27 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 643/7668/23
провадження № 61-9548 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Юрченко Віктор Володимирович, на постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2025 року у складі колегії суддів: Маміної О. В.,Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 провизнання боргового зобов'язання спільним сумісним зобов'язанням подружжя та стягнення частини сплаченого боргового зобов'язання в сумі 783 034, 90 грн в порядку регресу.
У березні 2025 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та державним реєстраторам прав на нерухоме майно здійснювати відчуження та будь-які інші реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 , 1/2 частка якої належить ОСОБА_2 відповідно до заочного рішення Московського районного суду м. Харкова у справі № 643/16378/19.
Заява обґрунтована тим, що заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2020 року у справі № 643/16378/19 в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Водночас у цій справі судом встановлено, що вказана квартира була придбана за рахунок коштів, отриманих ОСОБА_1 в позику за укладеними з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договорами позики від 15 квітня 2004 року. Оскільки ОСОБА_1 виконав зобов'язання за вказаними договорами позики, то може розраховувати на стягнення з відповідачки в порядку регресу частини сплаченого ним боргового зобов'язання, однак майно відповідачки може бути відчужено на користь третіх осіб, що утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду в цій справі.
Додатково заявник звертав увагу на те, що ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2021 року у справі № 643/13062/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спірної квартири особистою приватною власністю було вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження вказаного майна. Однак після ухвалення судом рішення від 05 березня 2024 року про відмову у задоволенні вказаного позову представник відповідачки звернувся до суду із заявою про скасування вжитих заходів забезпечення позову, що, на думку заявника, також створює реальний ризик відчуження належної відповідачці частки квартири на користь третіх осіб та унеможливіть в подальшому виконання рішення у разі задоволення позову у цій справі.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив задовольнити заяву про забезпечення позову.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13 березня 2025 року у складі судді Новіченко Н. В. заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2021 року у справі № 643/13062/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю було вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та державним реєстраторам прав на нерухоме майно здійснювати відчуження та будь-які інші реєстраційні дії щодо спірної квартири АДРЕСА_1 . Вказана ухвала суду є чинною, відомостей про скасування зазначених заходів забезпечення позову матеріали справи не містять. Позивачем не обґрунтовано необхідності накладення додаткової заборони на відчуження та здійснення будь-яких інших реєстраційних дії щодо майна, яке вже є предметом забезпечення позову у справі № 643/13062/21, а сам по собі факт подання ОСОБА_2 заяви про скасування заходів забезпечення позову, до моменту її розгляду судом, не є достатньою підставою для накладення повторної заборони на вчинення дій, спрямованих на відчуження належного відповідачці майна.
Таким чином позивачем не доведено наявності реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а також факту того, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним і невжиття обраних ним заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення у цій справі.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Харківського апеляційного суду від 24 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 13 березня 2025 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
В порядку забезпечення позову заборонено відчуження 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .
В іншій частині заяви відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 16 червня 2025 року у справі № 643/13062/21 скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2021 року, у виді заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 . Надані позивачем на підтвердження позовних вимог докази свідчать про те, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання або утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову. З'ясувавши відповідність і співмірність способу забезпечення позову позовним вимогам, який просить застосувати позивач в порядку забезпечення заявленого позову, суд, керуючись статтями 149, 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», виходив з наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24 липня 2025 року через підсистему Електронний суд представник ОСОБА_2 - адвокат Юрченко В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Юрченка В. В. на постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2025 року подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права при вирішенні питання про забезпечення позову, застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановіВерховного Суду від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 643/7668/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
15 серпня 2025 року матеріали електронної справи № 643/7668/23 надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Юрченка В. В. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при вирішення питання про забезпечення прозову не надав оцінку обґрунтованості забезпечення позову, не дослідив питання співмірності заявлених позовних вимог та вартості 1/2 частки належної ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , на яку накладено заборону відчуження, не перевірив заяву про забезпечення позову на предмет відповідності її змісту положенням пункту 6 частини першої статті 151 ЦПК України щодо наявності в ній пропозиції заявника про зустрічне забезпечення.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
13 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив про необґрунтованість її доводів, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначив, що предметом його позову до ОСОБА_2 є визнання боргового зобов'язання спільним сумісним зобов'язанням подружжя та стягнення частини сплаченого боргового зобов'язання в сумі 783 034, 90 грн в порядку регресу.
ОСОБА_2 на праві власності на підставі заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2020 року у справі № 643/16378/19, яке набрало законної сили, належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 .
Позивач також вказав, що згідно зі звітом незалежної оцінки товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтинг-Експерт І», ринкова вартість вказаної квартири станом на 05 березня 2025 року становить 780 000 грн, а 1/2 частина квартири оцінюється у 390 000 грн і заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та державним реєстраторам прав на нерухоме майно здійснювати відчуження та будь-які інші реєстраційні дії щодо належного відповідачці нерухомого майна є співмірними із заявленими позовними вимогами.
Оскільки існують реальні ризики того, що відповідачка може будь-яким чином відчужити належне їй майно, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист прав позивача, за захистом якого він звернулася до суду, тому ОСОБА_1 просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та державним реєстраторам прав на нерухоме майно здійснювати відчуження та будь-які інші реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 , 1/2 частка якої належить ОСОБА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 3 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Юрченка В. В. задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно з пунктом 3 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У справі, яка переглядається, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Оскільки предметом позову в цій справі є визнання боргового зобов'язання спільним сумісним зобов'язанням подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , стягнення з відповідачки частини сплаченого позивачем боргового зобов'язання в сумі 783 034, 90 грн в порядку регресу, то апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову у межах визначеної позивачем ціни позову.
При цьому застосований апеляційним судом вид забезпечення позову шляхом заборони відчуження майна, яке належить відповідачці ОСОБА_2 , на праві приватної власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами, що підтверджується звітом незалежної оцінки товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтинг-Експерт І» від 05 березня 2025 року, та відповідає пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України.
Застосовний апеляційним судом вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
В контексті доводів касаційної скарги про неврахування апеляційним судом відсутності у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, колегія суддів звертає увагу на таке.
Зустрічне забезпечення по своїй суті є гарантією відшкодування можливих збитків відповідача, має на меті забезпечити баланс інтересів сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути внаслідок застосування судом забезпечувальних заходів.
За приписами частини шостої статті 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення не є підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки не позбавляє відповідача права звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 21 грудня 2020 року у справі № 487/5726/19 та від 30 червня 2021 року у справі № 752/2342/19, від 23 грудня 2022 року у справі № 760/34352/21.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22, є безпідставними, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Юрченко Віктор Володимирович, залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович