22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 522/16255/23-Е
провадження № 61-5131св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач - Одеська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення черги на спадкування
за касаційною скаргою Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просила визнати її спадкоємицею четвертої черги щодо спадкування майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 . Позивач подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину. Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_2 немає. Позивач стверджує, що вона з серпня 2016 року до дня смерті спадкодавця проживала з нею однією сім'єю, вони мали спільний бюджет, витрати, мали взаємні права й обов'язки.
З квітня 2021 року, коли ОСОБА_2 захворіла на рак, позивач забезпечувала усім необхідним: ліками, возила до лікарень та поліклінік, сплачувала рахунки за консультації лікарів, проведення аналізів і після смерті поховала ОСОБА_2 , а згодом отримала свідоцтво про поховання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 08 квітня 2024 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю належних доказів проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_2 , наявності в них спільного бюджету та витрат, спільного харчування, придбання майна в інтересах сім'ї, участі у витратах на утримання житла, його ремонт та наявності усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням з 2016 до 2022 року. Показання свідків не підтверджують проживання позивача із спадкодавцем.
Короткий зміст постанови суду апеляційного суду
Одеський апеляційний суд постановою від 27 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2024 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги спадкування за законом майна, що належало ОСОБА_2 .
Постанова апеляційного суду мотивована доведеністю позовних вимог.
ОСОБА_2 із серпня 2016 року до дня смерті ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 спільно проживала з нею однією сім'єю в квартирі, мали спільний бюджет, спільне харчування, купували майно для спільного користування, мали спільні права та обов'язки, позивач брала участь у спільних витратах на утримання житла, надавала допомогу, купувала ліки.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі Одеська міська рада просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц та постановах Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 750/12880/19, від 23 вересня 2022 року у справі № 755/13926/20, від 25 травня 2022 року у справі № 542/1648/19, від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 01 листопада 2023 року у справі № 522/18290/16-ц, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/10701/20, від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Сам факт піклування про особу, надання їй допомоги, поховання після смерті не може бути підставою для включення такої особи до четвертої черги спадкування без встановлення факту проживання однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі і виховує малолітню дитину, що виключає можливість встановлення факту спільного проживання з іншою особою.
Подані позивачем докази не є належними на підтвердження факту проживання однією сім'єю позивача зі спадкодавцем. В наданих позивачем квитанціях про сплату житлово-комунальних послуг за період 2016-2021 роки платником зазначено ОСОБА_2 , а квитанції, в яких платником зазначено ОСОБА_1 , датовані червнем - серпнем 2023 року, тобто вже після смерті спадкодавця. Показання свідків не можуть бути підставою для встановлення факту спільного проживання. Акт про фактичне місце проживання не може свідчити про реальність спільного проживання
У червні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , мотивований законністю й обґрунтованістю постанови апеляційного суду.
Доводи касаційної скарги є безпідставними. Позивач припинила шлюбні відносини з 2015 року, нерозірвання шлюбу не спростовує факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 . Позивач надала належні і допустимі докази на підтвердження факту спільного проживання із спадкодавцем.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
12 травня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 .
Позивач у межах встановленого законом строку подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Інших спадкоємців ОСОБА_2 не має.
14 червня 2023 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Бежан А. В. відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру.
ОСОБА_1 як на підтвердження своїх вимог посилалась на такі докази:
копію дослідження після проведення операції 16 квітня 2021 року від 27 квітня 2024 року;
копію виписки із медичної карти хворого від 01 серпня 2021 року;
копію роздруківки з інтернету про вартість ліків, які застосовувалися для лікування ОСОБА_2 ;
копію договору на надання платних медичних послуг від 17 жовтня 2021 року, підписаного ОСОБА_3 ;
копію свідоцтва про смерть від 26 травня 2022 року, підписаного ОСОБА_1 ;
довідку ОСББ «Краснова-11» від 19 травня 2024 року про відносини між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 ;
копію квитанцій зі сплати комунальних платежів ОСОБА_1 за період 2016-2022 роки за ОСОБА_2 ;
копію договору-замовлення вартістю 18 490,00 грн від 28 травня 2022 року;
копію договору-замовлення вартістю 1 675,00 грн від 28 травня 2022 року;
копію акту про виконання робіт вартість 10 000,00 грн від 28 травня 2022 року;
копію витягу про реєстрацію спадкової справи в Спадковому реєстрі від 07 липня 2022 року за зверненням ОСОБА_4 ;
копію акта про фактичне місце проживання від 18 січня 2023 року;
копію накладної на придбання водонагрівача та його монтаж від 14 червня 2020 року;
копію паспорта на водонагрівач від 14 червня 2020 року;
копію чека про придбання шпалер від 22 лютого 2019 року для проведення ремонту.
Допитані в суді першої інстанції як свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 пояснили, що їм відомо про проживання ОСОБА_1 у квартирі ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 допомагала їй як людині похилого віку.
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 як мешканці будинку на АДРЕСА_2 також склали акт від 18 січня 2023 року про фактичне місце проживання ОСОБА_1 .
Позивач зареєстрована у Болградському районі Одеської області, має сім'ю - чоловіка та, з її слів, дитину, яка народилася у 2012 році.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц).
Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.
Зазначене положення поширюється на осіб, а саме чоловіка або жінку, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється на інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім'єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини.
Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім'ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов'язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов'язки (висновок Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
Для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц.
Верховний Суд у постанові від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22 зазначив, що сам факт піклування про особу, надання їй допомоги та догляду, її поховання після смерті не може бути підставою для включення такої особи до четвертої черги спадкування без основного критерію - проживання однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Встановивши, що надані позивачем докази не підтверджують факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 не менше п'яти років до часу відкриття спадщини, ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, спільного харчування, придбання майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, показання свідків не підтверджують наявність таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позові.
Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не встановив інших значимих фактів, які підтверджували б проживання позивача із спадкодавцем однією сім'єю протягом п'яти років до часу відкриття спадщини, здійснив переоцінку доказів, надану судом першої інстанції, при цьому не вказав, які норми процесуального права порушив районний суд.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки апеляційний суд скасував законне рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року скасувати, рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 квітня 2024 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов