вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
27.10.2025м. ДніпроСправа № 904/4358/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦСТРОЙТРАНС",м. Запоріжжя
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕГІДА ЦЕНТР", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення грошових коштів
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦСТРОЙТРАНС" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕГІДА ЦЕНТР" (далі - відповідач) грошові кошти за договором про надання послуг № 1405/25 від 14.05.2025 у загальному розмірі 264 914,68 грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- основний борг в розмірі 193 800,00 грн;
- інфляційне збільшення в розмірі 4 089,96 грн;
- 3% річних в розмірі 1 353,95 грн;
- пеня в розмірі 13 990, 77 грн;
- штрафні санкції 10 % заборгованості п.6.5. Договору в розмірі 19 380,00 грн;
- штрафні санкції 20% ПДВ від суми заборгованості п.6.11. Договору в розмірі 32 300,00 грн.
Ухвалою від 12.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об'єктивного та розумного обґрунтування.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Враховуючи викладене, зважаючи на перебування судді Назаренко Н.Г. з 20.10.2025 по 24.10.2025 у відпустці, 27.10.2025 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг №1405/25 від 14.05.2025 в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв'язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).
Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала від 12.08.2025 було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" «За закінченням терміну зберігання»» (а.с. 83-87).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 12.08.2025 вважається врученою відповідачу у паперовому вигляді - 30.08.2025, про що свідчить відмітка поштового відділення на конверті..
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, ухвалою суду від 12.08.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.
Отже, станом на 27.10.2025 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних із встановленням факту надання послуг за договором про надання послуг №1405/25 від 14.05.2025, наявності заборгованості з оплати вартості послуг, правомірність нарахування штрафних санкцій, наявність підстав для компенсації 20% ПДВ.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦСТРОЙТРАНС» (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕГІДА ЦЕНТР" (далі - замовник) був укладений договір про надання послуг № 1405/25 від 14.05.2025 (далі - договір).
Відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 договору у порядку та умовах, визначених договором виконавець надає замовнику послуги будівельної техніки (екскаватора-навантажувача, грейдера, катка, екскаватора, фрези дорожньої - тощо) (далі - спецтехніка) на об'єктах замовника, а замовник приймає надані послуги та оплачує їх вартість на умовах договору.
У порядку та умовах, визначених договором виконавець надає замовнику послуги вантажними самоскидами (далі - транспортні засоби) у міському, приміському й міжміському сполученні, з перевезення вантажу (асфальтобетонної суміші, вапняку, розкривних порід, будівельного сміття, щебеневої продукції, відсіву, піску, шлаку тощо) (далі - автомобільні послуги), а замовник приймає надані послуги та оплачує їх вартість на умовах договору.
Транспортні засоби та спецтехніка яка залучаються для надання послуг за договором, найменування послуг, їх кількість та вартість (ціна), зазначаються у додаткових угодах, специфікаціях до договору, а також у рахунках. Загальна сума договору визначається загальною сумою всіх актів виконаних робіт (наданих послуг).
Додатковою угодою № 1 від 14.05.2025р. яка є додатком № 1 до Договору сторонами було узгоджено вартість (ціну) надання послуг:
- котка вібраційного SEM 518, д.р.н. ( НОМЕР_1 ), яка складає 1 500,00 грн. без ПДВ за одну (1) машино/годину, при використанні мінімум 8 годин у день (зміна).
- доставку котка вібраційного SEM 518, д.р.н. ( НОМЕР_1 ) на об'єкт Замовника, яка складає 6250,00 грн. без ПДВ за одну (1) послугу (ходку).
Згідно з пунктами 2.1 - 2.5 договору розрахунки за надані послуги здійснюються по факту надання таких послуг з відстрочкою платежу у п'ять робочих днів.
Вартість наданих послуг визначається виконавцем на підставі додаткової угоди(д) про договірну ціну до договору які визначені у додатках до договору, яка є невід'ємною частиною до дійсного договору.
Оплата за послуги здійснюється замовником в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України (гривні) на поточний рахунок виконавця, який вказаний у реквізитах договору, на підставі рахунку, наданого замовнику
Оплата за послуги здійснюється на умовах 100% передоплати за наступний календарний день наперед перед наданням послуг на підставі рахунку виконавця який надіслано до замовника на електронну адресу замовника.
Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, під банківськими днями слід розуміти офіційні робочі дні в Україні.
Відповідно до п. 2.6. договору, загальна суму договору визначається загальною сумою всіх актів виконаних робіт (наданих послуг).
Пунктом 2.7 договору передбачено, що зараховані на поточний рахунок виконавця кошти незалежно від призначення платежу, зазначеного в платіжних документах замовника розподіляються у наступній черговості: 1) погашення існуючої заборгованості за надані послуги згідно договору; 2) оплата послуг за звітний період; 3) оплата послуг, що надаються у період зарахування коштів; 4) аванс.
Відповідно до п. 3.3 договору фактом, що підтверджує передачу виконавцем та приймання замовником наданих у повному обсязі послуг за договором, є акт, який датується днем надання послуг. Акт складається виконавцем в 2 (двох) оригінальних примірниках, та який/які мають бути підписані, скріплені печаткою виконавця та надані замовнику не пізніше 2 (двох) робочих днів з дати їх підписання виконавцем.
Пунктом 5.3.1 пункту 5.3 договору визначено, що замовник зобов'язаний вчасно та у повному обсязі здійснювати оплату вартості належним чином наданих виконавцем і прийнятих замовником послуг у порядку, передбаченому договором.
Відповідно до пунктів 6.4, 6.5 договору у випадку несплати та прострочення сплати за отримані послуги згідно п.1.1, п.1.2, п.5.1, п.5.3 договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (НБУ) (на дату виникнення боргу), від суми заборгованості за кожний день прострочення.
У разі прострочення, не більше ніж на 30 днів, замовником строку оплати виконаних послуг виконавцем, вказаного в п.1 та п. 4 договору, він зобов'язаний сплатити виконавцю штраф в розмірі 10% від суми простроченої заборгованості - якщо сума простроченої заборгованості становить більше 100000грн. Якщо сума заборгованості менше 100000грн, штраф складає фіксовану суму 10000грн.
Згідно п. 6.11 договору, у випадку, якщо замовник прострочив оплату за надані послуги виконавцю за цим договором на 15 та більше календарних днів то замовник зобов'язаний компенсувати виконавцю 20% ПДВ від суми заборгованості, шляхом перерахування вказаної компенсації на поточний рахунок постачальника.
Пунктом 6.14 договору встановлено, що у разі несвоєчасної або неповної оплати послуг відповідно до п.3.3 договору замовник несе відповідальність, передбачену ст. 625 Цивільного кодексу України.
Пунктом 10.3 договору визначено, що сторони керуючись положенням ст. 259 Цивільного кодексу України дійшли згоди та домовилися, що строк позовної давності щодо зобов'язань сторін за договором становить п'ять років.
Пунктом 11.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2025, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання їх сторонами.
Сторони даного договору також за домовленістю можуть оформляти рахунки, акти звірки, договори, додатки, додаткові угоди, видаткові накладні та інші документи за договором в електронному вигляді - як електронні документи у розумінні закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
На виконання умов договору, Позивач надав Відповідачу послуги спецтехнікою на загальну суму 193 800,00 грн., наступними актами приймання-передачі робіт (надання послуг): № 350 від 15 травня 2025 року на суму 7 500,00 грн. з ПДВ., та електронною квитанцією про підтвердження отримання електронного документу від 10.06.2025№ 351 від 26 травня 2025 року на суму 89 100,00 грн. з ПДВ., та електронною квитанцією про підтвердження отримання електронного документу від 10.06.2025, № 383 від 30 травня 2025 року на суму 47 700,00 грн. з ПДВ., та електронною квитанцією про підтвердження отримання електронного документу від 10.06.2025, № 428 від 09 червня 2025 року на суму 49 500,00 грн. з ПДВ.
Вказані акти підписанні електронними підписами та скріплені електронними печатками без зауважень.
На підставі актів надання послуг позивач виставляв рахунки на загальну суму 193800,00грн.
Відповідач вартість наданих послуг в розмірі 193 800,00 грн. не сплатив.
Позивач направляв відповідачу претензію-вимогу № 18/07/25 від 18.07.2025 з вимогою оплати наданих послуг (а.с. 55-57).
Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.
Вказане стало причиною звернення позивача до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правовідносини щодо надання послуг регулюються положеннями Глави 63 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 2 ст. 901 ЦК України, положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 902 ЦК України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Тобто, за договором про надання послуг виконавець зобов'язується виконати певні дії або здійснити певну діяльність, які, як правило, не мають матеріального результату (наприклад, послуги зв'язку, освітні послуги, спортивно-оздоровчі та ін.). Деякі послуги можуть мати матеріальний результат, як, наприклад, медичні послуги із надання стоматологічної допомоги (пломбування хворого зуба, встановлення коронки). Проте всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, адже при наданні послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели. Отже, предметом договору про надання послуг є виконання певних дій або здійснення певної діяльності, які не мають матеріального результату.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 Цивільного кодексу України).
Доказів оплати вартості наданих послуг у розмірі 193 800,00 грн. відповідач до суду не надав.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 193 800,00 грн.
Правомірність нарахування пені.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
За змістом ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Водночас, статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 6.4 договору у випадку несплати та прострочення сплати за отримані послуги згідно п.1.1, п.1.2, п.5.1, п.5.3 договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (НБУ) (на дату виникнення боргу), від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 13 990,77 грн. за період прострочення з 14.05.2025 по 06.08.2025.
При перевірці розрахунку судом виявлено помилку, а саме позивачем нараховується пеня одразу на загальну суму заборгованості, починаючи з 14.05.2025, а не за кожним рахунком окремо, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 12705,84 грн.
В частині стягнення пені в розмірі 1284,93 грн. слід відмовити.
Правомірність нарахування штрафу.
Відповідно до п. 6.5 договору у разі прострочення, не більше ніж на 30 днів, замовником строку оплати виконаних послуг виконавцем, вказаного в п.1 та п. 4 договору, він зобов'язаний сплатити виконавцю штраф в розмірі 10% від суми простроченої заборгованості - якщо сума простроченої заборгованості становить більше 100000грн. Якщо сума заборгованості менше 100000грн, штраф складає фіксовану суму 10000грн.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 19 380,00 грн.
Суд перевірив розрахунок позивача, вважає його вірним, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної норми випливає, що нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1353,95 грн. за період з 14.05.2025 по 06.08.2025.
При перевірці розрахунків судом виявлено аналогічну помилку, що і при нарахуванні пені, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 1228,84 грн.
В частині стягнення 3% річних у розмірі 125,11 грн. слід відмовити.
Щодо інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 4 089,96 грн. нараховані за період прострочення оплати 14.05.2025 по 06.08.2025.
При перевірці розрахунку судом виявлено аналогічну помилку, що і при нарахуванні пені та 3% річних.
Крім того, позивачем не включено період часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція): в липні 2025 індекс інфляції становив 99,80.
Таким чином, позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 2 423,02 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 1666,94 грн. слід відмовити.
Правомірність стягнення компенсації 20% ПДВ від суми заборгованості.
Згідно п. 6.11 договору, у випадку, якщо замовник прострочив оплату за надані послуги виконавцю за цим договором на 15 та більше календарних днів то замовник зобов'язаний компенсувати виконавцю 20% ПДВ від суми заборгованості, шляхом перерахування вказаної компенсації на поточний рахунок постачальника.
Позивач просить стягнути з відповідача 20% ПДВ від суми заборгованості в розмірі 32 300,00 грн.
Щодо стягнення з відповідача 20% ПДВ у зв'язку з несвоєчасною оплатою наданих позивачем послуг (п.6.11 Договору), суд зазначає наступне.
Відшкодування ПДВ - це компенсація державою сплаченого ПДВ у випадку придбання послуг і товарів, у вартість яких вже закладений цей податок. Таким чином, відшкодування було створене для випадків, коли відбувається подвійне оподаткування одного і того ж самого об'єкта.
Тобто, відшкодування ПДВ - це процедура повернення платникам ПДВ частини суми цього податку, яку вони сплатили при закупі товарів або послуг для своєї підприємницької діяльності. Відшкодування ПДВ регулюється Податковим кодексом України.
Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До податкових відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює ПК України (ст. 1 ПК України).
Сторони господарського договору, навіть будучи платниками податків, зокрема ПДВ, не мають прямих податкових відносин між собою, і відповідно податкове порушення стосується обов'язків платника перед державою, яка адмініструє податки, а не прав та законних інтересів іншого платника податку (навіть якщо таке податкове порушення похідним чином впливає на розмір його податкового кредиту).
Отже, стягнення ПДВ в судовому порядку за несвоєчасну оплату за договором не є прямою процедурою стягнення самого ПДВ, а стягненням заборгованості за договором, що включає в себе й суму ПДВ.
Несвоєчасна оплата за договором є підставою для стягнення основної суми боргу, а не самого ПДВ як такого, але стягуються всі кошти, які були вказані в рахунках, що не були сплачені, включаючи ПДВ.
Таким чином, є неможливим стягнення ПДВ напряму через договір, оскільки ПДВ є податком, який нараховується на суму операції, а не є боргом сторони договору.
Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 193 800,00 грн., штрафу в розмірі 19 380,00 грн., пені в розмірі 12705,84 грн., інфляційних втрат у розмірі 2 423,02 грн., 3% річних у розмірі 1228,84 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 1666,94 грн., пені в розмірі 1284,93 грн., 3% річних у розмірі 125,11 грн., компенсації 20% ПДВ у розмірі 32 300,00 грн.слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦСТРОЙТРАНС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕГІДА ЦЕНТР" про стягнення грошових коштів- задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕГІДА ЦЕНТР" (50006, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Ландау, буд. 21, код ЄДРПОУ 30949900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦСТРОЙТРАНС" (69120, м. Запоріжжя, вул. Богдана Завади, буд. 22, кв. 72, код ЄДРПОУ 41423550) основний борг у розмірі 193 800,00 грн., штраф у розмірі 19 380,00 грн., пеню в розмірі 12 705,84 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 423,02 грн., 3% річних у розмірі 1 228,84 грн., судовий збір у розмірі 2 754,46 грн., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 27.10.2025.
Суддя Н.Г. Назаренко