вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
27.10.2025м. ДніпроСправа № 904/4488/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОДІ», м. Кропивницький, Кіровоградська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод", м. Верхівцеве, Кам'янський район, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СТОДІ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" (далі - відповідач) заборгованість за договором на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом № ВПАТ-089-ВОЕЗ від 17.10.2023 року у загальному розмірі 106 063,71 грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- основний борг у розмірі 99 126,00 грн;
- інфляційні втрати у розмірі 4 319,77 грн;
- 3% річних у розмірі 1 181,03 грн;
- пеня у розмірі 1 436,91 грн.
Ухвалою від 15.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об'єктивного та розумного обґрунтування.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Враховуючи викладене, зважаючи на перебування судді Назаренко Н.Г. з 20.10.2025 по 24.10.2025 у відпустці, 27.10.2025 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору на внутрішні перевезення вантажів автомобільним № ВПАТ-089-ВОЕЗ від 17.10.2023 в частині здійснення своєчасної та повної оплати за послуги перевезення.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Згідно положень ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Так, згідно даних підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС. Дата реєстрації: 27.10.2023 12:11.
Згідно довідки про доставку електронного листа, ухвалу від 15.08.2025 було доставлено до електронного кабінету відповідача 15.08.2025 (а.с.28).
Будь-яких клопотань про продовження процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин щодо надання позивачем послуг з транспортного перевезення за укладеним із відповідачем договором та щодо виконання/невиконання останнім своїх договірних зобов'язань з їх оплати.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТОДІ" (далі - перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" (далі - замовник) був укладений договір на внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом №ВПАТ-089-ВОЕЗ від 17.10.2023 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору перевізник зобов'язується протягом усього строку дії цього договору за завданнями замовника в обумовлені сторонами строки приймати довірений йому замовником вантаж, доставляти цей вантаж власним автомобільним транспортом до пункту призначення та видавати його визначеній замовником особі, яка має право на одержання такого вантажу, а замовник зобов'язується оплачувати належним чином надані перевізником послуги.
Пункт 2.1 договору встановлює, що перевізник здійснює перевезення вантажів на підставі письмової або усної заявки замовника, у якій зазначається вся необхідна для виконання умов цього договору інформація, а саме: найменування замовника; найменування та реквізити вантажовідправника; найменування та реквізити вантажоодержувача; інформація про вантаж (найменування, характеристика, кількість, об'єм, пакування, тощо): адреса, дата та час (години) місць завантаження і розвантаження вантажу; вартість послуги.
Заявка на перевезення вантажів подається замовником не менше, ніж за одну добу до моменту подання автомобіля до пункту завантаження. К разі термінового перевезення вантажів за згодою сторін замовник подає, а перевізник приймає до виконання заявку в той самий день, але не менше, ніж за одну годину до моменту подання автомобіля до пункту завантаження. Перевізник протягом однієї години з моменту отримання заявки від замовника зобов'язується підтвердити прийняття заявки або надання відмови від її виконання з обов'язковим обґрунтуванням поважності причин такої відмови. У разі направлення перевізником на адресу замовника підписаної уповноваженою особою перевізника отриманої заявки, така заявка вважається погодженою сторонами і прийнятою до виконання перевізником. У разі відсутності у замовника жодної відповіді перевізника щодо заявки замовника протягом однієї години з моменту отримання перевізником заявки, така заявка вважається прийнятою до виконання перевізником автоматично (пункт 2.2 договору).
За приписами пункту 4.1 договору надання послуг по цьому договору фіксується двостороннім актом виконаних робіт (послуг), який складається у двох примірниках, по одному для кожної із сторін, підписується уповноваженими представниками перевізника й замовника та засвідчується печатками сторін та повинен містити наступну інформацію: найменування перевізника та замовника; вантажовідправника та вантажоодержувача; інформація про перевезений вантаж; дата і маршрут перевезення; інформація про транспортний засіб; вартість перевезення.
Пунктом 4.2 договору встановлено, що загальна сума цього договору складається із сум вартостей підписаних обома сторонами актів виконаних робіт (послуг).
Згідно з пунктом 4.5 договору факт надання послуги з перевезення підтверджується: документами, що підтверджують передавання вантажу від вантажовідправника перевізнику, передавання вантажу перевізником вантажоодержувачу згідно чинного законодавства України, товарно-транспортною накладною, актом виконаних робіт (послуг).
Замовник оплачує вартість послуг з перевезення на підставі виставленого перевізником рахунку-фактури протягом 7 (семи) банківських днів з моменту отримання замовником від перевізника належним чином оформлених документів згідно пункту 4.5 цього договору. При здійсненні оплати замовник має право вартість послуг за рахунком-фактурою зменшити на суми заборгованості перевізника перед замовником відповідно до пунктів 5.3, 5.4.1 цього договору (пункт 4.6 договору).
Відповідно до пункту 5.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до договору, а у випадках неврегульованих умовами договору згідно діючого законодавства України, сторони відшкодовують одна одній збитки, заподіяні неналежним виконанням своїх зобов'язань по цьому договору.
Пункт 5.5 договору визначає, що у разі порушення замовником строків оплати наданих перевізником послуг, крім випадків, передбачених пунктами 4.8, 4.9 та розділом 6 цього договору, замовник зобов'язаний на вимогу перевізника сплатити, пеню в розмірі 0,01% від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.
Цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2024. Строк дії цього договору автоматично продовжується до 31 числа грудня місяця наступного календарного року якщо до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить про його припинення (пункт 9.1 договору).
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку. При цьому, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору.
На виконання умов вищезазначеного договору позивач надав відповідачу транспортні послуги, на загальну суму 99 126,00грн, що підтверджується наступними актами надання послуг та товарно-транспортними накладними: актом надання послуг №94 від 11.11.2024 на суму 27 918,00 грн. та товарно-траспортною накладною № 000008969 від 10.11.2024, актом надання послуг №96 від 15.11.2024 на суму 28 028,00 грн. та товарно-траспортною накладною № 000009025 від 13.11.2024, актом надання послуг №103 від 31.12.2024 на суму 43 180,00 грн. та товарно-траспортною накладною № 000009676 від 30.12.2024.
Вказані акти надання послуг підписані сторонами та скріплені печатками без заперечень.
Як зазначає позивач, відповідач за надані послуги з перевезення не розрахувався, у зв'язку із чим, у нього виникла заборгованість у сумі 99 126,00грн.
Позивач звертався до відповідача з претензією-вимогою про сплату боргу. (а.с. 16-18).
Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.
Вказане стало причиною звернення позивача до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором перевезення вантажу.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За змістом частини першої статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Частиною першою статті 919 цього Кодексу передбачено, що доставка вантажу до пункту призначення здійснюється перевізником у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків у розумний строк.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Відповідач факту надання йому позивачем послуг не заперечив та не спростував, доказів належного виконання зобов'язань в частині оплати вартості отриманих послуг суду не надав.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов'язань.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов'язок замовника оплатити вартість цієї послуги.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 99 126,00грн відповідачем згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 99 126,00грн.
Правомірність нарахування пені.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1436,91 грн. за загальний період прострочення з 21.11.2024 по 13.08.2025, суд зазначає таке.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
За змістом ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Водночас, статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 5.5 договору в разі порушення замовником строків оплати наданих перевізником послуг, крім випадків, передбачених пунктами 4.8, 4.9 та розділом 6 цього договору, замовник зобов'язаний на вимогу перевізника сплатити, пеню в розмірі 0,01% від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.
Відповідач контррозрахунку пені не надав, проти нарахованої пені не заперечив.
При перевірці розрахунків судом виявлено помилку, однак, за підрахунком суду загальний розмір пені більший, ніж заявлено до стягнення позивачем, однак, зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, задоволенню підлягає позов в цій частині в розмірі, визначеному позивачем, а саме 1436,91 грн.
Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем надано розрахунок 3% річних за загальний період прострочення з 21.11.2025 по 13.08.2025 в розмірі 1181,03 грн.
Відповідач контррозрахунку 3% річних не надав, проти нарахування 3% річних не заперечив.
При перевірці розрахунків судом виявлено помилку, однак, за підрахунком суду загальний розмір 3% річних більший, ніж заявлено до стягнення позивачем, однак, зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, задоволенню підлягає позов в цій частині в розмірі, визначеному позивачем, а саме 1181,03 грн.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 4319,77 грн. за загальний період прострочення з 21.11.2024 по 13.08.2025.
Відповідач контррозрахунку інфляційних втрат не надав.
При перевірці розрахунків позивача, судом виявлено помилку, однак, за підрахунком суду загальний розмір інфляційних втрат більший, ніж заявлено до стягнення позивачем, однак, зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, задоволенню підлягає позов в цій частині в розмірі визначеному позивачем, а саме 4319,77 грн.
Таким чином, позов підлягає задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в 99 126,00 грн., пені в розмірі 1436,91 грн., 3% річних у розмірі 1181,03 грн., інфляційних втрат у розмірі 4319,77 грн.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Відповідно до приписів п.п. 2,4,5 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
Суд зазначає, що відповідач, всупереч вимогам ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, будучи обізнаним про наявність в суді справи, про що свідчать довідки про доставку електронного листа (а.с.28), не надав суду жодних заперечень, пояснень у справі або доказів, які б свідчили про наявність підстав для відмови в позові.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОДІ» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхівцевський олійноекстракційний завод" (51660, Дніпропетровська область, Кам'янський район, м. Верхівцеве, вул. Нова, буд. 50, літера А, код ЄДРПОУ: 36933660) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОДІ» (25015, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Короленка, буд. 1а, офіс 1, код ЄДРПОУ 44834159) основний борг у розмірі 99126,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 4319,77 грн., 3 % річних у розмірі 1181,03 грн., пеню у розмірі 1436,91 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 27.10.2025.
Суддя Н.Г. Назаренко