8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" жовтня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2904/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ін Форс Груп» (03189, м. Київ, вул. Здановської Юлії, буд. 71-Г);
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест Холдинг Старовірівка» (63251, Харківська обл., Берестинський р-н, с. Старовірівка, вул. Вишнева, буд. 95);
про стягнення коштів у розмірі 21 735, 15 грн
без виклику учасників справи
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ін Форс Груп», м. Київ, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест Холдинг Старовірівка», Харківська обл., село Старовірівка, про стягнення заборгованості за договором поставки запасних частин № ІФГ-1218 ПЗ від 25.05.2023, у загальному розмірі 21 735, 15 грн, з яких: 6 314, 28 грн штрафу, 3 152, 14 грн інфляційних витрат, 12 268,73 грн процентів та судові витрати.
Ухвалою господарського суду від 26.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2904/25. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
11.09.2025 відповідач надав до суду відзив на позов (вх. № 20804), в якому, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказує на те, що позивачем до позовної заяви не було долучено жодних доказів на підтвердження того, що відповідачу направлявся рахунок № 12651 від 24.12.2024, виписаний на загальну суму 63 285, 68 грн. Також вказує, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту здійснення всіх необхідних дій для отримання відповідачем рахунків, а відтак, на думку відповідача, посилання на них як на підставу для виникнення у останнього обов'язку з оплати запасних запчастин протягом 5 (п'яти) банківських днів від дня їх складання (надсилання) є безпідставним. Відповідач також вважає, що саме по собі підписання ним видаткової накладної № 426 від 21.01.2025 не було підставою для автоматичного виникнення у нього обов'язку з оплати таких робіт (послуг), оскільки такі накладна та акти виконання робіт (надання послуг) виконували лише одну функцію - засвідчення факту проведення певних робіт (виконаних послуг) і відображення їх основних характеристик, кількості, ціни та основних характеристик, кількості та ціни запасних запчастин, які були використані (встановлені) на транспортний засіб відповідача. Враховуючи викладене, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
16.09.2025 позивач надав до суду відповідь на відзив на позов (вх. № 21243), в якій зазначає, що з моменту укладення договору між сторонами даного спору, відповідач був поінформований про порядок та умови розрахунку за послуги, що надавались позивачем в межах виконання договору, а саме: розрахунок проводиться протягом 5 банківських днів з моменту його складення, а у випадку відстрочення оплати - протягом 45 календарних днів з моменту виконання робіт. Враховуючи вищевикладене, зазначає, що твердження відповідача про те, що сторони домовлятись про інші строки оплати є необґрунтованим та просить суд задовольнити позов.
23.09.2025 відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив на позов (вх. № 21969), в якій наголосив, що саме відсутність інформування про необхідність проведення оплати обґрунтовано сформувала у відповідача впевненість у наявності домовленості щодо фактичного відтермінування платежів саме з боку позивача, яка жодним чином не порушувала умов договору та узгоджувалась із попередньою практикою співпраці між сторонами. Окремо зауважив, що посилання позивача на акт звірки взаєморозрахунків як на доказ існування порядку здійснення попередньої оплати є безпідставним та не може бути взятий судом до уваги.
В наданих до суду додаткових поясненнях (вх. № 22609 від 30.09.2025), позивач зазначає, що заперечення відповідача є необґрунтованими та не спростовують факту порушення відповідачем грошових зобов'язань. Усі аргументи відповідача зводяться до намагання уникнути відповідальності за несвоєчасну оплату отриманих послуг/поставлених запчастин, що підтверджується його непослідовною процесуальною позицією та відсутністю будь-яких допустимих доказів спростування вимог позивача.
Відповідач надав до суду заперечення на додаткові пояснення (вх. № 23365 від 08.10.2025), в яких вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами, у зв'язку із чим виступає проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
Ч. 4 ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ін Форс Груп» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроінвест Холдинг Старовірівка» (покупець, відповідач) був укладений договір поставки запасних частин № ІФГ-1218 ПЗ від 25.05.2023, у якому сторони домовились про таке:
- позивач зобов'язується продати відповідачу запчастини, а відповідач зобов'язується прийняти й оплатити їх (п. 2.1 договору);
- підписання відповідачем видаткової накладної засвідчує факт належної передачі йому запчастин та всієї необхідної документації та інформації (п. 4.4, 4.6 договору);
- граничний строк оплати - 5 банківських днів від дня складення рахунку (п. 4.4 договору).
Згідно з п. 5.1 договору ціна запчастин вказується в рахунках, видаткових накладних.
П. 5.4 договору сторони визначили, якщо в рахунку не вказаний строк (гранична дата) переказу відповідачем суми попередньої оплати або авансового платежу, то відповідач зобов'язується переказати їх позивачу протягом 5 (п'яти) банківських днів від дня їх складання. Позивач має право виконати роботи і до отримання від відповідача попередньої оплати і такі дії позивача не є порушенням ним зобов'язань за цим договором.
Згідно з пп. 8.1.3 п. 8.1 договору за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором понад 20 (двадцять) календарних днів відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 10 (десяти) % від суми грошового зобов'язання, простроченої понад двадцять календарних днів.
Пп. 8.2.1 п. 8.2 договору сторони домовились, що позовна давність до вимог про стягнення штрафу за прострочення виконання грошових зобов'язань встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.
Згідно з пп. 8.2.3 п. 8.2 договору сторони домовились, що в разі прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором відповідач замість 3 % річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, зобов'язується сплатити позивачу 36 % річних від простроченої суми за весь час її прострочення. Проценти на суму простроченої попередньої оплати, авансового платежу, якщо запчастини не були отримані відповідачем, не нараховуються.
На виконання умов договору, у 2025 році позивач поставив/продав відповідачу запчастини на суму 63 142, 79 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 426 від 21.01.2025.
Таким чином, позивач належним чином виконав зобов'язання перед відповідачем
З урахуванням дати складання рахунку, відповідач повинен був виконати грошове зобов'язання у строк до 31.12.2024.
Проте відповідач, в порушення умов договору, виконав свої грошові зобов'язання з оплати товару перед позивачем тільки 06.08.2025.
Враховуючи викладені обставини, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом за захистом свого порушеного права та просить суд стягнути на свою користь 6 314, 28 грн штрафу, 3 152, 14 грн інфляційних витрат, 12 268, 73 грн процентів річних.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні ст. 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями гл. 54 ЦК України.
Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно зі ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на виконання умов договору поставки запасних частин № ІФГ-1218 ПЗ від 25.05.2023, у 2025 році позивач поставив/продав відповідачу запчастини на суму 63 142, 79 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 426 від 21.01.2025.
З врахуванням дати складання рахунку, відповідач повинен був виконати грошове зобов'язання з оплати запчастин у строк до 31.12.2024.
Проте відповідач, в порушення умов договору, виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем лише 06.08.2025.
Зазначене не заперечується відповідачем та матеріали справи доказів протилежного не містять.
З огляду на наявну заборгованість в розмірі 63 142, 79 грн, що вказує на порушення відповідачем обов'язку по сплаті грошових коштів, допустивши прострочення виконання зобов'язання, дії відповідача є порушенням зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пп. 8.2.3 п. 8.2 договору сторони домовились, що в разі прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором відповідач замість 3 % річних, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК, зобов'язується сплатити позивачу 36 % річних від простроченої суми за весь час її прострочення.
Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за поставлені запчастин в сумі 63 142, 79 грн виконавець мав право нараховувати на суму боргу штраф, 36 % річних та інфляційні втрати.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідач не заперечує правильність нарахування штрафу, 36 % річних, інфляційних; не надає свій контррозрахунок, а лише зазначає про неможливість застосування відповідальності при відсутності обов'язку сплати.
Так, суд враховує, що укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі відповідальність сторін за невиконання або неналежне його виконання. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов'язання, строків його виконання в силу закону та погодився із передбаченою відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки штрафу, 36 % річних та інфляційних втрат суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства, в зв'язку із чим суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 314, 28 грн штрафу, 3 152, 14 грн інфляційних втрат, 12 268, 73 грн 36 % річних.
Щодо тверджень відповідача що саме по собі підписання ним видаткової накладної не було підставою для автоматичного виникнення у нього обов'язку з оплати за поставлені запчастини, суд зазначає наступне.
Ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частини перша, друга ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»; в редакції, чинній у період здійснення спірної поставки товару).
Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у пункті 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів, (абзац другий пункту 2.1); первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1); документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).
Суд зазначає, що надана в обґрунтування позову видаткова накладна підписана представниками постачальника та покупця, скріплена відбитками печаток ТОВ «Ін Форс Груп» та ТОВ «Агроінвест Холдинг Старовірівка».
Наявність печатки на оскаржуваному правочині, за умови відсутності доказів протиправності використання печатки, є додатковим аргументом на користь того, що правочин відповідав волі особи, від імені якої підписано оспорюваний документ та проставлено печатку (постанова КГС ВС від 23.07.2019 № 918/780/18).
За таких обставин, суд зазначає, що надана позивачем видаткова накладна відповідає вимогам п. 2 ст. 9 Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та підтверджує факт постачання ТОВ «Ін Форс Груп» запчастин. А, отже, є підставою для виникнення у відповідача зобов'язання за договором оплатити отримані від позивача запчастини.
Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.
Щодо заперечень відповідача про не направлення рахунку на оплату, суд зазначає що ненадання позивачем рахунку на оплату не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в силу ст. 613 цього Кодексу, тобто наявність або відсутність рахунків не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість отриманих від позивача запчастин, відповідно до умов договору поставки запасних частин № ІФГ-1218 ПЗ від 25.05.2023, що також не суперечить ч. 1 ст. 692 ЦК України.
При цьому, суд зазначає, що відповідачем не обґрунтовано наявності істотних обставин, які б могли перешкодити відповідачу вчасно виконати своє зобов'язання щодо оплатити за отримані запчастини, у відповідності до умов договору.
Відтак, заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов та запереченнях, відхиляються судом, як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236 - 241, 252 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест Холдинг Старовірівка» (вул. Вишнева, буд. 95, с. Старовірівка, Берестинський р-н, Харківська обл., 63251; код ЄДРПОУ 44093424) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ін Форс Груп» (вул. Здановської Юлії, буд. 71г, м. Київ, 03189; код ЄДРПОУ 43516421) 6 314, 28 грн штрафу; 3 152, 14 грн інфляційних втрат; 12 268, 73 грн 36 % річних, 2 422, 40 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ін Форс Груп» (вул. Здановської Юлії, буд. 71г, м. Київ, 03189; код ЄДРПОУ 43516421);
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроінвест Холдинг Старовірівка» (вул. Вишнева, буд. 95, с. Старовірівка, Берестинський р-н, Харківська обл., 63251; код ЄДРПОУ 44093424).
Повне рішення складено 27.10.2025
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/2904/25