив питання про скасування вироку Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2024 року у зв'язку з необхідністю погіршення становища засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 шляхом постановлення апеляційним судом свого вироку.
Задовольнивши апеляційну скаргу прокурора частково, апеляційний суд скасував вирок місцевого суду та ухвалив свій вирок, у якому одночасно, крім іншого, виклав рішення про призначення ОСОБА_8 покарання без застосування положень ст. 75 КК України, яке він має відбувати реально, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за частинами 2, 4 ст. 185 КК України закрив на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку із втратою чинності законом, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Таким чином, порушуючи вимоги, передбачені ч. 1 ст. 407, ч. 1 ст. 418 та
ч. 1 ст. 420 КПК України, апеляційний суд, прийняв рішення, яким покращив становище ОСОБА_7 , а отже такі зміни до вироку суду першої інстанції мав внести своєю ухвалою.
Разом з тим допущене цим судом порушення, а саме ухвалення щодо ОСОБА_7 судового рішення у формі вироку, не є передбаченим ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з огляду на те, що засудженим судове рішення до касаційного суду не оскаржено, його становище фактично погіршено не було, а тому це не є підставою для скасування вироку, як про це порушує питання в своїй касаційній скарзі прокурор.
Зазначене вище узгоджується з мотивами, наведеними об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду зазначених у постанові від 04 листопада
2019 року (справа № 128/2455/15-к; провадження № 51-5172кмо18).
Тому доводи касаційної скарги прокурора про протилежне є безпідставними.
Стосовно тверджень прокурора про те, що апеляційний суд взагалі не перевірив доводів скарги сторони обвинувачення щодо м'якості покарання, призначеного ОСОБА_8 за вчинення ним кримінальних правопорушень, та не дав відповідей на них, колегія суддів зазначає таке.
З огляду на завдання та загальні засади кримінального провадження, визначені у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.
Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.
У цього кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції не дотримався наведених вимог закону.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів установила, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, хоч і навів суть усіх зазначених у скарзі доводів, проте доводів в частині призначеного ОСОБА_8 покарання взагалі не перевірив, не дав відповідей на них і не мотивував належним чином свого рішення про залишення їх без задоволення.
Допущені апеляційним судом порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення стосовно ОСОБА_8 , що в цьому конкретному випадку, враховуючи визначені законом повноваження суду касаційної інстанції та підстави задоволення касаційної скарги прокурора, у тому числі неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час звільнення ОСОБА_8 на підставі положення ст. 49 КК України від кримінальної відповідальності, свідчить про передчасність висновків апеляційного суду щодо необхідності залишити без задоволення доводи прокурора про м'якість покарання, призначеного ОСОБА_8 .
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів установила, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставами для скасування ухваленого рішення.
Щодо обрання засудженому запобіжного заходу
За положеннями п. 3 ч. 1 ст. 442 КПК України постанова суду касаційної інстанції має містити окреме рішення про запобіжний захід.
Запобіжний захід як захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження (ст. 131 КПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
Ураховуючи те, що вирок апеляційного суду скасовується з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції у тому числі у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність під час звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі положення ст. 49 КК України та передчасні висновки суду про залишення без задоволення доводів прокурора стосовно м'якості покарання, призначеного ОСОБА_8 , з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, зокрема переховуванню ОСОБА_8 від суду, колегія суддів, виходячи з конкретних обставин кримінального провадження, тяжкості обвинувачення та даних про особу засудженого, вважає за необхідне обрати ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З огляду на викладене вирок апеляційного суду стосовно ОСОБА_8
не можна вважати законним, обґрунтованим та вмотивованим, у зв'язку з чим рішення щодо ОСОБА_8 необхідно скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду кримінального провадження суду апеляційної інстанції потрібно повно й усебічно, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону перевірити доводи, викладені у апеляційній та касаційній скаргах, і відповідно до вимог ст. 370 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.
Касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокуроразадовольнити частково.
Вирок Миколаївського апеляційного суду від 26 червня 2025 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
ОСОБА_8 обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
В іншій частині судове рішення щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3