вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"27" жовтня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2235/25
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЖЕЖНИЙ АРСЕНАЛ» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 24А, офіс 24)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙГЕР ЛЮКС» (08140, Київська обл., Бучанський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська, буд. 60)
про стягнення 758715,16 грн. заборгованості,
Без виклику представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЖЕЖНИЙ АРСЕНАЛ» (далі - ТОВ ««ПОЖЕЖНИЙ АРСЕНАЛ», позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙГЕР ЛЮКС» (далі - ТОВ «ТАЙГЕР ЛЮКС», відповідач) про стягнення 758715,16 грн. заборгованості.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на часткове непоставлення відповідачем оплаченого позивачем товару згідно виставлених відповідачем рахунків, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача вартість оплаченого, але не поставленого товару у загальному розмірі 758715,16 грн., а також понесені судові витрати.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЖЕЖНИЙ АРСЕНАЛ» позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙГЕР ЛЮКС» про стягнення 758715,16 грн. заборгованості підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.07.2025 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Ухвалу суду від 15.07.2025 р. було отримано позивачем та відповідачем 17.07.2025 р., що підтверджується довідками про доставку електронного листа в системі ЄСІТС.
Поряд з цим, у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
З урахуванням наведеного, сторони не були позбавлені можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Київської області від 15.07.2025 р. у справі № 911/2235/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень, яка опублікована та доступна до вільного перегляду.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
Відзиву на позов або будь-яких інших заперечень чи пояснень по суті спору відповідачем до справи подано не було. Водночас, учасники процесу про судовий розгляд справи були повідомлені належно в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Як слідує з позову, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЖЕЖНИЙ АРСЕНАЛ» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЙГЕР ЛЮКС» (постачальник) було укладено договір поставки товару у спрощений спосіб.
Постачальником було виставлено покупцю рахунки на загальну суму 1106161,49 грн.: № 10 від 15.12.2023 р. на суму 143749,87 грн.; № 11 від 22.12.2023 р. на суму 8414,95 грн.; № 12 від 20.12.2023 р. на суму 200000,00 грн.; № 5 від 08.04.2024 р. на суму 143175 грн.; № 8 від 19.04.2024 р. на суму 143749,87 грн.; № 7 від 19.04.2024 р. на суму 70437,48 грн.; № 10 від 02.05.2024 р. на суму 214762,50 грн.; № 7 від 19.04.2024 р. на суму 14087,50 грн.; № 14 від 21.06.2024 р. на суму 134506,91 грн.; № 15 від 21.06.2024 р. на суму 21887,46 грн.; № 15 від 21.06.2024 р. на суму 4377,49 грн.; № 18 від 05.07.2024 р. на суму 7012,46 грн.
Покупцем була здійснена оплата на загальну суму 1106161,49 грн. а саме - платіжною інструкцією № 2051 від 15.12.2023 р. було проведено оплату за матеріали згідно рахунку № 10 від 15.12.2023 р. у розмірі 143749,87 грн.; платіжною інструкцією № 2063 від 22.12.2023 р. було проведено оплату за матеріали згідно рахунку № 11 від 22.12.2023 р. у розмірі 8414,95 грн.; платіжною інструкцією № 2095 від 28.12.2023 р. було проведено оплату за ГВА згідно рахунку № 12 від 20.12.2023 р. у розмірі 200000,00 грн.; платіжною інструкцією № 2278 від 17.04.2024 р. було проведено оплату за ГВА згідно рахунку № 5 від 08.04.2024 р. у розмірі 143175 грн.; платіжною інструкцією № 2283 від 22.04.2024 р. було проведено оплату за ГВА згідно рахунку № 8 від 19.04.2024 р. у розмірі 143749,87 грн.; платіжною інструкцією № 2284 від 22.04.2024 р. було проведено оплату за ГВА згідно рахунку № 7 від 19.04.2024 р. у розмірі 70437,48 грн.; платіжною інструкцією № 2306 від 03.05.2024 р. було проведено оплату за ГВА згідно рахунку № 10 від 02.05.2024 р. у розмірі 214762,50 грн.; платіжною інструкцією № 2337 від 16.05.2024 р. було проведено оплату за ГВА згідно рахунку № 7 від 19.04.2024 р. у розмірі 14087,50 грн.; платіжною інструкцією № 2401 від 21.06.2024 р. було проведено оплату за ГВА згідно рахунку № 14 від 21.06.2024 р. у розмірі 134506,91 грн.; платіжною інструкцією № 2402 від 21.06.2024 р. було проведено оплату за матеріали згідно рахунку № 15 від 21.06.2024 р. у розмірі 21887,46 грн.; платіжною інструкцією № 2470 від 22.07.2024 р. було проведено доплату за матеріали згідно рахунку № 15 від 21.06.2024 р. у розмірі 4377,49 грн.; платіжною інструкцією № 2451 від 12.07.2024 р. було проведено оплату за автономну установку згідно рахунку № 18 від 05.07.2024 р. у розмірі 7012,46 грн.
Постачальником було поставлено покупцю товар на суму 347446,33 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 15 від 28.12.2023 р. на суму 197581,50 грн., № 16 від 22.12.2023 р. на суму 8414,95 грн., № 14 від 15.12.2023 р. на суму 141449,88 грн.
Отже, за твердженням позивача, після отримання попередньої оплати відповідач не виконав свого зобов'язання щодо поставки товару у повному обсязі.
Позивач звернувся до відповідача з претензією № 25/05-1 від 29.05.2025 р. з вимогою повернути грошові кошти в розмірі 758715,16 грн. за непоставлений товар.
Відповіді на претензію отримано не було, товар відповідачем не поставлено, кошти не повернуто.
Оскільки оплачений товар не був поставлений відповідачем в повному обсязі і сплачені позивачем грошові кошти не були повернуті, останній і звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За приписами ч.ч. 1-5 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Аналогічні норми містить і ст. 207 Цивільного кодексу України.
Враховуючи те, що відповідачем були виставлені рахунки на оплату товару, в яких погоджено, який саме товар має бути поставлено та його ціну, беручи до уваги, що позивачем оплачено виставлені відповідачем рахунки, суд дійшов висновку, що між сторонами був укладений договір поставки товару у спрощений спосіб.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до вимог ст.ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Дослідивши та проаналізувавши обставини справи та долучені до її матеріалів докази, суд встановив, що позивачем на підставі виставлених відповідачем рахунків було перераховано відповідачу 1106161,49 грн. в якості попередньої оплати за товар, що підтверджується копіями платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи. Позивачем було частково поставлено товар на суму 347446,33 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних, наявних в матеріалах справи. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо поставки товару у повному обсязі позивач звертався до останнього із претензією № 25/05-1 від 29.05.2025 р. з вимогою повернути грошові кошти у розмірі 758715,16 грн.
Суд зазначає, що відповідачем не надано до матеріалів справи жодних доказів у підтвердження поставки товару позивачу чи його відмови від отримання товару. Також не надано доказів того, що відповідач повідомляв покупця про готовність поставити товар.
Водночас, матеріали справи не містять також і доказів повернення відповідачем на користь позивача суми попередньої оплати на вимогу останнього.
Отже, відповідач, всупереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, доводів позивача не спростував, належними та допустимими доказами не довів факту здійснення поставки позивачеві товару на суму попередньої оплати або факту повернення попередньої оплати на вимогу останнього.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 758715,16 грн. є обгрунтованою, підтвердженою матеріалами справи, не спростованою відповідачем та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЖЕЖНИЙ АРСЕНАЛ» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙГЕР ЛЮКС» (08140, Київська обл., Бучанський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська, буд. 60, код 45130718) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЖЕЖНИЙ АРСЕНАЛ» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 24А, офіс 24, код 37387469) 758715 (сімсот п'ятдесят вісім тисяч сімсот п'ятнадцять) грн. 16 коп. заборгованості, 9104 (дев'ять тисяч сто чотири) грн. 58 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складене 27.10.2025 р.
Суддя В.М. Бабкіна