вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"27" жовтня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/793/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув заяву фізичної особи - підприємця Ругало Ірини Василівни про забезпечення позову
у справі за позовом: фізичної особи - підприємця Ругало Ірини Василівни
до відповідача: фізичної особи - підприємця Шепель Анни Петрівни
про: стягнення 28 468,69 євро
без виклику представників сторін
Фізична особа - підприємець Ругало Ірина Василівна звернулась до Господарського суду Рівненської області з позовом до фізичної особи - підприємця Шепель Анни Петрівни про стягнення 28 468,69 євро збитків.
Ухвалою від 1 вересня 2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 30 вересня 2025 року.
У судовому засіданні 30 вересня 2025 року суд оголосив перерву до 21 жовтня 2025 року.
Ухвалою від 21 жовтня 2025 року суд закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 4 листопада 2025 року.
24 жовтня 2025 року фізична особа - підприємець Ругало Ірина Василівна подала до суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на усе рухоме майно, яке належить фізичній особі-підприємцю Шепель Анні Петрівні.
Заяву про забезпечення позову заявник аргументує тим, що 24.10.2025 року позивачу стало відомо про те, в соціальній мережі TikTok за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2) розміщено відео оголошення про продаж транспортного засобу AUDI Q5 білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Відповідно до відкритих даних, що містяться у аналітичній онлайн-системі YouControl легковий автомобіль марки - AUDI моделі - Q5, 2013 року випуску, білого кольору, з державним номерним знаком НОМЕР_1 належить Шепель Анні Петрівні .
Відповідно до відкритих даних, що містяться на платформі VKURSI автомобіль марки - AUDI моделі - Q5, 2013 року випуску, білого кольору, дата реєстрації 13.08.2024 року належить на праві власності Шепель Анні Петрівні ( АДРЕСА_1 .
Інформація про належність Шепель Анні Петрівні на праві власності автомобіля марки - AUDI моделі - Q5, 2013 року випуску, дата реєстрації 13.08.2024 року також підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, сформованого засобами ІС "Електронний кабінет водія" (https://e-driver.mvs.gov.ua).
Таким чином, вищезазначена інформація в сукупності, на переконання заявника, свідчить про те, що транспортний засіб зображений у відео оголошенні про продаж належить Шепель Анні Петрівні.
Неявка на судові засідання, не подання відзиву на позов, оприлюднення оголошення про продаж транспортного засобу після отримання позову, на переконання заявника, вказує на намагання відповідачки - Шепель Анни Петрівни відчужити майно з метою неможливості накладення на нього стягнення у разі задоволення позову фізичної особи - підприємця Ругало Ірини Василівни.
Розглянувши матеріали поданої заяви, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Розглядаючи дану заяву суд звертається до наступних норм права.
Згідно з нормами пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до правил статті 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
З аналізу положень статті 136 ГПК України видно, що забезпечення позову допускається у випадках якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Разом з тим особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Проаналізувавши положення глави 10 ГПК України суд робить висновок, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, підготовка або вчинення реєстраційних дій щодо об'єктів нерухомості, укладення договору оренди земельних ділянок з іншою особою тощо).
З поданої заяви про забезпечення позову можна зробити висновок, що на переконання заявника невжиття заходів забезпечення позову може утруднити подальше виконання рішення суду у випадку задоволення позову, оскільки відчуження відповідачем майна позбавить можливості задоволення кредиторських вимог позивача за рахунок такого майна.
За таких обставин, накладенням арешту на рухоме майно, що належать відповідачу буде спрямоване на забезпечення виконання рішення суду у майбутньому.
Розглянувши заяву про забезпечення позову суд робить висновок, що заява має бути задоволена частково з огляду на наступне.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Такий висновок щодо розуміння сутності інституту забезпечення позову зробив Верховний Суд у своїй постанові від 22.08.2018 (справа №924/150/17).
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголошує, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Крім того, у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
В пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 Конституційний Суд України також наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
В даному випадку суд не повинен обмежуватися лише формальним посиланням на норму закону щодо заборони обмеження розпорядження майном, а повинен оцінити баланс інтересів сторін та зважити ймовірність негативних наслідків у випадку невжиття таких заходів.
Щоб встановити правову природу заходів забезпечення позову, що пропонуються заявником, необхідно визначити, що являють собою по суті такі заходи. Наслідком такої дії (вжиття пропонованих заходів) стане накладення заборони на право розпоряджатися майном, що виражатиметься у неможливості вчиняти відносно згаданого майна будь-яких дій, спрямованих на відчуження конкретного майна. Це тимчасовий захід, який триває до визначення подальшої долі цього майна.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року 475/97-ВР, яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року та є частиною національного законодавства України, гарантовано, що "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном, відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
Втручання у право власності повинно не лише переслідувати за фактами та у принципі "законну ціль" у "загальному інтересі", але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державною, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичною особою. Ця вимога виражена у понятті "справедливий баланс", який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Завдання досягти цього балансу відображено у структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції в цілому. У кожній справі, що стосується стверджуваного порушення цієї статті необхідно встановити, чи було покладено на відповідну особу непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання держави (рішення у справі "Хуттен-Чапська проти Польщі").
Разом з тим, ЄСПЛ у низці своїх рішень нагадував, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов'язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення від 22.02.1994 у справі "Раймондо проти Італії", ухвала щодо прийнятності від 07.11.2006 у справі "Адамчик проти Польщі", рішення у справах "Карамітров та інші проти Болгарії" від 10.01.2008 та "Боржонов проти Росії" від 22.01.2009).
Отже, допускається накладення судами арешту або інших обмежень щодо розпорядження майном особи в порядку господарського, адміністративного, цивільного, кримінального судочинства при розгляді справ, що віднесені процесуальним законом до їх юрисдикції, за умови дотримання таких вищенаведених вимог встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції як законність, пропорційність та загальний інтерес.
Обмежуючи розпорядження майном особи суд у межах свого провадження переслідує специфічну мету - збереження предмету позову (речі), її основних властивостей та характеристик або не погіршити споживчі якості у випадку її присудження позивачеві.
Суд зауважує, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ГПК України).
Частинами 1, 2 статі 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд констатує, що предметом позову у справі є вимоги про стягнення збитків в розмірі 28 468,69 Євро, а тому досліджуватися мають підстави вжиття заходів забезпечення позову в аспекті наявності достатньо обґрунтованих припущень, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та/або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
За наявних умов невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження майна, яке належить відповідачу, та у випадку задоволення позову у даному спорі за відсутності у відповідача необхідних коштів для виконання судового рішення, потенційною є можливість виконання такого рішення за рахунок майна, яке належить відповідачу, вказане майно може бути реалізоване у виконавчому провадження для задоволення інших вимог кредиторів.
Водночас слід відмітити, що розглядаючи дану заяву суд жодним чином не надає оцінку спору у справі, мотивів обґрунтованості чи спростованості позовних вимог, а в даному випадку суд враховує лише факт наявності спору між сторонами, його предмет та грошове вираження (суму).
Суд установив, що предметом спору є стягнення 28 468,69 Євро.
Разом з тим, як видно з наданої заявником заяви, відповідачу на праві власності належить рухоме майно - автомобіль марки - AUDI моделі - Q5, 2013 року випуску, білого кольору, з державним номерним знаком НОМЕР_1 .
Також з наданих заявником доказів слідує, що вказаний автомобіль відповідачем виставлено на продаж, тобто відповідачем вчинюються активні дії щодо відчуження цього майна.
З урахуванням вищенаведеного суд робить висновок, що заява про забезпечення позову в частині накладення арешту на автомобіль, який належить Шепель Анні Петрівні на праві власності, марки - AUDI, моделі - Q5, 2013 року випуску, білого кольору, з державним номерним знаком НОМЕР_1 відповідає критерію розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та забезпечення збалансованості інтересів сторін.
Суд ураховує, що такий захід спроможний забезпечити повне або часткове фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
При цьому, як слідує з оголошення про продаж майна, відео ролик про продаж майна опубліковано після відкриття провадження у справі, що може свідчити про вчинення відповідачем дії, спрямованих на утруднення виконання рішення господарського суду.
Водночас суд вважає, що тимчасове накладення арешту на майно не порушує прав та законних інтересів відповідача, чи осіб що не є учасниками даного судового процесу, оскільки спрямоване на забезпечення виконання рішення та не позбавляє власника майна використання такого майна на період накладення арешту за його призначенням, тобто вжиття відповідних заходів не впливатиме на господарську діяльність відповідача.
Суд ураховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03 березня 2023 року у cправі №905/448/22, яка полягає у тому, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Разом з тим, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
За таких умов, суд не знаходить підстав для накладення арешту на усе рухоме майно відповідача, оскільки в даному випадку суд позбавлений можливості оцінити таке забезпечення позову на предмет співмірності та забезпечення збалансованості інтересів сторін. Суд зауважує, що вартість усього рухомого майна відповідача на яке позивач просить накласти арешт, може суттєво відрізнятись від суми, що є предметом спору у даній справі. Натомість заявником не надано доказів підготовки відповідачем до реалізації іншого наявного у відповідача рухомого майна.
Заявник не навів переліку такого майна, що ускладнює оцінку співмірності та адекватності заходів забезпечення.
На переконання суду, заявник не обґрунтував та не надав належних та допустимих доказів в підтвердження поданої заяви про накладення арешту на усе рухоме майно, яке належить відповідачу, не аргументував співвідношення можливої вартості рухомого майна відповідача із розміром позовних вимог у цій справі.
На підставі статей 136-140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву фізичної особи - підприємця Ругало Ірини Василівни про забезпечення позову задоволити частково.
2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладенням арешту на рухоме майно - автомобіль марки - AUDI моделі - Q5, 2013 року випуску, білого кольору, з державним номерним знаком НОМЕР_1 , який належить на праві власності Шепель Анні Петрівні ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ).
3. У задоволенні решти заяви відмовити.
4. Дана ухвала відповідно до норм Закону України "Про виконавче провадження" є виконавчим документом, який набирає чинності з моменту її прийняття, тобто з 27.10.2025 р. і підлягає негайному виконанню незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження, та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років, тобто до 27.10.2028 р.
5. Стягувачем за даною ухвалою є: фізична особа-підприємець Ругало Ірина Василівна ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_3 ).
6. Боржником за даною ухвалою є: фізична особа-підприємець Шепель Анна Петрівна ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її підписання до Північно-західного апеляційного господарського суду України в порядку статей 254-259 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Андрій КАЧУР