08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 466/6192/23
провадження № 61-15149св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Міністерство юстиції України,
треті особи: приватне підприємство «Занзібар Холдинг», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Козаков і партнери», підприємство об'єднання громадян Львівський спортивно-культурний центр шахової асоціації незрячих України «Орієнтир»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 травня 2024 року у складі судді Баєвої О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року у складі колегії суддів Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., касаційну скаргу підприємства об'єднання громадян Львівський спортивно-культурний центр шахової асоціації незрячих України «Орієнтир» на постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року у складі колегії суддів Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: приватне підприємство «Занзібар Холдинг», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Козаков і партнери», підприємство об'єднання громадян Львівський спортивно-культурний центр шахової асоціації незрячих України «Орієнтир», про визнання незаконним та скасування наказу.
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства юстиції України, треті особи: приватне підприємство «Занзібар Холдинг» (далі - ПП «Занзібар Холдинг»), товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Козаков і партнери» (далі - ТОВ «ФК «Козаков і партнери»), підприємство об'єднання громадян Львівський спортивно-культурний центр шахової асоціації незрячих України «Орієнтир» (далі - підприємство «Орієнтир»), про визнання незаконним та скасування наказу.
Позовні вимоги мотивував тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 08 квітня 2020 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу (далі - Львівський МНО) Стефанюк О. І. та зареєстрований у реєстрі за № 2119, він є власником нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1
Міністерство юстиції України наказом від 15 травня 2023 року № 1863/5 «Про задоволення скарги» (далі - наказ) задовольнило скаргу підприємства «Орієнтир» від 25 грудня 2019 року № 261201, скасувало рішення від 03 грудня 2019 року № 49987988 та № 49982844, які прийняті приватним нотаріусом Львівського МНО Дерев'янко Л. М.
Наказ видано на підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, відповідно до якого мотивами надання рекомендації на задоволення скарги підприємства «Орієнтир» від 25 грудня 2019 року № 261201 є те, що скарга підлягає новому розгляду у зв'язку із скасуванням рішеннями судів наказу, виданого Міністерством юстиції України за результатом розгляду скарги у 2020 році, а також те, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем проведена без документа, який підтверджує дотримання 30-денного строку з моменту отримання вимоги іпотекодавцем.
Позивач вважає наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку із тим, що цим наказом скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на приміщення на АДРЕСА_1 у м. Львові за ТОВ «ФК «Козаков і партнери», право власності на яке в подальшому набув позивач.
Позивач стверджує, що процедуру повідомлення іпотекодавця було належним чином дотримано.
З урахуванням зазначених обставин позивач просив суд визнати незаконним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 15 травня 2023 року № 1863/5, який виданий на підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 13 травня 2023 року № 1510-33.1-1-23.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд м. Львова рішенням від 31 травня 2024 року, яке Львівський апеляційний суд постановою від 03 жовтня 2024 року залишив без змін, позов задовольнив.
Визнав незаконним і скасував наказ Міністерства юстиції України від 15 травня 2023 року № 1863/5, винесений на підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 13 травня 2023 року № 1510-33.1-1-23.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що ТОВ «ФК «Козаков і партнери» було іпотекодержателем нежитлових приміщень у м. Львові на АДРЕСА_1, площею 641,2 кв. м та 488,9 кв. м, з 26 вересня 2019 року. Через несплату заборгованості підприємством «Орієнтир» іпотекодержатель направив 18 жовтня 2019 року письмову вимогу про усунення порушення, яку підприємство отримало 21 жовтня 2019 року (підтверджено листом АТ «Укрпошта»).
Оскільки протягом 30 днів борг не було погашено, ТОВ «ФК «Козаков і партнери» реалізувало право на звернення стягнення на предмет іпотеки та 29 листопада 2019 року звернулося до нотаріуса для реєстрації права власності. 03 грудня 2019 року за іпотекодержателем зареєстровано право власності на вказані приміщення.
Підприємство «Орієнтир» оскаржило реєстрацію в Міністерстві юстиції України, яке 19 березня 2020 року скасувало рішення нотаріуса. Суд першої інстанції у справі № 466/1394/21 визнав наказ Міністерства юстиції України незаконним, що було підтверджено Львівським апеляційним судом та Верховним Судом. Верховний Суд визнав законність реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Козаков і партнери» та вказав, що Міністерство юстиції України перевищило повноваження, оскільки на момент оскарження право власності вже було передано іншим особам.
Скасування реєстрації створило юридичну невизначеність для добросовісних набувачів спірного нерухомого майна - ОСОБА_1 та ПП «Занзібар Холдинг».
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2024 року до Верховного Суду, Міністерство юстиції України, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2024 року до Верховного Суду, підприємство «Орієнтир», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Міністерства юстиції України, витребував справу із Шевченківського районного суду м. Львова.
Верховний Суд ухвалою від 06 грудня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою підприємства «Орієнтир».
31 січня 2025 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Верховний Суд ухвалою від 09 квітня 2025 року зупинив касаційне провадження у справі № 466/6192/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/2546/22.
Верховний Суд ухвалою від 09 вересня 2025 року поновив касаційне провадження у справі № 466/6192/23.
Верховний Суд ухвалою від 29 вересня 2025 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 29 вересня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі Міністерство юстиції України посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 липня 2020 року у справі № 916/2828/19, від 24 грудня 2020 року у справі № 916/2110/20, від 15 лютого 2022 року у справі № 826/12901/17, від 18 січня 2023 року у справі № 826/10888/18 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували те, що Міністерство юстиції України під час видання оскаржуваного наказу проаналізувало відомості, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та зробило обґрунтований висновок щодо порушень вимог закону в діях приватного нотаріуса Львівського МНО Дерев'янко Л. М., якій не було надано всіх необхідних документів для здійснення реєстраційних дій.
Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на порушення Правил надання послуг поштового зв'язку під час здійснення реєстраційних дій.
Суди проігнорували інформацію Міністерства юстиції України про те, що 29 серпня 2023 року позивачу було скеровано матеріали нового розгляду скарги підприємства «Орієнтир» від 25 грудня 2019 року № 261201, у яких наявний лист Міністерства юстиції України від 24 травня 2023 року № 64818/33.1.1/33-23 «Щодо виконання наказу».
Суди не встановили, чи є ОСОБА_1 власником вказаного нерухомого майна.
У касаційній скарзі підприємство «Орієнтир» посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі № 826/12901/17.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що вказаний спір повинен розглядатися у порядку адміністративного чи господарського судочинства ( ОСОБА_1 був фізичною особою - підприємцем).
Вважає, що посилання позивача у позовній заяві на постанову Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 466/1394/21 як на таку, що має преюдиційне значення для розгляду цієї справи, без перевірки всіх фактичних обставин, які мають суттєве значення для вирішення цього спору, є необґрунтованим.
Доводи інших учасників справи
У січні 2025 року ТОВ «ФК «Козаков і партнери» надіслало відзив на касаційну скаргу, проте вказаний відзив до уваги не береться, оскільки Верховний Суд ухвалою від 09 січня 2025 року відзив повернув заявнику без розгляду.
У грудні 2024 року та січні 2025 року ОСОБА_1 надіслав відзиви на касаційні скарги, у яких просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суд установив, що 03 грудня 2019 року приватний нотаріус Львівського МНО Дерев'янко Л. М. прийняла рішення про державну реєстрацію речових прав № 49987988 та № 49982844, відповідно до яких зареєструвала за ТОВ «ФК «Козаков і партнери» право власності на предмет іпотеки - нежитлові приміщення, загальною площею 641,2 кв. м, реєстраційний номер 26004211, та нежитлові приміщення «К-1», загальною площею 488,9 кв. м, реєстраційний номер 28858540, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 травня 2023 року № 332885692 ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові приміщення, загальною площею 565 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності було зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08 квітня 2020 року.
Наказом Міністерства юстиції України від 15 травня 2023 року № 1863/5 «Про задоволення скарги» скаргу підприємства «Орієнтир» від 25 грудня 2019 року № 261201 задоволено, скасовано рішення від 03 грудня 2019 року № 49987988 та № 49982844, які прийняті приватним нотаріусом Львівського МНО Дерев'янко Л. М.
Наказ видано на підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, відповідно до якого мотивами надання рекомендації на задоволення скарги підприємства «Орієнтир» від 25 грудня 2019 року № 261201 є те, що скарга підлягає новому розгляду у зв'язку із скасуванням рішеннями судів наказу, виданого Міністерством юстиції України за результатом розгляду скарги у 2020 році, а також те, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки реєстрація проведена без документа, який підтверджує дотримання 30-денного строку з моменту отримання вимоги.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг та аргументи відзивів на касаційні скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Міністерства юстиції України підлягає задоволенню, касаційна скарга підприємства «Орієнтир» - частковому задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо доводів про юрисдикцію
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У частині першій статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Під час визначення належності спору до юрисдикції суду постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним у розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.
Верховний Суд враховує, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися сутністю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявленими вимогами, характером спірних правовідносин, змістом та юридичною природою обставин у справі. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17 та від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Таким чином, критеріями розмежування судової юрисдикції, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Таким критерієм також може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/7, від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 813/2173/17.
Повноваження Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації прав визначені статтею 7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої Міністерство юстиції України, зокрема: здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до цього Закону та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; забезпечує доступ до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб'єктів, право доступу яких визначено цим Законом, та приймає рішення про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом; розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом.
Приписами статті 37 цього Закону обумовлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
У постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 640/3624/20 про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України, зобов'язання вчинити дії Верховний Суд керувався тим, що оскільки позовні вимоги в цій справі є похідними під час вирішення судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, то, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно. Отже, спірні правовідносини у справі, що розглядається, пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а та від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17).
З матеріалів справи, яка переглядається, відомо, що позовні вимоги у цій справі пов'язані із реалізацією майнових інтересів, порушенням цивільного (майнового) права позивача. Тому, ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними під час вирішення судом питання щодо правомірності набуття права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси фізичних осіб, Верховний Суд, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Подібний висновок щодо застосування норм права зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17.
У касаційній скарзі підприємство «Орієнтир» покликається на те, що позивач ОСОБА_1 був фізичною особою - підприємцем, а тому вважає, що справа розглянута неповноважним судом і повинна була розглядатись в порядку господарського судочинства.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 126/506/22 вказано, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації як фізичної особи - підприємця така особа діє як підприємець у всіх правовідносинах. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання та від визначення цих правовідносин як господарських.
Як відомо з матеріалів справи, позивач оскаржив наказ Міністерства юстиції України не як суб'єкт підприємницької діяльності, а як фізична особа - власник нерухомого майна. Позовні вимоги в цій справі є похідними під час вирішення судом питання щодо правомірності набуття права власності на зазначене майно, що впливає на майнові права та інтереси позивача як фізичної особи.Отже, вказаний спір за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки фізичної особи - позивача.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що заявлений позивачем позов підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Щодо складу сторін спору
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
У справі № 910/2546/22 перед Великою Палатою Верховного Суду постало правове питання про те, чи може Міністерство юстиції України бути єдиним відповідачем за вимогами, спрямованими на введення позивачів у володіння речовими правами на земельні ділянки, на яке вона у постанові від 03 вересня 2025 року відповіла негативно з мотивів, викладених у цій постанові. Велика Палата Верховного Суду вказала, що Міністерство юстиції України не може бути єдиним відповідачем незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивачів відсутній спір про речові права.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 707/477/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/34482/19-ц, від 31 травня 2022 року у справі № 727/842/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 592/4422/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 369/757/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 607/10025/20, від 10 травня 2023 року у справі № 640/9468/20, від 14 червня 2023 року у справі № 815/1446/18 та від 05 липня 2023 року у справі № 757/53069/21-ц, у яких ідеться про необхідність відмовляти в задоволенні позову про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, у випадку визначення відповідачем лише Міністерства юстиції України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17).
Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.
З матеріалів справи відомо, що позивач оскаржив наказ Міністерства юстиції України від 15 травня 2023 року № 1863/5, який виданий на підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 13 травня 2023 року № 1510-33.1-1-23. Міністерство юстиції України задовольнило скаргу підприємства «Орієнтир» від 25 грудня 2019 року № 261201, скасувало рішення від 03 грудня 2019 року № 49987988 та № 49982844, які прийняті приватним нотаріусом Львівського МНО Дерев'янко Л. М. (про державну реєстрацію речових прав, відповідно до яких за ТОВ «ФК «Козаков і партнери» зареєстровано право власності на предмет іпотеки - нежитлові приміщення). Надалі право власності на вказане майно набув позивач ОСОБА_1 .
Отже, фактично цей спір стосується права власності на нерухоме майно, яке було передане підприємством «Орієнтир» в іпотеку.
Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги, що позивач не пред'явив позовних вимог до підприємства «Орієнтир», клопотання про залучення його до участі у справі як співвідповідача не заявляв. Участь вказаного підприємства у справі як третьої особи не може бути підставою для відхилення доводів його касаційної скарги, оскільки оскаржувані судові рішення безпосередньо впливають на права цієї юридичної особи як іпотекодавця.
Ураховуючи викладене, позов не підлягає задоволенню, оскільки не залучено належного співвідповідача, що є самостійною правовою підставою для відмови в його задоволенні.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга Міністерства юстиції Українипідлягає задоволенню, касаційна скарга підприємства «Орієнтир» - частковому задоволенню, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 травня 2024 року та постанова Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.
Касаційну скаргу підприємства об'єднання громадян Львівський спортивно-культурний центр шахової асоціації незрячих України «Орієнтир» задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. І. Грушицький
Судді В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров