29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"16" жовтня 2025 р. Справа № 924/569/24
Господарський суд Хмельницької області у складі головуючого судді Грамчука І.В. при секретарі судового засідання Гончарі І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у межах підготовчого провадження матеріали справи
за позовом Заступника керівника Летичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Хмельницької обласної військової адміністрації, м. Хмельницький
до - Меджибізької селищної ради смт. Меджибіж, Хмельницького району, Хмельницької області
- Комунального підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Меджибіж ліс" Меджибізької селищної ради
про - скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно право комунальної власності Меджибізької селищної ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8,3727 га
- визнання недійсним рішення Меджибізької селищної ради від 14.09.2023 № 57-49/2023 в частині передачі Комунальному підприємству "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Меджибіж ліс" Меджибізької селищної ради в постійне користування земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8,3727 га, розташованої за межами населеного пункту с.Волосівці
- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно право постійного користування Комунального підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Меджибіж ліс" Меджибізької селищної ради на земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8,3727 га
- зобов'язання Меджибізьку селищну раду (код ЄДРПОУ 04404556) повернути на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 22985083) земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8,3727 га.
- зобов'язання Комунального підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Меджибіж ліс" Меджибізької селищної ради (код ЄДРПОУ 45286830) повернути на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 22985083) земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8,3727 га
Представники сторін :
від позивача: Заяць Б.С.
від відповідача 1: Духневич В.Б. - згідно довіреності
від відповідача 2: Бровчук М.В. - згідно ордеру
за участю прокурора: Русецької О.В.- прокурор відділу Хмельницької обласної прокуратури
Суть спору.
На адресу Господарського суду Хмельницької області від заступника керівника Летичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Хмельницької обласної військової адміністрації, 17.06.2024р. надійшла позовна заява (вх.№05-08/2118/24) до Меджибізької селищної ради смт. Меджибіж, Хмельницького району, Хмельницької області, Комунального підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Меджибіж ліс" Меджибізької селищної ради про скасування державної реєстрації права комунальної власності, права постійного користування, визнання недійсним рішення селищної ради та зобов'язання повернути на користь держави земельну ділянку лісогосподарського призначення.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що заволодіння Меджибізькою селищною радою земельною ділянкою з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8,3727 га., що належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні КП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство» суперечить вимогам законодавства.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2024р. справу було передано для розгляду судді Грамчуку І.В.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 18.06.2024р. позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/569/24 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження.
03.07.2024р. відповідачем 1 на адресу суду було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
04.07.2025 відповідач 2 подав відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
05.07.2024р. прокурором на виконання Ухвали Господарського суду Хмельницької області від 18.06.2024р. було направлено лист з оригіналами доданих до позовної заяви документів.
08.07.2024р. прокурором на адресу суду було подано відповідь на відзив, в якій прокурор просить задовольнити поданий позов.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 09.07.2024р. було продовжено строк підготовчого провадження у справі №924/569/24 на 30 днів та відкладено підготовче засідання у справі №924/569/24 на 11:00 год. 01 серпня 2024 р.
10.07.2024р. на адресу суду від відповідача 1 надійшло клопотання про продовження строку підготовчого судового засідання.
Того ж дня, аналогічне клопотання надійшло від відповідача 2.
01.08.2024р. на адресу суду від відповідача 1 надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач повторно просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 01.08.2024р. було відкладено підготовче засідання у справі № 924/569/24 на 12:00 год. 24 вересня 2024 р.
24.09.2024р. на адресу суду від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 24.09.24р. було відкладено підготовче засідання у справі №924/569/24 на 10:00 год. 02 жовтня 2024 р.
Призначене на 10 год. 00 хв. 02 жовтня 2024 р. судове засідання у справі №924/569/24 не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Грамчука І.В.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 07.10.2024р. було відкладено підготовче засідання у справі № 924/569/24 на 12:00 год. 16 жовтня 2024 р.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 16.10.2024р. було відкладено підготовче засідання у справі № 924/569/24 на 16:00 год. 21 жовтня 2024 р.
18.10.2024р. на адресу суду від відповідача 1 надійшло клопотання про продовження строку подання доказів.
21.10.2024р. прокурором подано заперечення на клопотання про доручення доказів.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 21.10.2024р. було закрито підготовче провадження у справі №924/569/24 та призначено справу №924/569/24 до судового розгляду по суті у загальному позовному провадженні на 10:00 год. "18" листопада 2024 р.
Цього ж дня, на адресу суду від відповідача 1 надійшло клопотання про продовження строку подання доказів.
23.10.2024р. на адресу суду позивачем подано письмові пояснення в яких позивач просить задовольнити позовні вимоги Летичівської окружної прокуратури в повному обсязі.
18.11.2024 Хмельницька обласна прокуратура подала пояснення (вх.№05-22/7897/24 від 18.11.2024) в яких повідомила, що за Меджибізькою селищною радою неправомірно зареєстровано право комунальної власності на понад тисячу гектарів земель лісогосподарського призначення державної власності, у тому числі на спірну земельну ділянку, за відсутності підстав для державної реєстрації речового права. Орган місцевого самоврядування, за відсутності відповідних повноважень, незаконно передав ці землі у постійне користування новоутвореному комунальному підприємству "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Меджибіж ліс" Меджибізької селищної ради.
Ухвалою суду від 18.02.2025 розгляд справи № 924/569/24 повернуто на стадію підготовчого провадження. Призначено у справі № 924/569/24 судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Хмельницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Постановою Північно-Західного апеляційного Господарського суду від 21.05.2025р. апеляційну скаргу Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Хмельницької області в справі № 924/569/24 від 18 лютого 2025 року - задоволено. Ухвалу Господарського суду Хмельницької області в справі № 924/569/24 від 18 лютого 2025 року - скасовано. Справу направлено до Господарського суду Хмельницької області для продовження розгляду.
Ухвалою суду від 20.06.2025 призначено судове засідання у справі №924/569/24 на 11:00 год. 07 липня 2025 р.
Ухвалами суду від 07.07.2025, 29.07.2025, 08.09.2025 призначені засідання на 29.07.2025 на 12:00 год., на 08.09.2025 на 15:00 год., на 02.10.2025 на 15:00.
02.10.2025 оголошено перерву до 10:30 год. 16.10.2025.
Аргументи учасників справи.
Доводи Летичівської окружної прокуратури.
В своїй позовній заяві, прокурор стверджує, що заволодіння Меджибізькою селищною радою земельною ділянкою з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8,3727 га, що належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні КП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство» суперечить вимогам законодавства.
В обґрунтування позовних вимог наводиться наступне.
Відповідно до положень Лісового кодексу України визначено, що усі ліси в Україні є власністю держави (ч. 1 ст. 6).
Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства (ч. 2 ст. 6 Лісового кодексу України, в редакції станом на 07.12.2000).
Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами (ч. 3 ст. 6 Лісового кодексу України, в редакції станом на 07.12.2000).
Згідно із абз. 5 ст. 7 Земельного кодексу (в редакції станом на 12.07.2000) у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам.
Згідно із абз. 4 ст. 9 Лісового кодексу України (в редакції, чинній станом на 07.12.2000) право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.
Водночас, за інформацією Комунального підприємства «Летичівський спецлісгосп» (лист від 17.04.2024 №133), отриманої на запит окружної прокуратури, державні акти на земельні ділянки, передані у постійне користування, відповідно до рішення Хмельницької обласної ради від 28.12.2000 №19 не виготовлялись, оскільки відповідно до п. З вказаного рішення обов'язок по їх виготовленню був покладений на Летичівську районну раду. У цьому ж листі Комунальне підприємство «Летичівський спецлісгосп» як на підтвердження права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, переданими згідно рішення Хмельницької обласної ради від 28.12.2000 №19, посилається на п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, відповідно до якого «до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Враховуючи статтю 58 Конституції України, а також позицію Конституційного суду України, щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, то оскільки пункт 5 Розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України набрав чинності після виникнення обов'язку отримати акт на право постійного користування, то його дія має поширюватись лише на ті відносини, які виникли після набуття вказаною редакцією закону чинності.
Зважаючи на викладене, КП «Летичівський спецлісгосп» не набуло права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення (в тому числі земельною ділянкою, в подальшому сформованою за кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8, 3727 га, розташованою за межами с. Волосівці), переданими йому рішенням Хмельницької обласної ради народних депутатів від 28.12.2000 № 19, а тому з огляду на це, таке право і не могло бути припинено відповідно до п.З рішення Летичівської селищної ради від 13.09.2023 №1.
Окрім цього, як на одну із підстав реєстрації Меджибізькою селищною радою права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8,3727 га, розташованою за межами с. Волосівці, зазначено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №5245-УІ від 06.09.2012, який набув чинності 01.01.2013, яким визначено загальний порядок передачі земель з державної у комунальну власність.
Так, відповідно до пункту «а» ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.
Разом з тим, прокурор зазначає, що оскільки у КП «Летичівський спецлісгосп» станом на 01.01.2013 (на момент набрання Законом чинності), так і станом на 11.09.2023 (реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку) був відсутній державний акт на право постійного користування на земельні ділянки лісогосподарського призначення, в тому числі на земельну ділянку з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8,3727 га, то і відсутні були правові підстави для реєстрації права комунальної власності на вказану земельну ділянку на підставі вказаного закону.
Хоча ч. 13 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону було чітко встановлено обов'язок органам місцевого самоврядування протягом року з дня опублікування цього Закону забезпечити оформлення комунальними підприємствами, установами, організаціями права постійного користування земельними ділянками, які використовують земельні ділянки комунальної власності без документів, що посвідчують право користування ними, чого зроблено не було.
Окрім цього, пунктом «г» ч.4 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону встановлено, що у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту З цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності. Враховуючи, що земельна ділянка лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8, 3727 га., розташована за межами с.Волосівці Меджибізької селищної територіальної громади, то в силу положень вказаної статті вона залишалася у державній власності, у зв'язку із чим реєстрація права комунальної власності на неї за Меджибізькою селищною радою є протиправною.
Також, прокурор звертає увагу суду на те, що вказаним Законом внесено зміни до ст. 117 Земельного кодексу України та передбачено, що передача земельних ділянок з державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями відповідно до повноважень, визначених Кодексом.
За інформацією Летичівської окружної прокуратури від 16.04.2024 №53-1170-23 рішення про вилучення із державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення, площею 8, 3727 га, із кадастровим номером 6823080800:04:001:0002 та про передачу її в комунальну власність, як того вимагає ст. 117 Земельного кодексу України не приймались.
Виходячи з аналізу зазначених статей та обґрунтування, викладеного у позовній заяві, прокурор стверджує, що розпорядником земель лісогосподарського призначення є Хмельницька обласна державна адміністрація, у тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.
Доводи Хмельницької обласної військової адміністрації.
Позивач вважає, що заволодіння Меджибізькою селищною радою земельною ділянкою з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8,3727 га, що належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні КП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство» суперечить вимогам законодавства, тому повністю підтримує позовні вимоги Летичівської окружної прокуратури.
В обґрунтування правової позиції наводиться наступне.
Частиною четвертою статті 9 Лісового кодексу України (в редакції від 07 грудня 2000 року, підстава - 2120-III - станом на дату прийняття рішення чотирнадцятої сесії Хмельницької обласної ради від 28 грудня 2000 року № 19) право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.
З посиланням на інформацію, отриманою на запит Летичівської окружної прокуратури, позивач стверджує, що комунальним підприємством "Летичівський спецлісгосп" державні акти на земельні ділянки, передані у постійне користування відповідно до рішення Хмельницької обласної ради від 28 грудня 2000 року №19, не виготовлялись.
Також позивач зазначає, що зміни, внесені до Лісового кодексу України, передбачали і, зокрема, доповнення Кодексу розділом VIII «Прикінцеві положення». Так, п. 5 Прикінцевих положень встановлено, щодо одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Законом № 2321-IX від 20 червня 2022 року у розділі VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України пункт 5 було викладено в такій редакції: «До здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування…».
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Закону № 2321-IX від 20 червня 2022 року цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Публікація документа в офіційному виданні Голос України відбулась 09 липня 2022 року № 141. Тобто, Закон № 2321-IX від 20 червня 2022 року набрав чинності 10 липня 2022 року.
Отже, з аналізу зазначених норм, можна зробити висновок, що з 29 червня 2006 року до 09 липня 2022 року п. 5 розділі VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України було передбачено, що здійснення державної реєстрації права постійного користування могло б підтверджуватись планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, та застосовувалось по відношенню лише до державних лісогосподарських підприємств і лише з 10 липня 2022 року може поширюватись на комунальні лісогосподарські підприємства.
Отже, наявні у КП «Летичівський спецлісгосп» планово-картографічні матеріали не засвідчували наявність у нього права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, переданими відповідно до рішення Хмельницької обласної ради народних депутатів від 28 грудня 2000 року № 19.
Зважаючи на викладене, КП «Летичівський спецлісгосп» не набуло права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення (в тому числі земельною ділянкою, в подальшому сформованою за кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8, 3727 га, розташованою за межами с. Волосівці).
Позивач стверджує, що не зважаючи на це, однією із підстав реєстрації Меджибізькою селищною радою права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8,3727 га, розташованою за межами с. Волосівці, зазначено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №5245-VI від 06 вересня 2012 року, який набув чинності 01 січня 2013 року, яким визначено загальний порядок передачі земель з державної у комунальну власність.
Відповідно до пункту «а» ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.
Пунктом «г» ч.4 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону встановлено, що у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.
Відповідно до ЗУ №1423- ІХ від 28 квітня 2021 року, розділ Х Перехідних положень ЗК України доповнено п. 24, яким визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, лісогосподарського призначення.
Отже, земельна ділянка лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8,3727 га, віднесена до земель державної форми власності та у законний спосіб із неї не вилучалась.
Також, позивач повідомив суд, про те що Хмельницька обласна військова адміністрація не приймала рішення про вилучення із державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення, площею 8, 3727 га, із кадастровим номером 6823080800:04:001:0002.
Доводи Меджибізької селищної ради.
Відповідач 1 заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування правової позиції наводиться наступне.
Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогоподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Згідно частини 1 статі 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Статтею 9 ЛК України визначено, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Цією ж статтею визначено, що у комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку.
Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 11 ЛК України право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.
Відповідач 1 також звертає увагу суду на те, що кодексом чітко встановлено крім земель, що використовуються державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств).
Таким чином, земельні ділянки лісового фонду, земельні ділянок зайняті полезахисними лісовими смугами, землі, зайняті зеленими насадженнями, які не віднесені до категорії лісів можуть перебувати в державній власності виключно у випадках коли вони розташовані на вищеперелічених землях.
Решта земель всіх категорій з 27.05.2021 року з дня набрання чинності Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ, вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст.
Приймаючи рішення про інвентаризацію земельних ділянок лісогосподарського призначення Меджибізька селищна рада жодним чином не замінювала право власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 8,3727 га з кадастровим номер 6823080800:04:001:0002 і таким чином не посягала на власність Держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, лише реалізовувала своє права з дотриманням норм чинного земельного та лісового законодавства, оскільки Хмельницькою обласною державною адміністрацією на момент проведення інвентаризації не було зареєстровано прав власності на земельні ділянки і відповідно не було нею набуте
Відповідно до статей 16, 17 ЛК України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Відповідно до вищезазначених норм, відповідач 1 стверджує, що Меджибізькою селищною радою було реалізовано право щодо розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності та прийнято рішення сорок дев'ятої сесії VIII скликання від 14 вересня 2023 року №57-49/2023, яким комунальному підприємству «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Меджибіж ліс» Меджибізької селищної ради передано в постійне користування земельні ділянки для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг (код виду цільового призначення - 09.01), в тому числі земельну ділянку площею 8,3727 га з кадастровим номер 6823080800:04:001:0002 із земель комунальної власності Меджибізької селищної ради (категорія земель - землі лісогосподарського призначення).
Доводи КП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Меджибіж ліс» Меджибізької селищної ради.
Відповідач 2 заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та стверджує, що позовні вимоги не базуються на діючому законодавстві з вибірковим застосуванням норм права.
В обґрунтування правової позиції наводиться наступне.
Згідно частини 1 статі 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.ст. 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Відповідно до пункту 24 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ), з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім встановлених цим пунктом винятків.
Вказані винятки включають, зокрема, вказівку на землі «природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення» підпункт «в»).
Відповідач 2 зазначає, що на його думку тлумачення підпункту «в» пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України вказує, що вказівка на землі лісогосподарського призначення стосується лише тих земель, які знаходяться «в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення», інші землі лісогосподарського призначення переходять у комунальну власність, крім земель, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств підпункт «а» пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.
Отже, відповідач 2 стверджує, що земельні ділянки лісового фонду, земельні ділянки зайняті полезахисними лісовими смугами, землі, зайняті зеленими насадженнями, які не віднесені до категорії лісів можуть перебувати в державній власності виключно у випадках коли вони розташовані на вище перелічених землях.
Решта земель всіх категорій з 27.05.2021, на думку відповідача, вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст.
Також, відповідач 2 звертає увагу суду на Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 квітня 2021 року, яке введене у дію Указом Президента України від 29 квітня 2021 року №180/2021 «Про заходи державної регіональної політики на підтримку децентралізації влади» та протокольного рішення Хмельницької обласної державної адміністрації за підсумками засідання комісії з інвентаризації водних об'єктів, лісових ресурсів, об'єктів державної та комунальної власності, що знаходяться на території територіальних громад Хмельницької області від 09.09.2021, якими було зобов'язано громади провести інвентаризацію лісових ресурсів.
Обставини справи, встановлені судом.
Під час опрацювання даних Публічної кадастрової - карти України та інформації Хмельницької обласної військової адміністрації в межах здійснення заходів представницької діяльності прокурором встановлено порушення вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки лісового фонду, розташованої на території Меджибізької селищної територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області.
На підставі рішення Летичівської районної ради від 26.10.2000р. №10 було створено Комунальне підприємство Летичівської районної ради «Летичівський спецлісгосп», якому відповідно до рішення Хмельницької обласної ради від 28.12.2000 №19, було надано у постійне користування земельні ділянки лісового фонду загальною площею 5357, 6 га.
08.09.2023 відповідно до рішення Меджибізької селищної ради №4-48/2023 було створено комунальне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Меджибіж ліс» Меджибізької селищної ради.
Рішенням Меджибізької селищної ради від 08.09.2023 №2-48/2023 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок загальною площею 1045,7036 га, в тому числі щодо земельної ділянки, розташованої за межами с. Волосівці, з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8,3727 га.
11.09.2023 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення, розташовану за межами населеного пункту с. Волосівці, площею 8,3727 га, із кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, з цільовим призначенням для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг.
14.09.2023 на підставі рішення №57-49/2023 Меджибізької селищної ради комунальному підприємству «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Меджибіж ліс» Меджибізької селищної ради надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 1045,7036 га для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, в тому числі ділянку, щодо якої виник спір.
21.09.2023 КП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Меджибіж ліс» Меджибізької селищної ради на підставі вказаного рішення зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право постійного користування земельною ділянкою, площею 8,3727 га, із кадастровим номером 6823080800:04:001:0002.
З вищевикладеного, прокурор з мотивів, вказаних у позовній заяві, звернувся до суду в інтересах позивача з даним позовом.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.
Частиною 3 ст. 4 ГПК України передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Враховуючи особливий процесуальний статус прокурора в господарському процесі як особи, яка відповідно до ст.ст. 4, 53, 55 ГПК України наділена правом звернення до суду в інтересах іншої особи - держави, процесуальна правоздатність у нього настає з моменту виникнення відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеним законом.
Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду із позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами. Обираючи форму представництва, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення, зокрема, інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).
Прокурор в позові обґрунтував, що порушення інтересів держави полягає в тому, що із державної власності в комунальну вибули земельні ділянки лісогосподарського призначення, які враховуючи, зокрема ст. ст. 1, 5, 7, 8, 17 Лісового кодексу України, ст.ст. 3, 12, 19, 20, 55, 84,122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, не можуть перебувати в комунальній власності.
Статями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
За змістом ст.80 Земельного кодексу України, ст. 2, 170, 326 Цивільного кодексу України право власності на землі державної власності належать державі Україна, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.
Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.
Статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцеві державні адміністрації розпоряджаються землями державної власності відповідно до закону.
Згідно з п. а) ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території, приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного значення.
Відповідно прокурор доводить, що у спірних правовідносинах Хмельницька обласна військова адміністрація є належним позивачем, як розпорядник земель лісогосподарського призначення державної власності.
Підставою представництва прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах є бездіяльність органу, уповноваженого держаною здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах - Хмельницької ОВА.
У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Так, Летичівською окружною прокуратурою на адресу позивача був направлений лист від 02.04.2024 з повідомленнями про виявлені порушення, які стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Однак у відповідь Хмельницька обласна військова адміністрація в листі від 05.04.2024 зазначила про обмежене фінансування для захисту права позивача у спірних правовідносинах та наголосила, що не заперечує проти вжиття прокуратурою заходів представницького характеру.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі немає, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17.
З огляду на наявне в матеріалах справи листування прокуратури та позивача, суд доходить висновку, що прокурор у цій справі відповідно до норм ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував необхідність представництва інтересів держави, оскільки компетентний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не відреагував на стверджуване порушення законності у сфері земельних відносин. Звертаючись до Хмельницької обласної військової адміністрації до подання позову, прокурор надав їй можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після повідомлення прокурора про стверджуване порушення кваліфікується як бездіяльність відповідного органу та є достатньою підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Таким чином, прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
При цьому у підтвердження дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом, у матеріали справи надано повідомлення (від 03.05.2024), адресоване Хмельницькій обласній військовій адміністрації, про наявність підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в особі позивача в суді.
Так, згідно зі ст.ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу України (далі ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Статтею 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України (далі ЗК України) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Положеннями ст. 7 ЛК України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування з межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Стаття 9 Лісового кодексу України визначає, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Відповідно до положень ч.ч. 1 - 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно зі ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
В частині 2 ст. 84 ЗК України зазначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає про належність спірної земельної ділянки, що відносяться до земель лісового фонду, державі на праві державної власності, у зв'язку з чим стверджує, що Меджибізька селищна рада Хмельницького району не мала повноважень для здійснення реєстрації права комунальної власності на них.
Зважаючи на держану реєстрацію за Меджибізькою селищною радою речового права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення із кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, прокурор і інтересах держави в особі Хмельницької ОВА звернувся за захистом порушеного на його думку права до суду із позовом про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, визнання недійсним рішення Меджибізької селищної ради та повернення земельної ділянки на користь держави.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Розглядаючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації права комунальної власності та зобов'язання повернути на користь держави земельні ділянки лісогосподарського призначення з комунальної власності в розрізі предмету та правових підстав, зокрема ст. 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, суд зауважує таке.
Так, захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника (такі висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 06.02.2019 у справі №522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 28.01.2020 у справі №50/311-б, від 19.05.2020 року у справі №922/4206/19, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 18.10.2022 у справі №912/4031/20, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21).
Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у Законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року в справі "Афанасьєв проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 17 липня 2008 року в справі "Каіч та інші проти Хорватії" зазначено, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб'єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі №916/1415/19).
Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Водночас, особа, яка звертається до суду із позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права .
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Так, способом захисту порушеного права прокурор обрав негаторний позов, а сутність такого захисту, на думку прокурора, має полягати у необхідності усунути перешкоди у здійсненні Хмельницькою ОВА права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення.
З матеріалів справи вбачається, що 11.09.2023 на земельну ділянку лісогосподарського призначення із кадастровим номером 6823080800:04:001:0002 Меджибізькою селищною радою було зареєстровано право власності.
Судом враховується, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі №359/3373/16-ц Верховний Суд відступив від своїх попередніх висновків, та зазначив, що на відміну від земель водного фонду захист прав власника на які має здійснюватися у спосіб подання негаторного позову, захист прав власника на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися у спосіб подання віндикаційного позову, в порядку передбаченому статтею 387 Цивільного кодексу України, за умови, що за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, що є підтвердженням здійснення відповідачем володіння такою земельною ділянкою.
Зокрема, у пункті 72 постанови від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі право можності власника, включаючи право володіння.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Тобто, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
У вищенаведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) (п. 70 постанови від 23.11.2021 в справі №359/3373/16-ц).
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.
Як вже зазначалося, право власності за відповідачем на спірні земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, що з огляду на викладене вище дає підстави для висновку, що на момент подачі позову прокурором до господарського суду відповідач є володільцем спірних земельних ділянок.
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (провадження №12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункти 63, 74) .
Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Наведене вище узгоджується з правовими висновками Великої Палата Верховного Суду викладеними у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц. (пункти 146, 147 постанови).
Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року в справі №488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року в справі №183/1617/16, від 19 травня 2020 року в справі №916/1608/18, від 30 червня 2020 року в справі №19/028-10/13, від 22 червня 2021 року в справі №200/606/18, від 23 листопада 2021 року в справі №359/3373/16-ц), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 Цивільного кодексу України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України). Подібні висновки містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року в справі №914/2618/16).
Окрім того, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому, зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №916/585/18).
Верховним Судом сформовано висновки, що для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункт 74).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки про те, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Аналогічні висновки викладені, зокрема, в постановах від 7 листопада 2018 року в справі №488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року в справі №359/3373/16-ц, від 6 липня 2022 року в справі №914/2618/16. Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19, пункт 10.29).
З огляду на вказане суд доходить висновку, що вимога скасувати державну реєстрацію права не відповідає належному способу захисту. Аналогічна правова позиція щодо скасування права власності, викладена в постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року в справі №904/7803/21 (пункт 6.44).
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі позивача, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вказуючи на володіння відповідачем спірною земельною ділянкою, стверджуючи про її приналежність до земель лісогосподарського призначення та державної власності, мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити скасувати державну реєстрацію речового права, тобто усунути перешкоди у користуванні майном, а мав би звернутися із віндикаційним позовом за правилами статтей 387, 388 Цивільного кодексу України Натомість, прокурор звернувся з негаторним позовом у зв'язку з чим, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до правовідносин, що розглядаються.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Отже, завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб.
Вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв'язку із судовим рішенням тощо.
Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.
Тож обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не лише не сприяє, а й потребує від нього надалі вжиття додаткових заходів (в тому числі ініціювання спорів) та дій для відновлення його права на таке майно, що в цілому не відповідає завданням господарського судочинства щодо ефективного захисту порушених прав особи.
Визначення способу захисту порушеного права є невід'ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді як оцінка його відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов'язком суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 921/346/18 та від 30 вересня 2021 року в справі № 922/3928/20).
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року справа №916/1415/19, від 02.02.2021 справа №925/642/19, від 06.04.2021 справа №910/10011/19, від 22.06.2021 справа №200/606/18, від 02.11.2021 справа №925/1351/19, від 25.01.2022 справа №143/591/20, від 23.11.2021 справа № 359/3373/16-ц, постанова КГС у складі Верховного Суду від 06.04.2021 в справі № 915/1890/19, від 08.07. 2021 в справі № 918/56/20(918/1185/20).
Зазначене вище свідчить про неможливість задоволення цього позову з огляду на неналежний спосіб захисту та, як наслідок, на відсутність процесуальної можливості дослідження доказів справи та встановлення існування обставин для задоволення чи відмови в задоволенні позову з точки зору його обгрунтованості. Водночас наведене не позбавляє права позивача/прокурора на звернення з позовом до суду щодо захисту стверджуваного ним порушеного права у спосіб, який забезпечує ефективне відновлення порушеного права.
Отже, враховуючи вищенаведені обставини та положення законодавства, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на неналежно обраний прокурором спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Таких же висновків дійшов Північно-західний апеляційний господарський суду у постанові від 17.09.2025 у справі №924/3/25.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора у зв'язку з відмовою у позові.
Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 113, 119, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.
Повне рішення складено 27.10.2025.
Суддя І.В. Грамчук
Віддруков. прим.:
1 - до справи;
2 - прокуратурі Хмельницької області (zvern@khmel.gp.gov.ua),
3 - Летичіській окружній прокуратурі (let_oprok@khmel.gp.gov.ua)
4 - Хмельницькій обласній військовій адміністрації (regadm@adm-km.gov.ua) в ел. кабінет в системі "ЕС"
5 - Меджибіжській селищній раді (medgibig.sr@gmail.com), в ел. кабінет в системі "ЕС"
6 - Комунальному підприємству "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Меджибіжліс" Меджибізької селищної ради (вул. Довжанська, 21-А, с. Требухівці, Хмельницький район, Хмельницька область, 31532)
реком. з повідомл. про вруч.