Справа № 215/8203/25
2/215/3462/25
27 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
Суддя Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Лиходєдов А.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
У порушення вимог п. 5 ч. 3 ст. 175; ч. ч. 4, 5 ст. 177 ЦПК України, в позовній заяві:
1)виклад обставин, якими обґрунтовується позовна вимога є неповний та неконкретний, так як не вказано:
- чи існує спір між позивачем та відповідачем щодо належності квартири та автомобіля до спільної сумісної власності подружжя;
2) не зазначено докази, що підтверджують:
-придбання майна, що є предметом даного спору під час перебування у зареєстрованому шлюбі;
-спільну участь подружжя в набутті спірного майна (коштами або працею);
-дійсну об'єктивну вартість майна, що підлягає поділу.
Згідно роз'яснень, викладених у п. п. 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного Кодексу України та ст. 372 ЦК України. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК).
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Також, відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які викладені у п. 7 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», згідно яких позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 175 ЦПК, у зв'язку з цим суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Отже, позивачу необхідно зазначити, чим підтверджується придбання майна, що є предметом даного спору під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а також зазначити, чим підтверджується спільна участь подружжя коштами або працею в набутті спірного майна.
Крім цього, згідно з п.9 ч.1 ст. 176 ЦПК України у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності ціна позову визначається - дійсною вартістю нерухомого майна.
Так, механізм проведення оцінки нерухомого та рухомого майна для цілей обчислення державного мита та інших обов'язкових платежів, визначений постановою Кабінету Міністрів України «Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства» від 21.08.2014 р. № 358.
Документ, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору - це звіт про оцінку майна (ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
Як роз'яснено у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Крім того, 06 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 199/291/21, провадження № 61-932св22 (ЄДРСРУ № 110231642) вказав, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Такої ж думки притримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 08 травня 2023 року у справі № 753/1902/21, провадження № 61-12953 св 22 (ЄДРСРУ № 110692440).
Враховуючи, що позивачем заявлено вимогу про визнання права власності на рухоме та нерухоме майно в порядку поділу спільного майна подружжя, тому відповідно позивачу необхідно надати належні докази на підтвердження дійсної вартості об'єкту спірного майна (звіт про оцінку майна), оскільки до позовної заяви додано лише роздруківку довідки про вартість об'єкта нерухомості, з інтернет сайту щодо вартості подібної квартири, а також вказано належність до спільного майна подружжя транспортного засобу, на підтвердження вартості якого надано роздруківку з Інтернет ресурсу продажу авто, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статті 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, необхідно вартість майна погодити із відповідачем або надати належні докази на підтвердження дійсної вартості об'єкту спірного майна (звіт про оцінку майна).
Крім цього, за відомостями Реєстру Криворізької міської територіальної громади зазначено, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 з 20.01.2021 року, у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Литовської Республіки.
Вирішуючи питання щодо форми і змісту позовної заяви за участю іноземного елементу, суди України повинні керуватися як нормами ЦПК України, так і нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.
Визначення поняття іноземний елемент наведено у п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Так, іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Як слідує зі змісту позовної заяви в квітні 2024 року позивач надала довіреність відповідачу на користування та управління транспортним засобом, посвідчену нотаріусом, на якому відповідач у травні 2024 році виїхав за кордон і в теперішній час перебуває за межами України. Доказів його повернення до України та його фактичне місце проживання позивач не зазначила.
Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, для нотаріального оформлення довіреності на транспортний засіб власник (довіритель) має особисто звернутися до нотаріуса, мати при собі паспорт, ідентифікаційний код (ІПН), а також дані про автомобіль (свідоцтво про реєстрацію, техпаспорт) та паспортні дані довіреної особи (ПІБ, дата народження, місце проживання) та РНОКПП.
Суд вважає, що позивач обізнаний про фактичне місце проживання/перебування відповідача, але не зазначає це в позовній заяві, вказуючи останнє місце реєстрації відповідача, за яким, як слідує з відомостей Реєстру Криворізької міської територіальної громади, відповідач знявся з реєстрації у 2021 році, у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Литовської Республіки.
Таким чином, як слідує з відомостей Реєстру Криворізької міської територіальної громади, та з викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дана справа є справою з іноземним елементом, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право".
Відповідно до ст. 80 Закону України «Про міжнародне приватне право» у разі, якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.
Відповідно до ст. 498 ЦПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
До основних засад (принципів) цивільного судочинства належить рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.
Відтак, одним із елементів поняття справедливого судового розгляду є принцип рівності сторін, який також включає принцип змагальності процесу, що полягає у наданні рівних процесуальних можливостей сторонам у захисті їхніх прав і законних інтересів.
Як встановлено у ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
У свою чергу, неналежне повідомлення або неповідомлення учасника справи про відкриття провадження та призначення справи до розгляду є порушенням статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де закріплено право кожного на справедливий суд. Це право охоплює можливість участі в судовому розгляді як складову принципів рівності та змагальності сторін судового процесу.
За визначенням Європейського суду з прав людини зміст права на змагальні провадження фактично означає можливість сторін у кримінальному або цивільному слуханні бути обізнаними щодо усіх коментарів з приводу представлених доказів та спостережень, навіть якщо вони представлені незалежним представником національних юридичних послуг, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду (параграф 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz-Mateos v. Spain (Руїз Матеос проти Іспанії), від 23.06.1993, серії А № 262; параграф 80 Рішення Європейського суду з прав людини у справі McMichaek v. the United Kingdom (МакМайкл проти Сполученого Королівства) від 24.02.1995, серії А № 307-В; параграф 74 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Kress v. France (Кресс проти Франції), заява № 39594/98, ЄСПЛ 2001-VI). Вимога про дотримання принципу змагальності втілює ідею справедливого судового розгляду, що включає основоположне право на змагальні провадження. Бажання зекономити час і прискорити провадження не обґрунтовує невиконання такого фундаментального принципу, як право на змагальні провадження (параграф 30 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Нідерьост-Хубер проти Швейцарії (№ 18990/91, ЄСПЛ 1997-1).
Тобто, невід'ємним принципом права на змагальний судовий процес є надання кожній стороні в судовому провадженні можливості розглянути й оспорити будь-який доказ чи твердження, наведені з метою справити вплив на рішення суду.
Крім того, за визначенням Європейського суду з прав людини право на змагальні провадження повинно надаватись у задовільних умовах: сторона у справі повинна мати можливість ознайомитись із доказами у суді, і коментувати їх існування, зміст та достовірність у належній формі у встановлений час (параграф 26 Рішення ЄСПЛ у справі Immeubles Groupe Kosser v. France (Іммебль Груп Коссер проти Франції), заява № 38748/97 від 21.03.2002), за необхідності, отримати відкладення справи (параграф 39 Рішення ЄСПЛ у справі Yvon v. France (Івон проти Франції), заява № 44962/98, ЄСПЛ 2003-У).
В свою чергу, принцип рівності сторін є складовою більш широкого розуміння поняття справедливого судового розгляду. Умова рівності сторін у розумінні справедливого балансу передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (параграф 33 Рішення ЄСПЛ у справі Dombo Beheer B.V. v. Netherlands (Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів) від 27.10.1993, Серії А № 274). Представлення суду однією стороною матеріалів є неприйнятним, якщо ці ж матеріали не представлені іншій стороні, і яка у подальшому не може їх прокоментувати. Сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги (параграф 37 Рішення ЄСПЛ у справі Clinique des Acacias and Others v. France (Клінік дез Акація та інші проти Франції), заяви № 65399/01, 65406/01, 65405/01 і 65407/01 від 13.10.2005). Кожній із сторін була надана розумна можливість представити свою справу у таких спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. (параграф 53 Рішення ЄСПЛ у справі De Haes and Gijsels v. Belgium (Де Хаес і Гійсейлс проти Бельгії) (заява № 19983/92 від 24.02.1997).
При цьому, Європейський суд з прав людини вважає неможливою реалізацію принципів рівності і змагальності без дотримання права на участь в судовому розгляді (рішення по справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Російської Федерації (заява № 14902/04) від 20.09.2011.
Литовська Республіка є учасницею Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 15.11.1965.
Відповідно до ст. 1 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.
Вимоги щодо змісту і форми судового доручення про надання правової допомоги містяться у статті 499 ЦПК України, зокрема, зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги мають відповідати вимогам міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо його не укладено - вимогам частин другої - четвертої цієї статті.
Згідно з ч. 3 ст.499 ЦПК України судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 5 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, якщо документ має бути вручений відповідно до ч. 1 цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.
Однак, з відомостей Реєстру Криворізької міської територіальної громади, а також з обґрунтуванням обставин в тексті позовної заяви, з якої вбачається, що позивач обізнаний про те, що відповідач перебуває за кордоном, не зазначаючи фактичну адресу місця проживання відповідача, позивач не долучив до позовної заяви засвідченого перекладу на іншу мову у розумінні вищевказаної Конвенції копії позовної заяви з додатками.
Враховуючи зазначену інформацію про можливе проживання відповідача у справі за межами України у Литовській Республиці, у зв'язку із необхідністю повідомлення його про наявність спору та вручення копії позовної заяви з додатками, позивачу необхідно додати нотаріально засвідчений переклад на литовську мову позовної заяви з додатками, вказавши фактичну адресу проживання відповідача, для подальшого звернення із судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Переклад зазначених документів повинен бути у двох екземплярах.
Також, згідно ст. 95 ч. 2 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до ст. 95 ч. 4 ЦПК України, копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно до ст. 95 ч. 5 ЦПК України, учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Натомість, позивачем не посвідчено кожну сторінку документів у додатку.
На підставі викладеного, керуючись ст. 185 ч. 1 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, залишити без руху, надавши позивачу строк, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали, для усунення недоліків, роз'яснивши, що вони усуваються шляхом складання нового тексту позову, із зазначенням фактичної адреси проживання відповідача, вказавши чи наявний спір про належність спірного майна щодо спільної сумісної власності подружжя, та можливо надати докази, що підтверджують обставини, зазначені в позові, забезпечивши належний переклад позовної заяви з усіма додатками. При цьому в новому тексті позову повинно бути вказано, що він складений на виконання даної ухвали суду, для виключення повторної реєстрації позову як нової справи.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: