вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про забезпечення позову
24.10.2025м. ДніпроСправа № 904/5904/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вир Агро", с. Барило, Білопільський район, Сумська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження", сел. Покровське, Синельниківський район, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем
Суддя Красота О.І.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вир Агро" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" і просить суд стягнути основний борг у розмірі 2 002 848,10 грн., пеню у розмірі 1 394,10 грн., 3% річних у розмірі 9 967,41 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 805,68 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № КО-051-В від 25.06.2025 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.
Ухвалою суду від 22.10.2025 позовну заяву залишено без руху; встановлено Позивачу семиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме надати належні докази сплати судового збору у розмірі 24 204,18 грн.
22.10.2025 від Позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить суд:
- накласти арешт на грошові кошти, що належать Відповідачу та знаходяться на всіх його рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах України, у межах загальної суми 2 070 270,52 грн.;
- накласти арешт на належне Відповідачеві майно, а саме рухоме та нерухоме майно, сукупна або окрема вартість якого становить понад 2 070 270,52 грн.;
- заборонити Відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження, передачу, обтяження чи інше розпорядження належним йому рухомим або нерухомим майном, а також вчиняти дії, які можуть призвести до зменшення його активів, у тому числі грошових коштів, до моменту виконання рішення суду у даній справі;
- заборонити Відповідачу укладати угоди, спрямовані на набуття нового рухомого чи нерухомого майна, або іншим чином зменшувати оборотні активи підприємства, якщо такі дії можуть ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.
Заява обґрунтована тим, що через значну кількість судових проваджень та наявність боргових зобов'язань Відповідача, існує ризик, що він може вчиняти дії, спрямовані на виведення коштів із власних рахунків або відчуження майна з метою уникнення виконання рішення суду. Показники Відповідача свідчать про його критичний фінансовий стан, наявність значних збитків та низьку ділову активність, що унеможливлює своєчасне виконання Відповідачем своїх договірних та грошових зобов'язань. Пропозиції Позивача щодо зустрічного забезпечення відсутні.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі №1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову (Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі № 905/491/19).
Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Згідно з ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору. Учасник справи, який звертається із заявою про забезпечення позову, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21 тощо.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17).
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу (іншим особам) здійснювати певні дії.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18.
Господарський суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Верховний Суд звертав увагу, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Водночас, накладення арешту на майно не має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.
Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Суд враховує, що обраний Позивачем вид забезпечення позову не призводить до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача, оскільки майно фактично залишиться у володінні та користуванні титульного власника (Відповідача), а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ним.
При цьому, суд зазначає, що заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21).
Верховний Суд неодноразово наголошував (у т.ч. у постановах від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20, від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Однак накладення арешту як на кошти, так і на майно Відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору 2 070 270,52 грн., матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать Відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 2 070 270,52 грн. доцільно буде накласти арешт на майно Відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у справі № 904/620/25.
Тому суд вважає, що такі заходи забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти, що належать Відповідачу та знаходяться на всіх його рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах України, і накладення арешту на належне Відповідачеві майно, а саме рухоме та нерухоме майно, у межах загальної суми в розмірі 2 070 270,52 грн. є адекватними по відношенню до позовних вимог, на забезпечення яких вони вживаються.
При цьому, не підлягає задоволенню вимога Позивача про заборону Відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження, передачу, обтяження чи інше розпорядження належним йому рухомим або нерухомим майном, а також вчиняти дії, які можуть призвести до зменшення його активів, у тому числі грошових коштів, до моменту виконання рішення суду у даній справі.
Так, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об'єктів незавершеного будівництва, майбутніх об'єктів нерухомості (п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.
За таких обставин, враховуючи предмет спору у цій справі, не є необхідним і співмірним додатково забороняти Відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження, передачу, обтяження чи інше розпорядження належним йому рухомим або нерухомим майном, а також вчиняти дії, які можуть призвести до зменшення його активів, у тому числі грошових коштів, до моменту виконання рішення суду у даній справі.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.07.2024 у справі № 567/459/23.
До того ж, не підлягає задоволенню вимога Позивача про заборону Відповідачу укладати угоди, спрямовані на набуття нового рухомого чи нерухомого майна, або іншим чином зменшувати оборотні активи підприємства, якщо такі дії можуть ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, оскільки це є правом Відповідача, а суд не має права втручання у господарську діяльність юридичної особи, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
З огляду на викладене, суд вбачає підстави для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.
Частиною 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.12.2021 у справі № 910/4564/21, щодо того, що є виконанням пункту 6 частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України в частині надання пропозицій щодо зустрічного забезпечення.
Стаття 139 Господарського процесуального кодексу України містить обов'язкові вимоги до змісту заяви про забезпечення позову. Зокрема, пункт 6 частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що така заява має містити пропозиції щодо зустрічного забезпечення.
Метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично цей інститут права зберігає існуючий status quo між сторонами до ухвалення рішення суду по суті спору (постанови Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 646/6171/18, від 17.02.2021 у справі № 760/19023/18, від 27.07.2021 у справі № 22-з/824/477/2021, 22-з/824/535/2021).
Частиною 1 статті 141 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду, а не обов'язок вимагати від особи, яка звернулась із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Зважаючи на частину 4 статті 141 Господарського процесуального кодексу України, постановлення ухвали про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічного забезпечення не позбавляє заявника права звернутись до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подано після застосування судом заходів забезпечення позову. Зазначене відповідає принципу змагальності сторін, закріпленому статтею 13 Господарського процесуального кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 904/661/19, від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19).
Тому розгляд судом заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви, яка не містить конкретних пропозицій щодо зустрічного забезпечення, не є порушенням наведених вимог законодавства та не свідчить про допущення судом істотних процесуальних порушень, достатніх для скасування ухвали, якою було вжито відповідні заходи забезпечення позову, оскільки з метою захисту своїх прав майбутній відповідач не позбавлений можливості звернутись з клопотанням про зустрічне забезпечення.
Наведена позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2851/17, від 26.11.2018 у справі № 904/2925/18, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 18.06.2019 у справі № 904/661/19, від 24.06.2019 у справі № 916/2933/18, від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19.
У даному випадку суд не вбачає підстав задля застосовування зустрічного забезпечення з огляду на те, що відповідні заходи не призведуть до негативних наслідків для Відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні Відповідача, а обмежується лише можливість розпоряджатись ним.
Вказані заходи спрямовані, зокрема на те, щоб не допустити перехід права власності до третіх осіб, що унеможливить виконання можливого рішення у справі та призведе до необхідності звернення до суду з іншими позовами, більш того, такі заходи носять тимчасовий характер, що є адекватною мірою та балансом інтересів сторін у такій ситуації.
Аналогічні позиції щодо такого питання викладені у постановах Верховного Суду у справі № 916/870/18 від 15.01.2019 та № 916/73/19 від 27.06.2019.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вир Агро" про забезпечення позову - задовольнити частково.
Накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Відродження" (53600, Дніпропетровська область, Синельниківський район, сел. Покровське, вул. Центральна, 17а, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 30699186) та знаходяться на всіх його рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах України, і на належне Товариству з обмеженою відповідальністю "Відродження" (53600, Дніпропетровська область, Синельниківський район, сел. Покровське, вул. Центральна, 17а, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 30699186) майно, а саме рухоме та нерухоме майно, у межах суми в розмірі 2 070 270,52 грн. до набрання рішенням у справі законної сили.
Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вир Агро" (41850, Сумська область, Білопільський район, с. Барило, вул. Молодіжна, 7, кв. 2, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 42027082)
Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Відродження" (53600, Дніпропетровська область, Синельниківський район, сел. Покровське, вул. Центральна, 17-А, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 30699186)
Ухвала набирає законної сили 24.10.2025 та може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала, як виконавчий документ, може бути пред'явлена до примусового виконання до 25.10.2028.
Суддя О.І. Красота