вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"21" жовтня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/790/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участю секретаря судового засідання Ярощук О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; код ЄДРПОУ 24584661) від імені якого діє Філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34400, Рівненська обл., м. Вараш; Код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу: 05425046)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Деталь" (вул. Академіка Валентина Глушка, 1, м. Запоріжжя, Запорізький р-н, Запорізька обл., 69013, код ЄДРПОУ 39705831)
про стягнення 49 083 грн 93 коп.
у судовому засіданні приймали участь:
- від позивача: Гутнік Мар'яна Анатоліївна (в режимі ВКЗ);
- від відповідача: Максимчук Сергій Павлович (в режимі ВКЗ);
Суть спору.
Спір у справі виник у зв'язку з порушенням постачальником строків поставки товару за 50 видатковими накладними за двома договорами поставки № 53-122-08-23-14035 від 08.11.2023 та № 53-122-01-23-14011 від 31.10.2023. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач поставив із простроченням товар, хоча мав обов'язок здійснити таку поставку до 15.11.2023. У зв'язку із таким простроченням, покупець заявив до стягнення з постачальника пеню та штраф у розмірі, обумовленому у п. 9.1. Договорів.
Заяви і клопотання сторін, процесуальні рішення.
22 серпня 2025 року на поштову адресу Господарського суду Рівненської області надійшов позов Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Деталь" про стягнення 49 083 грн 93 коп., з яких: 32 952 грн 48 коп пеня та 14 786 грн 89 коп. штраф за Договором поставки № 53-122-08-23-14035 від 08.11.2023 на поставку запасних частин до вантажних транспортних засобів; 1 121 грн 39 коп. пеня та 223 грн 17 коп. штраф за Договором поставки № 53-122-01-23-14011 від 31.10.2023 на поставку приладдя до тракторів.
Ухвалою від 26.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/790/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи призначено на 23.09.2025. Запропоновано сторонам подати заяви по суті спору та встановлено процесуальні строки для подання таких заяв.
08 вересня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив (який зареєстрований у системі "Електронний суд" 05.09.2025).
10 вересня 2025 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив. У даній заяві по суті спору позивач просить суд визнати неналежними докази додані до відзиву, а саме копії експрес-накладних ТОВ «Нова пошта» та копію видаткової накладної/ТТН № 2377-0042640 від 14.11.2023.
16 вересня 2025 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (які зареєстровані в системі "Електронний суд"15.09.2025).
19 вересня 2025 року від позивача до суду надійшла заява - письмові пояснення на заперечення на відповідь на відзив (яка зареєстрована в системі "Електронний суд" 18.09.2025).
22 вересня 2025 року від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою від 23.09.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Деталь" про витребування доказів - задоволено частково. Витребувано від Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків належним чином засвідчені копії податкових декларацій з податку на додану вартість (із додатками) за липень, грудень 2023 року та січень, лютий 2024 року поданих Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" щодо контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Деталь" у строк до 07.10.2025 включно. У решті клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Деталь" про витребування доказів - відмовлено. Відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 09.10.2025.
06 жовтня 2025 року від Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків надійшли докази на виконання вимог ухвал від 23.09.2025.
У судовому засіданні 09.10.2025 протокольною ухвалою оголошено перерву до 21.10.2025.
21 жовтня 2025 року у судове засідання, в режимі ВКЗ, з'явилися представники сторін, котрі наполягали на своїх правових позиціях, викладених у заявах по суті спору.
Позиція позивача, викладена у позовній заяві.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач порушив строки поставки товару за двома договорами:
- Договором поставки № 53-122-08-23-14035 від 08.11.2023 на поставку запасних частин до вантажних транспортних засобів;
- Договором поставки № 53-122-01-23-14011 від 31.10.2023 на поставку приладдя до тракторів.
Фактично поставка здійснювалась із простроченням по 50 видаткових накладних, затримка становила від 1 до 110 днів, а частину товару (на 6 452,16 грн) не поставлено взагалі.
За порушення строків поставки на підставі п. 9.1. Договору від 08.11.2023 штрафні санкції складають:
- 32 952 грн 48 коп пеня;
- 14 786 грн 89 коп. штраф.
За порушення строків поставки на підставі п. 9.1. Договору від 31.10.2023 штрафні санкції складають:
- 1 121 грн 39 коп. пеня;
- 223 грн 17 коп. штраф.
Позиція відповідача, викладена у відзиві.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу та вказує, що фактичне отримання товару за 12 видатковими накладними відбулося раніше, ніж зазначає позивач.
Окрім цього, відповідач вказує, що розмір пені 0,1 %, визначений у п. 9.1. Договорів, перевищує верхню межу, визначену приписами ст. 3 Закону № 543/96-ВР, тобто перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Заявляє, що аналогічні висновки містяться у Постанові КГС ВС від 27.05.2019 № 910/20107/17.
Відтак, на думку відповідача, розрахунок пені, наданий позивачем не відповідає діючому законодавству України.
Враховуючи зазначені обставини, відповідач вважає що позовні вимоги про стягнення 49 083 грн.93 коп. за несвоєчасну поставку товару безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Позиція позивача, викладена у відповіді на відзив.
Позивач заперечує доводи відповідача ТОВ «Агро-Деталь» щодо неправомірності визначення кількості днів прострочення поставки товару. Зазначає, що сам факт поставки товару підтверджується лише первинними документами - видатковими накладними. Звертає увагу, що додані відповідачем копії експрес-накладних ТОВ «Нова пошта» не містять відомостей, які б підтверджували, що саме за ними було здійснено поставку товару за договорами від 08.11.2023 та від 31.10.2023. Крім того, частина наданих документів (зокрема ТТН № 2377-0042640 від 14.11.2023) стосується іншого постачальника - ТОВ «Автокомпоненти «АВТЕК», а не відповідача, тобто відправник не ТОВ «Агро-Деталь».
Позивач звертає увагу, що порушення строків поставки відбулося за 50 видатковими накладними, тоді як відповідач заперечує лише щодо 12 з них, проте просить відмовити у позові повністю.
Щодо перевищення подвійної облікової ставки при розрахунку пені, - позивач вказує що прострочення відповідача є негрошовим, а відтак ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» до спірних правовідносин не застосовується.
Позиція відповідача, викладена у запереченнях на відповідь на відзив.
Відповідач доводить, що доказом факту отримання товару позивачем товару є податкові декларації з ПДВ, у яких відображено податковий кредит за накладними, складеними та зареєстрованими у листопаді, грудні 2023 року та січні, лютому 2024 року. Оскільки перша подія - це поставка товару, то дата віднесення сум ПДВ до податкового кредиту свідчить про момент отримання товару позивачем. Тому ці декларації спростовують твердження позивача щодо дати отримання товару та розрахунку штрафних санкцій.
Позиція позивача, викладена у заяві (письмових поясненнях) від 18.09.2025.
Позивач як платник ПДВ застосовує касовий метод податкового обліку, відповідно до якого право на податковий кредит виникає за датою оплати, а не фактичної поставки продукції. Податковий кредит відображено у деклараціях за місяці, коли фактично здійснено оплату. Оскільки податкові декларації відображають не дату поставки, а дату оплати, вони не можуть слугувати доказом факту постачання продукції.
Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, заслухавши представників позивача та відповідача суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.11.2023 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (котре є правонаступником позивача згідно з постановою КМУ від 29 грудня 2023 року за № 1420 «Про утворення акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом») (далі - покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки № 53-122-08-23-14035, згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Деталь" зобов'язалося поставити на склад Рівненського відділення філії "ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом" у м. Вараш запасні частини до вантажних транспортних засобів, кількість і асортимент яких визначені у специфікації № 1 до Договору.
Також 31.10.2023 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (котре є правонаступником позивача згідно з постановою КМУ від 29 грудня 2023 року за № 1420 «Про утворення акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом») (далі - покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки № 53-122-01-23-14011 від 31.10.2023 згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Деталь" зобов'язалося поставити на склад Рівненського відділення філії "ВП "Складське господарство" АТ "НАЕК "Енергоатом" у м. Вараш приладдя до тракторів, кількість і асортимент яких визначені у специфікації № 1 до Договору.
У пункті 3.1 двох Договорів сторонами погоджено, що продукція поставляється в період по 15.11.2023.
Продукція поставляється Постачальником на умовах DDP згідно «Інкотермс-2010».
Пунктами 8.1. Договорів від 08.11.2023 та від 31.10.2023 визначено, що приймання продукції за кількістю та якістю (вхідний контроль) здійснюється відповідно до вимог Стандарту Державного підприємства «HAEK «Енергоатом»: «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» СОУ НАЕК 038:2021, при наявності товарно-супровідних документів передбачених пунктом 8.2. даного договору.
Згідно з п. 8.4 Договорів, що датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем.
Згідно з п. 9.1. Договорів у випадку порушення строків поставки постачальник зобов'язаний сплатити замовнику пеню і штраф.
Як видно з матеріалів справи відповідач поступово здійснював поставку товару за обома Договорами, а саме як встановив суд, прострочення поставки відбулося:
- за Договором від 08.11.2023 відповідач поставив товар із простроченням на загальну суму 2 349 677 грн 36 коп.. Недопоставка продукції складає 6 452 грн 16 коп.
- за Договором від 31.10.2023 відповідач поставив товар із простроченням на загальну суму 165 369 грн 66 коп.
У зв'язку із тим, що поставка товару відбулася із простроченням, позивач звертався до відповідача із претензіями від 19.07.2024, від 19.05.2025 за Договором від 08.11.2023 та із претензіями від 18.07.2024, від 19.05.2025 за Договором від 31.10.2023 із вимогою сплатити неустойку, однак вказані вимоги залишилися незадоволеними від ТОВ "Агро Деталь". У досудовому порядку спір вирішити не вдалося, тому позивач звернувся до суду із даним позовом, покликаючись на порушення відповідачем п. п. 3.1., 8.4 та 9.1. Договорів.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при ухваленні рішення враховує наступне.
Як вбачається, спірні правовідносини виникли на підставі двох договорів, котрі за своєю правовою природою є договорами поставки.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про поставку та купівлю-продаж.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За приписами ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Також у ст. 664 ЦК України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Судом встановлено, що сторони обумовили між собою та зафіксували у п. 8.4 двох Договорів, що датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем.
Як вбачається, Договорами встановлений обов'язок продавця доставити товар у м. Вараш, а відтак до спірних правовідносин застосовуються норми ч. 1 ст. 664 ЦК України, згідно з якими обов'язок ТОВ "Агро-Деталь" (продавця) передати товар "Енергоатому" (покупцеві) вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.
Тобто сторони самостійно визначили момент виконання постачальником обов'язку з передачі товару - датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної вантажоодержувачем (покупцем). Таким чином, для встановлення факту прострочення поставки визначальним є не дата складання чи підписання документів постачальником, не дата товаросупровідних документів, а саме дата отримання товару, яка підтверджується підписом вантажоодержувача (позивача).
Судом встановлено, що за Договором від 08.11.2023 поставка запасних частин до вантажних транспортних засобів повинна була відбутися до 15.11.2023, але по факту відбулося прострочення поставки товару:
- за видатковою накладною № УТ-0953 від 14.11.2023 на суму 10 945,44 грн на 1 день;
- за видатковими накладними № УТ-0993 від 15.11.2023, № УТ-0966 від 15.11.2023, № УТ-0986 від 15.11.2023, №УТ-0978 від 15.11.2023, № УТ-0984 від 15.1 1.2023, № УТ-0982 від 15.11.2023, № УТ-0958 від 13.11.2023 та № УТ-0964 від 15.11.2023 на загальну суму 793 005,68 грн - на 4 дні;
- за видатковими накладними № УТ-І007 від 15.11.2023 та № УТ-0983 від 15.11.2023 на загальну суму 180 423,12 грн - на 7 днів;
- за видатковими накладними №УТ-0955 від 13.11.2023, №УТ-0999 від 15.11.2023, №УТ-0981 від 15.11.2023, № УТ-1008 від 15.11.2023, №УТ-1005 від 15.11.2023, № УТ-0968 від 15.11.2023, № УТ-0962 від 15.11.2023 на загальну суму 426 024,00 грн - на 8 днів;
- за видатковими накладними № УТ-І041 від 15.11.2023, № УТ-1042 від 15.11.2023, № УТ-1014 від 15.11.2023, № УТ-1034 від 15.11.2023, №УТ-І036 від 15.11.2023, № УТ-1039 від 15.11.2023, № УТ-1043 від 15.11.2023 та № УТ-1000 від 15.11.2023 на загальну суму ! 59 752,52 грн - на 11 днів;
- за видатковою накладною № УТ-1059 від 15.11.2023 на суму 26 376,00 грн - на 14 днів;
- за видатковими накладними № УТ-1114 від 01.12.2023 та № УТ-1111 від 01.12.2023 на загальну суму 83 957,76 грн - на 18 днів;
- за видатковою накладною № УТ-0965 від 14.11.2023 на суму 404 783,64 грн на 21 день;
- за видатковою накладною № УТ- 1127 від 12.12.2023 на суму 27 541,32 грн - на 26 днів;
- за видатковою накладною № УТ-1157 від 11.12.2023 на суму 32 078,76 грн - на 28 днів;
- за видатковою накладною № УТ-1167 від 18.12.2023 на суму 17 480,40 грн - на 32 дні;
- за видатковою накладною № УТ-1201 від 15.12.2023 на суму 2 782,50 грн - на 33 дні;
- за видатковими накладними № УТ-1194 від 15.12.2023 та № УТ-1228 від 15.12.2023 на загальну суму 67 284,96 грн - на 41 днів;
- за видатковою накладною № УТ-1255 від 15.12.2023 на суму 7 385,58 грн - на 43 дні;
- за видатковою накладною № УТ-1296 від 18.12.2023 на суму 2 361,00 грн - на 50 днів;
- за видатковою накладною № УТ -1294 від 15.12.2023 на суму 20 856,12 грн - на 54 дні;
- за видатковою накладною № УТ-1297 від 18.12.2023 на суму 86 638,56 грн - на 60 днів.
На суму 6 452 грн 16 коп. товар взагалі не поставлено, відтак прострочення триває із 15.11.2023 по сьогоднішній день.
За Договором від 31.10.2023 поставка приладдя до тракторів повинна була відбутися до 15.11.2023, але по факту відбулося прострочення поставки товару:
- за видатковими накладними № УТ-0971 від 15.11.2023, № УТ-0969 від 14.11.2023, № УТ-0987 від 15.11.2023, № УТ-0976 від 15.11.2023 та № УТ-0980 від 15.11.2023 на загальну суму 107 516,88 грн поставлено з порушенням строків-на 4 дні;
- за видатковими накладними №УТ-0970 від 14.11.2023 та УТ-0990 від 15.11.2023 на загальну суму 53 987,16 грн - на 8 днів.
- за видатковою накладною № УТ-1158 від 11.12.2023 на суму 677,52 грн - на 28 днів;
- за видатковою накладною № УТ-1258 від 15.12.2023 на суму 1 645,38 грн - на 43 дні;
- за видатковою накладною № УТ-0092 від 12.02.2024 та № УТ-0114 від 19.02.2024 на загальну суму 1 542,72 грн - на 110 днів.
В той же час відповідач зазначає, що фактичне отримання товару відбулося раніше, ніж вказує позивач, за видатковими накладними:
- № УТ-000983 від 15.11.2023, № УТ-001000 від 15.11.2023 було відвантажено 20.11.2023, про що свідчить експрес накладна № 59001056340834. Вантаж за експрес накладною № 59001056340834 було отримано 23.11.2023;
- № УТ-001201 від 15.12.2023, № УТ-001194 від 15.12.2023, № УТ-001228 від 15.12.2023, № УТ-001294 від 15.12.2023 було відвантажено 18.12.2023, про що свідчить експрес накладна № 59001071172551. Вантаж за експрес накладною № 59001071172551 було отримано 18.12.2023;
- № УТ-001127 від 06.12.2023 було відвантажено 11.12.2023, про що свідчить експрес накладна № 59001065927547. Вантаж за експрес накладною № 59001065927547 було отримано 11.12.2023;
- № УТ- 000092 від 12.02.2024 було відвантажено 12.02.2024, про що свідчить експрес накладна № 59001101606672. Вантаж за експрес накладною № 59001101606672було отримано 14.02.2024;
- № УТ-000114 від 19.02.2024 було відвантажено 19.02.2024, про що свідчить експрес накладна № 59001105486875. Вантаж за експрес накладною № 59001105486875було отримано 21.02.2024;
- № УТ-001297 від 18.12.2023 було відвантажено 09.01.2024, про що свідчить експрес накладна № 59001084871241. Вантаж за експрес накладною № 59001084871241 було отримано 12.01.2024;
- № УТ- 000986 від 15.11.2023 та № УТ- 000987 від 15.11.2023 було відвантажено 14.11.2023, про що свідчить експрес накладна № 59001053328491. Вантаж за експрес накладною № 59001053328491 було отримано 16.11.2023. Відвантаження товару за вказаними видатковими накладними здійснювалось постачальником відповідача ТОВ «Автокомпоненти АВТЕК» на адресу позивача. Товар зазначений у видаткових накладних УТ- 000986 від 15.11.2023 та № УТ- 000987 від 15.11.2023 був придбаний відповідачем у ТОВ «Автокомпоненти АВТЕК», що підтверджується видатковою накладною № 2377- 0042640ід 14.11.2023;
- № УТ- 000976 від 15.11.2023 було відвантажено 14.11.2023, про що свідчить експрес накладна № 59001053331409. Вантаж за експрес накладною № 59001053331409 було отримано 17.11.2023;
- № УТ- 000993 від 15.11.2023 було відвантажено 17.11.2023, про що свідчить експрес накладна № 59001055067260. Вантаж за експрес накладною № 59001055067260 було отримано 20.11.2023.
Отже, на переконання відповідача кількість днів прострочення поставки є лише за 12 видатковими накладними, при цьому кількість днів менша, аніж доводить позивач, а саме: УТ-001000 від 15.11.2023 - 8 днів, а не 11 днів; УТ-001201 від 15.12.2023 - 32 дні, а не 33 дні; УТ-001194 від 15.12.2023 - 33 дні, а не 41 дні; УТ-001228 від 15.12.2023 - 33 дні, а не 41 дні; УТ-001294 від 15.12.2023 - 33 дні, а не 54 днів; УТ-001127 від 06.12.2023 - 25 днів, а не 26 днів; УТ-000092 від 12.02.2024 - 91 днів, а не 110 днів; УТ-000114 від 19.02.2024 - 98 днів, а не 110 днів; УТ-001297 від 18.12.2023 - 58 днів, а не 60 днів; УТ-000986 від 15.11.2023 - 4 дні, а не 5днів; УТ-000987 від 15.11.2023 - 1 день, а не 4 днів; УТ-000976 від 15.11.2023 - 2 дні, а не 4 днів.
Суд критично ставиться до вказаних доводів відповідача, оскільки ключовим моментом для визначення прострочення поставки товару у даному спорі є дата підписання видаткових накладних вантажоодержувачем, а не дата складання або підписання товаросупровідних документів, експрес накладних чи дата направлення/отримання товару від постачальника ТОВ «Автокомпоненти АВТЕК».
Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Як вбачається, поставка товару за Договорами від 08.11.2023 та від 31.10.2023 мала бути до 15.11.2023.
Посилання відповідача на експрес накладні суд оцінює критично, адже фактична дата отримання товару покупцем визначається не датою відправлення або планового часу доставки товару, а датою підписання видаткової накладної вантажоодержувачем (покупцем), яка і фіксує момент передачі товару та підтверджує його фактичне надходження на склад.
Експрес-накладні є документами логістики постачальника і перевізника і не визначають момент виконання зобов'язання перед покупцем (позивачем).
Крім цього, суд враховує, що долучені відповідачем до відзиву експрес-накладні не містять інформації, яка б підтвердила, що саме за цими експрес-накладними доставлявся товар визначений договорами № 53-122-08-23-14035 від 08.11.2023 та № 53-122-01-23-14011 від 31.10.2023.
В описі доданих експрес-накладних зазначено: палети, інші запчастини, запчастини до ВПТ.
У експрес-накладній № 590011053328492 взагалі зазначений відправник ТОВ «Автокомпоненти «АВТЕК», що жодним чином не може свідчити про належне виконання відповідачем як постачальником перед позивачем як покупцем умов договорів № 53-122-08-23-14035 від 08.11.2023 та № 53-122-01-23-14011 від 31.10.2023.
Також до відзиву додана видаткова накладна /ТТН № 2377-0042640 від 14.11.2023 де постачальник зазначений ТОВ «Автокомпоненти «АВТЕК», а одержувач ТОВ «Агро-Деталь». Відповідач доводить, що товар зазначений у видаткових накладних УТ- 000986 від 15.11.2023 та № УТ-000987 від 15.11.2023 був придбаний відповідачем у ТОВ «Автокомпоненти АВТЕК», що підтверджується цією видатковою накладною № 2377- 0042640 від 14.11.2023. Суд враховує вказані доводи відповідача, однак оцінює критично з огляду на положення п. 8.4. Договорів в частині моменту виконання зобов'язань постачальника (відповідача) перед покупцем, позаяк факт придбання товару відповідачем у третьої особи (ТОВ «Автокомпоненти «АВТЕК») не свідчить про виконання ним зобов'язання з поставки перед позивачем. Згідно з п. 8.4 Договорів, датою поставки є дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем (тобто ВП «Рівненська АЕС»), а не дата передачі товару між постачальником і його контрагентом. Тому навіть якщо відповідач отримав товар від ТОВ «Автокомпоненти «АВТЕК» 14.11.2023, це не підтверджує, що у той самий день товар був доставлений і прийнятий позивачем. Інакше кажучи, момент виконання зобов'язання перед позивачем визначається не внутрішніми господарськими операціями відповідача, а фактом передачі товару покупцю, що підтверджується лише підписаними покупцем видатковими накладними.
Сторони самі ж обумовили в Договорах, що дата належного отримання товару визначається підписанням видаткових накладних вантажоодержувачем, а не датою його відправлення, транспортування чи поставки від іншої особи.
Судом встановлено, що відповідач не виконав своїх зобов'язань у строки, передбачені двома договорами, що є порушенням з боку постачальника умов договорів та законодавства.
Окремо суд вважає за необхідне надати оцінку доводам відповідача, котрі стосуються податкових накладних.
У постанові від 03.06.2025 у справі № 922/2115/19 Верховний Суд зробив висновок, що « 9.2. … податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.».
АТ «НАЕК «Енергоатом», від імені якого діє філія «ВП «Рівненська АЕС» є платником податку на додану вартість (ПДВ) та відповідно до пункту 44 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України застосовує касовий метод податкового обліку з ПДВ, згідно якого датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата списання коштів з банківського рахунку платника ПДВ як оплати товарів/послуг.
Відповідно, АТ «НАЕК «Енергоатом» від імені якого діє філія «ВП «Рівненська АЕС» податковий кредит з ПДВ, отриманий від ТОВ «Агро-деталь», відображено у декларації з ПДВ за той місяць, у якому було здійснено оплату поставленої продукції.
Враховуючи зазначене, оскільки умовами договорів № 53-122-08-23-14035 від 08.11.2023 та № 53-122-01-23- 14011 від 31.10.2023 визначено строк оплати - протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію, то місяць в якому позивач реалізував своє право на відображення податкового кредиту з ПДВ, отриманого від відповідача, буде різнитися від місяця в якому було здійснено поставку продукції.
Із урахуванням викладеного, суд враховує доводи відповідача що стосуються податкових декларацій, але оцінює їх критично з огляду на положення п. 8.4. Договорів, згідно з якими датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем, а також з огляду на те, що позивач застосовує касовий метод податкового обліку з ПДВ, згідно якого датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата списання коштів з банківського рахунку платника ПДВ як оплати товарів/послуг.
Відповідно податкові декларації у цій справі жодним чином не є тими документами, що підтверджують дату поставки товару на відміну від видаткових накладних, про які сторони самі ж обумовили в договорі. Податкові декларації у даному спорі не можуть замінити видаткові накладні як доказ фактичної поставки товару.
Відповідно ст.ст. 610-611 ЦК України, невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК).
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК).
Штрафними санкціями, відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Суд установив, що частину товару було поставлено позивачу, однак поставки відбулися із простроченням. Також частину товару відповідач взагалі не поставив.
Пунктами 9.1 Договорів визначено, що у випадку порушення строків поставки постачальник зобов'язаний сплатити замовнику пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) товару понад тридцять діб, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Щодо доводів відповідача із посиланням на приписи ст. 3 Закону № 543/96-ВР (ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»), якою визначено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, - суд зазначає що такі доводи є безпідставними у цій справі, так як предметом спору є стягнення пені за порушення строків поставки.
Прострочення поставки товару з боку постачальника є негрошовим зобов'язанням.
Оскільки дія Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» поширюється на договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, то цей Закон не може бути застосований до спірних правовідносин щодо неналежного виконання негрошового зобов'язання, а саме - порушення строку поставки товару.
Подібні висновки щодо застосування Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» викладені у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 14.12.2021 у справі № 910/7841/20.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №922/2220/19, чинним законодавством обмежень щодо розміру стягнення неустойки (пені) за порушення стороною негрошового зобов'язання не встановлено.
Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного суду від 25.06.2018 у справі №912/2483/18, від 23.04.2019 у справі №904/3565/18, від 29.05.2018 у справі №910/23003/16, від 19.09.2019 №904/5770/18.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу за двома договорами (08.11.2023 та від 15.11.2023) в межах заявленого позивачем періоду, судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а тому є обґрунтованими позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача:
- за Договором від 08.11.2023: 32 952 грн 48 коп пені; 14 786 грн 89 коп. штрафу;
- за Договором від 31.10.2023:1 121 грн 39 коп. пені; 223 грн 17 коп. штрафу.
В той же час у судовому засіданні 21.10.2025 представник відповідача вчинив усну заяву про зменшення заявленої до стягнення неустойки, вказав що прострочення поставки не було довготривалим, не призвело до понесення позивачем збитків.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд дійшов висновку про те, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із характером допущеного порушення та його наслідками для позивача.
Із матеріалів справи дійсно не вбачається, що незначне прострочення відповідачем поставки товару призвело до завдання позивачу збитків його діяльності.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне зменшити розмір штрафних санкцій на 20 %, з огляду на те, що прострочення поставки було недовготривалим, від 1 до 60 днів. Лише за однією із поставок на суму 1 542 грн 72 коп. прострочення відбулося на 110 днів, а товар на суму 6 452 грн 16 коп. не поставлений, тому прострочення було із 16.11.2023 і нараховано до стягнення пеню до 16.05.2024, тобто за 183 дні.
При цьому позивач підтвердив у судовому засіданні 21.10.2025, що збитків за прострочення поставки товару за Договорами від 08.11.2023 та від 31.10.2023 Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не понесло.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 916/2154/19 зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 також зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
В питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин.
Враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.
Висновки за результатами розгляду спору.
Підсумовуючи викладене, суд виснує, що дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановлено порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача та відповідно про доведеність і обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на загальну суму 49 083 грн 93 коп., а саме:
- за Договором від 08.11.2023: 32 952 грн 48 коп пені; 14 786 грн 89 коп. штрафу;
- за Договором від 31.10.2023:1 121 грн 39 коп. пені; 223 грн 17 коп. штрафу.
Згідно п.1 ч.5 ст.238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначається, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.
В той же час оскільки позовні вимоги про стягнення пені та штрафу за своєю суттю є позовними вимогами про стягнення неустойки, в той же час суд дійшов висновку про зменшення неустойки від 49 083 грн 93 коп. на 20 %, відтак суд задовольняє позов частково та ухвалює стягнути з відповідача на користь позивача 39 267 грн 14 коп. неустойки за Договором поставки № 53-122-08-23-14035 від 08.11.2023 та за Договором поставки № 53-122-01-23-14011 від 31.10.2023.
У задоволенні позовних вимог про стягнення 9 816 грн 79 коп. неустойки суд відмовляє.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 та п.1 ч.4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір сплаченого судового збору згідно з заявленою позивачем ціни позову складає 3 028 грн 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 8793 від 24.07.2025.
З огляду на те, що позов визнано обґрунтованим судом, проте суд дійшов висновку про зменшення розміру неустойки (пені та штрафу), судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 3 028,00 грн, що сплачені позивачем покладаються на відповідача у справі в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 130, 185, 191, 192, 233, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Деталь" про стягнення 49 083 грн 93 коп. задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Деталь" (вул. Академіка Валентина Глушка, 1, м. Запоріжжя, Запорізький р-н, Запорізька обл., 69013, код ЄДРПОУ 39705831) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; код ЄДРПОУ 24584661) від імені якого діє Філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34400, Рівненська обл., м. Вараш; Код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу: 05425046) 39 267 (тридцять дев'ять двісті шістдесят сім тисяч) грн 14 коп. неустойки за Договором поставки № 53-122-08-23-14035 від 08.11.2023 та за Договором поставки № 53-122-01-23-14011 від 31.10.2023, а також 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні позовних вимог про стягнення 9 816 грн 79 коп. неустойки - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.
Повне рішення складене та підписане "27" жовтня 2025 року.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя І.О. Пашкевич