Справа № 191/4472/25
Провадження № 1-кп/191/431/25
іменем України
01 жовтня 2025 року м. Синельникове
Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю секретаря - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Синельникове обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025041390000910 відносно ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, -
В підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраний відносно останнього спливає 06.10.2025 року. Вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустими доказами у їх сукупності. Ризик переховуватися від органу досудового розслідування та або суду ( п.1 ч.1 ст.177 КПК України) підтверджується тим, що ризик переховуватися від органу досудового розслідування та або суду, на переконання сторони обвинувачення, обумовлюється, серед іншого, можливістю притягнення особи до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання (від 7 до 10 років позбавлення волі). Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування п і дозрюваного/об винуваченого від суду. Крім того відповідно до рапорту командира інженерно-саперної роти військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_6 , ОСОБА_5 самовільно залишив місце служби 07.07.2025 року, що підтверджує наявність вказаного ризику. Невідворотність покарання за злочини вже саме по собі є підставою та мотивом для переховуватися від органів досудового розслідування та суду.
Також сторона обвинувачення наголошує на тому, що в умовах суспільно-політичної обстановки у державі, введення воєнного стану та існування непідконтрольних державі територій, ступінь ризику ухилення ОСОБА_5 від органу досудового розслідування/суду є надзвичайно високим, а існування цього ризику достатнім для тримання підозрюваного під вартою. Таким чином сторона обвинувачення вважає, що підозрюваний може змінити місце фактичного мешкання, перетнути державний кордон поза пунктами пропуску, виїхати на тимчасово окуповану територію України, оскільки жоден з інших запобіжних заходів запобігти таким діям підозрюваного не зможе. При цьому можливі посилання сторони захисту на відсутність на цей час спроб втечі будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не власного правосвідомістю, а дієвістю запобіжного заходу, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування підозрюваного у разі не обрання йому запобіжного заходу.
Ризик незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні (п.3 ч.1 ст. 177 КПК України), підтверджується тим, що зокрема, свідки у вказаному кримінальному провадженні разом з підозрюваним є мешканці одного населеного пункту, а тому є реальний ризик того, що ОСОБА_5 , перебуваючи на свободі, достовірно знаючи місце фактичного проживання свідків, може здійснювати вплив на останніх, змушуючи із застосуванням фізичного чи психологічного примусу змінювати свої показання; давати неправдиві показания або відмовитися віддачі будь- яких показань. При цьому сторона обвинувачення вважає, що поряд з цим необхідно враховувати фактор страху людини перед іншою людиною, яка спроможна застосувати фізичне насильство. Пересічний громадянин, такий як свідок, приймаючи участь у кримінальному провадженні, має бути захищеним та з усвідомленням своєї невразливості, відсутністю страху перед підозрюваним/обвинуваченим, надати показання органу досудового розслідувания/суду. У даному випадку забезпечення безпеки свідків, унеможливлений на них незаконного впливу з боку підозрюваного/обвинуваченого є основним завданням на всіх стадіях процесу.
Так, підозрюваний має доступ до матеріалів кримінального провадження, в тому числі до анкетних даних свідків у кримінальному провадженні, що у поєднанні з тяжкістю злочину, у якому підозрюється ОСОБА_5 , та суворості покарання, яке загрожує йому у випадку доведення вини, з метою уникнення встановленої законом відповідальності є досить високим ризик того, що перебуваючи на волі підозрюваний може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні шляхом погроз або застосуванням насильства, з метою відмови або зміни в подальшому ними свідчень, про що. зокрема, свідчать зухвалий спосіб вчиненого злочину.
Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту' особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України.
Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту' безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Ризик вчиняти інші кримінальні правопорушення (п.5 ч.1 ст.177 КПК України) підтверджується тим, що незаконні дії, пов'язані з незаконним відкритим заволодінням чужим майном є кримінально караним діянням за яке особа може відбувати реальну міру покарання. Однак не дивлячись на вказані обставини наразі ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 186 КК України, таким чином вказана обставина свідчить про не виправлення особи та схильність ОСОБА_5 до вчинення кримінальних правопорушень. В підтвердження вказаного ризику окремо слід зазначити, що на момент інкримінованого діяння ОСОБА_5 , не працював, та не мав постійного джерела доходів.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно обвинуваченого пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину. З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено існувння ризиків, передбачених ст.177 КПК України та враховані обставини, передбачені ст.178 КПК України. Таким чином встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, може впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, свідчить про неможливість запобіганням цимм ризикам шляхом застсоування більш м'яких запобіжних заходів.
Обвинувачений в підготовочму судовому засіданні не заперечував проти задоволення клопотання.
Захисник в підготовчому судовому засіданні не заперечувала проти задоволення клопотання, крім зазначеного прокурором ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Представник потерпілої в підготовчому судовому засіданні не заперечувала проти клопотання прокурора.
Суддя, заслухавши думку прокурора, інших учасників кримінального провадження, дійшла наступного висновку.
Відповідно до частини 1 ст.197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою не повинен перевищувати шістдесяти днів.
Ухвалою слідчого судді Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08.08.2025 року було застосовано до ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів до 06 жовтня 2025 року включно. Також визначено останньому заставу у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 90840 грн.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
Згідно з п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого, також суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою, при цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року зазначено, що наявність вагомих підстав обвинуваченого затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою. Особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. У рішенні ЄСПЛ по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року зазначено, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. Згідно з рішенням ЄСПЛ від 30.08.1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальні правопорушення. Рішення ЄСПЛ «Харченко проти України» визначає, що таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи. Крім того, згідно рішення ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» ризик вчинення нових правопорушень має місце, коли попередня поведінка дає підстави для очікувань, що він не має наміру зупинятись у своїх злочинних діях; коли небезпека має бути явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи. У справі «Феррарі-Браво проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
При вирішенні заявленого прокурором клопотання відносно обвинуваченого, суд враховує встановлені судом підстави обрання останньому міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також, що наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення, підтверджується зібраними матеріалами досудового розслідування, останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років, раніше не судимий. Крім того, ризики, які слугували обранню обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на сьогоднішній день не зменшилися та продовжують існувати, у зв'язку з чим, вказані вище обставини в своїй сукупності свідчать про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме, переховуватися від суду; вчинити інше кримінальне правопорушення, впливати на свідків та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
З урахуванням того, що у даному кримінальному провадженні наявні наведені ризики та обставини, що є підставою для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя вважає необхідним продовжити запобіжний захід обвинуваченому у виді тримання під вартою терміном на 60 днів і тільки такий вид і міра запобіжного заходу зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та досягнення дієвості цього провадження. За таких обставин підстав для обрання обвинуваченому менш суворого запобіжного заходу судом не встановлено.
Крім того, частиною 3 ст.183 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Крім того, керуючись ч.3 ст.183 КПК України, враховуючи вищевказані обставини, колегія суддів вважає за необхідне у даному випадку визначити заставу у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 90840 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 197, 314, 315 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 задовольнити.
Продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 діб, а саме до 29 листопада 2025 року включно.
Визначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 заставу у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 90840 гривень.
Встановити, що у разі внесення обвинуваченим ОСОБА_5 або іншою фізичною чи юридичною особою на депозитний рахунок № UA158201720355229002000017442 в ГУДКСУ в м. Київ, одержувач платежу ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 26239738, МФО 820172, застави, він підлягає звільненню з-під варти.
У разі внесення застави та звільнення обвинуваченогоОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з-під варти, зобов'язати його прибувати за кожною вимогою до суду, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, а також покласти на останнього обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України: не відлучатися з постійного місця проживання без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування зі свідками у цьому кримінальному провадженні.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що у разі не з'явлення його за викликом до суду без поважних причин чи не повідомлення ним про причини своєї неявки, або порушення ним обов'язків, покладених на нього у цій ухвалі, застава звертається у дохід держави.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 06.10.2025 року.
Суддя ОСОБА_1