ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.10.2025Справа № 910/9240/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Легкої А.С., розглянувши справу
за позовом за позовом Фізичної особи-підприємця Хабіка Василя Володимировича
до Державної митної служби України
про стягнення 200 060,00 грн
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання
Фізична особа-підприємець Хабік Василь Володимирович звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Державної митної служби України з вимогою про стягнення коштів (відшкодування шкоди) у сумі 200 060,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що неправомірними діями та рішеннями посадових осіб відповідача, які полягали в зміні митних кодів імпортованих товарів позивача та прийнятті рішення про визначення коду товару №КТ-UA209000-0093-2024 від 11.06.2024, яке в подальшому було скасовано було заподіяно позивачу збитки у вигляді додаткових витрат на розвантаження вантажу, документальний супровід вантажу на СТЗ, зберігання вантажу, завантаження вантажу, оформлення ДТЗ.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.07.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, вирішив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
15.08.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на те, що додаткові витрати були понесені позивачем внаслідок самостійного розміщення товарів на митний склад, а не через незаконні дії та рішення посадових осіб Львівської митниці, як стверджує позивач. Крім того, відповідач зауважив, що позивачем до матеріалів справи не долучено належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності визначених приписами статті 1173 Цивільного кодексу України елементів цивільного правопорушення, необхідних та достатніх для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, а саме: неправомірності дій митниці. Також зазначив, що позивачем заявлено позов до неналежного відповідача.
Також 15.08.2025 відповідач подав заяву про заміну його належним відповідачем - Львівською митницею.
У судовому засіданні 30.09.2025 судом відмовлено в задоволені даного клопотання, оскільки Львівська митниця є філією Державної митної служби України та відповідно до ст.ст. 4, 45 ГПК України не може бути стороною в судовому процесі. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 593/98/21.
20.08.2025 позивач подав суду відповідь на відзив, в якій проти викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву обставинах заперечував.
Ухвалою від 01.09.2025 судом вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.
У судовому засіданні 01.10.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні 14.0.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
Хабік Василь Володимирович (позивач) зареєстрований в якості фізичної особи підприємця 27.03.2001 року, відповідно до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань обрав такі види діяльності: 23.70 Різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю (основний) 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет 49.41 Вантажний автомобільний транспорт 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду) 52.24 Транспортне оброблення вантажів 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
25 січня 2024 року між компанією Shandong Sanlei Trading CO., LTD (постачальник) та позивачем (покупець) було укладено Контракт №1 від 25.01.2024 року, відповідно до п. 1. Контракту передбачено, що за «Загальними умовами продажу» (долучаються як Додаток №1) Постачальник повинен поставити, а Покупець повинен прийняти і оплатити Вироби з каменю та скла, надалі в тексті «ТОВАР», у кількості, асортименті і за ціною, що вказані у рахунках-фактурах (долучаються як додатки).
У зв'язку із виконанням Контракту №1 від 25.01.2024 року та отриманням Товару від компанії Shandong Sanlei Trading CO.,LTD, з метою здійснення митного оформлення товару декларантом/представником ФОП Цяпало І.В. було оформлено та подано до Львівської митниці митну декларацію (далі - МД) №24UA209170040858U0 від 17.05.2024 року на товар: «Скляні каміння: світло-зелені скляні камені 10-20 см-4 т; кришталево-білі скляні камені 10-20 см-11т.; кавово-жовті скляні камені 10-20 см-11т. Призначені для використання в ландшафтному дизайні». Відповідно до графи 33 МД, визначений код товару 70010010 згідно з УКТЗЕД. До митного оформлення разом із вказаною МД декларант подав такі документи: пакувальний лист № 1dated 03/23/2023; рахунок-фактура (інвойс) № 1dated 03/23/2023; коносамент № BW24020100 від 27.02.2024; автотранспортна накладна (CMR) від 16.05.2024; сертифікат про походження товару CCPIT480 2401307302 24С3702А1474/00006 від 18.03.2024; банківські платіжні документи, що стосуються товару від 20.01.2024 та від 14.03.2024; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №2526 від 06.05.2024; контракт №1 від 25.01.2024; договір про надання послуг митного брокера №72 від 08.05.2020; договір (контракт) про перевезення №ППО22/22-11 від 16.11.2022; копія митної декларації країни відправлення №421320240000030057 від 27.02.2024.
17 травня 2024 року посадовою особою ВМО №1 митного поста "Городок" Львівської митниці Держмитслужби до відділу класифікації товарів Львівської митниці скеровано запит щодо надання додаткових документів та/або відомостей які підтверджують задекларований код товару згідно з УКТЗЕД.
На вимогу митного органу ФОП Хабік Василем Володимировичем додатково надано експортну декларацію країни Польщі 24PL322080NS6MMXK7 від 30.04.2024.
В подальшому, посадовою особою ВМО № 1 митного поста «Городок» Львівської митниці було відібрано (проби) зразки товару для проведення експертизи.
За результатами проведення дослідження проб, управління експертиз та досліджень хімічної та промислової продукції Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби, складено висновок №142000-3102-0262 від 06.06.2024.
Після отримання митницею згаданого вище висновку №142000-3102-0262 від 06.06.2024, відділом класифікації товарів прийнято рішення про визначення коду товару №КТ-UA209000-0093-2024 від 11.06.2024, яким задекларований за МД №24UA209170040858U0 товар класифіковано за кодом 7013990000 згідно УКТЗЕД (вироби для оздоблення).
ФОП Хабік Василь Володимирович не погоджуючись з незаконними діями та рішенням посадових осіб Львівської митниці, звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року по справі № 380/15751/24, адміністративний позов Фізичної особи-підприємця Хабік Василя Володимировича до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про визначення коду товару задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці про визначення коду товару №КТ-UA209000- 0093-2024 від 11.06.2024.
Як зазначає позивач, що неправомірними діями та рішеннями посадових осіб відповідача, які полягали в зміні митних кодів імпортованих товарів позивача та прийнятті рішення про визначення коду товару №КТ-UA209000-0093-2024 від 11.06.2024, яке в подальшому було скасовано було заподіяно позивачу збитки у вигляді додаткових витрат на розвантаження вантажу, документальний супровід вантажу на СТЗ, зберігання вантажу, завантаження вантажу, оформлення ДТЗ.
У зв'язку з прийнятим незаконним рішенням, товар, який належить позивачу, був вивантажений з транспортного засобу на складі тимчасового зберігання (СТЗ) під митним контролем, про що було складено Єдиний уніфікований документ на розміщення та тимчасове зберігання №69 від 24.05.2024 року, в подальшому 24 травня 2024 року позивач був вимушений укласти договір із ТзОВ логістична компанія «ЗАХІД РЕСУРС» №04/05-СТЗ відповідно до якого ТзОВ логістична компанія «ЗАХІД РЕСУРС» зобов'язується за обумовлену плату надавати послуги по оформленню та складуванню вантажу на СТЗ, зберіганню вантажу, розвантаження та завантаження вантажу, на умовах передбачених цим Договором. Вищевказані обставини позбавили можливості позивачу своєчасно здійснити процедуру розмитнення.
На виконання умов Договору №04/05-СТЗ від 24 травня 2024 року ТзОВ логістична компанія «ЗАХІД РЕСУРС» надала послуги із розвантаження вантажу, документальний супровід вантажу на СТЗ, зберігання вантажу, завантаження вантажу, оформлення ДТЗ, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ЗР-0023150 від 30.09.2024 року, № ЗР-0024210 від 31.10.2024 року, № ЗР-0025290 від 30.11.2024 року, № ЗР-0026369 від 31.12.2024 року, № ЗР-0000277 від 31.01.2025 року, № ЗР-0001277 від 28.02.2025 року, № ЗР-0002376 від 31.03.2025 року, № ЗР-0003431 від 30.04.2025 року, № ЗР-0004238 від 09.05.2025 року, № ЗР-0004423 від 28.05.2025 року та рахунками-фактури № ЗР-0008056 від 30.09.2024 року, № ЗР-0009066 від 31.10.2024 року, № ЗР-0010099 від 30.11.2024 року, № ЗР-0011155 від 31.12.2024 року, № ЗР-0000242 від 31.01.2025 року, № ЗР-0001202 від 28.02.2025 року, № ЗР-0002252 від 31.03.2025 року, № ЗР-0003281 від 30.04.2025 року, № ЗР-0004060 від 09.05.2025 року, № ЗР-0004238 від 28.05.2025 року.
Загалом позивачем були понесені додаткові витрати на загальну суму 200 060,00 грн.
Отже, оскільки позивачем були понесені додаткові витрати внаслідок неправомірних дій митниці, позивач просить суд стягнути грошові кошти у сумі 200 060,00 грн з державного бюджету України на свою користь.
Частинами 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно із частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.
Відповідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
Тобто, слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.
Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.
Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 318 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 321 Митного кодексу України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.
У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.
У відповідності до ч. 6 ст. 321 Митного кодексу України, перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем закінчується : у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.
В силу приписів ч. 3 ст. 325 Митного кодексу України користування та розпорядження товарами, транспортними засобами комерційного призначення, які перебувають під митним контролем, забороняються, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Частиною 1 статті 248 Митного кодексу України передбачено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 255 Митного кодексу України митне оформлення завершується в найкоротший можливий строк, але не більше ніж чотири робочих години з моменту пред'явлення митному органу товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню (якщо згідно з цим Кодексом товари, транспортні засоби комерційного призначення підлягають пред'явленню), подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та всіх необхідних документів і відомостей, передбачених статтями 257 і 335 цього Кодексу.
Суб'єкти господарювання мають законне право на компенсацію збитків, завданих в результаті дій або бездіяльності органами державної влади.
Митний орган - державний орган, основним призначенням діяльності якого є сприяння реалізації громадянами та суб'єктами господарювання свого права на переміщення товарів, предметів і транспортних засобів через митний кордон України, організація та здійснення контролю за дотримання ними (громадянами та суб'єктами господарювання) правил переміщення товарів, предметів і транспортних засобів та використання в межах своїх повноважень інших інструментів реалізації митної політики.
Підставою для стягнення збитків, завданих в результаті застосованих митних процедур, є наявність доказів успішного оскарження дій чи бездіяльності митних органів.
Як встановив суд, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року по справі № 380/15751/24, адміністративний позов Фізичної особи-підприємця Хабік Василя Володимировича до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про визначення коду товару задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці про визначення коду товару №КТ-UA209000- 0093-2024 від 11.06.2024.
З матеріалів даної справи вбачається, що у зв'язку із протиправними та необгрунтованими рішеннями митного органу щодо зміні митних кодів імпортованих товарів позивача та прийнятті рішення про визначення коду товару №КТ-UA209000-0093-2024 від 11.06.2024 позивачу довелось вивантажувати товар на митному складі, зберігати його на цьому складі протягом періоду часу, впродовж якого тривала процедура оскарження рішень митного органу, і в подальшому нести додаткові витрати.
Загалом позивачем були понесені додаткові витрати на загальну суму 200 060 грн. Докази понесення позивачем вказаних витрат, в тому числі докази сплати позивачем вказаної суми грошових коштів підтверджується платіжними інструкціями №798 від 22.11.2024 року, №827 від 16.12.2024 року, №416 від 18.12.2024 року, №860 від 31.01.2025 року, №894 від 28.02.2025 року, №895 від 28.02.2025 року, №898 від 04.03.2025 року, №899 від 04.03.2025 року, №914 від 20.03.2025 року, №1032 від 27.05.2025 року, №1034 від 27.05.2025 року, №1035 від 27.05.2025 року, №1036 від 28.05.2025 року.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що у зв'язку з протиправною поведінкою митниці, яка виразилась у зміні митних кодів імпортованих товарів позивача, які в подальшому були скасовані рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року, позивач не зміг завершити розмитнення товарів та вимушено поніс додаткові витрати, в тому числі, пов'язані із зберіганням товару, його завантаженням та доставкою, на загальну суму 200 060 грн.
Таким чином, суд встановив всі складові елементи цивільного правопорушення, що є підставою для стягнення збитків, з огляду на що суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення збитків у розмірі 200 060 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 86, 123, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Хабіка Василя Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 200 060 (двісті тисяч шістдесят) грн. шкоди.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 24.10.2025
Суддя О.М.Ярмак