ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.10.2025Справа № 910/9451/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАВОРИТТОРГБУД»
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про стягнення 165 502,63 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАВОРИТТОРГБУД» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення коштів у розмірі 165 502,63 грн, з яких: 147 281,05 грн основної заборгованості, 14 737,80 грн інфляційних втрат, 3483,78 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 51-і/ВС про виконання робіт та надання послуг, пов'язаних з лісозаготівлями від 02.09.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
07.08.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9451/25, вирішено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень, позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив.
20.08.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
25.08.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка містила також вимогу про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів.
27.08.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Щодо викладеного у відповіді на відзив клопотання про поновлення строку на подання доказів до матеріалів справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
За приписами ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
За приписами частин 3, 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Розглянувши клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів, суд дійшов висновку про його задоволення.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
02.09.2024 між Державним підприємством «Ізюмське лісове господарство» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАВОРИТТОРГБУД» (виконавець) укладено договір № 51-і/ВС про виконання робіт та надання послуг, пов'язаних з лісозаготівлями (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору позивач має право та зобов'язується на власний ризик, власними силами і силами найманих працівників, засобами та матеріалами надати лісозаготівельні послуги (код 02.20 за ДК 016-2010), (ДК021:2015-77230000-1) за завданням замовника в Балаклійському та Піщанському лісництвах.
Склад, види та обсяг послуг, що надаються за цим Договором, а також строки надання послуг визначаються сторонами у додатках, які є невід'ємною частиною даного Договору (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 1.3. Договору документальний супровід надання/прийняття сторонами послуг, здійснюється за встановленими формами у Додатках, які є невід'ємною частиною даного Договору:
- карта технологічного процесу розроблення лісосіки (Додаток №1);
- акт приймання-передачі лісосіки для розробки Балаклійське л-во (Додаток №2/1); Піщанське л-во (Додаток №2/2);
- технічне завдання (Додаток №3);
- протокол погодження вартості послуг, які надаються за договором (Додаток №4);
- акт виконаних робіт (Додаток №5).
Загальна сума цього Договору орієнтовно становить 93 250,00 грн, в тому числі ПДВ (п. 3.1. Договору). Вартість та перелік передбачених послуг визначена у додатку № 4 (п. 3.4. Договору).
У відповідності до п. 4.1 Договору, розрахунки проводяться шляхом здійснення оплати замовником після надання виконавцем рахунка-фактури на оплату наданих послуг на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт протягом 15 календарних днів.
Остаточний розрахунок проводиться після складання Акта огляду місць використання лісових ресурсів, за умови відсутності претензій зі сторони замовника. Після усунення всіх недоліків, виявлених представниками замовника, сторони засвідчують цей факт своїми підписами в Акті огляду місць використання лісових ресурсів або складанням додаткового акта (п. 4.4 Договору).
Відповідно до п. 4.5. Договору оплата за заготовлену деревину здійснюється згідно Акту приймання-передачі виконаних робіт.
Пунктами 5.2.1 та 5.4.3 Договору сторони погодили, що виконавець зобов'язаний власними силами і силами найманих працівників, засобами та матеріалами надати послуги, пов'язані з лісівництвом в обсязі і в строки, передбачені відповідними нормативними документами і даним Договором.
Замовник зобов'язаний оплатити надані виконавцем послуги, на підставі оформлених Актів приймання-передачі робіт (Додаток №5), в розмірах і строки, встановлені цим Договором.
Згідно з п. 6.1-6.2 Договору замовник щоденно здійснює приймання заготовленої лісопродукції за участю представника виконавця на підставі вимог нормативно-правових актів України. Про надані послуги Виконавець щомісячно складає Акт приймання-передачі виконаних робіт, який підписується уповноваженими представниками сторін.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до моменту його остаточного виконання, але у будь-якому випадку до 30.09.2024 (п. 10.1. Договору).
На виконання умов Договору сторонами підписано акт приймання-передачі робіт та послуг від 30.09.2024 № ПІЩ-00038 на суму 104 762,00 грн та акт приймання-передачі робіт та послуг від 30.09.2024 № БАЛ-00040 на суму 42 519,05 грн.
Для оплати наданих послуг за Договором на зазначені вище суми позивачем було виставлено рахунки на оплату від 30.09.2024 № ПІЩ-00038 та № БАЛ-00040.
Водночас, судом встановлено, що наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 16.07.2024 № 213 «Про припинення Державного підприємства «Ізюмське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» вирішено припинити Державне підприємство «Ізюмське лісове господарство», код згідно з ЄДРПОУ 00993113, шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код згідно з ЄДРПОУ 44768034. Установлено, що Комісія з припинення здійснює керівництво діяльністю Державного підприємства «Ізюмське лісове господарство» на період до завершення процедури його припинення. Визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства «Ізюмське лісове господарство».
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12.03.2025 № 83 затверджено Передавальний акт балансових рахунків, необоротних і оборотних активів, зобов'язань, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше Державного підприємства «Ізюмське лісове господарство».
Таким чином, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником Державного підприємства «Ізюмське лісове господарство», яке є стороною Договору. У зв'язку із зазначеним, від Державного підприємства «Ізюмське лісове господарство» до відповідача перейшли всі права та обов'язки замовника за Договором.
З матеріалів справи суд встановив, що позивач звертався до ДП «Ізюмське лісове господарство» із претензію № 389, у якій вимагав сплатити заборгованість, у тому числі, за спірним Договором. Вказану претензію було направлено на електронну пошту ДП «Ізюмське лісове господарство».
06.06.2025 претензію було направлено на електронну адресу «Слобожанського лісового офісу».
Листом від 02.06.2025 № 4849/37-11-1-2025 Філія «Слобожанський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» повідомила позивача, що в порядку правонаступництва за вказаною філією згідно передавального акту закріплено активи та пасиви Державного підприємства «Ізюмське лісове господарство», що припинилося. Зазначила, що розрахунки за надані послуги, в тому числі і кредиторська заборгованість, що передана згідно передавальних актів, здійснюються в порядку черговості.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач вказує, що відповідачем не здійснено оплату за надані послуги за Договором, у зв'язку з чим заявлено до стягнення заборгованість у розмірі 147 281,05 грн. Крім того, позивач нарахував за прострочення виконання грошових зобов'язань відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати у розмірі 14 737,80 грн та 3% річних у розмірі 3483,78 грн.
Відповідач заперечував щодо задоволення позову, зазначаючи, що позивачем у досудовому порядку не було надано відповідачу відповідних первинних бухгалтерських документів, зокрема, рахунків для оплати, для визначення суми заборгованості. Крім того, позивачем не надано всього обсягу документів на підтвердження надання послуг, передбачених п. 1.3. Договору, що унеможливлює підтвердження заборгованості саме у розмірі 147 281,05 грн, враховуючи, що орієнтовна сума Договору визначена у розмірі 93 250,00 грн. Відтак, відповідач вважає, що його вина у порушенні зобов'язань відсутня, тоді як ним вживаються всі можливі заходи для належного виконання зобов'язань перед контрагентами ДП «Ізюмське лісове господарство».
У відповіді на відзив позивач указав, що відповідачем не було спростовано факту виконання позивачем робіт за Договором, підписання актів приймання-передачі виконаних робіт без зауважень та факту прострочення оплати за надані послуги. Позивач вважає, що ним було належним чином дотримано претензійної процедури, надіслано відповідачу (на адресу філії «Слобожанський лісовий офіс» претензію від 06.06.2025 з додатками, тоді як відповідач як правонаступник ДП «Ізюмське лісове господарство» мав доступ до первинних документів, а тому зобов'язаний сплатити заборгованість.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач наголошує на тому, що для нього не настав обов'язок із оплати послуг за Договором, через те, що позивачем не було надіслано рахунків на оплату безпосередньо філії «Слобожанський лісовий офіс» ДП «Ліси України», а з відповідними рахунками відповідач ознайомився вже разом із даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до норм ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Суд зазначає, що наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 147 281,05 грн підтверджена належними та допустимими доказами (підписаними сторонами актами приймання-передачі робіт та послуг, рахунками на оплату та актом звірки взаємних розрахунків).
Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отримані послуги, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Однак, відповідач, заперечуючи щодо позовних вимог, зокрема, зазначав про те, що позивачем не було йому надано для оплати відповідні рахунки та інші документи, передбачені Договором, натомість такі надано лише разом із позовною заявою.
Суд вважає вказані заперечення відповідача необґрунтованими, оскільки будь-яких заперечень чи претензій щодо обсягу та вартості наданих позивачем послуг за Договором матеріали справи не містять. З боку замовника підписано як акти приймання-передачі виконаних робіт та послуг від 30.09.2024 на суму 147 281,05 грн, так і акт звірки взаємних розрахунків за Договором за період з травня 2024 року по вересень 2024 року, у якому засвідчено наявність заборгованості у розмірі 147 281,05 грн.
Розглядаючи заперечення відповідача, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, де зазначено, що невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов'язку оплатити послуги, надані позивачем. Так, за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/49/17 та від 22.05.2018 у справі № 923/712/17.
Крім того, суд відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на невідповідність заявленої до стягнення заборгованості визначеній у п. 3.1. Договору орієнтовної суми Договору, оскільки фактична вартість наданих послуг підтверджена належними доказами та прийнята замовником.
Водночас, як встановив суд зі змісту поданих відповідачем заяв по суті спору, останнім не заперечується по суті свій обов'язок щодо оплати заборгованості за Договором, оскільки відповідач зазначає, що ним вживаються відповідні заходи для її оплати.
Доводи відповідача про неотримання ним первинних документів, які б підтверджували суму заборгованості суд оцінює критично, оскільки відповідачу, як правонаступнику Державного підприємства «Ізюмське лісове господарство», відповідні документи мали бути передані за передавальним актом. До того ж матеріали справи містять докази звернення позивача до філії «Слобожанський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» щодо оплати боргу, до якого було долучено, зокрема, акт звірки взаємних розархунків за період травень 2024 року - вересень 2024 року за спірним Договором.
Таким чином, враховуючи, що відповідачем не було спростовано розміру заборгованості перед позивачем за Договором та свого обов'язку щодо її оплати, тоді як матеріалами справи підтверджується факт невиконання замовником зобов'язань перед позивачем за Договором зі сплати боргу в розмірі 147 281,05 грн, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача, як правонаступника замовника, вказаної суми заборгованості підлягають задоволенню.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).
Суд перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, встановив, що суми інфляційних втрат у розмірі 14 737,80 грн та 3% річних у розмірі 3483,78 грн визначені позивачем вірно, у зв'язку з чим вказані позовні вимоги також підлягають задоволенню.
Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивач просив суд зазначити у рішенні про нарахування інфляційних втрат та 3% річних до моменту виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що це право суду, а не обов'язок при прийнятті рішення зазначати в ньому про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення.
Суд вважає за можливе зазначити у рішенні про нарахування 3% річних до моменту виконання рішення суду у справі №910/9451/25, однак, у зазначенні у судовому рішенні про нарахування інфляційних втрат суд відмовляє позивачу, оскільки таке нарахування не передбачено ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України та ч.ч. 11, 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі, - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему Електронний суд до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 2422,40 грн (3028,00 грн* 0,8).
Таким чином, суд звертає увагу позивача, що з відповідача підлягає стягненню судовий збір саме у вказаному вище розмірі, тоді як позивач не позбавлений права на звернення до суду із відповідним клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 44768034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАВОРИТТОРГБУД» (вул. Незалежності, 4, кв. 22, м. Гребінка, Полтавська область, Лубенський район, 37400; ідентифікаційний код 40964506) 147 281,05 грн основної заборгованості, 14 737,80 грн інфляційних втрат, 3 483,78 грн 3% річних та 2422,40 грн судового збору.
3. В порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України до моменту виконання рішення на суму основного боргу, що становить 147 281,05 грн, нараховувати 3% річних за формулою: сума основного боргу * 3% / календарну кількість днів у році * кількість днів прострочення.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 27.10.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко