03 жовтня 2025 року Справа № 915/42/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представника прокуратури: Левкович А.Є.,
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача-1: не з'явився,
представника відповідача-2: Сорочана В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва
в інтересах держави в особі:
1) Миколаївської міської ради,
2) Південного офісу Держаудитслужби,
до відповідача-1: Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради,
до відповідача-2: фізичної особи-підприємця Кравченка Юрія Петровича,
про: визнання недійсними додаткових угод до договору підряду,-
Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міськради та Південного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міськради та фізичної особи-підприємця Кравченка Юрія Петровича з такими вимогами:
- визнати недійсною додаткову угоду №1 від 30.11.2023 до договору підряду №424 від 20.10.2023, укладеного між Департаментом житлово комунального господарства Миколаївської міської ради та фізичною особою-підприємцем Кравченком Юрієм Петровичем;
- визнати недійсним п.1 додаткової угоди №2 від 15.12.2023 до договору підряду №424 від 20.10.2023, укладеного між Департаментом житлово комунального господарства Миколаївської міської ради та фізичною особою-підприємцем Кравченком Юрієм Петровичем в частині, якою продовжено строк надання послуг за договором до 01.05.2024;
- стягнути з фізичної особи-підприємця Кравченка Юрія Петровича на користь місцевого бюджету в особі Миколаївської міської ради пеню та штраф у розмірі 295385,93 грн.
Ухвалою суду від 20.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 19.02.2025.
31.01.2025 від Миколаївської міськради до суду надійшли письмові пояснення на позов прокурора, за якими міськрада не вбачає порушення інтересів держави та територіальної громади міста Миколаєва при укладанні Департаментом ЖКГ Миколаївської міськради та ФОП Кравченко Ю. П. додаткових угод до Договору підряду №424 від 20.10.2023 та необхідності вжиття заходів щодо їх захисту шляхом визнання недійсними додаткових угод до договору.
04.02.2025 від прокурора до суду надійшли письмові заперечення на пояснення Миколаївської міськради.
04.02.2025 від відповідача-1 до суду надійшов відзив, в якому останній заперечує проти задоволення вимог прокурора.
07.02.2025 від прокурора до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1.
19.02.2025 судом поновлено відповідачу-2 строк на подання відзиву та відкладено підготовче засідання на 18.03.2025.
06.03.2025 від відповідача-2 до суду надійшов відзив, в якому останній заперечує проти задоволення вимог прокурора.
12.03.2025 від прокурора до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-2.
14.03.2025 від відповідача-2 до суду надійшли письмові заперечення на відповідь прокурора на відзив.
18.03.2025 судом відкладено підготовче засідання на 21.04.2025.
31.03.2025 від прокурора до суду надійшло клопотання про залишення без розгляду частини позовних вимог про стягнення з ФОП Кравченка Ю.П. на користь місцевого бюджету в особі Миколаївської міськради пені та штрафу у розмірі 295385,93 грн.
21.04.2025 розгляд клопотання було відкладено на 14.05.2025.
У підготовчому засіданні 14.05.2025 судом було оголошено перерву для постановлення ухвали із заявленого прокурором клопотання.
Ухвалою суду від 15.05.2025, яка залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2025, задоволено клопотання прокурора про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог; позовну заяву Окружної прокуратури міста Миколаєва, в частині стягнення з ФОП Кравченка Ю.П. на користь місцевого бюджету в особі Миколаївської міськради пені та штрафу у загальному розмірі 295385,93 грн залишено без розгляду; підготовче засідання відкладено на 10.06.2025.
10.06.2025 та 23.07.2025 судом відкладалось підготовче засідання відповідно на 23.07.2025 та 25.08.2025.
Ухвалою суду від 25.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.10.2025.
Учасники справи, окрім прокуратури та відповідача-2, явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки, окрім Миколаївської міськради, суду не повідомили.
Миколаївська міськрада у письмовій заяві від 06.02.2025 просила розглядати справу без участі її представника.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Судом також враховано, що явка представників учасників справи не визнавалась судом обов'язковою.
За вказаних обставин, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представників позивачів та відповідача-1.
В ході розгляду справи та в судовому засіданні 03.10.2025 представники прокуратури та відповідача-2 підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.
У судовому засіданні 03.10.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 03.10.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Відповідно до протоколу №9 від 21.09.2023 засідання Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій м.Миколаєва, Департаменту ЖКГ Миколаївської міськради було доручено забезпечення проведення поточних ремонтів в підвальних приміщеннях, за адресами наданими Управлінням з надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міськради, з урахуванням вимог Методики щодо віднесення існуючих будівель та споруд до споруд подвійного призначення із захисними властивостями протирадіаційних укриттів, терміном до 30.10.2023.
20.10.2023 між Департаментом ЖКГ Миколаївської міськради, як замовником, та ФОП Кравченком Ю.П., як виконавцем, без використання електронної системи закупівель укладено договір підряду №424 (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов'язався , в порядку та на умовах визначених цим Договором, власними силами та засобами надати послуги з поточного ремонту та облаштування споруди цивільного захисту населення (укриття), що знаходиться у житловому будинку по вул.Робоча, 1 в м.Миколаєві (ДК 021:2015 (45260000-7) - Покрівельні роботи та інші спеціалізовані будівельні роботи), а замовник зобов'язався, в порядку та на умовах визначених цим Договором, прийняти і оплатити надані послуги (п.1.1 Договору).
Відповідно до п.п.2.1-2.3 Договору, ціна такого договору становить 1730235,60 грн без ПДВ. Ціна Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін та відповідно до бюджетного фінансування. Ціна договору є динамічною та може змінюватись у випадках передбачених п.19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022 (далі - Особливості закупівель).
Згідно п.5.1 Договору, строк дії договору з моменту підписання сторонами і до 31.12.2023, водночас до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п.5.2 Договору, строк надання послуг за цим договором - до 30.11.2023.
Згідно п.3.1 Договору, розрахунки за надані послуги здійснюється на підставі документів про обсяги та вартість виконаних робіт відповідно до підписаних Сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт за формою №КБ-3 протягом 20 банківських днів з дня підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг.
Департаментом ЖКГ за актом приймання виконаних будівельних робіт від 27.11.2023 прийнято роботи за Договором на загальну суму 130244,87 грн, які було сплачено в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №1351 від 04.12.2023.
Згідно п.10.1 Договору, істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених п.19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022, а саме, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Відповідно до п.10.2 Договору, внесення змін передбачених п.10.1 договору відбувається шляхом підписання сторонами додаткової угоди за умовами документального підтвердження настання обставин, які вимагають внесення відповідних змін.
30.11.2023 сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, якою було продовжено строк надання послуг до 15.12.2023.
15.12.2023 сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Договору, якою було продовжено строк дії Договору до 31.12.2024, а строк надання послуг до 01.05.2024, та зменшено ціну Договору до 1620009,26 грн без ПДВ.
Департаментом ЖКГ за актом приймання виконаних будівельних робіт від 20.12.2023 прийнято роботи за Договором на загальну суму 337214,49 грн, які було сплачено в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №1553 від 25.12.2023.
24.06.2024 укладено Додаткову угоду №3, якою сторони зменшили ціну Договору до 1082442,38 грн без ПДВ.
Департаментом ЖКГ за актами приймання виконаних будівельних від 27.06.2024 та від 29.06.2024 прийнято роботи за Договором на загальну суму 614983,02 грн, які було сплачено в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №566 від 28.06.2024.
В обґрунтування своїх вимог прокурор вказує, що додаткові угоди №1 та №2 (в частині продовження строку надання послуг) до Договору укладені за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт, тобто з порушенням вимоги пп.4 п.19 Особливостей закупівель, якими визначено вичерпний перелік для зміни істотних умов договору, а також невиконання вказаних робіт у строк, визначений Договором, що є підставою для визнання вказаних додаткових угод до Договору недійсними.
Миколаївською міськрадою зазначається, що листами від 24.12.2024 та 27.05.2024 вона проінформувала прокуратуру про відсутність порушення законодавства при укладанні між Департаментом ЖКГ та ФОП Кравченком Ю.П. додаткових угод №1 та №2 до Договору, внаслідок яких продовжено строк виконання робіт за договором. Міськрада зазначає, що у таких листах наведені причини, які стали об'єктивними підставами продовження строку виконання робіт за Договором разом із наданням підтверджуючих документів та зазначено про відсутність підстав для визнання недійсними додаткової угоди №1 та п.1 додаткової угоди №2. Міськрада не вбачає порушення інтересів територіальної громади міста Миколаєва при укладанні Департаментом ЖКГ та ФОП Кравченком Ю.П. додаткових угод до Договору, внаслідок яких продовжено строк виконання робіт за договорм і як наслідок вжиття належних заходів щодо їх захисту з метою визнання недійсними таких додаткових угод.
Департамент ЖКГ Миколаївської міськради заперечує проти задоволення вимог прокурора та вказує, що його посадовими особами були розглянуті звернення підрядника ФОП Кравченка Ю.П. та прийняті мотивовані рішення щодо подовження терміну виконання робіт за Договором до 15.12.2023 та до 01.05.2024 відповідно. Відмова від переносу терміну виконання робіт могла привести, як мінімум, до погіршення якості виконаного оздоблення (відповідно до ДСТУ-Н Б В.2.6-212:2016 та інших нормативних документів), як максимум до їх виконання із грубим порушенням технологічних процесів.
Також, Департамент ЖКГ зазначає, що ФОП Кравченком Ю.П. послуги з поточного ремонту та облаштування споруди цивільного захисту населення (укриття) були надані у строк, передбачений Договором, а саме до 01.05.2024. Проте, у Департаменту ЖКГ була відсутня технічна можливість прийняти акт виконаних робіт до 31.03.2024 включно та оплатити його в строк виходячи з того, що рішенням Миколаївської міськради №31/7 від 25.04.2024 «Про внесення змін до рішення міської ради від 23.12.2023 №27/12 «Про бюджет Миколаївської міської територіальної громади на 2024 рік» внесено зміни до рішення міської ради від 23.12.2023 №27/12 «Про бюджет Миколаївської міської територіальної громади на 2024 рік». Після прийняття вищевказаного рішення Департаментом ЖКГ та Департаментом фінансів здійснювалося оформлення бухгалтерських документів. Згідно з довідкою про зміни до річного розпису бюджету Миколаївської міської територіальної громади на 2024 рік від 07.05.2024 №190, затвердженою директором департаменту фінансів Миколаївської міської ради, Департаменту ЖКГ було затверджено надходження у сумі 36300000,0 грн, код та назва програмної класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів - 1216011: Експлуатація та технічне обслуговування житлового фонду. Таким чином, після всіх необхідних коригувань, оплата за договором могла бути здійснена лише у червні 2024 року. Після підготовлення всіх необхідних бухгалтерських документів, пов'язаних із сплатою послуг наданих ФОП Кравченком Ю.П. за Договором Департаментом ЖКГ було здійснено прийняття актів виконаних робіт 27.06.2024 та 29.06.2024 та було здійснено оплату за виконання робіт на загальну суму 614983,02 грн.
ФОП Кравченко Ю.П. заперечує проти задоволення вимог прокурора та вказує, що через непередбачувані обставини, що виникли вже після підписання Договору і були зумовлені воєнними діями, об'єктивно не зміг би у визначений договором строк виконати взяті на себе зобов'язання з поточного ремонту і обладнання укриття, тому у порядку, визначеному п.10.2 Договору надіслав замовнику лист (оферту) про перенесення строків виконання робіт на 2024 рік. В такому звернені виконавець виклав обставини, що спричинили продовження строку виконання робіт, як-то: аварійні і планові вимкнення електроенергії, нестача (набір) робочої сили через мобілізацію до лав ЗСУ, затримки з доставкою матеріалів для виконання робіт.
ФОП Кравченко Ю.П. зазначає, що в подальшому він належним чином і в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання за зміненими умовами Договору.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Положення ч.2 ст.16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.
Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи ст.5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.
Частинами 1, 2 ст.216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).
Проте, згідно ч.5 ст.216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до ст.ст.215, 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80 - 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).
Разом з тим, судом враховано, що Об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 по справі №905/77/21 погодилась з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову та водночас відхилила доводи скаржника щодо ефективності такого способу судового захисту, як визнання недійсним виконаного договору про закупівлю без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, з огляду на таке.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч.2 ст.16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз.12 ч.2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).
В той же час, Об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 по справі №905/77/21 зазначала, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч.1 ст.2 ГПК України.
Аналогічні висновки сформульовано також і в пунктах 5.5 - 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 по справі №905/77/21 наголошувала, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі №908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч.1 ст.216, ст.387, ч.ч.1, 3 ст.1212 ЦК України)».
Суд також враховує, що у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, уточнюючи висновок щодо застосування положень статей 16, 215, 216 Цивільного кодексу України (щодо належності та ефективності обраного позивачем способу судового захисту - визнання недійсним виконаного договору про закупівлю), викладений в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювала свій висновок таким чином, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з'ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов'язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведене, у даній справі суд з'ясовуючи питання ефективності обраного прокурором способу захисту, встановив, що передбачені спірним договором послуги з поточного ремонту та облаштування споруди цивільного захисту населення (укриття) прийняті замовником за актами приймання виконаних будівельних робіт на загальну суму 1082442,38 грн (без ПДВ) і замовник сплатив виконавцю повну вартість наданих по Договору послуг.
Також судом прийнято до уваги, що ухвалою суду від 15.05.2025, яка залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.08.2025, за клопотанням прокурора позовну заяву Окружної прокуратури міста Миколаєва, в частині стягнення з ФОП Кравченка Ю.П. на користь місцевого бюджету в особі Миколаївської міськради пені та штрафу у загальному розмірі 295385,93 грн залишено без розгляду.
З урахуванням наведеного, суд, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2023 у справі №905/77/21, зазначає, що саме по собі визнання недійсними додаткових угод до Договору, який повністю виконано, без вимоги про застосування наслідків їх недійсності, не призведе до поновлення майнових прав держави (територіальної громади міста Миколаєва), що свідчить про неефективність обраних прокурором способів захисту та наявність підстав для відмови в позові.
Обрання позивачем (прокурором) неефективного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись приписами ст.129 ГПК України, суд вважає, що судові витрати підлягають покладенню на Миколаївську обласну прокуратуру.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 23.10.2025.
Суддя М.В.Мавродієва