22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 753/9919/22
провадження № 61-2724св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування - Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування - Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів і часу у вихованні та спілкуванні з дитиною
за касаційною скаргою адвоката Костинчука Павла Михайловича як представника ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2024 року, додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визначити способи участі ОСОБА_1 у вихованні та особистому спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за таким графіком:
- побачення 1-го та 3-го тижня кожного місяця: понеділок, середа, п'ятниця з 17:00 до 19:00 за місцем фактичного проживання батька або в громадських місцях без обмеження їх прогулянок та перебування без присутності матері;
- побачення у вихідні дні: 2-й і 4-й тиждень - з 18:00 п'ятниці до 18:00 суботи з ночівлею за місцем його фактичного проживання без присутності матері;
- 30 календарних днів на оздоровлення дитини (як в межах України, так і за кордоном) без присутності матері у період за погодженням з матір'ю дитини;
- побачення в день народження дитини, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом чотирьох годин без присутності матері за погодженням періоду побачення з матір'ю;
- побачення в день народження батька, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 з 12:00 до 19:00, без присутності матері;
- у святкові дні: Новий рік (1.01) - з 12:00 до 16:00 без присутності матері; День Святого Миколая - з 14:00 до 19:00 без присутності матері; Великдень - з 13:00, до 18:00 без присутності матері; Різдво - з 13:00 до 18:00 без присутності матері;
- безперешкодне спілкування з дитиною шляхом відео-дзвінків, мобільного зв'язку, будь-яких повідомлень в будь-яких додатках, месенджерах адресованих дитині;
- під час хвороби дитини: безперешкодно;
- повідомляти фактичне місцезнаходження дитини.
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він з ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі, у якому народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами розірвано 06 грудня 2018 року. Після розлучення сторони проживали разом у квартирі позивача на АДРЕСА_1 . Відповідач і син зареєстровані у цій квартирі. Із 24 лютого 2022 року і до кінця липня син перебував із позивачем, останні півтора місяці позивач із сином перебували у знайомих в с. Брусниця Чернівецької області. 26 липня 2022 року відповідач попросила повернутися з дитиною до Києва і після повернення у присутності стороннього чоловіка забрала дитину та відвезла на машині в невідомому напрямку. У подальшому, місцезнаходження сина позивачу не відоме. Відповідач із дитиною проживають за кордоном. Позивач намагається забезпечувати дитину усім необхідним відповідно до його потреб, періодично виходить на зв'язок, спілкується з дитиною, приїжджає до сина. Однак з моменту виїзду ОСОБА_2 із сином за кордон, виникли непорозуміння щодо участіь у вихованні сина, його відвідувань та спілкування з ним. Відповідач почала створювати штучні перешкоди у спілкуванні батька із сином, через що із серпня 2022 року позивач звертався до Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької РДА та до Дарницького УП ГУНП у м. Києві щодо перешкод у спілкуванні з дитиною з боку відповідача. Всі намагання позивача мирним шляхом вирішити питання щодо виховання дитини та спілкування із нею не дали позитивних результатів. Позивач вважає, що відповідач порушує його батьківські права. Враховуючи вік та інтереси дитини, з метою створення нормальних умов для її виховання та розвитку позивач вважає за доцільне встановити йому час спілкування з малолітнім сином.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 09 травня 2024 року позов задовольнив частково. Визначив ОСОБА_1 спосіб участі у спілкуванні з дитиною та у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за таким графіком:
- щосереди, щочетверга кожного місяця з 15:00 до 17:00 за згодою дитини без присутності ОСОБА_2 у межах населеного пункту за місцем проживання дитини в місцях, сприятливих для розвитку дитини, з урахуванням фізичного стану, побажань та інтересів дитини, графіка навчань та відпочинку, з правом прогулянок по місту та відвідування дитячих розважальних центрів;
- кожної другої, четвертої суботи та неділі місяця з 10:00 до 16:00 за згодою дитини без присутності ОСОБА_2 у межах населеного пункту за місцем проживання дитини в місцях, сприятливих для розвитку дитини, з урахуванням фізичного стану, побажань та інтересів дитини, графіка навчань та відпочинку з правом прогулянок по місту та відвідування дитячих розважальних центрів;
- спільний відпочинок 30 днів у період літніх місяців (червень, липень, серпень) під час відпустки (канікул) за згодою дитини без присутності ОСОБА_2 з урахуванням фізичного стану, побажань та інтересів дитини, графіка канікул та навчання;
- день народження батька ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та день народження дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) протягом чотирьох годин за згодою дитини без присутності ОСОБА_2 у межах населеного пункту за місцем проживання дитини з урахуванням фізичного стану, побажань та інтересів дитини;
- безперешкодне спілкування засобами мобільного, інтернет-, поштового, електронного та іншого зв'язку, в будь-яких додатках, месенджерах, з використанням соціальних мереж (Viber, Telegram та ін.) та або за допомогою програм (Zoom, Skype та ін.) з урахуванням режиму дня дитини та різниці в часі з країною перебування.
Зобов'язав ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у визначеному способі участі у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та повідомляти фактичне місце знаходження (перебування) дитини. В решті позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спілкування дитини з батьком тільки у присутності матері або інших осіб не відповідає найкращим інтересам дитини, яка має право на безперешкодне спілкування з батьком. Спілкування дитини з батьком без присутності матері, враховуючи стать і вік дитини, сприятиме налагодженню тісного психоемоційного зв'язку з батьком, надасть дитині змогу відчути любов і турботу батька, що має так само важливе значення у вихованні дитини, як і зв'язок з матір'ю.
Визначаючи графік участі позивача у спілкуванні з дитиною, суд виходив із найкращих інтересів дитини.
Дарницький районний суд м. Києва додатковим рішенням від 07 серпня 2024 року стягнув із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 496,20 грн. Стягнув із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 496,20 грн. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат зі сплати судового збору у розмірі 1 295,20 грн. Відмовив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткове рішення мотивоване тим, що підтвердженими доказами і такими, що відповідають договору про надання правової допомоги, є витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем у загальному розмірі 191 038,40 грн, а відповідачем - в загальному розмірі 274 902,28 грн.
Позивач і відповідач не дотримали процесуальних норм щодо заявлення витрат на правничу допомогу, адже позовна заява і відзив не містять попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат на професійну правничу допомогу.
Неподання сторонами попереднього розрахунку сум судових витрат і ненадсилання доказів на їх підтвердження порушило принцип змагальності, наслідком якого є відмова у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст постанови суду апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 23 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2024 року залишив без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2024 року - без змін.
Апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 серпня 2024 року задовольнив частково. Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року в частині відмови у стягненні із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 35 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції. Додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 серпня 2024 року змінив у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат зі сплати судового збору за розгляд справи районним судом у розмірі 1 265,20 грн, зменшив суму стягнення з 1 295,20 грн до 248,10 грн. В іншій частині додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 серпня 2024 року залишив без змін. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановлений порядок і способи участі позивача у спілкуванні із сином та його вихованні є такими, що не суперечать віковим потребам дитини, та за сумлінного ставлення батька і матері до виконання батьківських обов'язків мають бути на цьому етапі достатніми для забезпечення належної участі батька у процесі виховання дитини та її гармонійного розвитку.
Висновок районного суду про відмову позивачу у стягненні витрат на правничу допомогу є помилковим.Представник позивача до підготовчого судового засідання подав заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу з розрахунком таких витрат та надав докази їх понесення. Із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 35 000,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, оскільки такий розмір витрат на правничу допомогу відповідатиме критеріям співмірності та розумності.
Висновок про стягнення з позивача і відповідача на користь держави судового збору в розмірі 496,20 грн з кожного є правильним.
З відповідача не може бути стягнено судовий збір, понесений позивачем за подання заяв про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено.
З відповідача на користь позивача слід стягнути 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, оскільки саме такий розмір витрат на правничу допомогу відповідатиме критерію розумності та справедливості, а також буде співмірним відповідно до складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Костинчук П. М. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в частині задоволених позовних вимог і в цій частині справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в частині зміни додаткового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 серпня 2024 року щодо зменшення стягнення з відповідача на користь позивача у відшкодування витрат на сплату судового збору за розгляд справи районним судом з 1 295,20 грн до 248,10 грн та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у стягненні з відповідача судового збору; скасувати додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в частині відмови відповідачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу та в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 231 882,45 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції; скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в частині задоволення апеляційної скарги позивача на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 серпня 2024 року та залишити без змін резолютивну частину додаткового рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, але змінити при цьому мотивувальну частину додаткового рішення у цій частині, доповнивши її відповідними доводами відповідача, викладеними у цій касаційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції (які не були взяті до уваги судами нижчих інстанцій); скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в частині стягнення з позивача на користь відповідача 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції повністю.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15683/15, від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18; суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідач не перешкоджає позивачу у його спілкуванні із сином. Обставини, наведені у позовній заяві не відповідають дійсності.
Суд першої інстанції задовольнив клопотання позивача про долучення доказів до справи (скріншоти листування та аудіозаписи телефонних розмов), не поцікавившись думкою сторони відповідача, і не надав його для ознайомлення. Відповідач не надавала згоди на запис телефонних розмов з позивачем та надання їх третім особам, в тому числі суду. Такі докази отримані в незаконний спосіб, а тому суд не повинен був їх долучати.
Позивач тривалий час вживав алкогольні напої, доглядав за дитиною неналежним чином, у спілкуванні із сином негативно висловлювався про відповідача та налаштовував дитину проти неї. ОСОБА_1 проросійськи налаштований та намагається так виховувати дитину. Після початку війни позивач наражав сина на небезпеку, намагаючись через суд заборонити виїзд дитини за кордон. Позивач залякує сина, у разі якщо дитина каже, що не буде з ним спілкуватись.
Позивач із літа 2022 року до березня 2024 року не виконував батьківського обов'язку, а з березня 2024 року виконує його не в повному обсязі.
Відповідач хвилюється, що позивач забере дитину і вивезе її на окуповану рф територію, де позивач раніше проживав. На думку відповідача, зустрічі батька з сином мають відбуватись лише у присутності матері. Позивач пропонувала графік спілкування позивача з дитиною, враховуючи навчання та заняття сина.
Висновок служби у справах дітей від 23 лютого 2023 року є необґрунтованим, складеним без проведення бесід із батьками дитини, без встановлення фактичних умов проживання. Комісія не мала повноважень для складання висновку без участі відповідача чи її представника.
Відповідач заявляла клопотання про призначення судової психологічної експертизи, однак суди протиправно його не задовольнили.
Суди не взяли до уваги ключовий доказ у справі - показання відповідача як свідка.
Відповідач не погоджується із здійсненим розподілом судових витрат.
Відповідач у відзиві на позов зазначала про попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу. Розмір витрат відповідача на правничу допомогу збігається із попереднім розрахунком витрат, які вона очікувала понести. До проведення судових дебатів відповідач заявила про розподіл судових витрат та протягом п'яти днів після ухвалення рішення направила заяву про розподіл судових витрат і долучила докази на їх підтвердження. Заява з усіма доданими до неї доказами направлені усім учасникам справи.
Відповідно до акта про надання правничої допомоги від 12 травня 2024 року вартість правничої допомоги становить 316 203,34 грн. Суд першої інстанції помилково визнав підтвердженими доказами і такими, що відповідають договору про надання правової допомоги, витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 274 902,88 грн. Такі стадії як прибуття до суду, очікування є складовими правничої допомоги, які підлягають компенсації на рівні з іншими витратами.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим на її виконання, ціною позову та значенням справи для відповідача.
ОСОБА_1 не зазначив у позовній заяві попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат. До проведення судових дебатів позивач направив заяву про розподіл судових витрат від 11 січня 2024 року, в якій просив суд стягнути такі витрати в розмірі 203 542,00 грн. Після судових дебатів позивач направив заяву про відшкодування судових витрат вже у розмірі 283 522,40 грн.
Позивач не надав до суду до закінчення судових дебатів доказів витрат на правничу допомогу, які він поніс, не зробив заяви про те, що у нього є поважні причини для неподання таких доказів. За таких обставин заява позивача про розподіл судових витрат підлягала залишенню без розгляду. Позивач не направив заяви про розподіл судових витрат із доказами усім учасникам справи, зокрема третім особам. У матеріалах справи немає доказів фактичного надання правничої допомоги адвокатським бюро «Валентини Журавель», з яким позивач уклав договір. Відповідно до наданих доказів адвокатську допомогу надавали адвокати, які здійснюють свою адвокатську діяльність індивідуально: Якимович О. В., Журавель В. І. Підстав для задоволення заяви позивача немає. Крім того, заявлені витрати не є співмірними з обсягом наданої адвокатом правничої допомоги.
Заява позивача про розподіл судових витрат, понесених ним в суді апеляційної інстанції не відповідала нормам ЦПК України. Заява не була направлена ні відповідачу, ні іншим учасникам справи. Розмір заявлених витрат не відповідає співмірності з обсягом послуг, наданих адвокатом.
у травні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Журавель В. І. як представника ОСОБА_1 , мотивований законністю й обґрунтованістю судових рішень.
Відповідач чинить перешкоди у спілкуванні батька із сином. Запропонований ОСОБА_2 графік спілкування батька з дитиною обмежує права батька.
Доводи скаржника про зловживання позивачем алкоголем є надуманими і безпідставними.
Під час спілкування батька з сином по відеозв'язку або телефоном обов'язково хтось присутній, і розмова дозволена не більше п'яти хвилин.
Доказ на підтвердження нервових розладів і порушення сну в дитини не є належним. Позивач після того, як відповідач надала банківські реквізити, добровільно перераховує сину 10 000,00-12 000,00 грн щомісяця.
Представник відповідача вперше подав заяву про розподіл судових витрат 26 квітня 2024 року. Акт виконаних робіт складений і підписаний 12 травня 2024 року, однак ОСОБА_2 у цей час перебувала за межами України і не могла поставити свій підпис. Доказів оплати ОСОБА_2 послуг за надану правничу допомогу немає, що вказує на фіктивну домовленість про оплату такої допомоги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
02 вересня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 січня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено шлюб, який 06 грудня 2018 року розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народився син - ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 зареєстрований за місцем проживання позивача в м. Києві.
16 серпня 2022 року позивач звертався до поліції із заявою про здійснення відповідачем перешкод у його спілкуванні з дитиною. Відповідач надала пояснення, у яких цей факт заперечувала (довідка старшого інспектора СЮП Дарницького управління поліції ГУ НП у м. Києві капітана поліції Олени Жало, відповідь Дарницького УП ГУНП у м. Києві від 19 серпня 2022 року № 10456/125/48/04-2022).
09 вересня 2022 року позивач повторно звертався до поліції із заявою про здійснення відповідачем перешкод у його спілкуванні з дитиною (талон-повідомленням № 45490 про прийняття та реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення).
12 вересня 2022 року позивач оформив заяву про заборону перетинання державного кордону дитиною у супроводі матері без письмової згоди батька, яку засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Правосудовою М. В. за реєстровим № 312.
05 жовтня 2022 року відповідач з дитиною залишили територію України і проживають у м. Ташкенті, Республіка Узбекистан, де перебувають на консульському обліку (повідомлення Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 06 березня 2023 року № 91-9662/18/23, лист Посольства України в м. Ташкенті, Республіка Узбекистан, від 27 грудня 2023 року № 61510/36-091-593кв).
22 листопада 2023 року позивач звертався до Міністерства юстиції Республіки Узбекистан із заявою про викрадення дитини до іноземної країни (лист Міністерства юстиції Республіки Узбекистан від 14 листопада 2023 року №17/08-10/7112).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 08 березня 2023 року № 101-2029/02 визначено за доцільне встановити такий графік участі позивача у вихованні дитини: перший та третій тиждень місяця - з 18:00 п'ятниці до 18:00 суботи; спільний відпочинок з дитиною протягом 30 днів з метою оздоровлення (в тому числі поза межами України); в дні народження батька ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та дитини (31 січня) протягом 4 годин; безперешкодне спілкування засобами мобільного, інтернет- та іншого зв'язку.
Висновок надано без участі матері дитини або її представника.
Дарницький районний суд міста Києва ухвалою від 15 січня 2024 року зобов'язав орган опіки та піклування надати повторний висновок.
Відповідно висновку органу опіки та піклування Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 12 квітня 2024 року № 101-3435 орган опіки та піклування вважав доцільним встановити такий графік участі позивача у вихованні дитини: щосереди, щоп'ятниці з 15:00 до 17:00; кожна друга, четверта субота та неділя місяця з 10:00 до 16:00.; спільний відпочинок 30 днів з метою оздоровлення дитини (також і поза межами України) протягом року; дні народження батька ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та дитини (31 січня) протягом чотирьох годин; безперешкодне спілкування засобами мобільного, інтернет- та іншого зв'язку.
Висновок наданий з урахуванням думки обох батьків.
Допитана в суді першої інстанції як свідок відповідач, пояснила, що після розірвання шлюбу спільних відносин з позивачем не підтримує. Під час шлюбу у позивача виникли проблеми з алкоголем, він ставав агресивним. Відповідач намагалась домовитись з ОСОБА_1 , щоб син не бачив його напідпитку, проте це не дало результату. Позивач фактично не займався вихованням сина, не проводив з ним вільний від роботи час. Син почав ходити до садочка, навчався спілкуватися українською мовою, що не подобалось позивачу. Позивач почав погрожувати, що вивезе сина в Луганську область. Зараз вона з дитиною проживають в Узбекистані та перебуває в іншому шлюбі. У дитини є окремий телефон, позивач з ним спілкується, але іноді син не хоче говорити з батьком, і вона не може його змушувати це робити. У сина є графік, є гуртки, у позивача з сином вільне спілкування у його вільний час.
