Іменем України
27 жовтня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/817/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
За позовом: Керівника Корюківської окружної прокуратури,
вул. Шевченка, 98, м. Корюківка, Чернігівська область, 15300, в інтересах держави в особі
позивача: Сосницької селищної ради,
код ЄДРПОУ 04412656, вул. Грушевського, 15, селище Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, 16100
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенегія»,
код ЄДРПОУ 44604267, вул. Соборна, буд. 99, м. Павлоград, Павлоградський район, Дніпропетровська область, 51400
Предмет спору: про стягнення 9932,72 грн,
не викликались,
Керівник Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сосницької селищної ради звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенегія», в якому прокурор просить стягнути з відповідача 9932,72 грн, з яких 8488,00 грн - вартість недопоставленого товару (попередньої оплати), 1020,32 грн пені та 242,40 грн штрафу.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 25.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.
Ухвала суду від 25.08.2025 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 25.08.2025 о 17:52, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Отже, останнім днем для подання відповідачем відзиву є 10.09.2025.
Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та відзиву на позов у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору про закупівлю №СК4/931-Т від 12.12.2024 відповідач передав позивачу талони на паливо для його фактичного відпуску на АЗС. Проте, як зазначає прокурор, позивач не зміг отримати паливо за талонами за договором на суму 8488,00 грн у зв'язку з відсутністю палива на АЗС. Оскільки позивач сплатив відповідачу кошти за товар, який фактично не отримав, прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 8488,00 грн.
Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
09.12.2024 Сосницькою селищною радою на вебпорталі публічних закупівель «Prozorro» розміщено оголошення № UA-2024-12-09-017175-а про проведення закупівлі без використання електронної системи - бензину А-95 (Євро 5), талон, у кількості 1000 л за кошти місцевого бюджету.
12.12.2024 Сосницька селищна рада (далі - Покупець) та ТОВ «Тенегія» (далі - Продавець) уклали договір про закупівлю №СК4/931-Т (далі - Договір).
За умовами п. 1.1, 1.2, 1.3 Договору Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити та передати у власність Покупця товар у необхідній кількості та належної якості за визначеним предметом: Бензин А-95 (Євро 5), талон, за ЄЗС ДК 021:2015:09130000-9-Нафта і дистиляти, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити такий Товар.
Найменування (асортимент), кількість та ціна Товару визначаються у Специфікації Товару (далі - Додаток 1 до Договору), що є невід'ємною частиною цього Договору.
Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами талонами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до «Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997.
Джерелом фінансування є кошти місцевого бюджету (п. 1.5 Договору).
Згідно з п. 2.4 Договору термін дії талонів або скретч-карток повинен бути не менше 12 місяців з моменту їх отримання Покупцем з можливістю їх обміну на нові після закінчення терміну дії.
Відповідно до п. 3.2 Договору загальна ціна Договору визначається відповідно до Специфікації Товару (Додаток 1 до Договору) та становить 53 050,00 грн, у тому числі ПДВ 8841,67 грн.
Розрахунки здійснюються шляхом оплати Покупцем Товару по факту його поставки після пред'явлення Продавцем документів (оформлених відповідно до чинного законодавства України: рахунку, накладних. Розрахунок за поставлений Товар здійснюється протягом 10 робочих днів з дати отримання Покупцем бюджетного фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок та/або можливості здійснити платежі (п. 4.2 Договору).
У п. 5.1 Договору визначено строк (термін) поставки товару - до 31.12.2024 включно.
Згідно з п. 5.2, 5.3 Договору місце поставки товару: поставка талонів або скретч-карток здійснюється одноразово в повному обсязі за адресою: 16100, Чернігівська область, Корюківський район, селище Сосниця, вул. Грушевського, 15.
Поставка товару здійснюється на умовах FCA (в редакції Інкотермс 2010 року) - завантажено в автомобільний транспорт Покупця з резервуарів АЗС Продавця.
При цьому право на отримання Товару Покупець набуває після отримання від Продавця талонів або скретч-карток, що містять інформацію про найменування Продавця, вид, кількість нафтопродуктів, які можна отримати при їх пред'явленні оператору АЗС, а також термін їх дії.
Відповідно до п. 6.2 Договору Покупець має право достроково розірвати цей договір у разі порушення Продавцем порядку та строків відпуску товару, його кількості та якості, а також при зміні Продавцем в односторонньому порядку умов Договору чи відмови від виконання Договору, повідомивши про це Продавця за 5 робочих днів з дня настання таких підстав.
Згідно з п. 6.3.3 Договору Продавець зобов'язаний забезпечити відпуск Товару через мережу АЗС, якість якого відповідає умовам, встановленим розділом 2 цього Договору.
У п. 7.2 Договору сторони встановили, що у разі затримки поставки/(відпуску Товару в обсязі, визначеному Покупцем відповідно до пред'явлених на отримання Товару талонів, скретч-карток або заявки на їх отримання в порядку, передбаченому п. 5.4 Договору, Продавець сплачує Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування пені, від вартості непоставленого Товару чи вартості Товару відповідно до непереданих талонів або скретч-карток - за кожен день прострочення поставки Товару за Договором, а у разі прострочення понад 30 днів Продавець додатково сплачує Покупцю штраф у розмірі 5% від ціни Договору, крім випадків, коли Товар, зазначений у Специфікації, не постачається Покупцю у зв'язку з призупиненням або зняттям Товару з реалізації чи виробництва.
Цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині розрахунків та гарантійних зобов'язань за переданий Товар - до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1 Договору).
У Специфікації (Додаток №1 до Договору) зазначено, що поставці підлягає Бензин А-95 (Євро 5), талон, у кількості 1000 л загальною вартістю 53 050,00 грн з ПДВ.
Відповідно до видаткової накладної №0004/0002503 від 12.12.2024 ТОВ «Тенегія» передало, а Сосницька селищна рада прийняла Бензин А-95 у кількості 1000 л на загальну суму 53 050,00 грн.
Згідно з платіжною інструкцією №1107 від 12.12.2024 Сосницька селищна рада сплатила відповідачу кошти за отриманий Бензин А-95 у розмірі 53 050,00 грн.
У позовній заяві прокурор зазначає, що Сосницька селищна рада на АЗС відповідача, яка знаходиться за адресою: вул. Корнєва, 75, селище Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, не змогла отримати бензин А-95 у кількості 160 літрів на суму 8488,00 грн у зв'язку з відсутністю палива на АЗС, а надалі вказана АЗС взагалі не працювала.
Прокурор надав копії скретч-карток, за якими, за твердженнями прокурора, Сосницька селищна рада не змогла отримати бензин А-95, а також копії акта про відмову відпуску товару (заправку бензину А-95 та ДП) від 26.12.2024, актів обстеження автозаправної станції «ANP», розташованої за адресою: с-ше Сосниця, вул. Корнєва, 75, Корюківського району, Чернігівської області від 09.01.2025, від 28.01.2025, від 04.02.2025, від 26.02.2025, від 18.03.2025, від 31.03.2025.
В акті про відмову відпуску товару (заправку бензину А-95 та ДП) від 26.12.2024, який підписаний заступником селищного голови Чернухою І. О. та начальниками відділів Рублевським Ю. А. та Кузьменко І. М., зазначено, що на автозаправній станції, розташованій за адресою: с-ше Сосниця, вул. Корнєва, 75, Корюківського району, Чернігівської області, представникам селищної ради було відмовлено у відпуску товару за скретч-картками через відсутність товару.
В актах обстеження автозаправної станції «ANP», розташованої за адресою: с-ше Сосниця, вул. Корнєва, 75, Корюківського району, Чернігівської області від 09.01.2025, від 28.01.2025, від 04.02.2025, від 26.02.2025, від 18.03.2025, від 31.03.2025, які підписані заступником селищного голови Чернухою І. О. та начальниками відділів Рублевським Ю. А. та Кузьменко І. М., зазначено, що у дати складання актів вказана АЗС була закрита, працівники відсутні, табло з цінами на ПММ вимкнене.
У всіх актах вказано, що відповідно до договору №СК4/931-Т від 12.12.2024 ТОВ «Тенегія» зобов'язана забезпечити відпуск селищній раді 1000 літрів бензину А-95 через мережу автозаправних станцій, визначених у Переліку стаціонарних АЗС в Чернігівській області та по всій території України, в тому числі в с. Сосниця Корюківського району Чернігівської області.
Також прокурор надав лист Сосницької селищної ради від 09.05.2025 №04-20/540, у якому зазначено, що селищна рада неодноразово в телефонному режимі проводили бесіди з головним бухгалтером ТОВ «Тенегія», яка повідомила, що керівництво підприємства перебуває десь за кордоном, на час звернення підприємство не працює, заправки у Чернігівській області не працюють, ПММ в наявності на даний час немає.
Прокурор вважає, що відповідач неналежно виконав свої зобов'язання за Договором, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
За змістом ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Сосницької селищної ради у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів територіальної громади у суді.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно із частинами 1, 4 та 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 та 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
Отже, Сосницька селищна рада є суб'єктом владних повноважень, який бере участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов'язаний забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.
Прокурор звертався до Сосницької селищної ради з повідомленням про неналежне виконання ТОВ «Тенегія» своїх зобов'язань за договором від 12.12.2024, у якому просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення вказаних порушень, зокрема, щодо звернення до суду із позовною заявою (лист від 15.07.2025 №51-77-1625вих-25).
Сосницька селищна рада у листі № 04-20/540 від 09.05.2025 повідомила прокурора про те, що з позовом до ТОВ «Тенегія» про стягнення коштів не зверталася у зв'язку з відсутністю працівника, який міг би представляти інтереси ради у суді.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів держави, однак цього не зробив.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Сосницької селищної ради про стягнення з ТОВ «Тенегія» коштів у розмірі 9932,72 грн.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Сосницької селищної ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів територіальної громади та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо стягнення з відповідача спірних коштів.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 статті 712 ЦК України).
У статті 664 ЦК України зазначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як встановив суд, за умовами Договору відповідач зобов'язався поставити позивачу товар - бензин А-95 у кількості 1000 л у формі скретч-карток, за якими здійснюється відпуск палива на АЗС шляхом заправки автомобілів протягом терміну дії таких скретч-карток.
Відповідно до видаткової накладної №0004/0002503 від 12.12.2024 ТОВ «Тенегія» передало, а Сосницька селищна рада прийняла бензин А-95 у кількості 1000 л на загальну суму 53 050,00 грн.
Прокурор стверджує, що Сосницька селищна рада на АЗС відповідача, яка знаходиться за адресою: вул. Корнєва, 75, селище Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, не змогла отримати бензин А-95 у кількості 160 літрів на суму 8488,00 грн у зв'язку з відсутністю палива на АЗС, а надалі вказана АЗС взагалі не працювала. Прокурор надав копії талонів, за якими, за його твердженнями, позивач не зміг отримати пальне.
Відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155, талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери (п. 10.3.3.1 Інструкції).
Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП (п. 10.3.3.2 Інструкції).
За загальним правилом для отримання товару на АЗС покупець пред'являє оператору АЗС картку (талон) на пальне. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію талону / картки на пальне, здійснює фактичну передачу (видачу) товару відповідної марки та кількості, після чого талон / картка на пальне залишається у оператора, що є підтвердженням факту отримання покупцем товару зі зберігання відповідного асортименту та кількості.
Таким чином, покупець як власник талонів / карток на пальне, отриманих від постачальника, володіє законним правом на отримання на АЗС, визначених угодою, товару (пального) по талонах / картках у кількості, маркуванні, визначеному у талонах на пальне.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №903/666/22.
Пунктом 9 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою КМУ від 20.12.1997 №1442, передбачено, що розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що підписання сторонами видаткової накладної не свідчить про поставку Продавцем (відповідачем) Покупцю (позивачу) товару за Договором, оскільки фактично позивачу передані скретч-картки на бензин А-95, які надають право Покупцю на отримання відповідної кількості вже попередньо оплаченого товару (бензину А-95) за Договором в майбутньому.
На підтвердження неможливості отримати 160 літрів бензину А-95 прокурор надав копію акта про відмову відпуску товару (заправку бензину А-95 та ДП) від 26.12.2024, у якому зазначено, що на автозаправній станції, розташованій за адресою: с-ше Сосниця, вул. Корнєва, 75, Корюківського району, Чернігівської області, представникам селищної ради було відмовлено у відпуску товару за скретч-картками через відсутність товару; копії актів обстеження автозаправної станції «ANP», розташованої за адресою: вул. Корнєва, 75, с-ще Сосниця Корюківського району Чернігівської області від 09.01.2025, від 28.01.2025, від 04.02.2025, від 26.02.2025, від 18.03.2025, від 31.03.2025, у яких вказано, що у дати складання актів вказана АЗС була закрита, працівники відсутні, табло з цінами на ПММ вимкнене.
Тобто зміст вказаних актів свідчить, що позивач нібито не зміг отримати пальне на одній конкретній АЗС у зв'язку з його відсутністю (26.12.2024) та закриттям АЗС (09.01.2025, 28.01.2025, 04.02.2025, 26.02.2025, 18.03.2025, 31.03.2025).
Водночас, суд критично ставиться до таких доказів з огляду на абсолютну ідентичність змісту актів від 09.01.2025, від 28.01.2025, від 04.02.2025, від 26.02.2025, від 18.03.2025, від 31.03.2025 від 28.01.2025, від 04.02.2025, від 26.02.2025, від 18.03.2025, від 31.03.2025, а ідентичність фрази: «Від мешканців села дізналися, що вказана автозаправна станція «Авіас» закрита більше неділі.» у розрізі дат складення цих актів дає підстави для висновку про недостовірність викладеної в них інформації та про формальне копіювання актів від 28.01.2025, від 04.02.2025, від 26.02.2025, від 18.03.2025, від 31.03.2025 акту від 09.01.2025. При цьому, в інформації від мешканців селища йде мова про АЗС «Авіас», а обстеження за актом відбувалось на АЗС «ANP».
Суд також звертає особливу увагу, що у самому Договорі взагалі не обумовлено перелік АЗС Постачальника, на яких позивач може отримати бензин А-95 за скретч-картками.
Так, в п. 6.3.3 Договору вказано, що Продавець зобов'язаний забезпечити відпуск Товару через мережу АЗС.
Жодних доказів, що згадана в актах АЗС є саме АЗС Постачальника та що паливо мало бути отриманим виключно на цій єдиній АЗС, ані прокурор, ані позивач суду не надали.
Доказів неможливості отримати пальне на інших АЗС прокурор та позивач суду також не надали.
При цьому суд вважає нелогічною та незрозумілою поведінку позивача, який, з одного боку, стверджує про неможливість заправити транспортні засоби чомусь саме на цій АЗС «ANP», починаючи з 26.12.2024, а з іншого - не вчинив жодних дій для з'ясування причин цієї ситуації у Продавця (відповідача), у тому числі можливості заправки на інших АЗС.
Наданий прокурором лист Сосницької селищної ради від 09.05.2025 №04-20/540, у якому зазначено, що селищна рада неодноразово в телефонному режимі проводила бесіди з головним бухгалтером ТОВ «Тенегія», не може бути таким доказом звернення до відповідача, оскільки інформація, викладена у цьому листі, не підтверджена жодними належними доказами.
Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.
Отже, стверджувані прокурором обставини щодо неможливості позивачем отримати бензин А-95 у заявлених кількості та сумі покладають на прокурора та позивача тягар доказування (обов'язок довести) зазначеного факту.
Однак, як встановив суд, прокурор та позивач не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення відповідачем зобов'язань з поставки товару в установлений строк, що свідчило б про наявність права вимагати у ТОВ «Тенегія» повернення спірної суми грошових коштів у порядку ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, статті 693 Цивільного кодексу України.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що прокурор та позивач не підтвердили належними та допустимими доказами порушення відповідачем обов'язку щодо своєчасної передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови відповідача від здійснення своїх обов'язків, а отже не довів наявність підстав для повернення коштів у розмірі 8488,00 грн, що свідчить про відсутність у позивача порушеного права на момент звернення до суду із вимогами щодо стягнення спірних коштів та є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
Щодо заявлених до стягнення пені та штрафу.
Прокурор також просить стягнути з відповідача 1020,32 грн пені за період з 26.12.2024 по 13.05.2025 та 242,20 грн штрафу.
У зв'язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості (попередньої оплати), не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 1020,32 грн пені та 242,20 грн штрафу.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат.
Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені Чернігівською обласною прокуратурою, стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун