22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 2-165/2004
провадження № 61-10637св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Рівненська міжрегіональнауніверсальнатоварно-майнова біржа «Прайс», Відкрите акціонерне товариство «Дубенський завод гумово-технічних виробів»,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - керівник Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Дубенської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 31 липня 2025 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Хилевича С. В.,
Описова частина
Історія справи
У березні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рівненської міжрегіональноїуніверсальноїтоварно-майнової біржи «Прайс», Відкритого акціонерного товариства «Дубенський завод гумово-технічних виробів» (далі - ВАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів») про визнання права власності на нерухоме майно та визнання біржового контракту купівлі-продажу нерухомого майна дійсним.
В обґрунтування позову посилався на те, що 25 січня 2001 року на Дубенській філії Рівненської міжрегіональної універсальної товарно-майнової біржи «Прайс» між ним та ВАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів» був укладений біржовий контракт купівлі-продажу нерухомості - складу з побутовими приміщеннями М загальною площею 1137,6 кв. м із блоку складів цілісного майнового комплексу ВАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів», що знаходиться в АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею 8700 кв. м. Зазначена біржова угода була зареєстрована 25 січня 2001 року на Дубенській філії Рівненської міжрегіональної універсальної товарно-майнової біржи «Прайс» за реєстраційним номером № 021/021н-01.
Надалі ОСОБА_1 звернувся до ДКМП «Архітектор» з метою реєстрації вказаного договору та видачі свідоцтва про право власності на придбане нерухоме майно, однак у вчиненні такої дії йому було відмовлено з посиланням на те, що поданий документ не відповідає вимогам Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно. У зв'язку з цим, позивач змушений звертатися до суду із вказаним позовом.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської областівід 29 березня 2004 року позов задоволено.
Визнано дійсним біржовий контракт купівлі-продажу нерухомості від 25 січня 2001 року купівлі ОСОБА_1 складу з побутовими приміщеннями М загальною площею 1137,6 кв. м із блоку складів цілісного майнового комплексу ВАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів», що знаходиться в АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею 8700 кв. м, зареєстрований04 березня 2003 року на Рівненській міжрегіональній універсальній товарно-майновій біржі «Прайс» за реєстраційним № 083/017н-03.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на склад з побутовими приміщеннями М загальною площею 1137,6 кв. м із блоку складів цілісного майнового комплексу ВАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів», що знаходиться в АДРЕСА_1 Рівненської області та розташований на земельній ділянці площею 8700 кв. м.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, 11 липня 2025 року керівник Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Дубенської міської ради подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі заявник, крім іншого,просив суд поновити строк на апеляційне оскарження судового рішенння з посиланням на те, що ні органи прокуратури, ні Дубенська міська рада не були залучені до участі у розгляді даної справи. При проголошенні рішення присутніми не були, копії судового рішення на їх адресу не надсилалися, рішення в електронній формі у Єдиному державному реєстрі судових рішень не оприлюднювалося.Із вказаного слідує, що органи прокуратури та місцевого самоврядування, які не брали участі у справі, були позбавлені об'єктивної можливості дізнатися про існування такого судового спору в межах присічного строку на оскарження, оскільки в загальному доступі оскаржуване рішення місцевого суду було відсутнє. Право прокурора на апеляційне оскарження рішення суду у справі, де він не був учасником, виникає при встановленні його незаконності та доведеності факту бездіяльності державного органу чи органу місцевого самоврядування, що можливо з'ясувати лише після ознайомлення з матеріалами судової справи, отримання додаткової інформації.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 31 липня 2025 рокуу відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою керівника Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Дубенської міської ради на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 29 березня 2004 рокувідмовлено на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що апеляційну скаргу подано через понад 21 рік після ухвалення та складення повного тексту оскаржуваного рішення, будь-які винятковіобставини, які зумовили тривалий пропуск строку, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, відсутні, у зв'язку із чим у відкритті апеляційного провадження слід відмовити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14 серпня 2025 року перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури через засоби поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 31 липня 2025 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказану ухвалу апеляційного суду та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено апеляційним судом з порушенням норм цивільного процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
23 вересня 2025 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
18 вересня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (Volovik v. Ukraine, № 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
У рішенні у справі «Беллет проти Франції» («Bellet v. France», заява № 13343/87) від 04 грудня 1995 року ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права».
Отже, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Разом з тим, у пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Оскільки апеляційна скарга керівника Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Дубенської міської ради була подана 11 липня 2025 року, то апеляційний суд вірно керувався нормами ЦПК України у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року.
Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Отже, вказаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Згідно частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Відповідно до частини першої статті 124 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.
Аналіз вказаних процесуальних норм дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за поданою 11 липня 2025 року апеляційною скаргою керівника Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Дубенської міської ради на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 29 березня 2004 року на підставі частини другої статті 358 ЦПК України, посилаючись, зокрема на те, що апеляційну скаргу подано через понад 21 рік після ухвалення та складення повного тексту оскаржуваного рішення, а будь-які обставини, які передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, відсутні.
Колегія суддів Верховного Суду з наведеним висновком апеляційного суду не погоджується з наступних підстав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.
Із матеріалів справи вбачається, що ані органи прокуратури, ані Дубенська міська рада не були залучені до участі у розгляді даної справи, не були сповіщені про наявність судового провадження і, відповідно, не знали/не могли знати про розгляд справи.
При таких обставинах заявник апеляційної скарги у цій справі є особою, яка не повідомлена про розгляд справи/не залучена до участі в ній(пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), а відтак апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті апеляційної скарги саме на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.
Таким чином, оскільки апеляційний суд неправильно застосував положення статті 358 ЦПК України, оскаржувана ухвала не може вважатися законною та обґрунтованою.
Разом із тим, колегія суддів Верховного Суду приймає до уваги, що у мотивувальній частині ухвали суд апеляційної інстанції поряд із застосуванням наслідків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України, не зважаючи на імперативний характер її положень та на те, що річний строк, визначений вказаною процесуальною нормою, є присічним і поновленню не підлягає, досліджував питання щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та дійшов висновку, що зазначені прокурором в апеляційній скарзі причини пропуску строку оскарження судового рішення не є поважними.
Водночас, дійшовши такого висновку, апеляційний суд не застосував приписи частини третьої статті 357 ЦПК України, не залишив своєї ухвалою апеляційну скаргу без руху та не роз'яснив заявнику його право протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали вказати інші підстави для поновлення строку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскільки оскаржена ухвала апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задовольнити.
Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 31 липня 2025 року скасувати, справу направити досуду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов