22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 464/5429/23
провадження № 61-1627св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Ірокс»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Ірокс» на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2025 року в складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Ірокс» (далі - ПрАТ «Ірокс»), у якому просила: скасувати наказ № 18/2-К від 10 лютого 2021 року про звільнення з роботи; поновити її на роботі в ПрАТ «Ірокс» на посаді інженера-кошторисника; стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 225 086,40 грн та моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.
На обґрунтування своїх вимог зазначала, що перебувала в трудових відносинах з ПрАТ «Ірокс» та працювала на посаді інженера-кошторисника.
31 липня 2019 року відповідач звільнив її на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Постановою Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року в справі № 464/4462/19 таке звільнення визнано незаконним та поновлено її на роботі з 31 липня 2019 року.
Вона неодноразово зверталася до відповідача з проханням надати інформацію щодо виконання судового рішення та можливості стати до роботи. Однак на її запити відповідач не відповідав.
Лише в червні 2023 року, після того як вона пред'явила до виконання виконавчий лист, вона отримала листи відповідача, з яких дізналася про те, що 10 лютого 2022 року ПрАТ «Ірокс» видало наказ про поновлення її на роботі та одночасне звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії трудового контракту.
Вважала, що наказ носить формальний характер, а звільнення є незаконним. Відповідач не виконав судового рішення про поновлення її на роботі, адже фактичного поновлення не відбулося. Відповідач не мав правових підстав для звільнення без отримання її попередньої згоди на це.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 05 серпня 2024 року в позові відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України проведено з дотриманням вимог закону. Між сторонами існували трудові відносини за строковим трудовим договором, строк якого сплив 03 лютого 2020 року. Можливість відповідача висловити своє волевиявлення щодо припинення трудових відносин у зв'язку із закінченням цього строку виникла лише 10 лютого 2021 року. Жодних порушень прав позивача відповідач не допустив.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2025 року рішення Сихівського районного суду міста Львова від 05 серпня 2024 року скасовано й ухвалено нове рішення про часткове задоволення.
Наказ № 18/2-К від 10 лютого 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади інженера-кошторисника в ПрАТ «Ірокс» скасовано. У задоволенні решти позову відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що фактично позивач не була поновлена на роботі, відповідач не створив належних умов для виконання її функціональних обов'язків, тому судове рішення про поновлення на роботі слід вважати невиконаним.
Відповідно наказ № 18/2-к від 10 лютого 2021 року є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідач не міг звільнити працівника, який не працював, до роботи допущений не був.
Однак в решті вимог слід відмовити, з огляду на те, що ОСОБА_1 не може бути повторно поновлена на роботі. Відповідно, оскільки позивача не було звільнено з роботи, підстав для стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у зв'язку з незаконним звільненням немає.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У лютому 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якійпросить змінити постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2025 року в частині відмови в задоволенні вимог про поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди й доповнити резолютивну частину шляхом задоволення цих вимог.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року в справі № 340/693/22.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не відновив порушене право, за захистом якого вона звернулася до суду.
Не врахував, що обов'язок відповідача поновити її на роботі встановлений судовим рішенням від 09 лютого 2021 року, яке не виконано.
Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу заявлена на підставі статті 236 КЗпП України у зв'язку із невиконанням судового рішення про поновлення на роботі.
Також у лютому 2025 року ПрАТ «Ірокс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2025 року й залишити в силі рішення Сихівського районного суду міста Львова від 05 серпня 2024 року.
На обґрунтування вимог своєї касаційної скарги ПрАТ «Ірокс» зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що оскаржуваним наказом позивач звільнена у зв'язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.Не навів мотивів незаконності цього наказу. Не зазначив, у чому полягає порушення порядку та процедури звільнення.
Не звернув уваги на те, що на виконання судового рішення від 09 лютого 2021 року ПрАТ «Ірокс» видало наказ про поновлення позивача на роботі, а також виплатило їй середній заробіток за час вимушеного прогулу. Позивач, знаючи про це судове рішення та про закінчення строку дії контракту, тривалий час на підприємство не з'являлася, працевлаштувалася на іншому підприємстві. Оскарження позивачем наказу про звільнення з підстави непоінформованості про поновлення на роботі свідчить про її намагання додатково отримати грошові кошти від відповідача та вказує на недобросовісність її поведінки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 05 березня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
14 квітня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволенню, а касаційна скарга ПрАТ «Ірокс» - задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
З листопада 2006 року ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з ПрАТ «Ірокс» та з 03 травня 2007 року працювала на посаді інженера-кошторисника на умовах укладеного з відповідачем контракту, який укладений на строк до 03 лютого 2020 року.
Наказом ПрАТ «Ірокс» № 85-к від 31 липня 2019 року ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Постановою Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року в справі № 464/4462/19 визнано незаконним та скасовано вищезазначений наказ про звільнення, поновлено ОСОБА_1 на роботі з 31 липня 2019 року та стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 136 480,96 грн.
На виконання цієї постанови відповідач видав наказ № 18/1-К від 10 лютого 2021 року, згідно з яким: скасував наказ № 85-к від 31 липня 2019 року, поновив ОСОБА_1 на роботі на посаді інженера-кошторисника з 31 липня 2019 року та наказав виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 136 480,96 грн.
Того ж дня наказом ПрАТ «Ірокс» № 18/2-К ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади інженера-кошторисника 10 лютого 2021 року у зв'язку із закінченням строку дії контракту від 03 травня 2007 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
З цими наказами від 10 лютого 2021 року про поновлення на роботі та про звільнення ОСОБА_1 ознайомлена 11 липня 2023 року.
29 листопада 2022 року ОСОБА_1 отримала виконавчий лист на виконання постанови Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року в справі № 464/4462/19 в частині поновлення на роботі.
05 липня 2023 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання вказаного виконавчого листа, яке постановою державного виконавця від 23 серпня 2023 року закінчено у зв'язку із виконанням судового рішення відповідачем.
У серпні 2023 року ОСОБА_1 оскаржила в судовому порядку дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження. За результатом розгляду її скарги Львівський апеляційний суд постановою від 18 грудня 2023 року в справі № 464/4462/19 скасував постанову державного виконавця від 23 серпня 2023 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації, або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з врахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).
Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначала, що відповідач фактично не виконав судове рішення про поновлення на роботі, оскільки не допустив її до виконання трудових обов'язків, та відповідно не мав правових підстав звільняти її з роботи у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору, крім того без її згоди на це.
У позовній заяві позивач просила: стягнути скасувати наказ про її звільнення від 10 лютого 2021 року, поновити її на роботі, середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати їй моральну шкоду.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша, третя статті 89 ЦПК України).
За встановленими в справі обставинами, судовим рішенням від 09 лютого 2021 року ОСОБА_1 було поновлено на роботі в ПрАТ «Ірокс» з 31 липня 2019 року.
На виконання цього рішення ПрАТ «Ірокс» 10 лютого 2021 року видало наказ № 18/1-К, яким позивача поновлено на роботі з 31 липня 2019 року. Вказаний наказ не скасований та є чинним.
Водночас, установивши, що позивач працювала в ПрАТ «Ірокс» на умовах строкового трудового договору (контракту) від 03 травня 2007 року, строк дії якого закінчився ще 03 лютого 2020 року, при цьому свою волю на припинення цього трудового договору після закінчення його строку позивач виявила при підписанні контракту, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що оскаржуваний наказ № 18/2-К від 10 лютого 2021 року про звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України є законним, тому правильно відмовив у задоволенні вимог про його скасування та поновлення позивача на роботі.
Твердження суду апеляційної інстанції про те, що відповідач не міг оскаржуваним наказом звільнити позивача з роботи, оскільки фактично вона не була поновлена на роботі, що встановлено в постанові Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року в справі № 464/4462/19, необґрунтовані.Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 була поновлена на роботі на підставі наказу ПрАТ «Ірокс» від 10 лютого 2021 року, який є чинним та ніким не скасований.
При цьому в постанові від 18 грудня 2023 року в справі № 464/4462/19 Львівський апеляційний суд перевіряв законність, своєчасність та повноту дій державного виконавця під час виконання судового рішення, зокрема на відповідність таких дій нормам Закону України «Про виконавче провадження». Правова оцінка щодо обставин виконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, яку суд зробив у зазначеній справі, не має обов'язково характеру під час розгляду цієї справи.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що в цій справі не встановлено обставин затримки виконання відповідачем судового рішення від 09 лютого 2021 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі, а також обставин незаконності її звільнення 10 лютого 2021 року, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування позивачу моральної шкоди, адже факт порушення її трудових прав не підтверджений матеріалами справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції й залишає в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства «Ірокс» задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2025 року скасувати, рішення Сихівського районного суду міста Львова від 05 серпня 2024 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов