ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.10.2025Справа № 910/1800/22 (910/9453/23)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська металургійна компанія»
до 1. Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Фьюче інвестментс»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Рок Трейд»
про визнання недійсним договору
в межах справи №910/1800/22
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська металургійна компанія»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “РОК Трейд»
про банкрутство
Суддя Яковенко А.В.
Помічник (за дорученням судді) Муханьков Ю.В.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання
У провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа №910/1800/22 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська металургійна компанія» про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “РОК Трейд».
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська металургійна компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів “Даліз-Фінанс», що здійснює управління активами Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Фьюче інвестментс» та Товариства з обмеженою відповідальністю “Рок Трейд» про визнання недійсним договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний Договір №01/2021 на надання позики від 22.03.2021 укладений між AT «ЗНВКІФ «ФЬЮЧЕ ІНВЕСТМЕНТС» (Позикодавець) та ТОВ «РОК ТРЕЙД» (Позичальник) з перевищенням повноважень керівника ТОВ «Рок Трейд» та має ознаки фраудаторного правочину, а тому існують підстави для визнання такого правочину недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання призначено на 20.11.2023.
20.11.2023 до Господарського суду міста Києва від розпорядника майна ТОВ "РОК Трейд" Каленчук О.І. та відповідача 1 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи та зобов'язання позивача направити копію позовної заяви на їх адреси.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 відкладено розгляд справи на 13.12.2023.
23.11.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли докази направлення позовної заяви на адресу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю “РОК Трейд».
12.12.2023 до канцелярії суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 відкладено розгляд справи на 31.01.2024.
31.01.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 відкладено розгляд справи на 26.02.2024.
23.02.2024 до канцелярії суду надійшли від відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 відкладено розгляд справи на 01.04.2024.
27.03.2024 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю “Рок Трейд» надійшло клопотання про доручення доказів у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 ухвалено здійснювати розгляд справи № 910/1800/22 (910/9453/23) за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 15.05.2024; витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю “Рок Трейд» оригінали Протоколів Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю “Рок Трейд» №1/19-03-2021 від 19.03.2021 та №1/09-09-20221 від 09.09.2021.
13.05.2024 до Господарського суду міста Києва від арбітражного керуючого Глеваського В.В. надійшли пояснення щодо витребуваних судом документів.
15.05.2024 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про долучення доказів.
15.05.2024 до Господарського суду міста Києва від розпорядника майна ТОВ "Рок Трейд" надійшли письмові пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 відкладено розгляд справи на 08.07.2024.
24.06.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про збільшення позовних вимог, відповідно до якого просив додати вимогу до прохальної частини позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину.
08.07.2024 до канцелярії суду від відповідача 1 надійшло клопотання по справі про долучення доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 відкладено розгляд справи на 26.08.2024.
Судове засідання, призначене на 26.08.2024 не відбулось у зв'язку із перебуванням з перебуванням судді Яковенко А.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2024 призначено підготовче засідання на 25.11.2024.
Судове засідання, призначене на 25.11.2024 не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Яковенко А.В. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 призначено розгляд справи у підготовчому засіданні на 24.02.2025.
21.02.2025 до суду надійшло повідомлення по справі від Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів “Даліз-Фінанс» щодо припинення управління активами та представництва інтересів Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Фьюче інвестментс».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 закрито підготовче провадження у справі № 910/1800/22 (910/9453/23); призначено справу № 910/1800/22 (910/9453/23) до розгляду по суті на 21.04.2025.
17.04.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення щодо повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів “Даліз-Фінанс» від 21.02.2025 щодо припинення управління активами та представництва інтересів Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Фьюче інвестментс».
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів “Даліз-Фінанс» щодо припинення управління активами та представництва інтересів Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Фьюче інвестментс», суд зазначає.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування, станом на 15.04.2025 рік, у АТ “ЗНВКІФ “Фьюче Інвестментс» відсутня компанія- управитель (долучено прінт-скрін з ЄДРІСІ).
Так, АТ “ЗНВКІФ “Фьюче Інвестментс» створене та діє відповідно до Закону України “Про інститути спільного інвестування» (надалі - Закон).
У відповідності до ч. 1 ст. 8 Закону, корпоративний фонд - юридична особа, яка утворюється у формі акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону, управління активами корпоративного фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами.
Договір між корпоративним фондом і компанією з управління активами про управління активами корпоративного фонду та договір між корпоративним фондом і зберігачем активів корпоративного фонду укладаються на строки, визначені сторонами договорів. Дію таких договорів може бути продовжено за рішенням загальних зборів учасників корпоративного фонду (ч. 2 ст. 14 Закону).
При тому, ч. 3 ст. 14 Закону визначено, що Корпоративний фонд не має права:
1) здійснювати емісію цінних паперів, крім акцій корпоративного фонду;
2) надавати активи у заставу в інтересах третіх осіб;
3) розміщувати акції корпоративного фонду за ціною, нижчою від вартості чистих активів корпоративного фонду в розрахунку на одну акцію, що перебуває в обігу, крім розміщення акцій корпоративного фонду серед засновників з метою формування початкового статутного капіталу корпоративного фонду;
4) відмовитися від викупу власних акцій з підстав, не зазначених у цьому Законі або нормативно-правових актах Комісії;
5) створювати будь-які спеціальні або резервні фонди;
6) надавати позику (крім венчурного фонду).
У відповідності до ч. 1, 4 та 6 ст. 63 Закону, компанія з управління активами - господарське товариство, створене відповідно до законодавства у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, яке провадить професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Комісією.
Компанія з управління активами здійснює управління активами інституту спільного інвестування.
Компанія з управління активами бере участь в управлінні діяльністю юридичної особи, акції (частки, паї) якої належать до складу активів інституту спільного інвестування, активами якого компанія управляє.
У відносинах з третіми особами компанія з управління активами корпоративного фонду повинна діяти від імені та в інтересах такого фонду на підставі договору про управління активами.
За своєю правовою природою управління майном корпоративного інвестиційного фонду є довірчим управлінням, загальні положення якого визначено главою 70 Цивільного кодексу України, яка має назву «Управління майном». Так, відповідно до ч.4 та ч. 5 ст. 1033 ЦК України, управитель діє без довіреності. Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном.
Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.
Як вбачається з Договору про управління активами №15/2021 від 15.07.2021 року, на підставі якого ТОВ “КУА та АПФ “Даліз-Фінанс» здійснювало управління активами АТ “ЗНВКІФ “Фьюче Інвестментс», компанія управитель була зобов'язана серед іншого представляти інтереси Фонду в стосунках з органами державної влади, юридичними та фізичними особами (резидентами та нерезидентами України), міжнародними та громадськими організаціями (п. 2.1.12 договору про управління активами).
Таким чином, припинення здійснення представництва ТОВ “КУА та АПФ “Даліз-Фінанс» інтересів АТ “ЗНВКІФ “Фьюче Інвестментс» не змінює ні фактичних обставин справи ні самого статусу особи відповідача у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 відкладено розгляд справи на 09.06.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 відкладено розгляд справи на 04.08.2025.
Судове засідання, призначене на 04.08.2025, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Яковенко А.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 призначено розгляд справи №910/1800/22 (910/9453/23) на 13.10.2025.
В судове засідання 13.10.2025 з'явилася представник позивача, просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача 1 в судове засідання 13.10.2025 з'явився, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача 2 в судове засідання 13.10.2025 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на наведене та керуючись вказаними приписами господарського процесуального закону, приймаючи до уваги відсутність будь-яких повідомлень відповідача 2, про причини неявки в судові засідання, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача 2 та за наявними в матеріалах справи документами.
В судовому засіданні 13.10.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення відповідача 1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
22.03.2021 року між AT “ЗНВКІФ “ФЬЮЧЕ ІНВЕСТМЕНТС» (Позикодавець) та ТОВ “РОК ТРЕЙД» (Позичальник) укладено Договір №01/2021 на надання позики (надалі - «Договір», за змістом якого Позикодавець передає у власність Позичальникові грошові кошти у сумі, визначеній цим договором для використання відповідно до цільового призначення, а Позичальник приймає цю суму грошових коштів та зобов'язується використовувати її відповідно до цільового призначення визначеного у статі 1 цього договору, сплатити проценти та повернути таку ж саму суму грошових коштів у строк, визначений цим договором (п. 1.1 Договору).
Згідно з п. 1.3 Договору №01/2021 на надання позики, цільове призначення позики: фінансування поточних потреб діяльності ТОВ “РОК ТРЕЙД».
Відповідно до п.2.1 Договору №01/2021 на надання позики, сума позики за цим договором становить 300 000 000,00 (триста мільйонів гривень 00 копійок).
Пунктом 3.1 Договору встановлено, що Позичальник за цим договором зобов'язується сплачувати Позикодавцеві проценти від суми позики.
Згідно п.3.5 Договору нарахування та сплата процентів здійснюється позичальником, самостійно без окремої вимоги Позикодавця.
Відповідно до п. 5.1 Договору позика (її частина) надається шляхом перерахування Позикодавцем грошових коштів у розмірі визначеної п.2.1 договору, на поточний рахунок Позичальника, визначений статтею 13 цього договору, протягом всього терміну дії договору з моменту його підписання.
Пунктом 6.1 Договору встановлено, що позика надається терміном до 21.03.2024 року.
Згідно п.7.1 Договору по закінченні строку, визначеного пунктом 6.1 цього договору, Позичальник зобов'язується повернути суму позики Позикодавцеві протягом 1 (одного) банківського дня з дати закінчення строку надання позики, який вказаний в п.6.1 договору. За погодженням сторін позика може повертатися частинами. В такому випадку сторони узгоджують суму та порядок повернення позики шляхом надсилання відповідного повідомлення на електронну пошту представника сторін вказану в пю7.1 цього договору та на офіційну електронну пошту сторони, яка зазначена в реквізитах цього договору.
09.09.2021 року сторонами було укладено Додаткову угоду №3 до Договору позики №01/2021 від 22.03.2021, якою загальну суму позики за Договором №01/2021 на надання позики було збільшено до 500 000 000,00 (п'ятсот мільйонів гривень 00 копійок).
AT “ЗНВКІФ “ФЬЮЧЕ ІНВЕСТМЕНТС» виконав свої зобов'язання за Договором №01/2021 на надання позики та надав ТОВ “РОК ТРЕЙД» позику у розмірі 382 402 799,00 (триста вісімдесят два мільйони чотириста дві тисячі сімсот дев'ятсот дев'ять гривень 00 копійок), що підтверджується платіжними дорученнями.
За час дії Договору №01/2021 на надання позики було нараховано проценти за користування позикою у сумі 50 708 554,88 грн.
ТОВ “РОК ТРЕЙД» частково виконав свої зобов'язання за Договору №01/2021 на надання позики сплативши на користь AT “ЗНВКІФ “ФЬЮЧЕ ІНВЕСТМЕНТС» 429 370 118,65 грн. в рахунок повернення суми позики сплачено 382 402 799,00 (триста вісімдесят два мільйони чотириста дві тисячі сімсот дев'ятсот дев'ять гривень 00 копійок) та в рахунок погашення процентів за користування позикою сплачено 46 967 319,65 (сорок шість мільйонів дев'ятсот шістдесят сім тисяч триста дев'ятнадцять гривень 65 копійок). Отже за Договором №01/2021 на надання позики у ТОВ “РОК ТРЕЙД» існує заборгованість у сумі 3 741 235,23 грн.
Між Позикодавцем та Позичальником було укладено Акт звірки взаємних розрахунків по стану за період 01.01.2021-21.12.2021 між AT “ЗНВКІФ “ФЬЮЧЕ ІНВЕСТМЕНТС» і ТОВ “РОК ТРЕЙД» за договором №01/2021 на надання позики від 22.03.2021, відповідно до якого заборгованість ТОВ “РОК ТРЕЙД» перед AT “ЗНВКІФ “ФЬЮЧЕ ІНВЕСТМЕНТС» складає 3 741 235,23 грн.
Спір у справі виник у зв'язку із наявністю підстав для визнання Договору №01/2021 на надання позики від 22.03.2021 недійсним, у зв'язку із перевищенням повноважень керівника ТОВ «Рок Трейд» на підписання такого значного правочину та такий правочин має ознаки фраудаторності.
У відзиві на позовну заяву відповідач 1 наголосив, що спірний правочин не має ознак фраудаторності, що позивачем не встановлено та не доведено, що оспорюваний правочин завдав будь-кому збитків, а навпаки боржник набув у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 382 402 79,00 та частково сплатив 46 967 319,65 грн, що вказує на реальність господарських операцій.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).
Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до статтей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Так, позивач вказує, що спірний Договір укладений без відповідного дозволу Загальних зборів учасників товариства, тобто з перевищенням повноважень керівника ТОВ «Рок Трейд», а тому просить визнати такий договір недійсними.
Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами частин 1 та 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до статей 203, 204 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 2, 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
Як вбачається із Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Рок Трейд», (надалі - Статут), виконавчим органом Товариства є Директор, що обирається Загальними Зборами учасників Товариства (п.9.1 Статуту).
Відповідно до п. 9.4 Статуту Директор Товариства вирішує всі питання діяльності Товариства, за винятком тих, що віднесені відповідно до законодавства або цього Статуту до компетенції інших органів Товариства.
Пунктом 9.7 Статуту передбачено повноваження Директора Товариства, серед іншого зазначено, що:
- Діє без довіреності від імені Товариства в межах повноважень, встановлених законодавством України, цим Статутом й рішеннями Загальних зборів учасників, Наглядової ради (у разі ї утворення);
- Укладає правочини, договори, контракти, у тому числі зовнішньоекономічні, на суму, що не перевищує 3 000 000,00 грн.(три мільйони гривень нуль копійок). Укладання правочинів, договорів, контрактів, у тому числі зовнішньоекономічних на суму, що перевищує 3 000 000,00 грн. (три мільйони гривень нуль копійок) здійснюється директором за рішенням загальними зборами учасників.
Позивач стверджує, що для укладення договору позики керівник Товариства з обмеженою відповідальністю «Рок Трейд» не отримав згоду загальних зборів учасників відповідача 2.
За змістом п. 8.4 Статуту вбачається, що до виключної компетенції загальних зборів учасників належить серед іншого надання згоди на укладання або затвердження укладених договорів (правочинів) на суму, що перевищує 3 000 000,00 грн. (три мільйони гривень нуль копійок).
27.03.2024 до матеріалів справи розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Рок Трейд» було долучено копію Протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «Рок Трейд» №1/19-03-2021 від 19.03.2021, яким було погоджено необхідність придбання позики загальною сумою 300 000 000,00 грн. (триста мільйонів гривень 00 копійок), у Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Фьюче інвестментс», та Протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «Рок Трейд»№1/09-09-2021 від 09.09.2021, відповідно до якого погоджено необхідність збільшення суми позики на загальну суму 500 000 000,00 грн. (п'ятсот мільйонів гривень нуль копійок) у Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Фьюче інвестментс».
Заперечуючи проти таких протоколів позивач зазначає, що розпорядник майна ТОВ «Рок Трейд» не є представником такого Товариства, а є окремим суб'єктом, що здійснює розпорядження майном боржника, а Глеваський В.В., який являється виконуючим обов'язки керівника ТОВ «Рок Трейд» на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 01.06.2022 у справі №910/1800/22, вказує, що таких документів йому не передавалися.
Стосовно процесуального статусу розпорядника майна в даній справі, слід зазначити, що у травні 2022 року розпорядник майна боржника в межах справи №910/1800/22 про банкрутство «Рок Трейд» звернувся в суд із клопотанням про відсторонення керівника боржника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2022 задоволено клопотання розпорядника майна боржника, припинено повноваження керівника Товариства з обмеженою відповідальністю “Рок трейд» Гончаренка Юрія Олександровича та покладено виконання обов'язків керівника боржника на розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича.
Тобто, ухвалою суду від 01.06.2022 були вжиті заходи до забезпечення вимог кредиторів.
Відповідно до ч. 4 ст. 40 КУзПБ заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією або до прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до закриття провадження у справі.
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 40 КУзПБ господарський суд має право скасувати або змінити заходи щодо забезпечення вимог кредиторів до настання зазначених обставин, про що постановляє ухвалу.
Постановою Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Глеваського В.В.
В подальшому, постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 скасовано постанову Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 та направлено справу № 910/1800/22 до Господарського суду міста Києва на стадію розпорядженням майном на етап підсумкового засідання суду.
Тобто, вжиті судом заходи до забезпечення вимог кредиторів шляхом відсторонення керівника боржника із покладенням його обов'язків на розпорядника майна боржника продовжують свою дію.
У січні 2023 року конкурсний кредитор АТ “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Фьюче Інвестментс» звернувся із клопотанням про відсторонення розпорядника майна арбітражного керуючого Глеваського В.В. та призначення розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Каленчук О.І.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 задоволено клопотання Акціонерного товариства “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Фьюче Інвестментс» та відсторонено арбітражного керуючого Глеваського В.В. від виконання повноважень розпорядника майна боржника, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Каленчук Оксану Іванівну.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 залишено без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 у справі №910/1800/22 в частині відсторонення арбітражного керуючого Глеваського В.В. від виконання повноважень розпорядника майна боржника та призначення розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю “Рок Трейд» арбітражного керуючого Каленчук Оксану Іванівну.
Таким чином, новий розпорядник майна арбітражний керуючий Каленчук О.І. виконує обов'язки керівника боржника у відповідності із ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2022, позаяк заходи щодо забезпечення вимог кредиторів не скасовані судом, а щодо боржника триває судова процедура розпорядження майном.
Аналогічні висновки вказані в постанові Північного апеляційного господарського суду у справі №910/1800/22 від 08.04.2025.
Таким чином, розпорядник майна арбітражний керуючий Каленчук О.І. виконує обов'язки керівника боржника та є його представником, а тому правомірно надала копії відповідних протоколів Загальних зборів учасників ТОВ «Рок Трейд», також повідомила що оригіналів зазначених протоколів у неї відсутні, проте наявні оригінали оскаржуваного правочину, платіжні доручення та акти звірки.
Крім того, до матеріалів справи відповідачем 1 долучено оригінали нотаріально посвідчених Заяв свідків ОСОБА_1 (на час укладання спірного правочину займала посаду директора ТОВ «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД») та ОСОБА_2 (на час укладання спірного правочину займав посаду керівника ТОВ «Черкаський Полімер»), останні в своїх заявах підтвердили надання згоди на укладання спірного правочину.
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Зі свого боку, позивач заперечує наявність протоколів Загальних зборів учасників ТОВ «Рок Трейд», якими надано згоду керівнику на укладання спірного договору, в той час як відповідачі та показання свідків, вказують на надання такої згоди.
Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, слід зазначити, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, суд вважає, що Загальними зборами учасників ТОВ «Рок Трйд» було надано згоду на укладення спірного правочину та на збільшення суми позики, що підтверджується Протоколом Загальних зборів учасників ТОВ «Рок Трейд» №1/19-03-2021 від 19.03.2021 та Протоколом Загальних зборів учасників ТОВ «Рок Трейд»№1/09-09-2021 від 09.09.2021.
За таких обставин, у суду відсутні підстави вважати, що керівник ТОВ «Рок Трейд» уклав договір №01/2021 на надання позики від 22.03.2021 з перевищенням повноважень.
Крім того, позивач у своїй позовній заяві посилається на те, що спірний Договір №01/2021 на надання позики від 22.03.2021 має ознаки фраудаторності, а саме вчинений у підозрілий період та із заінтересованою особою.
Частини 1 та 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначають, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:
боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів
боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
боржник уклав договір із заінтересованою особою;
боржник уклав договір дарування.
Відтак, положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надає можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.
Приймаючи до уваги, що оспорюваний договір №01/2021 на надання позики від 22.03.2021 укладений у межах трирічного строку до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “РОК ТРЕЙД», до даних правовідносин підлягає застосуванню стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Суд зазначає, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, в т.ч. щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.
Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.
Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.
Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.
Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Межі є невід'ємною рисою будь-якого суб'єктивного права. Суб'єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.
Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.
За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб'єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб'єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.
Тобто уповноважена особа, маючи суб'єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.
Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб'єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.
Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
У зв'язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").
Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:
"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц).
Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
Щодо фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
Судом встановлено, що станом на дату укладання Договору №01/2021 на надання позики, учасниками ТОВ “РОК ТРЕЙД» були:- Акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Фьюче інвестментс», Код ЄДРПОУ: 42732781, (Єдиний учасник- ОСОБА_3 ); Товариство з обмеженою відповідальністю “Торгівельний дім “АГРОІМПОРТ ЛТД», Код ЄДРПОУ: 37165945, (Учасники - Акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Фьюче інвестментс»; ОСОБА_3 ); Товариство з обмеженою відповідальністю “ЧЕРКАСЬКИЙ ПОЛІМЕР», код ЄДРПОУ: 38780902, (Учасники - ОСОБА_4 та Публічне акціонерне товариство “Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд “Смарт капітал»).
З огляду на викладене, позивач в позовній заяві зазначає що до складу засновників АТ «ЗНВКІФ «Фьюче Інвестментс», який є учасником ТОВ «РОК Трейд» входила одна і та сама особа - ОСОБА_3 , що може свідчити про навність заінтересованості в укладанні спірного правочину.
Так, АТ «ЗНВКІФ «Фьюче Інвестментс» створений та діє відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування».
Згідно ч. 1 ст. 14 зазначеного Закону управління активами корпоративного фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами.
Згідно п. 1 ст. 1 Закону активи інституту спільного інвестування - сформована за рахунок коштів спільного інвестування сукупність майна, корпоративних прав, майнових прав і вимог та інших активів.
Відповідно до ст. 63 Закону у відносинах з третіми особами компанія з управління активами корпоративного фонду повинна діяти від імені та в інтересах такого фонду на підставі договору про управління активами.
За своєю правовою природою управління майном корпоративного інвестиційного фонду є довірчим управлінням, загальні положення якого визначено главою 70 Цивільного кодексу України, яка має назву «Управління майном». Так, відповідно до ч.4 та ч. 5 ст. 1033 ЦК України, управитель діє без довіреності. Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління. У ч. 6 ст. 63 Закону України «Про інститути спільного інвестування» визначено, що у відносинах з третіми особами компанія з управління активами корпоративного фонду повинна діяти від імені та в інтересах такого фонду на підставі договору про управління активами.
Так, від імені та в інтересах АТ «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ФЬЮЧЕ ІНВЕСТМЕНТС», на підставі Договору про управління активами №15/2021 від 15.07.2021 року (дата прийняття та номер Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про видачу ліцензії на провадження професійної діяльності на ринках капіталу - діяльності з управління активами інституційних інвесторів: 14.05.2013 № 286, строк дії з 18.05.2013 - необмежений) діє ТОВ "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ "ДАЛІЗ-ФІНАНС".
15.07.2021 між АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ФЬЮЧЕ ІНВЕСТМЕНТС» (надалі - Фонд) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ "ДАЛІЗ-ФІНАНС" (дата прийняття та номер Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про видачу ліцензії на провадження професійної діяльності на ринках капіталу - діяльності з управління активами інституційних інвесторів: 14.05.2013 № 286, строк дії з 18.05.2013 - необмежений) (надалі - Компанія з управління активами) укладено договір №15/2021 про управління активами корпоративного інвестиційного Фонду, відповідно до якого Фонд з метою проведення діяльності зі спільного інвестування доручає, а Компанія з управління активами за винагороду приймає на себе зобов'язання щодо надання послуг з управління активами Фонду від імені, в інтересах і за рахунок Фонду, відповідно до умов та протягом терміну дії цього договору та у відповідності до чинного законодавства України. Договір укладається на весь термін діяльності Фонду (пункт 9.3 договору про управління активами).
Компанія з управління активами зобов'язана:
- управляти активами Фонду відповідно до вимог інвестиційної декларації Фонду, Регламенту Фонду, Проспекту емісії акцій Фонду та чинного законодавства України (пункт 2.1.1. договору про управління активами);
- діяти в інтересах Фонду (формувати інвестиційний портфель відповідно до Інвестиційної декларації Фонду з метою отримання максимального доходу при мінімально можливих ризиках з урахуванням умов. Зазначених у цьому Договорі, кон'юнктури ринку цінних паперів, ризику вибору контрагента та інших факторів ризику) (пункт 2.1.2. договору про управління активами);
- брати участь в управлінні діяльністю юридичної особи, акції (частки, паї) якої належать до складу активів Фонду (пункт 2.1.20. договору про управління активами);
- представляти інтереси Фонду в стосунках з органами державної влади, юридичними та фізичними особами (резидентами та нерезидентами України), міжнародними та громадськими організаціями (пункт 2.1.12 договору про управління активами).
Відповідно до ч.1 ст. 67 Закону України "Про інститути спільного інвестування" та п. 4.1.1. договору №15/2021 від 15.07.2021 року про управління активами АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ФЬЮЧЕ ІНВЕСТМЕНТС», компанія з управління активами несе майнову відповідальність за порушення вимог законодавства, Регламенту Фонду, Проспекту емісії акцій Фонду, Інвестиційної декларації, договору про управління активами корпоративного фонду та за збитки, що були завдані Фонду її діями (бездіяльністю) згідно із чинним законодавством України та у відповідності до Проспекту емісії акцій Фонду, Регламенту Фонду та цього Договору.
Таким чином, управління майном АТ «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ФЬЮЧЕ ІНВЕСТМЕНТС» в т.ч. участь в управлінні діяльністю юридичної особи, акції (частки, паї) якої належать до складу активів Фонду, здійснює ТОВ "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ "ДАЛІЗ-ФІНАНС" на підставі Договору про управління активами №15/2021 від 15.07.2021 у відповідності до положень Закону України «Про інститути спільного інвестування», що очевидно залишається поза увагою Скаржника з метою маніпулювання обставинами справи.
Відповідно до ст.1 КУПБ, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника;
У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься поняття контролю це вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що на момент укладання спірного правочину AT “ЗНВКІФ “ФЬЮЧЕ ІНВЕСТМЕНТС» є заінтересованою особою, проте при укладанні Додаткової угоди №3 від 09.09.2021 до Договору позики №01/2021 від 22.03.2021 твердження позивача про перебування кредитора та боржника під контролем однієї особи - ОСОБА_3 є хибним.
В той же час, суд зазначає, як вбачається з матеріалів даної справи, предметом оспорюваного договору було надання ТОВ «РОК Трейд» (з урахуванням додаткових угод) позики у розмірі 500 000 000,00 грн., яку позичальник зобов'язувався повернути не пізніше 21.03.2024.
Факт отримання ТОВ «РОК Трейд» від AT “ЗНВКІФ “ФЬЮЧЕ ІНВЕСТМЕНТС» коштів в сумі 382 402 799,00 грн. як позики за договором №01/2021 на надання позики від 22.03.2021, підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, крім того боржник повністю повернув суму позики, та відповідно спростовує доводи позивача про укладення цього договору його сторонами без наміру створити правові наслідки.
Також, внаслідок укладення цього договору ТОВ «РОК Трейд» не прийняло на себе лише зобов'язання, адже їх виникненню передувало отримання ТОВ «РОК Трейд» коштів, а в результаті отримання коштів у позику за вказаним договором відбулося збільшення активів ТОВ «РОК Трейд», тобто останнє набуло можливість продовжувати свою господарську діяльність, що є запобіжником неплатоспроможності, а не навпаки, як зазначає позивач.
Таким чином, фактів настання для боржника будь-яких негативних економічних наслідків внаслідок вчинення вказаного правочину не вбачається.
Як було вже зазначено, боржник повністю повернув суму позики та в рахунок погашення процентів за користування позикою сплачено 46 967 319,65 грн., проте залишок заборгованості у розмірі 3 741 235,23 грн. не погашено.
Таким чином, боржником за договором №01/2021 на надання позики від 22.03.2021 не здійснювалося дій з відчуження належного йому майна, не зменшувалося маси його активів, а отримання позики не призвело до неплатоспроможності боржника, тобто його укладення не завдало збитків боржнику або кредиторам, не свідчить про недобросовісну та нерозумну поведінку боржника.
Позивачем в даній справі не надано до суду і будь-яких належних та допустимих доказів, які-б підтверджували настання неплатоспроможності боржника внаслідок взяття на себе зобов'язання з повернення позики та неможливість у зв'язку з цим виконати зобов'язання перед іншими кредиторами.
Крім того, ТОВ “Українська металургійна компанія» не доведено належними та допустимими доказами і неможливість погашення його кредиторських вимог внаслідок визнання кредиторських вимог до боржника AT “ЗНВКІФ “ФЬЮЧЕ ІНВЕСТМЕНТС», які виникли на підставі спірного договору.
При цьому, суд враховує, що можливість відновлення платоспроможності боржника та погашення вимог його кредиторів визначається за наслідками процедури розпорядження майном, яка ще не завершена, або ліквідації банкрута.
Також, суд наголошує, що визнання недійсним договору №01/2021 на надання позики від 22.03.2021 не змінить майнового стану боржника, не призведе до припинення зобов'язання боржника з повернення одержаних за цим договором коштів та повернення кредитором до ліквідаційної маси майна боржника згідно з ч. 3 ст. 42 КУзПБ, що і є метою визнання недійсними правочинів боржника за вказаною статтею.
За наведених обставин саме по собі укладення боржником правочину з заінтересованою особою не може бути підставою для визнання його недійсним.
Виходячи з усього вищевикладеного, суд вважає, що матеріалами справи не підтверджується здійснення відповідачами, шляхом укладення спірного договору №01/2021 на надання позики від 22.03.2021, умисних, недобросовісних дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір активів боржника, спрямованих на ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань перед кредиторами, з метою завдання їм шкоди, зокрема ТОВ Українська металургійна компанія», тобто зловживання правом, що і є основною ознакою фраудаторного правочину, а тому суд дійшов висновку про відсутність порушення прав позивача внаслідок укладення вказаного договору та підстав для визнання його недійсним.
Подібна позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 908/70/22 (908/1566/22).
Водночас вимога пункту 1 статті 6 названої Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України»).
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За таких обставин, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська металургійна компанія» в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст. 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська металургійна компанія» повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 24.10.2025
Суддя А.В. Яковенко