ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.10.2025Справа № 910/9653/25
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІКО - ЕКСПРЕС» (49064, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Кам'янська, будинок 36, офіс 217, Ідентифікаційний код юридичної особи 44770394)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДЕКСПОРТ ТРЕЙД ЛТД» (04213, місто Київ, пр.Івасюка Володимира, будинок 53 Б, офіс 127, ідентифікаційний код юридичної особи 43730172) стягнення заборгованості у розмірі 207 057 грн. 43 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «МІКО - ЕКСПРЕС» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДЕКСПОРТ ТРЕЙД ЛТД» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 207 057 грн. 43 коп..
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024 від 12.02.2024 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 року відкрито провадження у справі №910/9653/25, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
26.08.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
03.09.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.
16.09.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про долучення доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 08.08.2025 року направлена до електронного кабінету Сторін у порядку, визначеному законом, що підтверджується повідомленнями про доставку процесуального документа до електронного кабінету Сторін.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
12.02.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІКО - ЕКСПРЕС» (Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОДЕКСПОРТ ТРЕЙД ЛТД» (Замовник) було укладено Договір транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024, відповідно до умов якого Експедитор приймає на себе обов?язки від свого імені та за рахунок Замовника організувати надання послуг, пов?язаних з перевезенням вантажу автомобільним транспортом з метою його доставки від пунктів відправлення до пунктів призначення згідно з Заявками Замовника (надалі - послуги транспортного експедирування, або послуги), а Замовник зобов?язаний оплатити надані Експедитором послуги. Експедитор також може здійснювати перевезення власним транспортом. (а.с.27-30)
Відповідно до пункту 2.1 Договору для здійснення кожного перевезення Замовник у строк не пізніше 48 годин до бажаної , дати початку перевезення оформлює та передає Експедитору Заявку у двох примірниках (по одному дитя кожної із Сторін), що складена у довільній формі. Заявка повинна бути засвідчена підписом та печаткою Замовника. Заявка вважається узгодженою, якщо вона підписана обома Сторонами (іх уповноваженими представниками).
Згідно з п.4.5.1 Договору за кожну почату добу простою транспортного засобу під завантаженням / розвантаженням та митним оформленням вантажів понад строк, вказаний у пл. 3.2.5. даного Договору, а також на прикордонних переходах через неналежне чи несвоєчасне оформлення документів з вини Замовника, або третіх осіб, Замовник сплачує Експедитору 100 євро по курсу НБУ на момент виставлення рахунку, враховуючи вихідні та святкові дні, якщо інше не вказано у Заявці. Вихідні та святкові дні вважаються простоєм, якщо транспортний засіб прибув під завантаження / розвантаження не пізніше ніж за 24 години.
Пунктом 4.5.6 Договору передбачено, що у випадку прострочення строків оплати наданих Експедитором послуг, Замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. У випадку, якщо строк прострочення перевищив 20 календарних днів, Замовник додатково сплачує штраф у розмірі 20 % від суми перевезення.
У п.5.3 Договору визначено, що загальна сума оплати за послуги по кожному перевезенню визначається сторонами в Заявці, вона включає в себе плату всім учасникам транспортного процесу та плату Експедиторові (винагорода за надані послуги транспортного експедирування).
Замовник здійснює розрахунки за Договором, тобто за кожне перевезення, до моменту розвантаження вантажу на підставі скан-копії рахунку на оплату, який надсилається електронною поштою, якщо інший строк та порядок оплати не погоджено сторонами в заявках. (п.5.6 Договору)
Згідно з п.5.7 Договору за кожним організованим перевезенням Сторонами підписується акт наданих послуг. У випадку, якщо відправлений Експедитором Замовнику акт наданих послуг останнім не підписаний, а Експедитором не одержано аргументованої письмової відмови від підписання акту, впродовж 5 днів з моменту його отримання Замовником або у разі ухилення Замовником від отримання акту, через що лист буде повернуто Експедитору, як такий що не був вручений, він вважається прийнятим без змін в день його складання Експедитором.
Так, на виконання умов Договору транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024 від 12.02.2024 року Сторони уклали заявки на надання автомобільного транспорту:
№04/09, за якою вартість перевезення 2500 євро, оплата на р/р по курсу НБУ, оплата здійснюється Виконавцю протягом 5 робочих днів після вивантаження автомобіля за скан-копії CMR (а.с.31-32);
№05/09, за якою вартість перевезення 2500 євро, оплата на р/р по курсу НБУ, оплата здійснюється Виконавцю протягом 5 робочих днів після вивантаження автомобіля за скан-копії CMR (а.с.36-37);
№06/09, за якою вартість перевезення 2500 євро, оплата на р/р по курсу НБУ, оплата здійснюється Виконавцю протягом 5 робочих днів після вивантаження автомобіля за скан-копії CMR (а.с.41);
№10/09, за якою вартість перевезення 850 євро, оплата на р/р по курсу НБУ, оплата здійснюється Виконавцю протягом 5 робочих днів після вивантаження автомобіля за скан-копії CMR (а.с.45);
№17/09, за якою вартість перевезення 2500 євро, оплата на р/р по курсу НБУ, оплата здійснюється Виконавцю протягом 5 робочих днів після вивантаження автомобіля за скан-копії CMR (а.с.49-50);
№2/2709, за якою вартість перевезення 1500 євро, оплата на р/р по курсу НБУ, оплата здійснюється Виконавцю протягом 5 робочих днів після вивантаження автомобіля за скан-копії CMR (а.с.54-55
№02/10-4, за якою вартість перевезення 2700 євро, оплата на р/р по курсу НБУ, оплата здійснюється Виконавцю протягом 5 робочих днів після вивантаження автомобіля за скан-копії CMR (а.с.59-60);
№03/10-3, за якою вартість перевезення 1250 євро, оплата на р/р по курсу НБУ, оплата здійснюється Виконавцю протягом 5 робочих днів після вивантаження автомобіля за скан-копії CMR (а.с.64-65)
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024 від 12.02.2024 року Позивач надав послуги, пов?язані з перевезенням вантажу автомобільним транспортом, а Відповідач в свою чергу прийняв вказані послуги, що підтверджується Актами надання послуг №1020 від 11.09.2024 року на суму у розмірі 113 857 грн. 75 коп., №1022 від 12.09.2024 року на суму у розмірі 114 016 грн. 25 коп., №1021 від 11.09.2024 року на суму у розмірі 113 970 грн. 50 коп., №1031 від 18.09.2024 року на суму у розмірі 38 665 грн. 98 коп., №1077 від 25.09.2024 року на суму у розмірі 115 274 грн. 75 коп., №1120 від 15.10.2024 року на суму у розмірі 68 931 грн. 51 коп., №1127 від 15.10.2024 року на суму у розмірі 123 418 грн. 62 коп., №1138 від 23.10.2024 року на суму у розмірі 56 790 грн. 25 коп., а загалом на суму в розмірі 744 925 грн. 25 коп., міжнародними товарно - транспортними накладними №Е/02-09/1, №Е/02-09/2, №Е/02-09/3, №Е10/09-1, №Е16/09-2, №27/09, №01/10, №30/09-3L, (а.с.33-34,38-39, 42-43, 46-47, 51-52, 56-57, 61-62, 66-67 ) та здійснив часткову оплату за надані послуги у загальному розмірі 724 000 грн. 00 коп., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями. (а.с.91-109
Крім того, на виконання умов Договору транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024 від 12.02.2024 року Позивач виставив Відповідачу рахунки на оплату №1020 на суму у розмірі 113 857 грн. 75 коп., №1022 на суму у розмірі 114 016 грн. 25 коп., №1021 на суму у розмірі 113 970 грн. 50 коп., №1031 на суму у розмірі 38 665 грн. 98 коп., №1077 на суму у розмірі 115 274 грн. 75 коп., №1120 на суму у розмірі 68 931 грн. 51 коп., №1127 на суму у розмірі 123 418 грн. 62 коп., №1138 на суму у розмірі 56 790 грн. 25 коп., №1150 від 15.10.2024 року на суму у розмірі 22 478 грн. 75 коп. (за понаднормовий простій), а також надіслав на адресу Відповідача оригінали документів, що підтверджується накладними Нової пошти. (а.с. 35, 40, 44, 48, 53, 58, 63, 68, 74, 110)
02.12.2024 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію №02/12 з вимогою здійснити оплату заборгованості, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист, накладної, фіскального чеку. (а.с.111-112)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач всупереч умовам Договору не здійснив оплату за надані послуги у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДЕКСПОРТ ТРЕЙД ЛТД» перед Позивачем становить 20 925 грн. 25 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДЕКСПОРТ ТРЕЙД ЛТД» інфляційні у розмірі 14 564 грн. 41 коп., 3% річних у розмірі 2 280 грн. 58 коп., пеню у розмірі 20 594 грн. 94 коп., 20% штрафу у розмірі 126 213 грн. 50 коп. та штраф за понаднормовий простій у розмірі 22 478 грн. 75 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що Позивач не надав жодних доказів на підтвердження направлення скан-копії CMR на адресу Відповідача. При розрахунку простою Позивачем враховано вихідні і неробочі дні всупереч умовам договору. Крім того, просив суд зменшити штрафні санкції на 80%.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МІКО - ЕКСПРЕС» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024 від 12.02.2024 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
В силу вимог ч. 1 ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.
Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024 від 12.02.2024 року Позивач надав послуги, пов?язані з перевезенням вантажу автомобільним транспортом, а Відповідач в свою чергу прийняв вказані послуги, що підтверджується Актами надання послуг №1020 від 11.09.2024 року на суму у розмірі 113 857 грн. 75 коп., №1022 від 12.09.2024 року на суму у розмірі 114 016 грн. 25 коп., №1031 від 18.09.2024 року на суму у розмірі 38 665 грн. 98 коп., №1077 від 25.09.2024 року на суму у розмірі 115 274 грн. 75 коп., №1120 від 15.10.2024 року на суму у розмірі 68 931 грн. 51 коп., №1127 від 15.10.2024 року на суму у розмірі 123 418 грн. 62 коп., №1138 від 23.10.2024 року на суму у розмірі 56 790 грн. 25 коп., а загалом на суму в розмірі 744 925 грн. 25 коп., міжнародними товарно - транспортними накладними №Е/02-09/1, №Е/02-09/2, №Е/02-09/3, №Е10/09-1, №Е16/09-2, №27/09, №01/10, №30/09-3L, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с.33-34,38-39, 42-43, 46-47, 51-52, 56-57, 61-62, 66-67 ) та здійснив часткову оплату за надані послуги у загальному розмірі 724 000 грн. 00 коп., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями. (а.с.91-109)
Що стосується Акта надання послуг №1021 від 11.09.2024 року на суму у розмірі 113 970 грн. 50 коп., який підписаний в односторонньому порядку Позивачем та скріплений його печаткою, Суд зазнає, що згідно з п.5.7 Договору за кожним організованим перевезенням Сторонами підписується акт наданих послуг. У випадку, якщо відправлений Експедитором Замовнику акт наданих послуг останнім не підписаний, а Експедитором не одержано аргументованої письмової відмови від підписання акту, впродовж 5 днів з моменту його отримання Замовником або у разі ухилення Замовником від отримання акту, через що лист буде повернуто Експедитору, як такий що не був вручений, він вважається прийнятим без змін в день його складання Експедитором.
Суд зазначає, що вказаний Акт був надісланий на адресу Відповідача засобами поштового зв'язку, що підтверджується накладною Нової пошти, копіями опису вкладення у цінний лист від 02.12.2024 р., накладної, фіскального чеку, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 10.12.2024 р., проте Експедитором не одержано аргументованої письмової відмови від підписання акту.
За таких підстав, на підставі п.5.7 Договору транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024 від 12.02.2024 року Акт надання послуг №1021 від 11.09.2024 року на суму у розмірі 113 970 грн. 50 коп. вважається прийнятим без змін в день його складання Експедитором.
Суд зауважує, що перевезення, виконання якого було доручено Позивачу відповідно до вищевказаного договору, виконано ним у повному обсязі, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, копії яких долучено Позивачем до позовної заяви, та які містять підписи та відбитки печаток одержувача вантажу (з урахуванням вказаних у заявках відомостей про водія, транспортний засіб, маршрут та найменування вантажу).
Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується та не заперечується Відповідачем виконання Позивачем відповідно до умов Договору транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024 від 12.02.2024 року перевезення на суму в розмірі 744 925 грн. 25 коп.
У п.5.3 Договору визначено, що загальна сума оплати за послуги по кожному перевезенню визначається сторонами в Заявці, вона включає в себе плату всім учасникам транспортного процесу та плату Експедиторові (винагорода за надані послуги транспортного експедирування).
Замовник здійснює розрахунки за Договором, тобто за кожне перевезення, до моменту розвантаження вантажу на підставі скан-копії рахунку на оплату, який надсилається електронною поштою, якщо інший строк та порядок оплати не погоджено сторонами в заявках. (п.5.6 Договору)
Заявками до Договору транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024 від 12.02.2024 року Сторони погодили, що оплата здійснюється Виконавцю протягом 5 робочих днів після вивантаження автомобіля за скан-копії CMR.
Так, на виконання умов Договору транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024 від 12.02.2024 року Позивач виставив Відповідачу рахунки на оплату №1020 на суму у розмірі 113 857 грн. 75 коп., №1022 на суму у розмірі 114 016 грн. 25 коп., №1021 на суму у розмірі 113 970 грн. 50 коп., №1031 на суму у розмірі 38 665 грн. 98 коп., №1077 на суму у розмірі 115 274 грн. 75 коп., №1120 на суму у розмірі 68 931 грн. 51 коп., №1127 на суму у розмірі 123 418 грн. 62 коп., №1138 на суму у розмірі 56 790 грн. 25 коп., №1150 від 15.10.2024 року на суму у розмірі 22 478 грн. 75 коп. (за понаднормовий простій), а також надіслав на адресу Відповідача оригінали документів, що підтверджується накладними Нової пошти. (а.с. 35, 40, 44, 48, 53, 58, 63, 68, 74, 110)
Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача щодо ненадання Позивачем жодних доказів на підтвердження направлення скан-копії CMR на адресу Відповідача, оскільки такі документи були надіслані на адресу Відповідача засобами поштового зв'язку, що підтверджується накладними Нової пошти. Відсутність в матеріалах справи саме доказів на підтвердження надіслання на адресу Відповідача на електронну пошту вказаних документів не може свідчити про неналежне виконання чи невиконання Позивачем його зобов'язань за спірним правочином та ненастання строку для здійснення оплати у Відповідача, оскільки останній своїми конклюдентними діями із здійснення часткової оплати за надані послуги підтвердив факт отримання документів.
Суд наголошує, що не виставлення/не направлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов'язку оплатити послуги, надані позивачем. Ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. Тому наявність або відсутність рахунка - фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити грошові кошти за договором.
За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.
Аналогічної правової позиції дотримається Верховний Суд в постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 від 07.02.2018 у справі №910/49/17, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи вищенаведене, Суд приходить до висновку, що обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДЕКСПОРТ ТРЕЙД ЛТД» по оплаті наданих й прийнятих послуг Позивачу за Договором транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024 від 12.02.2024 року на загальну суму в розмірі 744 925 грн. 25 коп. на момент розгляду даної справи настав.
Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДЕКСПОРТ ТРЕЙД ЛТД» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «МІКО - ЕКСПРЕС» за Договором транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024 від 12.02.2024 року становить 20 925 грн. 25 коп.
Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «МІКО - ЕКСПРЕС» в розмірі 20 925 грн. 25 коп.
Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 20 925 грн. 25 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 04.10.2024 р. по 30.07.2025 р. у розмірі 2 280 грн. 58 коп. та інфляційні у розмірі 14 594 грн. 41 коп.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати грошових коштів за загальний період прострочки з 04.10.2024 р. по 30.07.2025 р. у розмірі 2 280 грн. 58 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 04.10.2024 р. по 30.07.2025 р. у розмірі 14 594 грн. 41 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім того, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 20% штрафу у розмірі 126 213 грн. 50 коп. та пеню за загальний період прострочення з 04.10.2024 року по 30.07.2025 року у розмірі 20 594 грн. 94 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 4 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Крім того, Суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань" №14 від 17.12.2013 року)
Пунктом 4.5.6 Договору передбачено, що у випадку прострочення строків оплати наданих Експедитором послуг, Замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. У випадку, якщо строк прострочення перевищив 20 календарних днів, Замовник додатково сплачує штраф у розмірі 20 % від суми перевезення.
Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 04.10.2024 року по 30.07.2025 року у розмірі 20 594 грн. 94 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині незастосування приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін) за заявкою №02/10-3 та з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 04.10.2024 року по 07.05.2025 року у розмірі 19 102 грн. 09 коп.
Суд, перевіривши розрахунок 20% штрафу у розмірі 126 213 грн. 50 коп., у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, на підставі п.4.5.6 Договору транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024 від 12.02.2024 року вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача штраф за понаднормовий простій у розмірі 22 478 грн. 75 коп.
Згідно зі статтею 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до статті 142 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР №401 від 27.06.1969, простоєм автомобіля вважається затримання під навантаженням або вивантаженням товарів понад установлені строки. Згідно з пунктом 15.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, простій автомобіля розпочинається понад встановлені норми часу. Тобто, простій - це затримка або невикористання транспортного засобу, що починається після закінчення (перевищення) строків, передбачених для вчинення якихось дій, як-то навантажувально-розвантажувальних робіт, здійснення митних операцій тощо, тобто є порушенням строків виконання зобов'язання з перевезення.
Частиною 10 пункту 142 Статуту автомобільного транспорту передбачено, що підставою для нарахування штрафу за простій автомобілів служать відмітки у товарно-транспортному документі та в путьовому листі про час прибуття і вибуття автомобілів.
Суд зазначає, що за існуючого нормативного регулювання призначенням простою є відшкодування перевізнику втрат внаслідок неможливості використання ним рухомого складу. Оскільки простій оплачується виходячи з тривалості затримки при перевезенні, то він за своєю правовою природою є штрафною санкцією, якою забезпечується виконання зобов'язання з перевезення.
За приписами частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (частина 1 статті 918 Цивільного кодексу України).
Згідно з заявкою №2/2709 до Договору транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024 від 12.02.2024 року норматив часу на завантаження і замитнення 48 години; на розвантаження, включаючи митні операції, складає 48 годин з моменту прибуття автомобілю на місце виконання операції (не враховуючи вихідні і святкові дні). Простій автомобілю понад встановлених нормативів сплачується Замовником в сумі 50 EUR за кожну розпочату добу простою на території України та 100 EUR за кожну розпочату добу простою на території ЄС (не враховуючи вихідні і святкові дні).
Таким чином, розвантаження мало відбутись 09.10.2024 (07.10.2024 +2 календарні дні, не враховуючи вихідні і святкові дні), а згідно з даними CMR №27/09 розвантаження відбулось 15.10.2024.
Згідно з п.4.5.1 Договору за кожну почату добу простою транспортного засобу під завантаженням / розвантаженням та митним оформленням вантажів понад строк, вказаний у пл. 3.2.5. даного Договору, а також на прикордонних переходах через неналежне чи несвоєчасне оформлення документів з вини Замовника, або третіх осіб, Замовник сплачує Експедитору 100 євро по курсу НБУ на момент виставлення рахунку, враховуючи вихідні та святкові дні, якщо інше не вказано у Заявці. Вихідні та святкові дні вважаються простоєм, якщо транспортний засіб прибув під завантаження / розвантаження не пізніше ніж за 24 години.
Суд, перевіривши розрахунок штрафу у розмірі 22 478 грн. 75 коп., у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, на підставі п.4.5.1 Договору транспортного експедирування вантажних перевезень №1202/2024 від 12.02.2024 року вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
В той же час, Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України на 80%.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання (відповідач).
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір пені саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):
- ступінь виконання зобов'язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов'язання та загальною сумою зобов'язання);
- причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання;
- тривалість прострочення виконання;
- наслідки порушення зобов'язання для кредитора;
- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);
- поведінку кредитора;
- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);
- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;
- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров'я населення);
- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 ГПК).
В обґрунтування поданого клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України Відповідач зазначав, що він знаходиться у скрутному матеріальному становищі, оскільки чистий прибуток підприємства у 2024 році склав 165 тис. грн., а штрафні санкції є занадто суворою відповідальністю.
Суд, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, наслідків порушення зобов'язання, вжиття останнім всіх заходів до виконання зобов'язання, незначності прострочення зобов'язань боржника, прийшов до висновку про наявність існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.
Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи сторін, а також беручи до уваги інтереси Позивача, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов'язання відповідачем, незначності прострочення виконання зобов'язання, зважаючи на військову агресію російської федерації на території України, а також виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, поведінку самого відповідача, яким вживалися заходи щодо часткового здійснення погашення заборгованості, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, а також з урахуванням того, що сума основного боргу більше ніж у 8 разів, ніж заявлені до стягнення штрафні санкції, Суд вважає за можливе зменшити розмір пені та штрафів на підставі ч.3 статті 551 Цивільного кодексу України на 30%, а саме до 13 371 грн. 46 коп. пені, до 88 349 грн. 45 коп. 20% штрафу та до 15 735 грн. 12 коп. штрафу. Таке зменшення розміру неустойки Суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДЕКСПОРТ ТРЕЙД ЛТД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІКО - ЕКСПРЕС» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 20 925 грн. 25 коп., 3% річних у розмірі 2 280 грн. 58 коп., інфляційні у розмірі 14 564 грн. 41 коп., пеня у розмірі 13 371 грн. 46 коп., 20% штрафу у розмірі 88 349 грн. 45 коп., штраф у розмірі 15 735 грн. 12 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині зменшеної суми неустойки - на відповідача, оскільки у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Позивачем також заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДЕКСПОРТ ТРЕЙД ЛТД» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІКО - ЕКСПРЕС» (Клієнт) та адвокатом Василенко О.В. (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги б/н.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано Акт №1 приймання - передачі наданих послуг від 11.09.2025 р. на суму 12000 грн.
Судом встановлено, що Василенко О.В. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 996 грн. 13 коп. на підставі п.3 ч.4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МІКО - ЕКСПРЕС» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДЕКСПОРТ ТРЕЙД ЛТД» (04213, місто Київ, пр.Івасюка Володимира, будинок 53 Б, офіс 127, ідентифікаційний код юридичної особи 43730172) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІКО - ЕКСПРЕС» (49064, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Кам'янська, будинок 36, офіс 217, Ідентифікаційний код юридичної особи 44770394) заборгованість у розмірі 20 925 (двадцять тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) грн. 25 коп., 3% річних у розмірі 2 280 (дві тисячі двісті вісімдесят) грн. 58 коп., інфляційні у розмірі 14 564 (чотирнадцять тисяч п'ятсот шістдесят чотири) грн. 41 коп., пеню у розмірі 13 371 (тринадцять тисяч триста сімдесят одна) грн. 46 коп., 20% штрафу у розмірі 88 349 (вісімдесят вісім тисяч триста сорок дев'ять) грн. 45 коп., штраф у розмірі 15 735 (п'ятнадцять тисяч сімсот тридцять п'ять) грн. 12 коп., судовий збір у розмірі 3 083 (три тисячі вісімдесят три) грн. 47 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 996 (вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 13 коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 20 жовтня 2025 року.
Суддя О.В. Чинчин