8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" жовтня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2903/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ін Форс Груп» (03189, м. Київ, вул. Здановської Юлії, буд. 71-Г);
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест Холдинг Старовірівка» (63251, Харківська обл., Берестинський р-н, село Старовірівка, вул. Вишнева, буд. 95);
про стягнення коштів у розмірі 48 609, 07 грн
без виклику учасників справи
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ін Форс Груп», м. Київ, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест Холдинг Старовірівка», Харківська обл., с. Старовірівка, про стягнення заборгованості за договором на технічне обслуговування і ремонт сільськогосподарської техніки № ІФГ-806(сервіс) від 25.03.2022 у загальному розмірі 48 609,07 грн, з яких: 12 452, 96 грн - штрафу, 8 404, 57 грн - інфляційних витрат, 27 751, 54 грн - процентів річних. Також просить суд покласти на відповідача понесені судові витрати.
Ухвалою господарського суду від 26.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2903/25. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
11.09.2025 відповідач надав до суду відзив на позов (вх. № 20832), в якому, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказує на те, що позивачем до позовної заяви не було долучено жодних доказів на підтвердження того, що відповідачу направлявся рахунок № 12269 від 05.12.2024, виписаний на загальну суму 45 246, 90 грн, рахунок № 12619 від 20.12.2024, виписаний на загальну суму 57 635, 74 грн, рахунок № 12620 від 20.12.2024, виписаний на загальну суму 22 680, 00 грн. Також вказує, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту здійснення всіх необхідних дій для отримання відповідачем рахунків, а відтак, на думку відповідача, посилання на них як на підставу для виникнення у останнього обов'язку з оплати запасних запчастин протягом 5 (п'яти) банківських днів від дня їх складання (надсилання) є безпідставним. Відповідач також вважає, що саме по собі підписання ними видаткової накладної або актів виконання робіт (надання послуг) не було підставою для автоматичного виникнення у нього обов'язку з оплати таких робіт (послуг), оскільки такі накладна та акти виконання робіт (надання послуг) виконували лише одну функцію - засвідчення факту проведення певних робіт (виконаних послуг) і відображення їх основних характеристик, кількості, ціни та основних характеристик, кількості та ціни запасних запчастин, які були використані (встановлені) на транспортний засіб відповідача. Враховуючи викладене, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
16.09.2025 позивач надав до суду відповідь на відзив на позов (вх. № 21242), в якій зазначає, що з моменту укладення договору між сторонами даного спору, відповідач був поінформований про порядок та умови розрахунку за послуги, що надавались позивачем в межах виконання договору, а саме: розрахунок проводиться протягом 5 банківських днів з моменту його складення, а у випадку відстрочення оплати - протягом 5 календарних днів з моменту виконання робіт. Враховуючи вищевикладене, зазначає, що твердження відповідача про те, що сторони домовлятись про інші строки оплати є необґрунтованим. Також вказує, що твердження відповідача щодо неотримання рахунків (в т.ч. за електронним підписом) є непослідовним та суперечливим, оскільки усі документи направлялись представниками позивача, в т.ч. у вигляді сканованих копій на електронні адреси відповідача - holdingagroinvest@gmail.com та/або agroinvest-dalaks@ukr.net. При цьому усі рахунки були вчасно оплачені відповідачем, окрім рахунків від 05.12.2024 та 20.12.2024, заборгованість за якими є предметом даного спору.
23.09.2025 відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив на позов (вх. № 21962), в якій наголосив, що саме відсутність інформування про необхідність проведення оплати обґрунтовано сформувала у відповідача впевненість у наявності домовленості щодо фактичного відтермінування платежів саме з боку позивача, яка жодним чином не порушувала умов договору та узгоджувалась із попередньою практикою співпраці між сторонами. Окремо зауважив, що посилання позивача на акт звірки взаєморозрахунків як на доказ існування порядку здійснення попередньої оплати є безпідставним та не може бути взятий судом до уваги.
В наданих до суду додаткових поясненнях (вх. № 22607 від 30.09.2025), позивач зазначає, що заперечення відповідача є необґрунтованими та не спростовують факту порушення відповідачем грошових зобов'язань. Усі аргументи відповідача зводяться до намагання уникнути відповідальності за несвоєчасну оплату отриманих послуг/поставлених запчастин, що підтверджується його непослідовною процесуальною позицією та відсутністю будь-яких допустимих доказів спростування вимог позивача.
Відповідач надав до суду заперечення на додаткові пояснення (вх. № 23360 від 08.10.2025), в яких вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами, у зв'язку із чим виступає проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
Ч. 4 ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ін Форс Груп» (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроінвест Холдинг Старовірівка» (замовник, відповідач) був укладений договір на технічне обслуговування і ремонт сільськогосподарської техніки № ІФГ-806(сервіс) від 25.03.2022, у якому сторони домовились про таке:
- позивач зобов'язується виконати певні роботи для відповідача, а відповідач зобов'язується прийняти й оплатити їх (п. 2.1 договору);
- відповідач зобов'язується оплатити фактично виконані роботи та використані запчастини, вартість яких включається до ціни ообіт (п. 3.7, 3.8 договору);
- граничний строк оплати - 5 банківських днів від дня складення рахунку (п. 4.4 договору).
Згідно з пп. 4.1, 4.10 договору ціна робіт вказується в рахунках, актах виконаних робіт.
Відповідно до п. 3.8 договору вартість використаних запчастин включається до ціни робіт.
П. 4.4 договору сторони визначили, якщо в рахунку не вказаний строк (гранична дата) переказу відповідачем суми попередньої оплати або авансового платежу, то відповідач зобов'язується переказати їх позивачу протягом 5 (п'яти) банківських днів від дня їх складання. Позивач має право виконати роботи і до отримання від відповідача попередньої оплати і такі дії позивача не є порушенням ним зобов'язань за цим договором.
Згідно з пп. 7.1.2 п. 7.1 договору за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором понад 20 (двадцять) календарних днів відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 10 (десяти) % від суми грошового зобов'язання, простроченої понад двадцять календарних днів.
Пп. 7.2.1 п. 7.2 договору сторони домовились, що позовна давність до вимог про стягнення штрафу за прострочення виконання грошових зобов'язань встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.
Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 договору сторони домовились, що в разі прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором відповідач замість 3 % річних, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК, зобов'язується сплатити позивачу 36 % річних від простроченої суми за весь час її прострочення. Проценти на суму простроченої попередньої оплати, авансового платежу, якщо запчастини не були отримані відповідачем, не нараховуються.
На виконання умов договору, у період з 05.12.2024 по дату звернення до суду з цією позовною заявою, позивач виконав роботи та використав запчастини на загальну суму 210 793, 07 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами виконання робіт (надання послуг) № 1202 від 05.12.2024, № 1227 та № 1228 від 20.12.2024 та видатковою накладною № 5552 від 05.12.2024, в яких сторони погодили обсяг та ціну робіт та використаних/переданих запчастин.
Таким чином, позивач належним чином виконав зобов'язання перед відповідачем.
З врахуванням дати складання рахунків та актів, відповідач повинен був виконати грошове зобов'язання у строк до 13.12.2024 та 27.12.2024 відповідно.
Проте відповідач, в порушення умов договору, виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем лише 06.08.2025.
Крім того, з врахуванням наявності переплати відповідача за послуги позивача в попередніх періодах в розмірі 1 033, 06 грн, позивач, керуючись п. 4.7 договору зарахував 1 033, 06 грн в рахунок оплати акту виконання робіт (надання послуг) № 1202 від 05.12.2024.
Отже, відповідач в період з грудня 2024 до серпня 2025 не виконав грошові зобов'язання з оплати ціни робіт в сумі 124 529, 58 грн.
Враховуючи викладені обставини, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом за захистом свого порушеного права та просить суд стягнути на свою користь 12 452, 96 грн штрафу, 8 404, 57 грн інфляційних витрат, 27 751, 54 грн процентів річних.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на виконання умов договору на технічне обслуговування і ремонт сільськогосподарської техніки № ІФГ-806(сервіс) від 25.03.2022, у період з 05.12.2024 позивач виконав роботи та використав запчастини на загальну суму 210 793, 07 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами виконання робіт (надання послуг) № 1202 від 05.12.2024, № 1227 та № 1228 від 20.12.2024 та видатковою накладною № 5552 від 05.12.2024, в яких сторони погодили обсяг та ціну робіт та використаних/переданих запчастин.
З врахуванням дати складання рахунків та актів, відповідач повинен був виконати грошове зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт у строк до 13.12.2024 та 27.12.2024 відповідно.
Проте відповідач, в порушення умов договору, виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем лише 06.08.2025.
Зазначене не заперечується відповідачем та матеріали справи доказів протилежного не містять.
З огляду на наявну заборгованість в розмірі 124 529,58 грн, що вказує на порушення відповідачем обов'язку по сплаті грошових коштів, допустивши прострочення виконання зобов'язання, дії відповідача є порушенням зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 договору сторони домовились, що в разі прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором відповідач замість 3 % річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, зобов'язується сплатити позивачу 36 % річних від простроченої суми за весь час її прострочення.
Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем ціни робіт в сумі 124 529, 58 грн, виконавець мав право нараховувати на суму боргу штраф, 36 % річних та інфляційні втрати.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідач не заперечує правильність нарахування штрафу, 36 % річних, інфляційних; не надає свій контррозрахунок, а лише зазначає про неможливість застосування відповідальності при відсутності обов'язку сплати.
Так, суд враховує, що укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі відповідальність сторін за невиконання або неналежне його виконання. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов'язання, строків його виконання в силу закону та погодився із передбаченою відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки штрафу, 36 % річних та інфляційних втрат суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства, в зв'язку із чим суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача 12 452, 96 грн штрафу, 8 404, 57 грн інфляційних втрат, 27 751, 54 грн 36 % річних.
Щодо тверджень відповідача що саме по собі підписання ним видаткової накладної або актів виконання робіт (надання послуг) не було підставою для автоматичного виникнення у нього обов'язку з оплати таких робіт (послуг), суд зазначає наступне.
Ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частини перша, друга ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»; в редакції, чинній у період здійснення спірної поставки товару).
Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у пункті 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів, (абзац другий пункту 2.1); первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1); документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).
Суд зазначає, що надані в обґрунтування позову видаткові накладні та акти виконання робіт (надання послуг) підписані представниками замовника та виконавця, скріплені відбитками печаток ТОВ «Ін Форс Груп» та ТОВ «Агроінвест Холдинг Старовірівка».
Наявність печатки на оскаржуваному правочині, за умови відсутності доказів протиправності використання печатки чи доказів її втрати, є додатковим аргументом на користь того, що правочин відповідав волі особи, від імені якої підписано оспорюваний документ та проставлено печатку (постанова КГС ВС від 23.07.2019 № 918/780/18).
За таких обставин, суд зазначає, що надані позивачем видаткові накладні та акти виконання робіт (надання послуг) відповідають вимогам п. 2 ст. 9 Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та підтверджують факт виконання робіт (надання послуг) ТОВ «Ін Форс Груп» з використанням запчастин. А, отже, є підставою для виникнення у відповідача зобов'язання за договором оплатити фактично виконані позивачем роботи та використані запчастини.
Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.
Щодо заперечень відповідача про не направлення рахунків на оплату, суд зазначає що ненадання позивачем рахунків на оплату не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в силу ст. 613 цього Кодексу, тобто наявність або відсутність рахунків не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично виконаних позивачем робіт та використаних запчастин, відповідно до умов договору на технічне обслуговування і ремонт сільськогосподарської техніки № ІФГ-806(сервіс) від 25.03.2022, що також не суперечить ч. 1 ст. 692 ЦК України.
При цьому, суд зазначає, що відповідачем не обґрунтовано наявності істотних обставин, які б могли перешкодити відповідачу вчасно виконати своє зобов'язання щодо оплатити фактично виконаних позивачем роботи та використані запчастини, у відповідності до умов договору.
Відтак, заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов та запереченнях, відхиляються судом як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236 - 241, 252 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест Холдинг Старовірівка» (вул. Вишнева, буд. 95, с. Старовірівка, Берестинський р-н, Харківська обл., 63251; код ЄДРПОУ 44093424) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ін Форс Груп» (вул. Здановської Юлії, буд. 71г, м. Київ, 03189; код ЄДРПОУ 43516421) 12 452, 96 грн штрафу; 8 404, 57 грн інфляційних втрат; 27 751, 54 грн 36 % річних, 2 422, 40 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ін Форс Груп» (вул. Здановської Юлії, буд. 71г, м. Київ, 03189; код ЄДРПОУ 43516421);
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроінвест Холдинг Старовірівка» (вул. Вишнева, буд. 95, с. Старовірівка, Берестинський р-н, Харківська обл., 63251; код ЄДРПОУ 44093424).
Повне рішення складено 27.10.2025
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/2903/25