15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 522/6506/23
провадження № 61-4136св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): головуючого - Крата В. І., суддів:
Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Михайлін Олександр Євгенійович,
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2024 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.
у справі
за позовом ОСОБА_2 (далі - позивачка)
до
відповідачів ОСОБА_1 , Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - відповідачі)
про скасування розпорядження та визнання права користування житловим приміщенням,
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. 04 квітня 2023 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачів про скасування розпорядження та визнання права користування житловим приміщенням.
2. Відповідачі позовних вимог не визнали.
3. Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції змінив та доповнив в частині мотивування, в іншій частині рішення залишив без змін.
4. Відповідач ОСОБА_1 оскаржив рішення судів попередніх інстанцій
в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навів у касаційній скарзі.
5. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв'язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про визнання за позивачкою права користування житловим приміщенням.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
6. Позов обґрунтований так:
- позивачка є дружиною ОСОБА_3 , який був наймачем квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду;
- починаючи з 2009 року, подружжя проживало разом у вказаній квартирі;
- ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер;
- позивачка звернулась до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради з метою переоформити на своє ім'я особовий рахунок на квартиру, але її повідомили, що оскільки її реєстрація місця проживання була скасована, то вона має звернутися до суду для вирішення питання про визнання за нею права користування житловим приміщенням;
- на адвокатський запит представника позивачки районна адміністрація надала інформацію, що син померлого - ОСОБА_1 звернувся до адміністрації із заявою про переоформлення особового рахунку на його ім'я та що розпорядженням № 59 від 17 лютого 2023 року його заяву було задоволено;
- посилаючись на положення статті 824 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статтю 106 Житлового кодексу України (далі - ЖК), позивачка вважала, що може стати наймачем житлового приміщення, оскільки постійно проживала з колишнім наймачем.
7. Враховуючи викладене, позивачка просила:
- визнати за нею право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_2 ;
- скасувати розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 59 від 17 лютого 2023 року про переоформлення особового рахунку на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , на ім'я
ОСОБА_1 .
ІII. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано за позивачкою право користування житловим приміщенням, вирішено питання розподілу судових витрат.
9. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з такого:
- позивачка, у зазначеній квартирі проживала разом з її чоловіком на законних підставах, а тому стверджувати, що вона самовільно вселилась
у квартиру немає підстав;
- посилання відповідача на наявність у позивачки іншого нерухомого майна суд відхилив;
- суд вважав, що посилання відповідача ОСОБА_1 на наявність рішення Верховного Суду про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 (справа № 522/18372/19) не може слугувати безумовною підставою для відмови
у визнанні права користування квартирою, оскільки не спростовує факт самого проживання позивача з чоловіком в шлюбі у вказаній квартирі до моменту його смерті;
- тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція);
- позивачка постійно проживала з колишнім наймачем житлового приміщення, є членом його сім'ї, а отже - може стати наймачем у разі його смерті та має право на користування житловим приміщенням;
- щодо вимоги позивачки про скасування розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про переоформлення особового рахунку, суд зазначив, що вона жодним чином не обґрунтована та є недоведеною, а тому не вбачав підстав для її задоволення.
IV. Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
10. Постановою Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено та доповнено в частині мотивування, в іншій частині рішення залишено без змін.
11. Апеляційний суд виходив з таких мотивів:
- будь-яких доказів на підтвердження того, що наймодавець заперечував щодо вселення дружини наймача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 до квартири та проживання в цій квартирі впродовж тривалого часу до розгляду цієї справи матеріали справи не містять;
- заперечення члена сім'ї наймача, який був зареєстрований в житловому приміщенні та відповідно зазначений як член сім'ї в новому договорі найму квартири, але який не проживав в квартирі впродовж тривалого часу та має інше місце проживання разом зі своєю сім'єю, щодо вселення іншого члена сім'ї наймача (зокрема дружини), носить характер суперечливої поведінки, при тому, що впродовж тривалого часу він жодним чином не заперечував щодо такого вселення та не заявляв вимог про усунення перешкод в користуванні майном; це
ж стосується й наймодавця;
- тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла;
- позивачка надала достатньо доказів на підтвердження користування майном та вселення в квартиру на законних підставах як член сім'ї наймача, безпосередньо наймач за свого життя висловив свою згоду на вселення та проживання його дружини разом з ним, син наймача, який був зареєстрований разом із наймачем в 2004 році не заперечував щодо вселення дружини наймача до квартири, впродовж періоду часу з 2009 року не користувався квартирою, не намагався вселитися до цієї квартири, тобто не вчиняв жодних дій щодо реалізації права користування квартирою та разом із своєю сім'єю проживав в іншому місці, наймодавець не заперечував щодо вселення дружини наймача до квартири та лише після того, як позивачка зі згоди наймача (свого чоловіка) зареєструвала місце проживання в квартирі син наймача відповідач ОСОБА_1 розпочав вчиняти дії щодо заперечення реєстрації дружини батька в квартирі та вселення
в неї, тому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про визнання права користування житловим приміщенням;
- апеляційний суд вважав необхідним змінити та доповнити оскаржуване рішення в частині мотивування;
- доводи апелянта щодо належності позивачці нерухомого майна спростовуються матеріалами справи, оскільки позивачка відчужила належне їй нерухоме майно;
- доказів на підтвердження того, що позивачка до 21 травня 2019 року зберігала постійне місце проживання за іншою адресою апелянт до суду не надав, а належність особі нерухомого майна безумовно не означає, що вона постійно проживає в ньому;
- договір найму квартири укладався з Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради, яка є уповноваженим органом на розпорядження вказаним майном, а також вирішувати питання виселення/вселення в спірне нерухоме майно, а тому відповідні доводи апеляційної скарги були відхилені апеляційним судом.
V. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
12. У касаційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог про визнання за позивачкою права користування житловим приміщенням скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні зазначених вимог.
13. Касаційна скарга мотивована таким:
- судами не враховано, що належним відповідачем за вимогами про визнання права на користування житлом є Одеська міська рада, що підтверджується правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 27 вересня 2023 року (справа № 463/10631/20), від 04 жовтня 2023 року (справа
№ 755/16395/21), від 08 червня 2022 року (справа № 461/1517/19);
- відповідач послався на правові висновки Верховного Суду, які викладені
у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 520/80/19 про те, що саме по собі посилання на фактичне проживання разом із наймачем не свідчить про дотримання встановленого законом порядку вселення та набуття права користування спірною кімнатою;
- суди не врахували, що право користування жилим приміщенням нарівні
з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім'ї наймача
в установленому законом порядку (постанова Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 753/5769/22);
- визнання відповідачем того факту, що позивачка дійсно проживала у спірній квартирі беззаперечно не доводить отримання нею дозволу на постійне проживання у цій квартирі (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 641/2970/17);
- під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача, за змістом статті 65 ЖК за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні (постанова Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 264/7450/19);
- суди не застосували закон, який підлягав застосуванню (частина перша статті 816 ЦК) та неправильно застосували частину першу 1 статті 817 ЦК, статтю 65 ЖК;
- суди не врахували висновок Верховного Суду у постанові від 16 січня
2023 року у справі № 523/1756/20) про те, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні;
- позивачка не набула в установленому законом порядку права на користування квартирою, вона зберігала право на проживання в інших житлових приміщеннях, на що звертав увагу Верховний Суд у постанові від 03 грудня
2020 року у справі № 264/7450/19;
- за обставинами справи № 522/6506/23 (встановленими судами попередніх інстанцій) ОСОБА_2 після укладання шлюбу з наймачем - ОСОБА_3
з лютого 2019 року розпочала добровільно відчужувати належне їх нерухоме майно, а 30 жовтня 2019 звернулась із позовом до ОСОБА_3 та
ОСОБА_1 про визнання за особою права на реєстрацію місця проживання
в спірній квартирі без отримання згоди власника/ співвласників житла, наймача та членів його сім'ї, у задоволенні якого було відмовлено постановою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 522/18372/19;
- крім того, висновок апеляційного суду в оскаржуваній постанові про те, що положення статті 817 ЦК не містять вимоги щодо форми згоди наймодавця та інших членів сім'ї наймача на вселення в житлове приміщення, здійснений без урахування змісту частини першої статті 816 ЦК, в якій наявна фраза: «у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть...», що є імперативною вимогою про відображення такої згоди наймодавця у відповідному письмовому договорі.
14. У додаткових поясненнях представник ОСОБА_1 зазначив:
- представником позивача визнається факт, що ОСОБА_2 після укладення шлюбу із ОСОБА_3 почала відчужувати належне їй майно;
- оскільки обставини наявності в позивачки (на момент укладання договору найму спірної квартири, зміни до якого не вносились) прав користування іншим житлом - були встановлені судами попередніх інстанцій, а також постановою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 522/18372/19,
ОСОБА_2 не могла бути визнана такою, що відповідно до встановленого статтями 64, 65, 156 ЖК порядку набула право користування спірною неприватизованою квартирою (постанова Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 264/7450/19);
- твердження представника позивача, що реєстрацію ОСОБА_2 у спірній квартирі було незаконно скасовано не відповідає змісту постанови Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 522/18372/19;
- вважає, що суди попередніх інстанцій мали б застосувати положення частини першої статті 816, частини першої статті 817 ЦК до спірних правовідносин, зважаючи також на те, що приписи цих норм не суперечать, а доповнюють положення статей 64, 65 ЖК.
VІ. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
15. 02 червня 2025 року позивачка подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому навела такі мотиви для відмови у задоволенні касаційної скарги:
- доводи касаційної скарги щодо неврахування судами того, що належним відповідачем за вимогою про визнання права користування житлом є Одеська міська рада є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що договір найму квартири укладався з Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради, яка є уповноваженим органом розпорядження вказаним майном;
- посилання в касаційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не вказує, які саме норми процесуального права були порушені;
- доводи касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано частини першу, другу статті 64, частину першу статті 65 ЖК спростовуються тим, що жодного іншого встановленого порядку вселення осіб до жилого приміщення, як вважає ОСОБА_1 , не існує, що підтверджує те, що останній намагається ввести суд в оману шляхом навмисного неправильного тлумачення висновків Верховного Суду, наведених ним в касаційній скарзі;
- твердження в касаційній скарзі про те, що судами не було застосовано частину першу статі 816 ЦК та неправильно застосовано частину першу статті 817 ЦК, є безпідставним, оскільки за порівняльним аналізом статей 816, 817 ЦК
у поєднанні зі статтею 810 ЦК та статтями 64, 65 ЖК, спірні правовідносини переважно регулюються положеннями ЖК, тому частина перша 816 ЦК не підлягає застосуванню, оскільки регулює договір найму житла, що знаходиться у приватній власності, та суперечить положенням про договір найму житла, викладеним
у ЖК.
- при цьому, стаття 817 ЦК є тотожною за змістом статті 65 ЖК, а скаржником не зазначено, у чому саме полягає неправильне застосування цих норм, та з яких підстав вони повинні бути застосовані у поєднанні з частиною першою статті 816 ЦК;
- судами було правильно застосовано статті 64, 65 ЖК, з'ясовано ті факти, що ОСОБА_2 є членом сім'ї наймача, набула рівних із ним прав та обов'язків за договором найму комунального житла, укладеного між ОСОБА_3 та Приморською районною адміністрацією, отримання згоди на вселення від
ОСОБА_1 , в свою чергу, не було необхідним, а угода про порядок користування жилим приміщенням між особами була відсутня;
- наведені у касаційній скарзі доводи, які фактично є аналогічними доводам апеляційної скарги, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій
з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи;
- доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та висновків, викладених у постановах Верховного Суду,
і зводяться до власної переоцінки встановлених судами обставин, що свідчить про небажання заявника виконувати судові рішення.
VІІ. Рух справи у суді касаційної інстанції
16. 01 квітня 2025 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення.
17. Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження.
18. 08 травня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
19. Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
VІIІ. Фактичні обставини, встановлені судами
20. 07 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серії НОМЕР_1 , виданим Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис 3551.
21. Подружжя проживало разом у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , яка була виділена із державного житлового фонду ОСОБА_3 після демобілізації в 1989 році, та йому було видано начальником ЖЕУ-37 розрахункову книжку для оплати за квартиру.
22. Рішенням Центрального районного суду м. Одеси від 05 листопада 2002 року у справі № 2-2647/2002 визнано за ОСОБА_3 право на житлову площу - квартиру АДРЕСА_3 , зобов'язано Центральну райадміністрацію виконавчого комітету Одеської міської ради укласти з ОСОБА_3 договір найму житлового приміщення - квартири
НОМЕР_3, що розташована за вищевказаною адресою. 23 . Згідно з випискою із розпорядження Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради № 1320 від 17 грудня 2002 року було вирішено укласти договір найму житлового приміщення з громадянином ОСОБА_3 на ізольовану квартиру АДРЕСА_5 та видати йому особовий рахунок на склад родини з однієї особи відповідно до рішення Центрального районного суду у справі № 2-2647/2002 від 05 листопада 2002 року.
24. Як вбачається з позовної заяви, після укладання договору найму житлового приміщення у 2002 році ОСОБА_3 у спірній квартирі зареєстрував місце проживання свого сина від шлюбу з ОСОБА_4 - ОСОБА_1 .
25. 03 травня 2019 року між Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради як наймодавцем та ОСОБА_3 як наймачем укладено новий договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав у користування вищевказану квартиру.
26. Позивачкою 21 травня 2019 року було зареєстровано місце проживання, про що видано довідку про реєстрацію місця проживання особи, відповідно до якої, місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою:
АДРЕСА_2 .
27. Крім того, місце проживання ОСОБА_2 за вказаною адресою підтверджується й довідкою (випискою з домової книги про склад сім'ї та реєстрацію), в якій вказано відповідального - ОСОБА_3 , його сина - ОСОБА_1 та дружину - ОСОБА_2 .
28. 18 липня 2019 року центром надання адміністративних послуг ОМР було скасовано реєстрацію місця проживання позивача за адресою:
АДРЕСА_2 .
29. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) зроблено актовий запис про смерть № 6092 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .
30. З метою переоформити на своє ім'я особовий рахунок на квартиру після смерті чоловіка ОСОБА_2 звернулась до Приморської районної адміністрації ОМР, однак, оскільки її реєстрація місця проживання була скасована, їй повідомили, що вона має звернутися до суду для вирішення питання визнання за нею права користування житловим приміщенням.
31. Водночас з відповіді Приморської районної адміністрації ОМР від 15 березня 2023 року № 01-13/136/1вих вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до адміністрації із заявою про переоформлення особового рахунку на його ім'я, та що розпорядженням Приморської районної адміністрації ОМР № 59 від 17 лютого
2023 року його клопотання було задоволено та переоформлено особовий рахунок на квартиру.
32. В судовому засіданні суду першої інстанції були допитані як свідки
ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які пояснили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знають близько десяти років та підтвердили, що з 2009 року подружжя проживало однією сім'єю у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , син ОСОБА_3 - ОСОБА_1 у вказаній квартирі ніколи не проживав, з батьком перебував у поганих стосунках та не спілкувався.
33. Також судом першої інстанції було досліджено додані до позовної заяви квитанції про сплату комунальних послуг, фотографії.
ІХ. Позиція Верховного Суду
34. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке.
35. Касаційним судом судові рішення переглядаються в частині задоволених позовних вимог про визнання за позивачкою права користування житловим приміщенням (див. пункт 5).
Характер правовідносин
36. Цей спір пов'язаний із правом особи на житло, що гарантовано статтею 47 Конституції України та забезпечується гарантіями статті 8 Конвенції.
37. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».
38. У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
39. Верховний Суд звертає увагу на те, що в даному випадку ставиться питання про право на житло щодо приміщення, яке не перебуває у приватній власності, а тому такі взаємовідносини в порівняні з відносинами приватної власності підвищують рівень захисту, який надається особам відповідно до статті 8 Конвенції (див. для прикладу пункти 38-46 рішення ЄСПЛ у справі «F.J.M. проти Сполученого Королівства»).
Щодо права позивачки на користування житловим приміщенням
40. Верховний Суд підкреслює, що відповідно до статті 396 ЦК особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
41. Статтею 65 ЖК визначено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
42. Згідно з частиною другою статті 64 ЖК до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
43. У відповідності до положень статті 817 ЦК наймач та особи, які постійно проживають разом з ним, мають право за їхньою взаємною згодою та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому. Особи, які вселилися у житло відповідно до частини першої цієї статті, набувають рівних з іншими особами прав володіння та користування житлом, якщо інше не було передбачено при їх вселенні.
44. Верховний Суд виробив сталий підхід щодо застосування відповідних норм права (див. пункти 41-43), який врахували суди попередніх інстанцій при вирішенні спору відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.
45. Верховний Суд неодноразово наголошував, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім'ї наймача в установленому законом порядку (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17).
46. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Також необхідно зазначити, що відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду (див. постанову Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 569/12946/18-ц).
47. Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд відповідно до статті 82 ЦПК правильно вирішив, що обставини, встановлені судовими рішеннями, у справі № 522/18372/19, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення у цій справі.
48. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (див. постанову Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в справі № 520/11429/17).
49. Важливо, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17).
50. Так, у справі № 522/18372/19 було відмовлено у виселенні ОСОБА_2 . Судами було встановлено, що позивачка вселилась у спірну квартиру як член сім'ї наймача, на підставі укладеного її чоловіком договору найму житлового приміщення від 03 травня 2019 р., постійно та тривалий час проживає у спірному житлі, доказів на підтвердження факту користування позивачкою іншим приміщенням відповідачем не надано, на підставі зроблено висновок, що ОСОБА_2 має право користуватися спірною квартирою.
51. В процесі розгляду апеляційним судом цієї справи з метою перевірки доводів апеляційної скарги та правильного встановлення обставин, що мають значення для справи, була витребувана цивільна справа № 522/18372/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання за особою права на реєстрацію місця проживання та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про вселення та виселення.
52. Апеляційним судом враховано, що в процесі розгляду справи не оспорювалось, що позивачка та ОСОБА_3 впродовж тривалого часу проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 не проживав у цій квартирі з 2009 року. На вказані обставини посилався ОСОБА_1 у зустрічній позовній заяві у справі № 522/18372/19 (т. 1, а. с. 54-57 справи № 522/18372/19). Відомості щодо того, що ОСОБА_1 звертався з позовом про усунення перешкод в користуванні цією квартирою або ж іншим чином намагався встановити своє право користування нею матеріали справи не містять. З позовом про вселення до квартири ОСОБА_1 звернувся в рамках цивільної справи № 522/18372/19 13 лютого 2020 року після того, як позивачка звернулася з позовом про визнання за особою права на реєстрацію місця проживання.
53. Також судами встановлено, що в судовому засіданні 26 листопада 2020 року під час розгляду справи № 522/18372/19 ОСОБА_1 повідомив, що проживає разом з дитиною та дружиною в іншій квартирі. Тобто, станом на 07 грудня 2018 року, 03 травня 2019 року та 21 травня 2019 року ОСОБА_1 не проживав разом зі своїм батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 .
54. Отже, судовими рішеннями у справі № 522/18372/19, які набрали законної сили і мають преюдиційне значення у цій справі, підтверджується законність вселення позивачки у спірне житло.
55. Висновки суду про відмову у задоволені вимог ОСОБА_2 про визнання за особою права на реєстрацію місця проживання у справі № 522/18372/19 не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у цій справі, оскільки позивачу було відмовлено з тих причин, що питання про реєстрацію місця проживання особи належить до компетенції відповідного органу реєстрації, а суд не є органом, який здійснює реєстрацію місця проживання фізичних осіб.
56. Суди обґрунтовано застосували статтю 8 Конвенції та релевантну практику ЄСПЛ щодо гарантій права на житло та перевірили необхідні елементи щодо втручання в це право (див. пункти 37-38), зокрема оцінили пропорційність такого втручання, що включає необхідність дослідження наявності суттєвої соціальної потреби в обмеженні права, конкуруючих інтересів, співмірності в обмежені права існуючій легітимній меті.
57. Правильними є висновки судів, з посиланням на згадуване рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
58. Верховний Суд звертає увагу на те, що тривалий час проживання особи в житлі незалежно від його правового режиму є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
59. Встановивши, що позивачка надала достатньо доказів на підтвердження користування майном та вселення в квартиру на законних підставах як член сім'ї наймача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання права користування житловим приміщенням.
60. Доводи ОСОБА_1 щодо належності позивачці нерухомого майна апеляційний суд спростував, оскільки позивачка відчужила належне їй нерухоме майно, в тому числі частку квартири АДРЕСА_6 (т. 1, а. с. 171-174). Доказів на підтвердження того, що позивачка до 21 травня 2019 року зберігала постійне місце проживання за іншою адресою, ОСОБА_1 суду не надав. Належність особі нерухомого майна безумовно не означає, що вона постійно проживає в ньому.
61. Встановивши, що договір найму квартири укладався з Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради, яка є уповноваженим органом на розпорядження вказаним майном та на вирішення питання виселення/вселення в спірне нерухоме майно, апеляційний суд обґрунтовано відхилив відповідні доводи апеляційної скарги. У зв'язку із чим посилання на відповідну практику Верховного Суду щодо належності відповідача (див. пункт 13) є нерелевантним до спірних правовідносин.
62. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції в незміненій частині рішення та апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, наявних у матеріалах справи, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову про визнання за позивачкою права користування квартирою.
63. За встановлених судами обставин визнання за позивачкою права на користування спірним житлом враховує критерій «необхідності в демократичному суспільстві (див. пункти 37-38). Суди дослідили наявність суттєвої соціальної потреби в обмеженні права відповідача, співставили конкуруючі інтереси, співмірність в обмежені права існуючій легітимній меті. Висновки судів відповідають гарантіям статті 47 Конституції України та статі 8 Конвенції (див. пункт 36).
64. Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судами норми права, наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду (див. пункт 13) не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться у зазначених відповідачем постановах.
65. Інші аргументи касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, також не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів, вони зводяться до необхідності переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
X. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
66. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.
67. Незгода ОСОБА_1 із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).
68. Суд першої інстанції у незміненій частині рішення та апеляційний суд, з дотриманням норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.
69. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постановиапеляційного суду, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме статті 410 ЦПК.
70. Оскільки рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постановаапеляційного судупідлягають залишенню без змін, судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Із цих підстав,
керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Михайлін Олександр Євгенійович, залишити без задоволення.
2. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2024 року у незміненій апеляційним судом частині та постановуОдеського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко