ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.10.2025Справа № 910/13575/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" вул. Смаль-Стоцького, 1, корп 28, м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н,79029
до Фізичної особи-підприємця Макаренко Ольги Сергіївни АДРЕСА_1
про стягнення 27 850,00 грн.
представники сторін: без виклику
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Макаренко Ольги Сергіївни про стягнення 27850,00 грн., а саме 15000,00 грн. заборгованості за сумою позики та 12850,00 грн. заборгованості за відсотками.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "24/7" Договору позики №5674 від 26.02.2024 в частині своєчасного та повного повернення наданої позики, право вимоги за яким набуто позивачем за Договором факторингу №25-09/2024 від 25.09.2024 року, укладеним між позивачем як фактором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "24/7" як клієнтом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через систему "Електронний суд" 04 грудня 2024 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 22.11.2024 року надійшла заява бн від 03.12.2024 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13575/24 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за наявності відповідного клопотання позивача, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/13575/24 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
При цьому судом згідно бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено відсутність у відповідача - Фізичної особи-підприємця Макаренко Ольги Сергіївни на час відкриття провадження у справі № 910/13575/24 зареєстрованого електронного кабінету, оскільки датою реєстрації Електронного кабінету значиться 17.01.2025 року.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Оскільки судом було встановлено відсутність у відповідача зареєстрованого електронного кабінету станом на час відкриття провадження у справі, з метою повідомлення останнього про відкриття провадження у справі № 910/13575/24 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 13.12.2024 року була направлена судом рекомендованим листом № 0610216427494 з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Наразі, ухвала суду від 13.12.2024 року, яка надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача рекомендованим листом № 0610216427494, повернута 08.01.2025 року відділенням поштового зв'язку неврученою адресату.
В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Фізичної особи-підприємця Макаренко Ольги Сергіївни адресі, зазначеній на конверті, що повернувся.
Інші поштові адреси, за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/13575/24 від 13.12.2024 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
З огляду на вищевикладене, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 13.12.2024 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи по суті суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки Фізична особа-підприємець Макаренко Ольга Сергіївна не скористалась наданими їй процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
За положеннями ст. 639, 640 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Судом встановлено за матеріалами справи, що 26.02.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «24/7» (позикодавець за договором) та Фізичною особою-підприємцем Макаренко Ольгою Сергіївною (відповідач у справі, позичальник за договором) було укладено Договір позики № 5674 (далі - Договір), за умовами пункту 2.1 якого позикодавець передає Позичальнику у власність грошові кошти (позику) на умовах повернення, строковості та оплачуваності, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити позикодавцю проценти за користування позикою та всі інші платежі відповідно до умов цього Договору.
Розділами 2-9 Договору позики сторони погодили предмет договору, умови нарахування процентів за договором та сплати заборгованості позичальником, продовження строку позики, права та обов'язки сторін договору, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору тощо.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно розділу 1 Договору строк дії договору - період, на який укладається договір позики, що починає обчислюватись з моменту укладення договору позики і закінчується через рік після спливу строку позики, але в будь-якому випадку не раніше повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Згідно пункту 2.2.4 Договору строк позики: загальний строк - до 16 травня 2024 року (80 днів). Строк позики складається з розрахункових періодів, визначених графіком обов'язкових платежів, що є невід'ємною частиною цього договору.
За приписами статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію", вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Також приписами ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено поняття "підпис у сфері електронної комерції". Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно п. 6 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію"електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою,яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Судом встановлено за матеріалами справи, що Договір позики підписаний позивачем із застосуванням КЕП та відповідачем електронним підписом із застуванням одноразового ідентифікатору t20804.
Вказаний Договір підписано уповноваженими представниками позикодавця та позичальника і скріплено печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором позики, який підпадає під правове регулювання норм глави 71 Цивільного кодексу України.
За змістом статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно п.2.2. Договору тип позики: довгострокова, мета отримання - придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької та/або незалежної професійної діяльності. Ця позика не є споживчим кредитом.
Сума позики: 15 000,00 грн. (п.2.2.3 Договору).
За умовами п.2.4 Договору позика надається позичальнику в національній валюті України - гривні, протягом 3-х банківських днів з моменту підписання сторонами цього Договору позики шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок позичальника, зареєстрований позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті та вказаний у Розділі 9 цього Договору.
Судом за матеріалами справи встановлено, що свої зобов'язання за Договором позики Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "24/7" виконало належним чином, надавши відповідачу - Фізичній особі - підприємцю Макаренко Ользі Сергіївні кредитні кошти у загальному розмірі 15 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 104 від 26.02.2024 року на суму 15 000,00 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.
Факт отримання та розмір наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "24/7" кредитних коштів відповідачем не заперечувався.
Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання кредитних послуг до суду не надходило.
За таких обставин суд доходить висновку, що ТОВ «ФК « 24/7» виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з надання позики в сумі 15 000,00 грн. Фізичній особі - підприємцю Макаренко Ользі Сергіївні, а відповідачем, у свою чергу, прийняті грошові кошти без будь яких зауважень. Факт передачі позикодавцем грошових коштів належним чином підтверджено матеріалами справи.
У відповідності до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За умовами п. 2.3 Договору процентні ставки, що застосовуються в межах строку позики:
2.3.1 Акційна процентна ставка, фіксована: 0,80000% на день - застосовується протягом першого розрахункового періоду у разі наявності акційних пропозицій та діє лише за умови дотримання позичальником умов оплати заборгованості за цією ставкою відповідно до п.3.1.1. цього Договору;
2.3.2 Базова процентна ставка, фіксована: 0,80000% на день - застосовується протягом першого розрахункового періоду відповідно до п.3.1.2 цього Договору ,а також у разі продовження строку позики протягом першого розрахункового періоду згідно з умовмо відповідної Додаткової угоди, укладеної сторонами цього Договору;
2.3.3 Основна процентна ставка, фіксована: 1,50000% на день - застосовується протягом усього строку позики, окрім першого розрахункового періоду. Особливості нарахування процентів за основною процентною ставкою визначено Розділом 3 цього Договору.
Згідно з пунктом 3.1. Договору умови нарахування процентів протягом першого розрахункового періоду:
3.1.1. У разі наявності акційних пропозицій проценти за користування позикою нараховуються за акційною процентною ставкою. Позичальник має право сплатити проценти за користування позикою, нараховані за акційною процентною ставкою, у разі повернення позики протягом строку, визначеного цим Договором. Також Позичальнику надається право сплатити проценти за користування позикою , нараховані за акційною процентною ставкою, у межах 3-денного строку після спливу першого розрахункового періоду. У разі недотримання цієї умови, проценти за користування позикою за кожен день першого розрахункового періоду нараховуються за базовою процентною ставкою. Відповідне перерахування процентів здійснюється на 4-й день після спливу строку першого розрахункового періоду.
3.1.2. У разі відсутності акційних пропозицій (акційна процентна ставка відповідає базовій процентній ставці), а також при укладенні Додаткової угоди щодо продовження строку позики, проценти за користування позикою нараховуються за базовою процентною ставкою.
3.2. Після спливу першого розрахункового періоду у межах всього подальшого строку позики проценти за користування позикою нараховуються за основною процентною ставкою в розмірі, визначеному п. 2.3.3. цього договору, за кожен день користування позикою в межах строку позики.
Так, умовами п. 2 Додатку № 1 до Договору погоджені процентні ставки, що застосовуються в межах строку позики:
- розрахунковий період 1 (30 днів), акційна процентна ставка: 0,8000% на день (за наявності акційних пропозицій), базова процентна ставка: 0,80000% на день;
- розрахунковий період 2 (50 днів), основна процентна ставка фіксована: 1,50000% на день.
У відповідності до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно з пунктом 3.4 Договору повернення позики та сплата нарахованих процентів за користування позикою здійснюється позичальником у визначений цим договором чи додатковою угодою щодо продовження строку позики строк/достроково шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця.
Так, відповідно до погодженого сторонами Графіку обов'язкових платежів за Договором позики, який є Додатком №1 до Договору, позичальник зобов'язується здійснити погашення суми позики в сумі 13500,00 грн. та процентів за користування позикою в сумі 3600,00 грн. - 27 березня 2024 року та погашення суми позики 1500,00 грн. та процентів за користування позикою в сумі 1125,00 грн. - 16 травня 2024 року .
Проте, як зазначено в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем не було виконано зобов'язання за Договором позики № 5674 від 26.02.2024 року в частині повернення 15 000,00 грн. на рахунок позичальника, а також процентів за користування позикою в розмірі 12 850,00 грн. (з урахуванням здійсненої оплати нарахованих процентів в сумі 2000,00 грн. 09.04.2024 року).
Згідно підпункту 5.2.2 Договору позикодавець має право з метою захисту своїх прав та інтересів укладати договори про відступлення прав вимоги або іншого договору щодо розпорядження товариством правом вимоги за цим договором (доручення, факторингу, тощо), з будь-якою третьою особою, та передавати персональні дані відповідача таким третім особам, без додаткового повідомлення відповідача про укладення такого договору та або таку передачу.
Поряд із цим, як встановлено судом за матеріалами справи, 25.09.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія « 24/7» (клієнт за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (фактор за договором, позивач у справі) укладено Договір факторингу №25-09/2024 (далі - Договір факторингу), у відповідності до умов п. 1.1 якого фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити фактору право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком № 1 та є невід'ємною частиною договору.
Вказаний Договір факторингу набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2024 року. Договір вважається укладеним, якщо від підписаний від імені сторін їх уповноваженими представниками, а підписи скріплені печатками сторін (п. 9.2 Договору факторингу).
Зазначений Договір факторингу підписаний представниками фактора та клієнта та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договору факторингу, який підпадає під правове регулювання норм глави 73 Цивільного кодексу України.
Приписами частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини 1 статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статей 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
До основних ознак договору факторингу слід віднести, зокрема, предмет договору, яким є відступлення права грошової вимоги, у зв'язку з чим відбувається заміна кредитора у зобов'язанні. Метою такого відступлення є отримання фінансування від фактора (банка чи іншої фінансової установи), що, в свою чергу, зумовлює віднесення факторингу до фінансових операцій. Віднесення факторингу до фінансових послуг обумовило ще одну відмінну ознаку такого договору, а саме специфіку його сторін, зокрема фактором може бути банк чи інша фінансова установа, а клієнтом юридична особа чи фізична особа-підприємець. Окрім цього, фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів (факторинг) відбувається за плату (окрім випадків, коли факторинг має забезпечувальний характер), розмір якої визначається договором, це може бути як сплата відсотків, так і фіксованої ставки за таку фінансову послугу. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Отже, договір факторингу поєднує в собі ознаки різних договорів: цесії (відступлення права вимоги), кредитування, страхування, застави, поруки, і є окремим видом правочину, який регулюється спеціальними нормами законодавства, а саме Главою 73 ЦК України "Факторинг", Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" тощо.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 року № 206/4841/20, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Згідно з частиною 3 статті 1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.
При цьому, одним із видів фінансових послуг, згідно ст. 4 вказаного Закону, є факторинг.
Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями (ст. 5 вказаного Закону).
В контексті вищенаведеного суд зазначає, що відповідно до вимог статей 1077, 1079 Цивільного кодексу України та статей 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фактор на момент укладення договору факторингу, повинен мати статус фінансової установи та отримати дозвіл на надання фінансової послуги факторингу.
Наразі, судом згідно Реєстру фінансових установ Комплексної інформаційної системи НБУ в мережі Інтернет встановлено наявність у позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» безстрокової ліцензії НБУ від 23.10.2007 року на надання фінансових послуг.
За умовами п.1.2 Договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений печатками Акт прийому - передачі Реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав миги заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.
В день, коли здійснюється перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників, клієнт зобов'язаний передати фактору інформацію згідно з реєстром боржників в електронному вигляді за формою, наведеною в Додатку № 4 до цього Договору, на підставі Акта прийому-передачі інформації згідно з реєстром боржників в електронному вигляді (Додаток № 5).
Згідно п.1.5 Договору факторингу права вимоги вважаються прийнятими фактором для здійснення факторингу шляхом підписання ним Акта прийому - передачі Реєстру боржників (Додаток № 2).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору факторингу 25.09.2024 року фактором та клієнтом складено та підписано без зауважень Акт прийому-передачі реєстру боржників № 1, копія якого наявна в матеріалах справи та за змістом п. 1 якого клієнт передав позивачу як фактору Реєстр боржників № 1 від 25.09.2024 року в кількості 91 шт., після чого з урахуванням п. 1.2 Договору факторингу від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей, загальна сума яких складає 2 612 503,99 грн. (п.2).
Зокрема, в матеріалах справи наявний Витяг з реєстру боржників № 1 до Договору факторингу № 25-09/2024 від 25.09.2024 року, згідно якого зазначено про передачу клієнтом позивачу (фактору) заборгованості ФОП Макаренко Ольги Сергіївни за Договором № 5674 від 26.02.2024 року в загальній сумі 27 850,00 грн. (15000,00 грн. за сумою позики та 12 850,00 грн. за процентами за користування позикою) (пункт 73 Реєстру).
Згідно з п.3.2 Договору факторингу фактор сплачує клієнту 100% ціни продажу в день підписання Акта прийому - передачі Реєстру боржників шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок клієнта: НОМЕР_1 в АТ «БТА Банк», МФО 321723.
Так, позивачем надана копія платіжної інструкції № 5914 від 25.09.2024 року про перерахування позивачем 131 028,70 грн. в якості оплати за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу № 25-09/2024 від 25.09.2024 року.
Факт отримання грошових коштів,їх розмір та порядок зарахування відповідачем не заперечувався.
Відтак позивач, уклавши Договір факторингу з ТОВ «Фінансова компанія « 24/7» набув право вимоги заборгованості від боржників, зокрема, у розмірі 27 850,00 грн. (15000,00 грн. +12850,00 грн.) - Макаренко О.С. , яка визначена у пункті 73 Реєстру боржників до Договору факторингу, тобто ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Фінансова Компанія « 24/7», включно і до ФОП Макаренко О.С. за Договором позики № 5674 від 26.02.2024 року.
В свою чергу, заперечень з боку відповідача як щодо обсягу та обставин переходу факторові прав вимоги клієнта до боржника згідно Договору факторингу, так і щодо розміру заборгованості за Договором позики до суду не надходило.
Відповідно до частини 1 статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Клієнт зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за Договором позики фактору, повідомити боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про фактора у спосіб, передбачений договором про споживчий кредит та вимогами чинного законодавства (п. 1.3 Договору факторингу).
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з повідомленням-вимогою б/н № 23932693 про відступлення права вимоги за Договором позики № 5674 від 26.02.2024 року на суму 27 850,00 грн., в якому повідомляв про відступлення права вимоги та необхідність оплати новому кредитору боргу до 30.10.2024 року, а також з Досудовою вимогою № Х5046 від 18.10.2024 року про здійснення погашення заборгованості у розмірі 27 850,00 грн. протягом 7 днів, копії яких наявні в матеріалах справи.
Факт надсилання вимоги від 18.10.2024 року на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 19.10.2024 року та списку № 1 згрупованих відправлень «Рекомендований лист» від 19.10.2024 року.
Проте, вимога позивача була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов'язання щодо повернення позивачу суми позики в розмірі 15000,00 грн. та сплати процентів за користування позикою в сумі 12 850,00 грн., всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору позики та Договору факторингу відповідач не виконав, в результаті чого у ФОП Макаренко О.С. утворилась заборгованість перед позивачем за наведеними Договорами у розмірі 27 850,00 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними та розірвання Договору позики № 5674 від 26.02.2024 року та Договору факторингу № 25-09/2024 від 25.09.2024 року та/або їх окремих положень суду на надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення вказаних Договорів на час їх підписання та в процесі виконання з боку сторін також відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру основної заборгованості на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за неповернення поворотної фінансової допомоги на підставі наданих позивачем доказів.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині розміру заборгованості за процентами за користування позикою суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).
За приписами абзацу 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.
Судом за матеріалами справи встановлено, зокрема, відповідно до погодженого між сторонами Графіку обов'язкових платежів (Додаток № 1 до Договору позики), що позичальник мав повернути позику та, відповідно, сплатити проценти в строк до 16.05.2024 року.
Разом з цим, докази звернення позикодавця до відповідача з письмовим повідомленням про зміну дати терміну повернення позики та/або укладення сторонами додаткових угод про зміну такого строку в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано, у зв'язку з чим, за висновком суду, кінцевим терміном повернення позики є саме 16.05.2024 року.
При цьому суд зазначає, що згідно наданого позивачем розрахунку нарахування процентів за користування позикою здійснено за період до 16.05.2024 року, що відповідає вищенаведеним приписам чинного законодавства та умовам Договору позики щодо можливості нарахування процентів за користування позикою виключно до моменту спливу визначеного договором загального строку повернення - тобто до 16.05.2024 року.
За результатами здійсненої перевірки нарахування заявлених до стягнення процентів за користування позикою судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору позики і є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів у сумі 12850,00 грн. підлягають задоволенню.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо повернення позики та сплати процентів за її користування, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повернення отриманих в позику грошових коштів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 27 850,00 грн. боргу, а саме 15 000,00 грн. заборгованості за сумою позики та 12 850,00 грн. заборгованості за відсотками за користування позикою підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Макаренко Ольги Сергіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" (вул. Смаль-Стоцького, 1, корп 28, м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н,79029, код ЄДРПОУ 35234236) 15 000,00 грн. (п'ятнадцять тисяч грн. 00 коп.) заборгованості за сумою позики, 12 850,00 грн. (дванадцять тисяч вісімсот п'ятдесят грн. 00 коп.) заборгованості за відсотками та 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 00 коп.) судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 27 жовтня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон