22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 465/4894/24
провадження № 51-2358км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,
засудженого (відеоконференція) ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2024141370000482 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Франківського районного суду м. Львова від 25 листопада 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст.307 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.
На підставі положень ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він умисно, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, усвідомлюючи протиправність своїх дій, за невстановлених слідством обставин вступив у злочинну змову з невстановленими особами, що користуються обліковим записом « ОСОБА_8 » у месенджері «Telegram», від яких отримував психотропні речовини, інструкції та доручення, а також звітував їм за допомогою вказаного месенджеру про виконання вказаних доручень, що полягали у забезпеченні здійснення збуту наданих йому розфасованих психотропних речовин шляхом здійснення сховків-«закладок» на місцевості з подальшим відображенням їх місця знаходження на фото або з позначкою за допомогою програми геолокації, та направляв ці фото іншим співучасникам через месенджер «Telegram» для подальшого збуту «online» невстановленим особам.
02.05.2024, близько 00:05, перебуваючи біля стадіону «Сільмаш» по вул. Народній у місті Львові, за попередньою змовою з невстановленими слідством особами, умисно з корисливих мотивів, незаконно придбав, зберігав з метою збуту та збув невстановленим особам особливо небезпечну психотропну речовину, здійснивши «закладку» на ділянці місцевості одного зіп-пакету з вкладеною усередині відповідно до висновка експерта речовиною PVP, обіг якої заборонено, масою 0,0710 грама.
Крім того, 02.05.2024, близько 00:20, ОСОБА_7 , перебуваючи біля будинку № 20, що по вул. Зерова у м. Львові, за попередньою змовою з невстановленими слідством особами, повторно, незаконно придбав, зберігав з метою збуту та збув невстановленим особам особливо небезпечну психотропну речовину, здійснивши «закладку» на ділянці місцевості одного зіп-пакету з вкладеною усередині речовиною PVP, обіг якої заборонено, масою 0,0526 грама.
Крім того, 02.05.2024, близько 22:00, ОСОБА_7 , перебуваючи по вул. Любінській у м. Львові за попередньою змовою з невстановленими слідством особами, незаконно придбав, зберігав з метою збуту та збув невстановленим особам особливо небезпечну психотропну речовину, здійснивши «закладку» на ділянці місцевості одного зіп-пакету з вкладеною усередині речовиною PVP, обіг якої заборонено, масою 0,0635 грама.
Крім цього, 02.05.2024, приблизно о 22:10, по вул. Терлецького, 37 у м. Львові ОСОБА_7 було затримано працівниками поліції, й у нього було виявлено 9 зіп-пакетів з вкладеною усередині особливо небезпечною психотропною речовиною PVP, які він зберігав при собі з метою збуту, загальною масою 0,5252 грама.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 було залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_7 у зв'язку з істотним порушенням вимог КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через м'якість з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування до ОСОБА_7 положень статей 69, 75 КК України, що призвело до м'якості призначеного покарання.
Вважає, що всупереч вимогам статей 370, 419 КПК України судом апеляційної інстанції не наведено переконливих мотивів ухваленого рішення, оскільки в ухвалі не вказано належних, достатніх мотивів та підстав рішення щодо призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень статей 69, 75 КК України.
Вказує, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновком місцевого суду про наявність пом'якшуючих покарання обставин, що істотно знизили ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину і вплинули на пом'якшення покарання.
Також апеляційний суд, залишаючи без зміни вирок суду першої інстанції, поза належною увагою залишив те, що засуджений вчинив злочин, який є тяжким; не врахував, що характеристика з місця навчання не може розцінюватись як позитивна,оскільки обвинувачений навчається за кошти державного бюджету, однак пропускає заняття, по-різному справляється з вимогами навчального плану та графіком навчального процесу і не проявляє активності у громадському житті факультету. Також із характеристики з місця проживання не вбачається, в чому полягає її позитивність.
Крім того вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно посилається на те, що ОСОБА_7 проявляє громадську позицію, адже періодично здійснює грошові перекази на потреби Збройних Сил України, оскількигрошові перекази обвинувачений почав здійснювати вже після вчинення злочину, й за 6 місяців відбулося фінансування різним благодійним фондам на загальну суму менше 2 000 грн.
Не погоджується, що апеляційний суд урахував, що ОСОБА_7 залучений до активної роботи у благодійній організації «Гілка оливи» від початку повномасштабного вторгнення, оскільки рекомендаційний лист щодо цього видано йому лише після скоєння злочину.Окрім того, рекомендаційний лист видано на бланку юридичної особи, однак не містить вихідного реєстраційного номеру документу, а також не вказано будь-якої роботи чи виду діяльності, до яких залучали ОСОБА_7 .
Вбачає, що реєстраціяОСОБА_7 як фізичної особи-підприємця не може враховуватись як обставина, що пом'якшує покарання за збут заборонених речовин.
Не погоджується із визнанням обставиною, що пом'якшує покарання та істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, зумовлених станом здоров'я дідуся, оскільки в ухвалі апеляційного суду не зазначено, які саме сімейні обставини збіглися в часі з хворобою дідуся й заподіяли обвинуваченому страждань, негативно вплинули на його психіку і схилили до збуту заборонених речовин. Окрім того дідусь проживає окремо від засудженого, у нього є інші члени родини, які можуть надавати йому допомогу.
Також вважає, що ОСОБА_7 не розкаявся у вчиненому й активно не сприяв розкриттю злочину, а тому врахування зазначених аспектів обставинними, що пом'якшують покарання, вважає необґрунтованим.
Вбачає, що поза належною увагою залишилося те, що ОСОБА_7 незаконно придбав у невстановлених осіб психотропні речовини, які збував шляхом здійснення численних «закладок», тобто був однією з ланок злочинного механізму продажу психотропних речовин.
Окрім того, на думку прокурора, апеляційний суд врахував аналогічні обставини як при обрані виду та розміру покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, так і при застосуванні положень ст. 75 цього Кодексу.
У заперечені захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримала касаційну скаргу.
Захисник та засуджений заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи з приписів ст. 419 вказаного Кодексу, суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 307 КК України в касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Стосовно доводів касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень ст. 69 КК України, що призвело до м'якості призначеного ОСОБА_7 покарання, колегія суддів вважає їх слушними.
Покарання як захід примусу застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, та полягає в передбаченому законом порядку позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого. Тому при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання (ст. 50 КК України).
Прояв індивідуалізації покарання полягає у призначенні винній особі конкретного виду і розміру державного примусу, який повинен бути співмірним характеру вчинених нею дій, їх небезпечності й даним про її особу, а також відповідати його ознакам і цілям, що сформульовані у ст. 50 КК України. Пропорційність покарання цим складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Підлягають також врахуванню такі об'єктивні та суб'єктивні чинники як, зокрема, цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тяжкість наслідків (їх характер і обсяг), спосіб посягання, форма й ступінь вини, мотиви і цілі при вчиненні кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Покарання призначається за кримінальне правопорушення, однак застосовується до конкретної особи, тому врахування судом даних, які всебічно характеризують особу винного, також є гарантією призначення справедливого покарання й умовою досягнення мети, яка перед ним поставлена. Таке врахування припускає з'ясування і оцінку судом не лише тих властивостей, рис, якостей і особливостей особи винного, які пов'язані із вчиненим кримінальним правопорушенням, а й інших даних, які його всебічно характеризують.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між призначеним судом видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 вчинив тяжке кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна.
Суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання, врахував суспільну небезпечність вчиненого діяння, дані про його особу, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував; за місцем проживання характеризується позитивно; навчається на четвертому курсі денного відділення історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка; займається волонтерською діяльністю (здійснює грошові перекази на потреби Збройних Сил України, залучений до активної роботи у благодійній організації «Гілка оливи»); зареєстрований як фізична особа-підприємець.
За відсутності обтяжуючих покарання обставин, суд визнав обставинами, які пом'якшують покарання, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, якізумовлені станом здоров'я дідуся.
Враховуючи ці обставини, суд на підставі положень ст. 69 КК України визнав можливим призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 307 КК України, у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна й на підставі положень ст. 75 КК України звільнив його від відбування зазначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Не погоджуючись з таким вироком суду через м'якість призначеного ОСОБА_7 покарання, а також у зв'язку із безпідставним застосуванням положень статей 69, 75 КК України, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку місцевого суду виклав доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м'якості призначеного покарання. Прокурор просив апеляційний суд скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально.
Апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора і залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 без зміни.
Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд погодився з призначеним засудженому розміром покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст. 69 КК України, а також з можливістю звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України.
Однак, колегія суддів касаційного суду вбачає, що позиція апеляційного суду стосовно обґрунтованості застосування місцевим судом положень ст. ст. 69, 75 КК Кодексу не є належно вмотивованою.
Частиною першою статті 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Колегія суддів зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: 1) вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до положень частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; 2) вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час вчинення кримінального правопорушення й іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити з системного тлумачення положень статей 66 та 69 КК України й тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінального правопорушення, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
Місцевий суд при призначенні покарання лише перерахував обставини, що пом'якшують покарання, однак при застосуванні положень ст. 69 КК України, виходячи із загальних засад призначення покарання, належно не обґрунтував, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги прокурора щодо безпідставності застосування положень ст. 69 КК України, цього також не проаналізував.
Окрім того, в ухвалі апеляційного суду не зазначено, які саме сімейні обставини збіглися в часі з хворобою дідуся таким, чином, що заподіяли обвинуваченому страждань, негативно вплинули на його психіку і схилили до збуту заборонених речовин. Також не обґрунтовано, яким чином збіг певних сімейних обставин став причиною вчинення інкримінованого йому злочину з огляду на характер вчиненого.
Таким чином, висновки обох судів про можливість застосування до засудженого положень статті 69 КК України не відповідають загальним засадам призначення покарання, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Окрім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення закону, згідно з якими при вирішенні зазначеного питання суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що положення ст. 75 КК України застосовуються лише в тому разі, коли для цього є умови й підстави, на які необхідно послатися у рішенні.
З оскарженої ухвали апеляційного суду не вбачається конкретних мотивів, на ґрунті яких суд дійшов висновку й погодився з тим, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбування покарання, передбаченого у санкції ч. 2 ст. 307 КК України.
Верховний Суд вважає висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України невмотивованим та передчасним.
Враховуючи викладене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
При цьому суду потрібно врахувати, що за такого ж обсягу висунутого обвинувачення, аналогічних даних про особу обвинуваченого й обставин, які пом'якшують та/чи обтяжують покарання, призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень статей 69, 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись положеннями ст. ст. 412, 419, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнитичастково.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3