Одного разу позивач приїхав до Узбекистану, не попередивши про це відповідача. Позивач із сином тоді зустрілися та спілкувалися особисто.
У грудні 2023 року до них прийшли працівники міліції у зв'язку із тим, що позивач повідомив про можливе викрадення дитини. ОСОБА_4 злякався і почав плакати, що у нього заберуть маму.
У дитини є няня. Син займається плаванням, крафтингом, тенісом та фортепіано, лягає спати о 19:30 год. Позивач купував сину футболки, спортивний костюм, іграшки, подарував телефон, проте постійно дитину не утримує.
Графік дитини не дозволяє спілкування позивача із сином у будні, проте таке спілкування можливе у вихідні, у які позивач може приїжджати та бачитися із сином.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі статтею 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема, він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
Батько та мати мають рівні права та обов'язки і при вирішенні питання про періодичність побачень, можливість спільного відпочинку, відвідування місця проживання того з батьків, з ким дитина не проживає, слід виходити виключно з інтересів дитини.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Отже, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
Батько, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
У цій справі суди встановили, що дитина залишилася проживати з матір'ю. Між сторонами існує конфлікт щодо визначення способу участі батька у спілкуванні з сином та його вихованні.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив визначити спосіб його участі у вихованні дитини, зокрема шляхом встановлення графіка побачень з сином, визначеного позивачем, без присутності матері, а також безперешкодне спілкування шляхом відеодзвінків, мобільного зв'язку.
Відповідач не заперечує проти спілкування позивача з дитиною за таким графіком:
- кожну суботу з 10:00 до 16:00 в її присутності або уповноважених відповідачем осіб у погодженому з нею місці;
- сім днів узимку в присутності відповідача або уповноважених нею осіб в проміжок часу та у місці, погодженому відповідачем;
- сім днів улітку в присутності відповідача
або уповноважених нею осіб в проміжок часу та у місці, погодженому відповідачем.
За змістом частини другої статті 159 СК України обумовлення побачень з дитиною присутністю іншої особи можливе лише в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини.
Суди не встановили обставин, а ОСОБА_2 не надала належних доказів того, що поведінка чи дії ОСОБА_1 або наслідки його спілкування із сином можуть суперечити інтересам дитини або впливати на нього негативно, перешкоджати його фізичному та духовному розвитку.
З метою забезпечення реалізації прав позивача на участь у вихованні, розвитку сина та спілкування з малолітньою дитиною, врахувавши обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, зокрема, малолітній вік, стан здоров'я дитини, графік дитини, який може змінюватись з огляду на шкільне навчання, відвідування закладів позашкільної освіти, наявність між батьками конфлікту та поведінку кожного з них, взявши до уваги необхідність збереження родинних відносин та емоційного зв'язку між батьком і сином, керуючись якнайкращими інтересами дитини, частково погоджуючись з висновком органу опіки та піклування від 12 квітня 2024 року № 101-3435, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та встановив графік спілкування батька з дитиною у визначеному обсязі.
При цьому суди дійшли правильного висновку, що зустрічі батька із сином за відсутності обставин, які свідчили б про негативний вплив чи наявність загрози з боку батька,повинні відбуватися без присутності матері за місцем проживання дитини, адже таке спілкування сприятиме налагодженню тісного психоемоційного зв'язку між батьком і дитиною та буде відповідати якнайкращим її інтересам.
Доводи касаційної скарги про зловживання позивачем алкоголем, негативний вплив на дитину суд до уваги не бере, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами в судах попередніх інстанцій.
Аргументи касаційної скарги про необґрунтованість висновку служби у справах дітей від 23 лютого 2023 року не впливають на правильність висновків судів, оскільки суди взяли до уваги висновок служби у справах дітей від 12 квітня 2024 року, який складений з урахуванням думки обох батьків.
Касаційна скарга не містить обґрунтувань того, як саме визначений судом графік спілкування дитини з батьком суперечить інтересам дитини, порушує її звичний розпорядок дня або впливає на можливість дитини відвідувати заняття/гуртки.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Щодо розподілу судових витрат в суді першої інстанції
Судові витрати складають судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Встановивши, що позивач тричі звертався до суду із заявами про забезпечення позову, дві з яких суд залишив без задоволення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про зменшення стягнення з відповідача судового збору на користь позивача до 248,10 грн, оскільки витрати позивача на сплату судового збору за подання заяв, у задоволенні яких відмовлено, не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина третя статті 133 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 (провадження № 14-202цс21).
Частково задовольняючи заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених ним в суді першої інстанції, апеляційний суд виходив із дотримання позивачем вимог ЦПК України щодо подання відповідної заяви, наявності доказів на понесення таких витрат, врахував заперечення відповідача, застосував критерії співмірності та розумності, і обґрунтовано стягнув із відповідача на користь позивача 35 000,00 грн на їх відшкодування.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач не направив заяви всім учасникам справи, а саме третім особам, не заслуговують на увагу, оскільки така обставина не порушила принцип змагальності та рівності сторін, адже суд першої інстанції врахував заперечення відповідача щодо їх стягнення.
Аргументи касаційної скарги про те, що позивач у заяві від 14 січня 2024 року заявляв про відшкодування витрат у сумі 203 542,00 грн, а після судових дебатів - на 283 522,40 грн і не зробив заяви про існування поважних причин неподання доказів судових витрат за період із січня до травня 2024 року, суд відхиляє, оскільки у заяві від 14 січня 2024 року представник позивача зазначив, що позивач очікує додатково понести судові витрати, оскільки розгляд справи ще не закінчений.
Інші доводи касаційної скарги в частині відшкодування на користь позивача витрат на правничу допомогу, які він поніс в суді першої інстанції зводяться до здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених нею в суді першої інстанції, суди виходили із недотримання відповідачем процесуальних норм, а саме: представник відповідача не зазначив попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат на професійну правничу допомогу.
Водночас відзив на позовну заяву містить розділ про орієнтовний розрахунок судових витрат, які відповідач очікує понести у зв'язку з розглядом цієї справи. Відзив направлено учасникам справи.
Заяву про стягнення на користь відповідача витрат на правничу допомогу подано 26 квітня 2024 року. В цій заяві зазначено, що докази щодо витрат буде подано у п'ятиденний строк після ухвалення судом рішення (а. с. 83-97 том 5). Докази на підтвердження витрат на правничу допомогу відповідач подала 15 травня 2024 року (а. с. 22-72 том 6).
Залишаючи додаткове рішення суду першої інстанції в цій частині без змін, апеляційний суд наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що заявник до закінчення судових дебатів (ухвалення рішення судом першої інстанції), а саме у відзиві на позов, зробив заяву про орієнтовний розмір витрат на правову допомогу, подав протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду заяву про відшкодування витрат на правову допомогу.
Апеляційний суд не перевірив по суті доводи та вимоги заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, не з'ясував, чи заперечував позивач проти їх стягнення, не дослідив питання співмірності заявлених до відшкодування витрат із складністю справи і виконаною адвокатом роботою, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін додаткового рішення суду першої інстанції в частині відмови відповідачу щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.
Водночас суд касаційної інстанції не має процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вимог відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_5 і представник ОСОБА_2 заявили про розподіл судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, з наданням відповідних доказів.
Апеляційний суд встановив, що позивач на підтвердження понесених витрат надав суду: акти наданих послуг від 11 вересня, від 06, 15 листопада 2024 року, квитанції про оплату послуг на суму 15 000,00 грн, 38 165,00 грн, на суму 7 170,00 грн, детальний опис робіт наданих послуг на суму 60 168 грн.
Ураховуючи критерії розумності, справедливості, а також співмірності відповідно до складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг, взявши до уваги заперечення відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Апеляційний суд відмовив ОСОБА_2 у відшкодуванні на її користь витрат на правничу допомогу, оскільки її апеляційна скаргу залишено без задоволення.
Водночас, оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду в частині відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем в суді апеляційної інстанції, постанова апеляційного суду в частині вирішенні заяви представника ОСОБА_2 про розподіл судових витрат, понесених нею в суді апеляційної інстанції, також підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.
Керуючись статтями 400, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу адвоката Костинчука Павла Михайловича як представника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в частині визначення способу участі ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною і її вихованні залишити без змін.
Постанову апеляційного суду в частині зменшення суми стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодуванні витрат зі сплати судового збору з 1 295,20 грн до 248,10 грн, в частині відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 в судах першої і апеляційної інстанцій, залишити без змін.
Постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 рокув частині вимог ОСОБА_2 про відшкодування витрат, понесених в судах першої та апеляційної інстанції скасувати, в цій частині справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов