номер провадження справи 24/116/25
09.10.2025 Справа № 908/2247/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, за участю секретаря судового засідання Коваль А.К., розглянувши матеріали справи № 908/2247/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвайер» (04053, місто Київ, пров. Бехтерівський, будинок 12Б, кабінет 12, ЄДРПОУ 43571456)
до відповідача: Фізична особа - підприємець Гуназа Дмитро Володимирович ( АДРЕСА_1 , , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 150503,96 грн
за участю представників:
від позивача: Гулієв Фарід Валех Огли, довіреність № б/н від 06.10.2023
від відповідача: не прибув
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвайер» до фізичної особи - підприємця Гунази Дмитра Володимировича про стягнення з відповідача 126000,00 грн заборгованості за договором транспортного експедирування вантажів при перевезеннях автомобільним транспортом №141123-ІНВ від 14.11.2023, 10023,84 грн інфляційних втрат, 12026,70 грн пені, 2453,42 грн 3% річних.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 22.07.2025 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2247/25 та визначено до розгляду судді Азізбекян Т.А.
Ухвалою від 23.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2247/25 за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін. Присвоєно справі номер провадження 24/116/25. Розгляд справи призначено на 26.08.2025.
05.08.2025 від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції. Судом заява задоволена.
21.08.2025 від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції. Судом заява задоволена.
25.08.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про проведення процедури врегулювання спору за участі судді, в якому вказує на те, що не заперечує проти наявності заборгованості в розмірі 126000,00 грн за договірними зобов'язаннями із позивачем. Відповідач вважає себе платоспроможним, планує забезпечити виконання обов'язків за договорами з позивачем. Порушення умов договору виникли внаслідок протиправних дій недобросовісних підприємців, наслідки яких планує усунути та відновити платежі. Проте початок примусового виконання рішення суду призведе до зупинення підприємницької діяльності відповідача, однак не призведе до швидкого виконання рішення, через відсутність майна, за рахунок звернення стягнення на яке можливо погасити заборгованість. З метою визначення шляхів мирного врегулювання спору, за умови не заперечення позивача, вважає за необхідне розпочати проведення процедури врегулювання спору за участю судді.
Також 25.08.2025 відповідачем подано клопотання про відстрочення на один рік виконання рішення суду.
Ухвалою суду від 26.08.2025 відкладено розгляд справи на 15.09.2025.
01.09.2025 позивачем подані суду додаткові пояснення, в яких ТОВ «ІНВАЙЄР» не погоджується на проведення процедури врегулювання спору за участю судді та заперечує проти клопотання відповідача про надання відстрочки на один рік без будь-яких умов, що захищають інтереси позивача, що порушить баланс інтересів сторін. Просить суд відмовити в задоволенні клопотання відповідача щодо проведення процедури врегулювання спору за участю судді та відмовити у задоволенні заяви відповідача щодо відстрочення виконання рішення на 1 рік.
Ухвалою суду від 15.09.2025 відкладено розгляд справи на 09.10.2025.
Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового засідання 09.10.2025 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяв, не погоджується на проведення процедури врегулювання спору за участю судді та заперечує проти клопотання відповідача про надання відстрочки на один рік.
Судом розглянуто клопотання ФОП Гунази Д.В. про проведення процедури врегулювання спору за участю судді та залишено без задоволення, оскільки за приписами частини 1 статті 186 ГПК України врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті. Беручи до уваги ., що ТОВ «ІНВАЙЄР» не погоджується на проведення процедури врегулювання спору за участю судді та не підтримує клопотання відповідача, тому клопотання ФОП Гунази Д.В. задоволенню не підлягає.
Відповідач у судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений своєчасно та належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Оскільки судом належним чином виконано обов'язок та вжито заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.
В засіданні 09.10.2025 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи сторін, суд
14.11.2023 між Фізичною особою-підприємцем Гуназою Дмитром Володимировичем (Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВАЙЕР» (Замовник) укладено Договір транспортного експедирування вантажів при перевезеннях автомобільним транспортом № 141123-ІНВ, за умовами п. 1.1. якого Експедитор зобов'язується виконати або організувати виконання транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів Замовника територією України чи інших держав автомобільним транспортом від місця навантаження, зазначеного Замовником, до місця призначення за обумовленим маршрутом»), а Замовник зобов'язується оплатити надані послуги в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.
Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №2 від 23.04.2024 до договору транспортного експедирування вантажів при перевезеннях автомобільним транспортом № 141123-ІНВ від 14.11.2023, сторони дійшли згоди, що Замовник здійснює до початку перевезення попередню оплату Послуг Експедитора щодо чотирьох перевезень за маршрутами, зазначеними в п. 1 Додаткової угоди, в розмірі 50% від розрахункової вартості Послуг на підставі рахунку Експедитора, що становить 205 000,00 грн за 4 перевезення.
На виконання умов договору ТОВ «ІНВАЙЕР» здійснено платежів на рахунок Експедитора на загальну суму 258 000,00 грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій № 30 від 26.04.2024 на суму 205 000,00 грн та №3 від 23.08.2024 на суму 53 000,00 грн.
Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №0023 від 21.08.2024 Експедитором частково було надано послуги на суму 106 000,00 грн.
При цьому, на залишок суми попередньої оплати у розмірі 152 000,00 грн Експедитором послуги не надавались через відсутність у Замовника потреби у подальшому наданні послуг з боку Експедитора.
З метою врегулювання, питання повернення Експедитором коштів попередньої оплати між Експедитором та Замовником була укладена Додаткова угода №4 від 26.11.2024.
Пунктом 1 даної Додаткової угоди №4 передбачено, що Експедитор визнає та підтверджує, що станом на дату підписання цієї Додаткової угоди (26 листопада 2024 року) має заборгованість перед Замовником за Договором, яка складає 152 000,00 (сто п'ятдесят дві тисячі грн 00 коп.) гривень.
У пункті 2 Додаткової угоди №4 сторони погодили наступний графік погашення заборгованості:
25 333,33 грн без ПДВ - не пізніше 31.12.2024;
25 333,33 грн без ПДВ - не пізніше 31.01.2025;
25 333,33 грн без ПДВ - не пізніше 28.02.2025;
25 333,33 грн без ПДВ - не пізніше 31.03.2025;
25 333,33 грн без ПДВ - не пізніше 30.04.2025;
25 333,35 грн без ПДВ - не пізніше 31.05.2025.
На виконання умов узгодженого графіку Експедитором 19.12.2024 частково погашено заборгованість розмірі 26 000,00 грн, що підтверджується Інформаційним повідомленням про зарахування коштів №92 від 19.12.2024.
В порушення умов Додаткової угоди №4 наступні платежі згідно з графіком відповідачем не сплачувались, в зв'язку з чим, станом на 21.07.2025 виникла заборгованість у сумі 126 000,00 грн.
Несплата відповідачем заборгованості стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення суми заборгованості в примусовому порядку.
Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази) суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі, а також інші юридичні факти.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 909 ЦК України унормовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ч. 1 ст. 916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України, передбачено боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, з метою врегулювання зобов'язань за договором між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду №4 від 26.11.2025, відповідно до пункту 1 якої, відповідач взяв на себе грошове зобов'язання щодо сплати заборгованості за договором у сумі 152 000,00 грн. рівними частками в строки та у розмірі вказаному у цій додатковій угоді.
19.12.2024 було частково погашено заборгованість розмірі 26 000,00 грн.
Проте, наступні платежі згідно з графіком відповідачем не сплачено, в зв'язку з чим, виникла заборгованість у сумі 126 000,00 грн, розмір якої відповідач не заперечує.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача щодо стягнення з відповідача 126000,00 грн суми боргу у цій справі за вказаним у тексті цього рішення договором. Відповідно, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 10023,84 грн за період грудень 2024 року - червень 2025 року та 3% річних у сумі 2453,42 грн за період з 27.11.2024 по 21.07.2025, а також пеню у сумі 12026,70 грн за загальний період з 27.11.2024 по 21.07.2025.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 4 Додаткової угоди №4 від 26.11.2024 сторони погодили, що у випадку порушення Експедитором графіку погашення заборгованості, передбаченого п.2 цієї Додаткової угоди (в тому числі, невиконання, несвоєчасно чи не повне виконання зобов'язань щодо погашення заборгованості), Замовник вправі примусово стягнути заборгованість та штрафні санкції за весь період прострочення згідно з умовами Договору (в тому числі щодо строків розрахунків та відповідальності Сторін).
У відповідності до пункту 6.9. Договору за порушення терміну виконання грошових зобов'язань з винної сторони стягується пеня в розмірі облікової ставки Національного Банку України від суми платежу за кожен день затримки оплати. Пеня нараховується за весь період прострочення включаючи день фактичної оплати.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
При цьому, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд визнав його правильним, до стягнення підлягає 12026,70 грн пені, як і визначено позивачем.
Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.
Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України зазначив, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1195гс16.
14.01.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши перевірку розрахунків позивача по 3 % річних та індексу інфляції за спірний період, суд визнає їх такими, що виконані у відповідності до положень діючого законодавства, обґрунтованими та арифметично вірними, а тому вимоги позивача про стягнення 10023,84 грн інфляційних втрат та 2453,42 грн 3% річних підлягають задоволенню.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Стосовно судового збору суд зауважує, що частиною 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» передбачено, що судовий збір за подання до господарського суду позову майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних.
Водночас, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивачем подано позов до суду через систему «Електронний суд», відтак у даному випадку розмір судового збору становить 2422,40 грн.
Судом встановлено, що при зверненні з позовом до суду позивачем було сплачено судового збору в розмірі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 24 від 18.07.2025 на суму 2725,20 грн та платіжною інструкцією № 37 від 25.06.2025 на суму 302,80 грн, які знаходяться в матеріалах справи.
З наведеного слідує, що судовий збір внесено позивачем в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно ч. 2 ст. 7 вказаного Закону, у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
За таких обставин суд відзначає, що судовий збір в сумі 605,60 грн., підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України у зв'язку з внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відтак, судовий збір у сумі 605,60 грн буде повернутий позивачу ухвалою суду за наявності відповідного клопотання.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у розмірі 2422,40 грн, оскільки спір доведено до суду з його вини.
Відповідачем заявлено клопотання про відстрочку виконання рішення суду у даній справі на один рік з моменту його винесення.
Розглянувши вказане клопотання, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
В обґрунтування клопотання про надання відстрочки відповідач посилається на те, що порушення умов договору виникли внаслідок протиправних дій недобросовісних підприємців, а саме ТОВ «УКР ДОВІРА», які не розрахувались за надані послуги та на те, що ОСОБА_1 має на своєму утриманні дитину, яка має тяжке захворювання та потребує лікування.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Умовою для надання відстрочки виконання рішення суду є встановлення судом факту наявності виняткових обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен врахувати викладені відповідачем обставини, матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Законодавець визначає, що відстрочка це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.
Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Надання відстрочки виконання рішення суду є правом, а не обов'язком суду.
Судом надано оцінку на предмет реальної можливості виконання судового рішення при наданні відстрочки та прийнято до уваги, що матеріальний інтерес відповідача полягає у виконанні рішення суду таким чином, щоб це дозволило продовжити діяльність відповідача, а матеріальний інтерес позивача, натомість, полягає у виконанні рішення суду у даній справі повністю та протягом розумного строку.
Суд також звертає увагу, що відстрочення виконання судового рішення у даному випадку не сприяє ухиленню від його виконання відповідачем, а навпаки надає можливість ефективно виконати судове рішення без понесення сторонами додаткових обтяжень при його виконанні.
Враховуючи збалансованість інтересів обох сторін, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь вини боржника з урахуванням часткової сплати відповідачем боргу, суд вважає за доцільне заяву відповідача про відстрочку виконання рішення задовольнити частково та відстрочити виконання рішення господарського суду у даній справі на три місяці - до 09.01.2026, що надасть можливість відповідачу за цей період вирішити питання щодо погашення заборгованості.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Гунази Дмитра Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВАЙЕР» (04053, м. Київ, пров. Бехтерівський, будинок 12Б, кабінет №12, код ЄДРПОУ 43571456) - 126 000 (сто двадцять шість тисяч) грн 00 коп. заборгованість за Договором транспортного експедирування вантажів при перевезеннях автомобільним транспортом від 14.11.2023 №141123-ІНВ, 10023 (десять тисяч двадцять три) грн 84 коп. інфляційних втрат, 12026 (дванадцять тисяч двадцять шість) грн 70 коп. пені та 2453 (дві тисячі чотириста п'ятдесят три) грн 42 коп., відстрочивши виконання рішення господарського суду у справі № 908/2247/25 від 09.10.2025 строком на три місяці - до 09.01.2026.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 27.10.2025.
Суддя Т.А. Азізбекян