65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"24" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2856/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Желєзної С.П., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Гефест» до фізичної особи-підприємця Канівець Олени Михайлівни про стягнення 72 626,15 грн, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Гефест» (далі по тексту - ТОВ «ФК Гефест») звернулося до господарського суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Канівець Олени Михайлівни (далі по тексту - ФОП Канівець О.М.) про стягнення 72 626,15 грн, з яких 16 912,73 грн - 3% річних, 55 713,42 грн - збитки від інфляції. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором №2611-001/06 від 21.12.2006, право вимоги виконання зобов'язань за яким було відступлено позивачу.
Ухвалою суду від 28.07.2025 дана справа була призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження; встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов та заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; встановлено позивачу 7-денний строк з дня вручення відзиву на позов для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу 5-денний строк з дня вручення відповіді на відзив для подання заперечень на відповідь на відзив.
Місцезнаходженням ФОП Канівець О.М. згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є наступна адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII від 15.04.2014 Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII від 15.04.2014 якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
На виконання вимог Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відповідач був повідомлений про розгляд судом даної справи шляхом публікації на офіційному веб-сайті суду відповідного оголошення.
Відповідно до витягу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери за №1752416 від 09.09.2025 інформація про Канівець О.М. в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб відсутня.
З огляду на викладене, господарський суд доходить висновку про належне повідомлення ФОП Канівець О.М. про розгляд судом даного спору. Оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 178 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.
Рішенням Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 15.10.2009 у справі №2-1235/09 позов АКБ «Правекс-банк» до Канівець Олени Михайлівни і Добрусіна Павла Вікторовича про стягнення 163 850,06 грн (сума заборгованості за кредитом, відсотками, штрафними санкціями) було задоволено, присуджено до стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості у розмірі 165 740,56 грн, в т. ч. 1638,50 грн - витрати по оплаті держмита, 252,00 грн - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Під час вирішення спору у справі №2-1235/09 судом було встановлено, що 21.12.2006 між АКБ «Правекс-банк» і ФОП Канівець О.М. було укладено кредитний договір №2611-001/06, відповідно до якого останній на виробничі цілі - для придбання обладнання - вказаним банком був виданий кредит в сумі 168 000,00 грн на строк до 21.12.2009 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, який підлягає поверненню у валюті згідно графіку погашення кредиту, встановленому п.4.1 кредитного договору.
Суд зазначає, що обставина постановлення Красноперекопським міськрайонним судом АР Крим рішення від 15.10.2009 у справі №2-1235/09 була перевірена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень, до якого судді мають повний доступ згідно з приписами Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 № 3262-IV.
26.05.2017 між ПАТ КБ «Правекс-банк» (Продавець) та ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» (Покупець) було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.
Згідно з пп. (a), (d) п. 2.1 ст. 2 договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26.05.2017 з урахуванням положень цього договору та відповідно до них, та з отриманням зустрічної винагороди у вигляді ціни купівлі, Продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги за кредитами та передати їх Покупцеві, а Покупець цим погоджується придбати, без права регресу права вимоги за кредитами, прийняти їх та сплатити ціну купівлі відповідно до положень цього договору. Покупець має право в майбутньому відступити, відчужувати або іншим чином (прямо або опосередковано) передавати свої права та обов'язки за правами вимоги за кредитами, які йому відступлені згідно з цим договором, на користь будь-яких третіх осіб.
Відповідно до додатку до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26.05.2017 ПАТ КБ «Правекс-банк» було відступлено ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» права вимоги до ФОП Канівець О.М., розмір заборгованості якої станом на 26.05.2017 складав 114 891,90 грн, з яких 104 476,28 грн - заборгованість за тілом кредиту, 10 415,62 грн - заборгованість за відсотками.
19.12.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» (Первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Гефест» (Новий кредитор) було укладено нотаріально посвідчений договір про відступлення прав вимоги №20191219, згідно з п.2.1 якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредиторові за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору права вимоги до боржників та поручителів за кредитними договорами та договорами забезпечення, вказаними у реєстрах.
Відповідно до додатків №1 і №2 до договору №20191219 про відступлення прав вимоги від 19.12.2019 право вимоги до ФОП Канівець О.М. за кредитним договором №2611-001/06 від 21.12.2006 на суму 114 891,90 грн було відступлено на користь ТОВ «ФК «Гефест».
Згідно з додатком №1 до договору №20191219 про відступлення прав вимоги від 19.12.2019 розмір заборгованості відповідача станом на 19.12.2019 складав 114 891,00 грн, з яких 104 476,00 грн - тіло кредиту, 10 416,00 грн - відсотки.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 (Позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Водночас вимогами ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 1056 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Рішенням Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 15.10.2009 року у справі №2-1235/09 було встановлено, що 21.12.2006 між АКБ «Правекс-банк» і ФОП Канівець О.М. було укладено кредитний договір №2611-001/06, відповідно до якого ФОП Канівець О.М. був виданий кредит в сумі 168000,00 грн на строк до 21.12.2009 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, який підлягає поверненню у валюті згідно графіку погашення кредиту, встановленому п.4.1 кредитного договору.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
У межах справи №2-1235/09 судом були встановлені преюдиційні для вирішення даного спору обставини - укладання кредитного договору №2611-001/06 від 21.12.2006. З урахуванням наведеного господарський суд доходить висновку, що вказана обставина не потребує повторного доведення під час вирішення даного спору.
В подальшому право вимоги виконання зобов'язань за кредитним договором №2611-001/06 від 21.12.2006 до відповідача на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26.05.2017 було відступлено ПАТ КБ «Правекс-банк» на користь ТОВ «Фінансова компанія «Авістар».
В свою чергу ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» на підставі договору про відступлення прав вимоги №20191219 від 19.12.2019 відступило належні йому права на користь ТОВ «ФК «Гефест».
При цьому у додатках до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26.05.2017 та договору про відступлення прав вимоги №20191219 від 19.12.2019 було зазначено про відступлення прав вимоги до ФОП Канівець О.М. за кредитним договором.
Згідно зі ст. ст. 510, 512, 513 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Положеннями ст. ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу приписів ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ч.3 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Господарським судом було встановлено, що право вимоги за кредитним договором №2611-001/06 від 21.12.2006, стягнення заборгованості за яким є предметом спору по даній справі, були відступлено на користь ТОВ «ФК «Гефест», а, отже, ТОВ «ФК «Гефест» є належним позивачем.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі ст. 625 ЦК України позивачем було нараховані 3% річних на заборгованість за тілом кредиту у розмірі 114 892,00 грн за період з 30.03.2017 по 23.02.2022, розмір якої становить 16 912,73 грн.
Крім того, позивачем за період з 30.03.2017 до 23.02.2022 нараховано збитки від інфляції у розмірі 55 713,42 грн.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20) викладено висновок, що рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів виконання ФОП Канівець О.М. зобов'язань за кредитним договором №2611-001/06 від 21.12.2006, в тому числі після присудження боргу згідно з рішенням Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 15.10.2009 року у справі №2-1235/09, господарський суд доходить висновку про наявність у ТОВ «ФК «Гефест» права здійснювати відповідачу нарахування 3% річних та збитків від інфляції.
З викладених обставин суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених ТОВ «ФК «Гефест» позовних вимог шляхом присудження до стягнення з ФОП Канівець О.М. 3% річних у розмірі 16 912,73 грн та збитків від інфляції у розмірі 55 713,42 грн.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявлених ТОВ «ФК Гефест» до ФОП Канівець О.М. позовних вимог шляхом присудження до стягнення на користь позивача 3% річних у розмірі 16 912,73 грн, збитків від інфляції у розмірі 55 713,42 грн.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правову допомогу у розмірі 40 500,00 грн, клопотання про розподіл яких було заявлено ТОВ «ФК «Гефест» у позовній заяві, господарський суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем було надано суду договір про надання правової допомоги №16 від 15.06.2020, укладений між позивачем (Клієнт) та адвокатським об'єднанням «Остащенко» (Адвокатське бюро), згідно з п. 1.1 якого Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з п. 4.1 договору про надання правової допомоги №16 від 15.06.2020 за надання правової допомоги Адвокатським бюро, Клієнт оплачує гонорар в розмірі встановленому додатковою угодою до цього договору.
Додатковою угодою №46 від 09.05.2024 до договору про надання правової допомоги №16 від 15.06.2020 сторони погодили розмір гонорару адвоката в розмірі 3000,00 грн за годину надання правової допомоги та гонорар за участь в одному судовому засіданні в розмірі 3000,00 грн. По результатам виконаних робіт сторони підписують акт виконаних робіт.
14.07.2025 між позивачем та адвокатським об'єднанням «Остащенко» було підписано акт виконаних робіт, у якому сторонами було зафіксовано, що в процесі надання правової допомоги Клієнту, в справі про стягнення фінансових санкцій з Канівець Олени Михайлівни, Адвокатським бюро надана правова допомога, гонорар за яку склав 40 500,00 грн. Відповідно до акту був наданий наступний перелік послуг: аналіз матеріалів, які додані до позову в якості доказів - 9000,00 грн за 3 год.; формування розрахунку суми до стягнення та складання його- 7500,00 грн за 2 год. 30 хв.; написання позовної заяви - 15000,00 грн за 5 год.; участь адвоката в 3 судових засіданнях - 9000,00 грн.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29).
ТОВ «ФК «Гефест» заявлено до стягнення витрати на правову допомогу у загальному розмірі 40 500,00 грн.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК, господарський суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у розмірі 9 000,00 грн за участь адвоката у судових засіданнях взагалі не підлягають розподілу між сторонами, оскільки дана справа була розглянута за правилами письмового провадження без виклику сторін. Водночас інша сума гонорару у розмірі 31 500,00 грн не відповідає критерію розумності з огляду на предмет спору, ціну позову та обсяг виконаної адвокатом роботи. Господарський суд зазначає, що з огляду на зміст спірних правовідносин та обсяг наданої правової допомоги витрати у розмірі 7 500,00 грн повністю відповідають визначеним процесуальним законом критеріям для розподілу витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Судом враховано, що зміст наданої позивачу правової допомоги полягає у підготуванні та подачі адвокатом позовної заяви. З урахуванням викладеного, сума витрат на правову допомогу у розмірі 7500,00 грн визначена судом з урахуванням принципу пропорційності та розумності витрат.
З огляду на викладене, керуючись принципом пропорційності, критеріями реальності, співмірності та розумності судових витрат, приймаючи до уваги відсутність обставин, на підставі яких суд може зробити висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви позивача, приймаючи до уваги задоволення заявлених позивачем вимог у повному обсязі, господарський суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ТОВ «ФК Гефест» шляхом присудження до стягнення з ФОП Канівець Олени Михайлівни витрат на правову допомогу у розмірі 7 500,00 грн.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Канівець Олени Михайлівни / АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 / на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Гефест» /01042, м. Київ, вул. Ігоря Брановицького, буд. 3; ідентифікаційний код 42350033/ 3% річних у сумі 16 912,73 грн /шістнадцять тисяч дев'ятсот дванадцять грн 73 коп./, збитки від інфляції у розмірі 55 713,42 грн /п'ятдесят п'ять тисяч сімсот тринадцять грн 42 коп./, судовий збір у розмірі 3028,00 грн /три тисячі двадцять вісім грн 00 коп./, витрати на правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн /сім тисяч п'ятсот грн/.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного рішення суду.
Повне рішення складено 24 жовтня 2025 р.
Суддя С.П. Желєзна